Світло в кінці карпального тунелю - Здоров’я - dt.ua

Світло в кінці карпального тунелю

26 лютого, 2010, 14:22 Роздрукувати Випуск №8, 26 лютого-5 березня

Після сорока років дуже важко змінювати свою професію, але Андрій К. дедалі частіше над цим замислювався...

Після сорока років дуже важко змінювати свою професію, але Андрій К. дедалі частіше над цим замислювався. Він не міг уявити свого життя без комп’ютера, однак уже несила було терпіти біль, що терзав його, позбавляючи сну. Та й на роботі за його спиною стали перешіптуватися: раніше він буквально за лічені хвилини міг видати оригінальний макет чи колаж, а тепер не встигав і за день. Для Андрія комп’ютерна мишка стала найлютішим ворогом — після робочого дня пальці правої руки навіть ложку не хотіли тримати, біль переповзав вище, у плече й не стихав до самого ранку. Невропатолог, до якого нарешті звернувся Андрій, призначив мазі та пігулки для знеболювання.

— Взагалі, це жіноча хвороба, — «втішив» ескулап. — Зазвичай з’являється у сільських мешканців унаслідок тяжкої роботи. Хочеш, щоб не боліло, — треба змінити спосіб життя, не навантажувати хворі руки...

Андрій узяв лікарняний, ретельно виконував рекомендації лікаря, однак це не рятувало від болю. Допоміг випадок. Приїхали родичі з села, попросили Андрія повезти племінника на консультацію у клініку інституту нейрохірургії. У розмові з лікарем поскаржився на свою проблему. Вердикт був однозначний — операція. В іншій ситуації він би сперечався, брав тайм-аут для роздумувань, а тут припекло так, що відразу погодився, — гірше вже не буде.

Важко повірити, але вже через два тижні після операції Андрій забув про намір змінити улюблену роботу.

Певна річ, пацієнти й лікарі найбільше уваги приділяють тим хворобам, які загрожують життю або можуть призвести до інвалідизації. На патології, котрі з’являються в нас із роками і значно погіршують якість життя, зазвичай особливої уваги не звертають, списуючи проблеми на вік та професійну діяльність. На
цьому тлі пишно квітне самолікування — мазі та пігулки рекламуються мало не на кожному кроці, хоча від хвороби це не рятує. Насправді ж часто лікування справді може бути досить ефективним, допоможе запобігти ранній інвалідизації і значно поліпшити стан здоров’я, але за умови, що пацієнт вчасно звернеться по медичну допомогу і знайде компетентних фахівців.

Гадаю, небагато людей знають, що таке карпальний тунельний синдром, навіть з-поміж тих, хто ночами не спить через біль у руках. А ще прикріше, що далеко не всі лікарі знають, як діагностувати й лікувати таке захворювання. Адже побутує думка, що ця проблема передусім стосується мешканців села, в яких руки болять і «сохнуть» від виснажливої роботи, і зарадити цьому не можна аж ніяк. А відтак і офіційна статистика стверджує, що таких хворих у нас одиниці.

— КТС, тобто карпальний тунельний синдром, трапляється в людей різних професій, і насамперед у тих, хто дає навантаження на пальці рук — працює у полі чи біля худоби, місить вручну тісто чи віджимає сир на сироварні, вишиває, грає на музичних інструментах, працює з кельмою на будівництві або весь день керує комп’ютерною мишкою, — пояснює Юлія Цимбалюк, нейрохірург, кандидат медичних наук. — Компресійне ураження серединного нерва в ділянці карпального каналу і призводить до болю в руках, який віддає у плече, особливо різким стає вночі, у стані спокою. Вважається, що найбільше від цієї недуги страждають жінки у віці від 40 до 60 років, коли в організмі відбуваються гормональні зміни. Однак світова практика свідчить, що тунельні невропатії уражають людей найбільш працездатного віку — від 18 до 55 років, і якщо їх не лікувати, можуть призвести до втрати працездатності.

— Наскільки складно діагностувати хворобу? Можна це зробити в районній лікарні, чи конче треба їхати у столичну?

— Нескладно, лише потрібно уважно вислухати скарги хворого і провести огляд. Досвідчений фахівець, коли бачить, як людина стріпує кистями рук, наче струшує краплі води, — вже розуміє причину цього. Навіть без додаткового обстеження у 95% випадків можна поставити точний діагноз. Коли ж є сумніви, проводиться електроміографічне обстеження, — воно безболісне для пацієнта і досить інформативне. Цей діагностичний апарат чимось схожий на той, який допомагає електрикам продзвонювати дроти, щоб виявити пошкодження. Електроміограф дозволяє «продзвонити» весь нерв і зафіксує, на якій саме ділянці порушено проходження імпульсу. На підставі цього лікар діагностує порушення у карпальному тунелі. Ефективне лікування у такому разі — лише оперативне.

