«Тільки не везіть до лікаря!» Парадокси сільської медицини - Здоров’я - dt.ua

«Тільки не везіть до лікаря!» Парадокси сільської медицини

23 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 23 вересня-30 вересня

Кутаючись від ранкового холоду, люди терпляче чекали молоковоз. Раптом сонну вулицю розбудив жіночий крик: «Швидше біжи по лікаря!» Цікаві сільські жіночки підійшли ближче до двору Спичаків — що там сталося?!..

Кутаючись від ранкового холоду, люди терпляче чекали молоковоз. Раптом сонну вулицю розбудив жіночий крик: «Швидше біжи по лікаря!» Цікаві сільські жіночки підійшли ближче до двору Спичаків — що там сталося?! «Мчи щодуху та не забудь сказати про ящик із медикаментами!» — підганяла Андрія дільнична медсестра Олена Керн. Спичак-молодший скочив на велосипед. Через кілька хвилин він повернувся. Без лікаря. Медсестра не відходила від хворого, але без ліків нічим зарадити не могла. Стан Григорія Івановича з кожною хвилиною погіршувався, і вона знову відправила Спичака-молодшого по лікаря...

Того весняного ранку молоковоз десь забарився, тож майже півсела мимоволі спостерігало за цими тривожними подіями. Жінки навіть засперечалися: прийде лікар на виклик негайно чи тільки після того, як упорається по господарству. Коли медсестра вже вкотре вибігла на ганок, виглядаючи місцевого ескулапа, до двору велосипедом під’їхала його дружина : «Що я — найнялася тобі ящик возити? — «привіталася» вона через паркан. — Не велика пані, могла б і сама прибігти». Медсестра не звертала уваги на грубощі, бо вирішувала непросту для себе проблему: чи має вона право застосовувати сильнодіючі медпрепарати, адже вона — не лікар? Але ж і відмовити в допомозі тяжкохворому не має права. Та коли зайшла до кімнати, зрозуміла, що медична допомога хворому вже не потрібна...

У Теплівці ніхто й подумати не міг, що так раптово помре Григорій Спичак (було йому всього 55 років). Його дружина Галина від пережитого, як кажуть у селі, впала на ноги — родичі та сусіди готували похорон, а вона не те що підвестися, води сама випити не могла, з ложечки поїли. Та біда, як відомо, сама не ходить — через тиждень захворів Андрій Спичак. Цього разу сільський лікар А.Скібарь на виклик прийшов, хворого оглянув. «Алкогольне отруєння», — виніс вердикт і призначив крапельницю. Мати намагалася переконати, що син не пив — саме готувалися до поминок по батькові, швидше — десь застудився, бо березневе тепло оманливе, але на це він не звертав уваги. Згодом чоловікові стало зовсім зле — температура підскочила майже до 40 градусів, дихання було важким, уривчастим. Знову довелося викликати лікаря. Цього разу прийшов не він, а фельдшер і після обстеження поставив діагноз: «Пневмонія! Треба негайно везти до районної лікарні».

Там його обстежили, призначили лікування, але було вже пізно — через день 32-річний Андрій помер.

Минуло півроку. Пишно відцвіла улюблена Андрієва яблуня, спілі плоди сипляться на землю — та нікому їх збирати. Правда, Галина Михайлівна звелася на ноги, повільно, з ціпочком ходить по двору. Вона здається зовсім маленькою і беззахисною. Вся в чорному господиня показує рукою у бік цвинтаря: «Скоро і я переселюся до моїх хлопців. Не думалося й не гадалося, що за тиждень осиротію. Та ще й лікар на все село ославив — усе на алкогольне отруєння списує»...

Ця трагічна історія стала останньою краплею у чаші терпіння жителів села Теплівка, що у Пирятинському районі Полтавської області. Менше двох років працює тут головним лікарем і за сумісництвом — просто лікарем недавній випускник Полтавської стоматологічної академії Андрій Скібарь, проте за цей час пацієнти написали на нього стільки скарг, що сільська рада вже не знає, куди їх складати. Родичі померлих Спичаків звернулися ще й до районної прокуратури, бо вважають, що в обох випадках лікар діяв непрофесійно — навіть якщо він не міг врятувати життя Григорія Івановича, то на виклик зобов’язаний був прийти! Молодий «спеціаліст» у боргу не залишається — теж пише в усі інстанції. Його доповідна записка на ім’я головного лікаря Пирятинської ЦРЛ О.Гаркавенка свідчить про неабиякий епістолярний хист автора (цитую дослівно, зберігаючи самобутній стиль автора): «Дільнична медсестра Керн О.Ф. не повідомила мене про тяжкий стан хворого Спичак Г.І., не надала хворому допомоги, та залишила хворого без лікарської допомоги, що спричинило смерть хворого Спичак Г.І. Згідно ст.. 136 п.3 КК України та ст.. 139 п.2 неповідомлення про тяжкий стан хворого медсестрою Керн О.Ф. мені, підлягають кримінальній відповідальності. Наполегливо прошу прийняти міри щодо дільничної медсестри Керн О.Ф. , щоб унеможливити подібні випадки, які підривають авторитет медичного працівника на селі».

Андрій Миколайович щиро дивується, чому цій історії ще й досі приділяють так багато уваги: «Я напрошувався піти на виклик, але Андрій запевнив, що не треба. А ящик з медикаментами для невідкладної допомоги не можна видавати сторонній людині. Моя дружина потім його завезла, коли їхала велосипедом до куми — їй було по дорозі».

Майже рік мовчки терпіли нового лікаря жителі Теплівки, а тоді почали благати: «Заберіть його від нас!» Однак у центральній районній лікарні своїх клопотів вистачає, тож скарги, схоже, ховали під сукно. Клич на допомогу почули у Києві — у Всеукраїнській раді захисту прав та безпеки пацієнтів.

— Ми спочатку не повірили — хіба може таке бути, щоб усе село відмовлялося від послуг свого лікаря?! —розповідає віце-президент ради Віктор Сердюк. — Поїхали в Теплівку, подивилися, розпитали — справді, селяни їздять лікуватися хто куди може: до Пирятина, до Яготина або до Києва. І це при тому, що в селі є амбулаторія і денний стаціонар, щодня ведеться прийом хворих, точніше — мав би вестися (люди оминають кабінет лікаря десятою дорогою — бо чи не кожна родина має свій сумний досвід спілкування з місцевим ескулапом).

Справді, хоч би з ким у Теплівці я заводила мову про здоров’я та лікування — чула тільки скарги, особливо на адресу лікаря.

— Одного разу захворіла моя донька. Оленка корчиться від болю в животі, а Андрій Миколайович, навіть не оглянувши її, сказав, що ніякого лиха немає. Добре, що ми, не марнуючи часу, поїхали до Києва, де доньку відразу ж прооперували. За словами хірурга, якби на години дві затримались, апендикс би лопнув, і хтозна, як усе могло скінчитися, — згадує пережиті тривоги Л.Повх.

Своя історія у Наталії Спичак: «Взимку моя донька захворіла, звернулася до А.Скібаря, він дав лікарняний і відправив додому. Їй усе гірше, температура піднялася до 40 градусів, а він призначив їй інгаляції й порадив парити ноги у гарячій воді. Я засумнівалася — хіба ж у такому стані можна ще й паритися? Повезла доньку у центральну районну лікарню, там обстежили, поставили діагноз — пневмонія».

У Теплівці розповідають, що лікар не веде записів у медичних картках, а коли хворі повертаються з районної чи обласної лікарні з документами, тоді він старанно переписує і діагноз, і призначення. Як чорний гумор теплівчани переповідають випадок, коли в одного з механізаторів стався серцевий напад. Чоловік посинілими губами з останніх сил просив: «Тільки не везіть до Скібаря!» Йому пощастило — лікаря не було на місці, медичну допомогу надала медсестра, яку відтоді він вважає своєю рятівницею.

Андрій Миколайович зустрів нас привітно, але до свого кабінету не пустив. Відразу ж поскаржився, що проти нього чомусь налаштований не лише сільський голова В.Семенов, а й місцеві депутати — на одному із засідань сільського парламенту вони привселюдно його образили: критикували за те, що ліки зовнішнього застосування він приписав приймати всередину.

Щоб розібратися в ситуації, зрозуміти, де тут правда, а де сільські байки, поцікавилась у лікаря, чи знає він про численні скарги на його роботу?

Виявилося — знає. Але вважає, що люди просто не цінують його знання та вміння, а, що найбільш прикро, — ігнорують його поради, зокрема про здоровий спосіб життя.

— Ось коли мені дозволять відкрити сімейну клініку, я нарешті зможу відмовитися від тих пацієнтів, які мені не до вподоби, які ігнорують мої поради,— змальовує світле майбутнє А.Скібарь.

Дивно, але сам він чомусь не дотримується здорового способу життя, що його так наполегливо рекомендує своїм землякам. На це, зокрема, скаржиться його дружина Валентина, яка змушена була навіть написати заяви на ім’я головного лікаря райлікарні О.Гаркавенка та голови сільської ради В.Семенова: «Щоранку, йдучи на роботу, чоловік обіцяв мені більше не вживати алкоголю. Але це повторювалося знову й знову, щодня і щодня...»

Є кілька скарг батьків на те, що А.Скібарь нецензурно лаяв та ображав їхніх малолітніх дітей, а шестилітнього Віталія Соломку, за словами його матері, лікар не тільки смикав за вуха, а й ударив кулаком по голові і налякав так, що малий залишився стояти у мокрих штанцях.

— Ми вже неодноразово порушували питання — а для чого нам такий спеціаліст? — коментує ситуацію сільський голова Володимир Семенов. — Другий рік ніколи займатися поточними справами — або розглядаємо скарги жителів села на А.Скібаря, або судимося за його позовами. А коли вже звернувся весь колектив амбулаторії із заявою, то депутати сільської ради винесли рішення про його звільнення. Однак він оскаржив це рішення в суді, отож нічого не змінилося. Андрій Миколайович суміщає дві посади — лікаря і головного лікаря, і навіть важко сказати, на якій посаді він нарубав більше дров. Недавно сільрада видала йому 3 тисячі гривень, щоб купив газове обладнання для опалювання амбулаторії. Надвечір він повернувся з міста і просить у мене ще 500 гривень, бо не вистачило на все. А він, виявляється, замовив меблі, а про опалювальні прилади і не згадав.

До цього у нас дев’ять років працювала лікарем Тетяна Іванівна Турецька, жила з родиною в тому ж будиночку, що й А.Скібарь. Вона знала кожного мешканця Теплівки. Тоді в лікарні стояла черга на прийом. Але Тетяна Іванівна пішла на підвищення, вона — заступник головного лікаря Пирятинської ЦРЛ, а ми тепер лікуємося де доведеться.

Сільська рада і ЦРЛ кивають одне на одного і, здається, вичікують — хто ж відважиться першим рубати гордіїв вузол. З одного боку, місцева громада безплатно надала родині лікаря садибу для мешкання і господарювання, за рахунок бюджету утримується амбулаторія, виплачується заробітна плата. Але коли сільська рада нагадує про виконання професійних обов’язків, то спалахує конфлікт, скарги летять і в район, і в область (до речі, після знайомства з жителями Теплівки ми знову повернулися до амбулаторії, але вже о 16 годині на дверях висів чималий замок, хоча, як свідчив розклад, до кінця прийому ще залишалося три години).

Райлікарня теж не поспішає, бо одного разу винесли сувору догану, то потім самі довго виправдовувалися. Та й кого, власне, звільняти — лікаря, головного лікаря чи обох відразу? Навіть якщо вердикт прокуратури у справі про ненадання допомоги Г.Спичаку і стане приводом для серйозних висновків щодо лікаря А.Скібаря, то це ще не означає, що залишить свою посаду головний лікар А.Скібарь. Отакі парадокси сільської медицини!

— Сьогодні ситуація складається так, що навіть безнадійного лікаря ніхто не може звільнити, бо закони його захищають, — констатує віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів В.Сердюк. — На жаль, пацієнти як були, так і залишаються наодинці зі своїми хворобами та проблемами, вони абсолютно безправні перед такими спеціалістами. Аналогічних випадків в Україні, на жаль, багато — про це говорилося на парламентських та громадських слуханнях, які пройшли влітку. Тільки реформи можуть змінити ситуацію на краще. Ми звернулися з відповідним листом до Міністерства охорони здоров’я України і сподіваємося, що там зуміють допомогти жителям Теплівки. Але доки не буде прийнятий закон про права пацієнтів, доти люди будуть заручниками експериментів горе-лікарів...

* * *

У районі вже анекдоти ходять про пристрасть теплівського лікаря до виведення глистів. Кажуть, він поставив за мету вивести «всіх паразитів у селі». Хто б не прийшов на прийом — у першу чергу пацієнтові порадить ліки від глистів. Напевно, саме з цього й починається у Теплівці та сусідніх селах боротьба за здоровий спосіб життя?..

Ситуація в Теплівці сьогодні чимось скидається на ту, яку свого часу описав полтавський гуморист Олександр Ковінька. Колишній полковий санітар усі хвороби лікував йодом. Селяни з цим змирилися, але коли боліли очі, то про всяк випадок попереджали: «Мажте іззаду, бо й очі повилазять!»

Їм, можна сказати, ще пощастило — принаймні зовнішні ліки їм не призначали внутрішньо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво