Стерилізація білих халатів - Здоров’я - dt.ua

Стерилізація білих халатів

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

На невеликому п’ятачку перед Міністерством охорони здоров’я України — яблуку ніде впасти. На це...

На невеликому п’ятачку перед Міністерством охорони здоров’я України — яблуку ніде впасти. На центральній прохідній нікого не пускають, а біля бічних дверей вишикувалася довжелезна черга — люди тихо проклинають організаторів, виясняючи, кому куди йти. «Повторюю: нас 30 чоловік, а в зал пропустять тільки п’ятьох, — підвищеним тоном пояснює керівник однієї з обласних делегацій. — Давайте вирішувати — хто в зал піде, а хто за дверима залишиться...»

Із 836 представників до залу потрапили близько двохсот...

Медична громадськість хоч і без особливої надії, та все ж очікувала парламентських слухань на дуже наболілу тему «Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров’я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв’язання». До цієї події готувалися всі — профільний комітет ВР, Мінздоров’я і його обласні підрозділи, численні громадські організації. Вперше у багатьох регіонах було проведено громадські слухання, прийнято відповідні резолюції, і всі сподівалися побачити їх у підсумковому документі — адже одна річ, коли рішення нав’язуються згори, і зовсім інша — коли вони вистраждані, вивірені багатолітнім досвідом.

Але в парламенті, як на гріх, вибухнула чергова баталія — цього разу через пакет економічних законопроектів, які визначають перспективу прийняття нашої країни у Світову організацію торгівлі (СОТ). Вранці 6 липня стало зрозуміло, що депутатам не до охорони народного здоров’я. Спікер запропонував проголосувати за постанову Верховної Ради, але не зазначати, де проводитимуться парламентські слухання, — це, мовляв, не важливо.

Сесія транслювалася на всю країну, і після такого повідомлення багато хто кинувся дзвонити в секретаріат комітету ВР з охорони здоров’я, материнства і дитинства, щоб довідатися, де ж усе відбуватиметься. Але, на жаль, телефони мовчали. Працівники секретаріату, одержавши інформацію, що слухання переносяться в будинок на Банковій, 6-8, заметушилися: адже раніше планувалося розмістити медичну виставку на площі перед парламентом, а тепер довелося в терміновому порядку всі експонати й стенди встановлювати на новому місці. Однак не встигли як слід там розміститися, як надійшла чергова команда — уперед, до Мінздоров’я! Але на тісному подвір’ї перед міністерством юрмився скривджений народ, і хороша, в принципі, ідея з організацією виставки успішно провалилася. Як, втім, і власне парламентські слухання, що їх промовці називали то колегією Мінздоров’я, то засіданням профкому.

На виступи депутатів зал реагував бурхливо: безумовно, зачіпало те, що кожен із них у першу чергу репрезентував свою партію, а медичній громадськості відводилася роль масовки. Традиційна для опозиції тема політичних репресій — мовляв, звільняють головних лікарів тому, що в них халати білі, а не помаранчеві, раптом отримала несподіваний розвиток.

— Я хочу доповісти міністрові: сьогодні у вас у підпорядкуванні лікувальних установ немає! — так категорично розпочала свій виступ Ірина Комаревцева, начальник управління охорони здоров’я Луганської ОДА. — У нас повністю зруйнована вертикаль управління — міністерство, управління і лікувальний заклад, адже, відповідно до Закону про самоврядування, головні лікарі призначаються і звільняються за рішеннями районних та обласних рад, хоч відповідальність за лікувально-профілактичну роботу несемо ми. До чого це призводить, можу показати на прикладі Сватівської обласної психіатричної лікарні, в якій дуже високий відсоток смертності пацієнтів працездатного віку, з причин, аж ніяк не пов’язаних із основним захворюванням. Почали з’ясовувати, а там просто обкрадають хворих — вони лежать на дошках, їх годують буквально помиями, там навіть солі не одержували! Про лікування краще не згадувати! 24 роки керує цією лікарнею Іван Русавський і щоразу все списує на недостатнє фінансування. Звільнити його протягом двох останніх років ніяк не могли — облрада не давала згоди, хоч аргументів було достатньо. Я проаналізувала ситуацію як учений: взяла статистику за благополучні 80-ті роки й побачила, що смертність була вп’ятеро нижчою, ніж тепер, а обсяги фінансування за питомою вагою були такими ж, як і нині. Але, незважаючи на це, у мене немає юридичних механізмів для звільнення такого головного лікаря.

Ірина Комаревцева працює на новій посаді зовсім недавно — доти вона очолювала науково-дослідний центр Луганського університету, захистила докторську дисертацію. Після тривалих роздумів погодилася спробувати впровадити в реальну медицину все те, що створювалося теоретично.

— Навіть якщо збільшиться фінансування — грошей ніколи не вистачатиме. Ми мусимо чесно сказати: у держави на нинішньому етапі економічного розвитку немає можливості всім забезпечити необхідну допомогу. Може, і не варто зазіхати на святе — на статтю Конституції, але настав час розмежувати такі поняття, як медична допомога і медпослуга. Ми чули від комуніста, що сімейна медицина — це зло, але так може сказати будь-хто, тільки не лікар. Сьогодні сімейна медицина — це єдина можливість забезпечити соціально незахищені прошарки населення хоч якоюсь медичною допомогою. Тут згадували про 15 тисяч лікарів, які стоять на біржі праці, бо не хочуть їхати в село. Причина в іншому — у нас не виконується Пенсійний кодекс: завідувачі відділень і головлікарі, як правило, займають посади до кінця своїх днів, ротація кадрів відбувається раз на 20—30 років. У молодого фахівця немає мотивації продовжувати працювати, немає перспективи професійного росту, тому, досягнувши певного рівня, він іде або в комерційну медицину, або взагалі з системи охорони здоров’я. Здається, час уже законодавчо закріпити, що посади завідувача відділення і головного лікаря виборюються на конкурсних засадах і займаються з обов’язковим укладанням контракту терміном на п’ять років. А по досягненні пенсійного віку можливі тільки короткострокові контракти — до часу підготовки молодого фахівця з цієї спеціальності.

З трибуни комуністи лякали всіх нас тим, що гряде скорочення стаціонарів, — їх справді треба скорочувати, практики це добре розуміють. У нас у Новому Айдарі є чудове хірургічне відділення на 35 ліжок, але перебуває там не більше п’яти хворих, у міських лікарнях, як правило, хірургічні стаціонари заповнені на 40—50%. Скорочувати треба, але не так, щоб лікарів на вулицю викидали, необхідно перепрофілювати ці ліжка — у хоспіси, у відділення сестринського догляду. Не почнемо робити цього сьогодні — буде біда: населення стрімко старіє. Тільки в Луганській області половина населення досягла пенсійного віку, а через десять років буде вже близько 75%, і це саме та категорія, яка найбільше потребує догляду. У нас 17 тисяч лежачих хворих удома, про яких ніхто не знає і знати не хоче...

Виступ Ірини Олександрівни заслужено викликав оплески в залі. Після закінчення заходу поцікавилася в неї:

— Чи можна ці збори вважати парламентськими слуханнями?

— На жаль! Як охорона здоров’я в цілому сприймається в державі, так і парламент до неї ставиться, — про медицину й медиків починають згадувати тільки в передвиборний період. Образливо. Ми серйозно готувалися. У складі делегації, крім головлікарів, заступник голови Луганської ОДА і голови райадміністрацій найвіддаленіших районів. І це не випадково — реформувати систему охорони здоров’я повинні не тільки медики, до цього необхідно підключатися і владі, і громадськості. Я їжджу районами, і часто буває так, що поріг місцевої лікарні новий голова райадміністрації вперше переступає разом зі мною. Зрозуміло, неможливо відразу змінити економіку й прибутки людей, але за ставленням системи охорони здоров’я до пацієнтів прості люди оцінюють нинішню владу.

Аналогічної думки і начальник управління охорони здоров’я Черкаської ОДА Юрій Кувита. Делегація області привезла з собою цікаві матеріали, а також резолюцію міжрегіональних слухань, які підсумували всю підготовчу роботу, проведену напередодні парламентських слухань. Але поділитися пропозиціями про шляхи виходу з кризи, на жаль, у столиці не вдалося — і в зал далеко не всі потрапили, і на трибуну професіоналам доступ був обмежений: народні депутати на правах господарів говорили про те, що на душі накипіло, не особливо звертаючи увагу на регламент.

Запрошували на парламентські слухання представників медичної науки й освіти, однак почути їх можна було в основному в кулуарах.

— Хотілося почути думки колег і громадськості щодо реорганізації медицини, і зокрема сімейної, — ділиться враженнями Олександр Хвисюк, ректор Харківської медичної академії післядипломної освіти. — Настав час обговорити правові аспекти медицини — вони постійно поза увагою. Не можу погодитися з тим, що хворого й лікаря ставлять по різні боки барикад, мовляв, у них різні інтереси — правові, економічні.

— А хіба не так?

— Ні. Сьогодні і лікар, і хворий працюють на аптеку.

— Хворий — ще розумію, але чому лікар?

— Він посилає хворого купувати ліки, а вони фантастично дорогі! Не випадково новий Кабінет міністрів обіцяв упорядкувати цінову політику щодо ліків. Ось куди невдоволення громадськості треба спрямовувати й домагатися змін. Лікар як одержував курку й пляшку, так і одержує, — з роками не змінюється стереотип взаємин хворого й лікаря. А з погляду пацієнта, все, що він витрачає на лікування, він переносить на медицину, лаючи при цьому лікарів. Погляньте хоча б на зовнішні ознаки: який вигляд мають аптека й лікарня?

Вряди-годи профспілка медичних працівників отримала можливість голосно заявити про себе і, судячи з реплік у залі, мала би беззастережну підтримку. Але якось невпевнено й навіть кокетливо прозвучала думка, що варто було б усім учасникам зібратися, піти під стіни Верховної Ради і показати парламентові та урядові!.. І все ж «показ» відклали — вирішили не лякати марно уряд країни, а тихо сидіти в задушливому залі й скаржитися одне одному на низькі зарплати, заздрити вчителям, яким їх підвищили, нарікати на погані умови роботи — у багатьох лікарнях обладнання зношене на 50-80%.

Нинішні слухання вкотре продемонстрували, що громадські організації медиків набагато пасивніші, ніж ті, які відстоюють інтереси пацієнтів. Президент Всеукраїнської ради прав і безпеки пацієнтів Юрій Губський нагадав присутнім у залі лікарям, що в усьому світі пацієнтів не тільки лікують, а й рахуються з їхньою думкою, поважають їхній вибір — це обов’язковий елемент громадянського суспільства, на яке ми рівняємося. Варто було б ризикнути й провести обстеження здоров’я депутатів та їхніх родичів на якому-небудь апараті — ровесникові епохи застою, можливо, після цього закон про права пацієнтів і з’явився б на порядку денному парламенту. Слід відзначити, що захисники прав пацієнтів не протиставляють їх лікарям, вони вважають, що нагромадження проблем у галузі — біда загальна.

— У ході слухань ми дійшли висновку, що необхідно створити при профільному комітеті ВР науково-експертну комісію, яка узагальнювала б усі доробки, готувала б проекти й проводила широке обговорення їх, — висловив свою пропозицію Ю.Губський. — Нині про реформування говорять усі, але ніхто конкретно не відповідає ні за підготовку проектів, ні за їх впровадження, хоч галузь уже багато років перебуває в системній кризі. Мабуть, комусь вигідно залишати все без змін, показуючи лікарів не в найкращому світлі...

Цікаво, що саме громадськість стала на захист честі й гідності лікаря, хоч очікували цього в першу чергу від профспілок та міністерства. Правда, як відзначив один із опозиційних депутатів, на слухання не прийшов жоден представник Міністерства охорони здоров’я. Зал невесело посміхнувся на цей жарт — головував на слуханнях М.Поліщук, але його відрекомендували як народного депутата, керівника профільного комітету (хоч він і написав заяву про вихід з парламенту, однак голосування ще не було). Проігнорували збори медиків не тільки заступники міністра, а й члени уряду, який, як нагадав депутат, обіцяв іти «назустріч людям». Гаразд, прем’єр-міністр у парламенті вирішує долю СОТ, але чому немає в залі віце-прем’єра з гуманітарних питань?

— Із 20 наукових програм сьогодні фінансуються тільки сім, — поділився своїми проблемами президент АМН, академік О.Возіанов. — Через злиденну зарплату кращі вчені виїздять, працюють на славу інших держав. Молодим потрібна перспектива, а що в нас? Скільки вже говорилося про необхідність створення інституту генних технологій, про те, що треба продовжувати роботи зі стовбурними клітинами, але далі слів справа не рухається!..

Учені, звісно ж, розуміють, що економіка країни не може підняти все й відразу, тому запропонували посильну допомогу — академіки згодні взяти шефство над ФАПами (ФАП — фельдшерсько-акушерський пункт. — Авт.) і з усією відповідальністю лікувати сільське населення...

Здається, такий вид медичної допомоги прогримів би на всю Європу! Після цього, можливо, і в нашій країні парламентські слухання проходили б, як у Європі, а поки що обійшлися навіть без резолюції, різко скоротивши список промовців. Крапку у виступах устигла поставити Ірина Комаревцева: «Доки парламент лікується у Феофанії — нічого в нас не зміниться».

...Медична еліта залишила зал, обговорюючи дорогою, про що розповідатимуть колегам удома. Гадаю, особливо змістовними будуть повідомлення тих головних лікарів і спеціалістів, яких не пустили на поріг ні в парламент, ні в Мінздоров.

* * *

Підбиваючи підсумки сесії, Володимир Литвин підкреслив, що Верховна Рада — це не дівка на виклик і такою ніколи не буде. Судячи з організації слухань 6 липня, цю роль парламент відводить іншим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво