Тест для суперменів

Вертоліт здійснив вимушену посадку на території, що контролюється бойовиками, й екіпажу потрібно потай пробиратися до своїх... Рятуючись від природного катаклізму, група туристів має максимально швидко вийти з небезпечної зони... Розвідники здійснюють рейд у ворожий тил, виконуючи завдання при постійній загрозі бути виявленими... Такі ситуації, що потребують від їхніх учасників — чи то звичайних людей, чи військовослужбовців — виняткової фізичної, психологічної та моральної витривалості, трапляються не так уже й рідко.

Як у таких випадках ліпше розподілити сили? У кого більше шансів подолати труднощі? Чи існують загальні закономірності зміни самопочуття в різних людей? На ці запитання відповідали вчені Харківського інституту військово-повітряних сил.

Показник за... щокою

Для дослідження динаміки фізіологічного стану людей в екстремальних ситуаціях харків’яни моделювали їх під час спеціальних навчань із розвідниками та льотчиками.

Щоб виміряти енергетичні витрати кожного з учасників, військові науковці вперше застосували метод, розроблений генетиками Харківського національного університету під керівництвом професора Валерія Шахбазова. Він грунтується на виявленому вченими феномені: в людини частина клітинних ядер буккального епітелію (тобто слизової з внутрішньої поверхні щоки) має негативний електричний заряд, а частина — нейтральна. За їхнім співвідношенням у момент узяття проби можна судити про стан усього організму. Дотепер цей безболісний і безкровний метод використовувався для вивчення залежності між енергетикою клітин і віком людини, а також станом її здоров’я.

Відправною точкою для дослідження фізичного стану учасників експерименту за методом Шахбазова була вікова норма — у пробі 20-річних розвідників 70—75% клітин клітинних ядер мали бути насиченими енергією. Друга точка на графіку відбивала реальне значення цього показника в кожного з військовослужбовців ранком перед початком рейду. Клітини відбирали також під час коротких зупинок на всіх етапах маршруту, а останню пробу — після відпочинку.

Виявилося, що динаміка зміни енергетичного стану організму в різних людей мала схожі риси. Так, на початку рейду, коли організм тільки починав адаптуватися до фізичного та психологічного навантаження, кількість заряджених клітин різко зменшувалася — замість потрібних за нормою 70—75% їх було лише 30—35%. Фахівці пояснюють цей феномен викидом адреналіну та норадреналіну в кров. Організм пристосовувався до великих фізичних навантажень і мобілізовував додаткові енергетичні ресурси. Якщо порівнювати людину з акумулятором, можна сказати, що він наполовину розряджався, перетворюючи енергію на інтенсивну роботу м’язів і прискорений обмін речовин.

Потім наставав момент, коли кількість активних клітин знову починала збільшуватися, хоча навантаження не зменшувалося. Можливо, вважають фахівці, це результат переходу клітин до анаеробного живлення. Електричний заряд зростає за рахунок утворення в них великої кількості аденозинтрифосфорної кислоти, в молекулах якої накопичується енергія. Проте, зазвичай, організм повністю відновлював енергетичний баланс лише після відпочинку — денного або нічного.

Фахівці виявили й інші закономірності, які, на їхню думку, можна використовувати при плануванні та здійсненні реальних рейдів, спортивних походів або евакуації людей із зони небезпеки. Так, «акумулятор» розряджався тим швидше й повніше, чим більше було навантаження й слабша людина й навпаки. Є й таке спостереження — зазвичай, чим раніше в піддослідного закінчувалося спадання показника й починалося його зростання, тим легше він долав подальші труднощі маршруту.

Хоча всі учасники рейдів були здоровими молодими людьми, військові дослідники спостерігали й значні індивідуальні відхилення від загальної картини. Так, відомий випадок, коли клітинний заряд одного з учасників спав і не зростав до самого кінця рейду й прийшов в норму лише після нічного відпочинку. В іншого ж курсанта енергетика клітин після сну знову падала. На думку дослідників, цей парадокс можна пояснити накопиченням у організмі втомленої людини молочної кислоти й сечовини та повільним їх виведенням.

Утім, серед учасників рейдів учені виявили й таких «суперменів», у яких після найтяжчого походу відсоток заряджених клітин ставав навіть вищим, ніж перед рейдом. От кого труднощі, напевне, тільки загартовують!

Чи можна виробити терпимість до болю?

— Що ви порадите підліткові, який спить і бачить себе таким само спритним, влучним і сильним, як його улюблені кіногерої-супермени, або хоче стати військовим? Він має тренуватися й ще раз тренуватися, чи без вроджених якостей тут не обійтися? — запитую керівника досліджень, начальника кафедри загальної тактики Харківського інституту ВПС кандидата військових наук полковника Тахіра Сутюшева.

— Звісно, якщо серйозно поставити собі за мету стати сильним, спритним і витривалим, то досягти цього можна. Однак для використання людини в ролі, приміром, розвідника потрібно, щоб у неї були ще й певні вроджені задатки. Я маю на увазі показники спеціальної готовності до виконання того чи іншого завдання. Наприклад, уміння виконувати тривалу монотонну фізичну роботу або здатність відчувати на дотик дуже дрібні предмети. Є люди, здатні розрізняти кілька десятків відтінків одного й того самого запаху. Зокрема, вони можуть уночі лише на нюх визначити, який тип нафтопродукту використовується на тому або іншому об’єкті.

Ми саме й займаємося дослідженням спеціальної готовності розвідників, льотчиків, фахівців із технічних засобів зв’язку, а також з’ясовуємо, як вона змінюється під час виконання ними різних завдань. Це дуже важливо як при комплектуванні груп для виконання тих чи інших завдань, так і для прогнозування результату їхньої роботи. Для кожного завдання потрібні спеціалісти різного профілю, й їх також можна добирати з допомогою методу Шахбазова.

— Які саме здібності людини вас цікавлять?

— Наприклад, зорова витривалість, що дуже важливо для снайпера. Людина має чітко тримати ціль у об’єктиві приладу спостереження або в прицілі зброї, не відчуваючи при цьому серйозних фізіологічних незручностей. Люди дуже відрізняються одне від одного за цим показником. Крім того, важлива зорова й оперативна пам’ять, здатність розрізняти частоту миготіння світла, швидкість сприйняття світлового або звукового сигналу, слух, уже згаданий нюх. Найцінніша властивість — здатність розвідника знаходити вихід із неординарних ситуацій, що виникають під час виконання завдання.

Однак якщо він має, як ми кажемо, практично повний потрібний комплект уроджених якостей, то, безсумнівно, є сенс виробляти й розвивати недодане йому природою. Зі свого досвіду можу сказати, що на розвиток, приміром, зорової витривалості та терпимості до болю витрачається чимало часу. Достатню нічну зорову витривалість я набув лише після того, як пройшов близько трьох тисяч нічних рейдових кілометрів. А от виробити потрібну терпимість до болю поки що не вдалося.

До речі, терпимість до болю — один із показників, який теж можна визначити з допомогою методу Шахбазова. Якщо в людини від природи низький больовий поріг, її клітини швидко розряджаються від самого відчуття болю. І довго не відновлюються.

— Вам відомі випадки настання граничного спадання енергетичного потенціалу в учасників дослідницьких рейдів?

— Так. Наприклад, під час експерименту компактна група з кількох людей рухалася до заданого об’єкта по 60 кілометрів за ніч протягом тижня. У цьому випадку навіть у молодих і тренованих розвідників до четвертого-п’ятого дня настають перші ознаки значного фізичного та психічного виснаження. А до кінця рейду можна було спостерігати й повний набір цих ознак. Це — мляве реагування на команди командира або навіть повна його відсутність, невмотивовані дії, втрата просторової орієнтації та координації, зниження температури тіла, некерований тремор кінцівок. Спадання енергетичного показника ядер клітин у цих випадках надзвичайне. Аж до 2—3% — як у старезних дідів!

— Що має чинити командир загону або керівник групи туристів у таких випадках?

— Наскільки це можливо, створити умови для реабілітації людей: тепловий комфорт, спеціальний раціон харчування та ізоляцію від товаришів. Саме так, у такий момент людині потрібно побути на самоті, в темряві, в обмеженому просторі. Коли втомлені учасники тяжкого нічного рейду влаштовуються на днювання, вони іноді викопують «щілини» в землі, щоб забезпечити собі, крім індивідуального маскування, також світло- та шумоізоляцію.

— Чи має якесь значення в таких ситуаціях мотивація учасників на досягнення мети?

— Так, ефективність дії групи багато в чому залежить і від важливості завдання та усвідомленої мотивації кожного з його виконавців. Тому так важливо досліджувати весь комплекс: психологічну, фізичну та спеціальну готовність кожного члена групи до дій в екстремальних ситуаціях.