Це був безпрецедентний випадок...

За порятунком п’ятирічної Насті Овчар, яка дістала найтяжчі опіки (80% поверхні тіла), але винесла з вогню свою дворічну сестричку, із завмиранням серця стежить уся країна. Маленька героїня перебуває нині в спеціалізованій клініці в Бостоні (США), де її лікують американські медики. Такі опіки, як у цієї дівчинки, слава Богу, зустрічаються нечасто. Проте лише в столичний Центр термічної травми і пластичної хірургії щорічно з різних регіонів країни потрапляє 10—15 дітей із глибокими опіками, що охоплюють понад 50—60% поверхні шкіри. Чи всім їм подається адекватна допомога? Чи часто нашим лікарям доводиться вдаватися до допомоги зарубіжних колег?

— Дітям, постраждалим від вогню, увага особлива, — розповідає головний спеціаліст Мінздоров’я з опікових травм, керівник Київського центру термічної травми та пластичної хірургії професор Георгій Козинець. — Їх відразу ж доставляють до обласного опікового центру, куди за необхідності виїжджають наші фахівці. У найскладніших випадках дитину перевозять до Києва. Проблем із ліками, обладнанням чи фахівцями, коли йдеться про дитину, не виникає. У нас найнижча дитяча смертність серед колишніх країн СРСР — 0,1—0,4%.

— Чому дівчинку все-таки довелося відправляти до Бостона?

— При тій технології, яку ми могли використовувати, дефіцит шкіри, необхідної для пересадки, становив близько 30%. Тому довелося звернутися до центру, який може виростити шкіру. Сьогодні ми в основному використовуємо традиційні технології пересадки власної шкіри, свинячої чи замінника свинячої шкіри. У деяких випадках (як це вже було зроблено Насті в Америці) використовують власну шкіру голови: в однорічної дитини вона становить майже 20% поверхні тіла.

— Свого часу в донецькому опіковому центрі намагалися впровадити технологію вирощування шкіри...

— У Донецьку на базі Інституту невідкладної та відновлювальної хірургії створено регіональний опіковий центр. Для нього було закуплено лабораторію з вирощування клітин, які заміщають утрачений шкірний покрив. Ця лабораторія сьогодні функціонує, але виконує лише половину завдання: виробляє дермальний еквівалент шкіри. Тобто не саму шкіру, а матеріал, необхідний для її регенерації — колаген із фібробластами. Коли опіки настільки великі й глибокі, як у Насті, цього не досить.

Узагалі, для України ця технологія не унікальна. Нею володіють в Інституті молекулярної біології та генетики НАН у Києві й в Інституті кріобіології та кріомедицини АМН у Харкові. Причому, на мою думку, науковий потенціал і підходи до вирішення питання в цих інститутах вищі.

Повністю шкіру не вирощують ніде. На Заході окремо отримують її складові: дермальні тканини й епідермацити. Технологія ж загоєння опікових ран така: спочатку пересаджують дуже тонкий дермальний шар на колагеновій «підстилці», а потім на підготовлену поверхню пересаджують вирощені епідермацити. Після таких операцій відрізнити «нову» шкіру від «старої» неможливо.

— Чому ми не можемо це робити?

— До впровадження такої технології Україна, у принципі, готова — фахівці, здатні працювати за нею, є. Нам необхідно переобладнати хоча б провідні опікові центри країни, навчити лікарів, створити стерильні палати зі спеціальними ліжками. Адже хворий має перебувати в абсолютно стерильних умовах: якщо в рану потрапить інфекція, пересаджені тканини загинуть. Звичайно, такі палати є, але в недостатній кількості та не в усіх спеціалізованих центрах країни. Крім того, для впровадження передових технологій вирощування тканин шкіри необхідне достатнє фінансування.

— Як швидко потрібно доставити хворого з опіками до спеціалізованого центру?

— Для будь-якої патології існує поняття «золотий час». Настя була доставлена через чотири години. Звичайно, виникли певні проблеми, але з ними вдалося впоратися і виконати операції, що дозволили стабілізувати стан дівчинки. Якби їх не зробили, про відправлення Насті до Бостона не могло бути й мови.

* * *

У драматичній історії з Настею є кілька моментів, які важко зрозуміти з повідомлень ЗМІ. Відомий бізнесмен Юссеф Харес, представник швейцарської фірми Jet-Line, розповів про деякі деталі операції з доставки дівчинки до Бостона. За його словами, терміново відправити літак, а тим паче через океан, — завдання дуже складне. У його вирішенні брало участь багато людей, зокрема Президент України Віктор Ющенко. На його особисте прохання містер Харес зателефонував у Бухарест, де знаходиться відділення фірми, і викликав лайнер ДС-8 для польоту до Києва. Ситуація була критичною — здоров’я дівчинки до цього моменту різко погіршилося (її шанси вижити були мінімальні й оцінювалися в 10 відсотків). Через три години лайнер стартував до Бостона. Це був безпрецедентний випадок — борт уже знаходився в повітрі, а ще не було дозволу на посадку. Віктор Ющенко особисто звернувся до американського уряду, щоб отримати такий дозвіл. Зрештою все благополучно вирішилося. І головне — сьогодні шанси вижити в дівчинки оцінюються вже в 60 відсотків...

Оглядач «ДТ» звернувся до МНС із запитанням: як могло так статися, що в міністерства не знайшлося літака та які взагалі можливості нашої країни подати допомогу громадянам у надзвичайних ситуаціях? З’ясувалося, що в розпорядженні МНС немає літаків для далеких перельотів. Авіація міністерства розрахована на обслуговування території України й на польоти до сусідніх країн. Це викликає багато незручностей і призводить до великих матеріальних утрат. Так, пересувний госпіталь міністерства зарекомендував себе якнайкраще, допомагаючи постраждалим під час землетрусів. Проте відправити його швидко разом з обладнанням — завжди велика проблема.

МНС, крім авіації для далеких польотів, потрібна мала авіація та вертольоти, які б швидко доставляли фахівців у потрібні точки всередині країни. Нині стоїть питання про те, щоб на будь-яку надзвичайну подію в усіх регіонах України разом із бригадою МНС неодмінно виїжджав і спеціально підготовлений медичний персонал.

У міністерстві порушено питання й про телефон порятунку, який має бути в кожного. Статистика дорожньо-транспортних подій, повеней, аварій тощо свідчить: якщо в перші півгодини постраждалому не буде подано медичну допомогу, можна й не приїжджати до місця події... Торік 70 тисяч (!) наших громадян загинули в невиробничій сфері.

У МНС разом із психологами проаналізували поведінку дівчинки під час пожежі. Фахівці дійшли висновку, що вона було зовсім не типовою для дитини. Зазвичай діти за такої ситуації намагаються забитися в куток. Настя ж почала гасити пожежу, а коли це зробити не вдалося, підхопила молодшу сестричку й винесла її з вогню.

В Україні існує Державний пожежний нагляд. Завдяки його зусиллям кількість пожеж, що виникають на виробництві, не перевищує 10—12 відсотків від загального показника по країні. Інші 88—90 відсотків пожеж виникають у приміщеннях, на які діяльність державного нагляду не поширюється — нормативними документами перевірка приміщень громадян заборонена.

МНС разом із МОН ввів у школах курс «Основи безпеки життєдіяльності». Причому програма побудована так, що викладач не каже: цього, мовляв, робити не можна. Дитині треба дати можливість оцінити можливу загрозу й проаналізувати її, потрібно навчити дітей, як не потрапити в надзвичайну ситуацію, а коли потрапив, як діяти, щоб зберегти своє життя та життя оточуючих.

Приблизно в 12 тисячах шкіл близько півмільйона дітей беруть участь у русі юних рятувальників. Щороку проводиться Всеукраїнський фестиваль «Юний рятувальник». Зрозуміло, більша частина дітей не стане професіональними рятувальниками, але в майбутньому кожний із них із розумінням поставиться до проблем безпеки. А з такими знаннями люди побудують більш безпечне суспільство…

P. S. Днями вчені та медики подали уряду пропозиції з модернізації опікової служби. Можливо, їх візьмуть до уваги, що дозволить налагодити в країні технології відновлення втраченої шкіри й самостійно рятувати навіть таких тяжких хворих, як Настя.