— А якщо все ж таки проводити консервативне лікування? Операцій усі бояться.

— Життю, звісно, це не загрожує. Але якість життя рік у рік погіршуватиметься, біль нікуди не зникне. До того ж людина не зможе виконувати тонких рухів — шити голкою, плести. У такому разі складно навіть картоплю чистити: пальці не слухаються, не можуть втримати ні ножа, ні будь-якого іншого малого предмета.

— Кажуть, операція триває всього 15 хвилин.

— Справді, недовго. Підготовка і оперативне втручання забере не більше ніж півгодини. Сухожилля, які прикриті карпальною зв’язкою, від навантажень стають щільнішими, збільшуються і затискають нерв, наче у лещатах. Наше завдання — розсікти цю зв’язку, щоб визволити нерв із полону.

— Наркоз робиться загальний, чи достатньо місцевого?

— Великою мірою це залежить від пацієнта. Якщо людина витримана, спокійна, то можна місцевий. Коли ж людина старшого віку, емоційна, дуже хвилюється, то краще дати анестезію, щоб не було зайвої тривоги, не підскакував від цього тиск.

Після зняття швів рекомендуємо масажі й лікувальну фізкультуру, реабілітаційний період минає швидко, і пацієнт забуває про те, що йому так дошкуляло.

Не секрет, що наші люди — надто терплячі, вони тягнуть до останнього, знаходять десятки причин, відкладаючи візит до лікарні. У розвинених країнах система охорони здоров’я і страхування організовані так, що людина, як тільки з’являються болі, відразу ж звертається до лікаря. Спонукають до цього не лише дискомфорт і біль, а й розуміння того, що лікування хвороби на початковій стадії забирає менше часу і коштує значно дешевше. Карпальний тунельний синдром, на який у нас не звертають уваги, вже давно описаний у зарубіжній науковій літературі, його успішно лікують у багатьох країнах. Вчені дійшли висновку, що приблизно один відсоток людей у загальній популяції страждає на цю недугу. Неважко підрахувати, скільки наших громадян мають таку патологію і потребують адекватного лікування. Кількість хворих значно зростає у старшому віці — після 40 років. Є логічне пояснення цього: молодий організм легше витримує навантаження, має кращий кровотік, його судини, м’язи і зв’язки набагато еластичніші.

Серед тих, хто найбільше потерпає від цієї патології, — хворі на цукровий діабет, пацієнти з аденомою гіпофізу, а також ті, хто переніс перелом променевої кістки. Причини різні, а наслідок однаковий — звуження карпального тунелю, стиснення нерва, яке й викликає біль. Діагнози їм ставлять різні — від артрозу до неправильного зрощення кісток — і намагаються лікувати відповідним чином. Насправді ж ця патологія належить до так званих хірургічних, коли без операції не обійтися.

За словами лікарів, про цю недугу мало знають, бо їй не приділяють належної уваги в університетських програмах: студентам передусім розповідають про хвороби та стани, які загрожують життю людини — черепно-мозкові травми, інсульти, травми хребта, пухлини, судинні патології. На такі «дрібниці», як КТС, очевидно, бракує часу. Цікаво, що ця тема випала з курсу лекцій не лише українських навчальних закладів, — Ю.Цимбалюк свого часу закінчила московський медінститут, але й там про карпальний тунельний синдром не згадували. Тим часом наукова література стверджує, що серед уражень периферичної нервової системи тунельні невропатії становлять 25—40%, отож кількість тих, хто страждає на цю недугу, справді велика. Зайнятися зазначеною патологією примушує життя: коли на прийом мало не щодня приходять хворі з тунельними невропатіями, небайдужий лікар прагне їм допомогти, він шукає і знаходить потрібну інформацію.

В Україні такі операції, можна сказати, поодиноке явище, а приміром, у Франції їх проводять близько чотирьох тисяч щорічно. У Великобританії це теж стало звичним методом лікування. Багато провідних нейрохірургів зізнаються, що роблять цю операцію досить часто — як розминку перед складним оперативним втручанням, або, навпаки, — під завершення складного дня, аби вгамувати напруження, зібратися з думками. Беруться вони за цю операцію тому, що вона дозволяє відточити рухи, триває недовго, обходиться без реанімації. Пацієнти ж погоджуються на такий крок, бо знають, що полегшення настане досить скоро і вони зможуть повернутися до звичного ритму життя.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво