Справа лікарів, або Про деякі особливості конкуренції в медицині - Здоров’я - dt.ua

Справа лікарів, або Про деякі особливості конкуренції в медицині

19 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 19 травня-26 травня

Скандал, затіяний наприкінці березня в Запорізькому державному медичному університеті, швидко набув резонансу не лише в регіоні, а й у країні...

Скандал, затіяний наприкінці березня в Запорізькому державному медичному університеті, швидко набув резонансу не лише в регіоні, а й у країні. Адже випадок справді безпрецедентний: згідно з матеріалами кримінальної справи № 120606пр, порушеної обласною прокуратурою, йдеться про фальсифікацію кандидатських дисертацій, виконаних співробітниками однієї з кафедр.

Приводом для порушення справи стала заява громадської організації «Запорізька медична спілка» за підписом заступника голови пана Левича в обласне управління по боротьбі з організованою злочинністю, в якій, зокрема, йшлося: «Просимо притягти до кримінальної відповідальності завідувача кафедри Запорізького державного медичного університету П., який організував корупційну систему підготовки фальсифікованих дисертаційних робіт.

З ініціативи громадської організації проведено аналіз доступних для ознайомлення дисертацій і зроблено висновок про те, що основним механізмом підробки є фальсифікація лабораторних досліджень, на яких базуються дисертаційні роботи.

Завдяки функціонуванню вищеописаної схеми шахрайства за період із 2000 р. був забезпечений захист близько 15 кандидатських дисертацій».

Зрозуміло, у керівництва медуніверситету є прямо протилежна думка щодо цього. Кафедра вважається лідером у науковій діяльності вузу. Її завідуючий — відомий і авторитетний учений, під керівництвом якого підготовлено двох докторів і 11 кандидатів медичних наук. Проте у зверненні ректора медуніверситету Юрія Колесника до прокурора області, начальників УВС і УБОЗ, голів обладміністрації й облради акцентувалася увага на інших обставинах. І стосувалися вони передусім слідчих дій, схарактеризованих як протиправні та цинічні.

За свідченнями медиків, працівники УБОЗ зробили на кафедрі обшуки, вилучивши комп’ютерну техніку, наукову та службову документацію, про що адміністрацію вузу не було повідомлено у встановленому порядку. Далі: «З документами, на підставі яких проводилося вилучення матеріальних цінностей і документації, наші повноважні представники ознайомлені не були, ніякого документа за результатами вилучення адміністрації не надано». Науково-педагогічних працівників викликали в УБОЗ як свідків. Та, не беручи до уваги заявлений статус, а також те, що тривають заняття зі студентами і ведеться консультативно-лікувальний прийом хворих, працівники міліції зажадали від медиків негайного реагування. Одне слово, міліціонери на очах хворих і студентів перепровадили медичних працівників на допити. При цьому поводилися з ними далеко не як зі свідками.

Кандидат медичних наук, асистент Х. перебувала в УБОЗ чотири з половиною години. Вона інвалід II групи (інсулінозалежність) і для неї обов’язковий відповідний режим, зокрема регулярне приймання їжі. Цієї можливості Х. не надали. До того ж вона була змушена самостійно зробити собі ін’єкцію інсуліну в службовому кабінеті УБОЗ. Співробітник, який допитував Х. як свідка, не раз заявляв, що дисертаційну роботу вона списала з Інтернету чи купила.

Кандидат медичних наук, асистент К. перебував в УБОЗ вісім годин. Його примушували визнати, що дисертаційну роботу виконав не він, тобто фактично звинуватили в підробці наукової праці. На запитання К., хто консультує співробітників міліції з такої специфічної теми, було заявлено: працівники МСЧ УМВС у Запорізькій області.

Старшого лаборанта В. доставили в УБОЗ із робочого місця в супроводі працівників міліції. Як було заявлено, у ролі свідка. Повістку йому не вручили, підстави для допиту не роз’яснили. Зате слідство в наполегливій формі висловлювало сумнів у тому, що лабораторні дослідження він проводив самостійно. У приміщенні УБОЗ В. перебував десять годин. Наступного дня його викликали повторно, обвинуватили в непослідовності попередніх показань і пригрозили, що залучать як підозрюваного, коли він не дасть свідчень стосовно своїх керівників. Як і першого дня, повістку про перебування в міліції в робочий час йому також не надали.

Кандидат медичних наук, завідувачка відділення Т. перебувала в УБОЗ шість годин. На її адресу пролунали запитання-обвинувачення в тому, що кандидатську дисертацію вона самостійно не готувала та її дослідження не мають жодної наукової цінності. Слідство також цікавилося, яку суму вона заплатила своєму науковому керівнику.

Кандидат медичних наук, асистент С. перебував на лікарняному в зв’язку з захворюванням, що супроводжується високою температурою. Попри це, у супроводі працівників міліції його доставили на допит як свідка, про що повідомили в усній формі. На допиті С. перебував з 14-ї до 22-ї години. Стан його здоров’я погіршився. У зв’язку з захворюванням він мав часто пити воду, про що не раз казав працівникам міліції, які вели допит. Та прохання було задоволено лише один раз через півтори години. С. неодноразово заявляв, що йому зле, і просив його відпустити. Йому також не дозволили приймати їжу. З вуст слідчого пролунала погроза, що його «посадять до бомжів», коли не дасть такої відповіді, яку від нього чекають. Пізно ввечері в С. стався істеричний напад, і тільки тоді допит припинили. Другого дня на вимоги по телефону прибути в УБОЗ він відмовився, пославшись на погане самопочуття. Тоді наступного дня працівники УБОЗ прибули до нього додому, ознайомили з постановою прокурора про примусовий привід на допит і пригрозили: коли він не підкориться, то викличуть «соколят», які виламають вікна та двері, а його однаково доставлять на допит. Під примусом С. у супроводі співробітників УБОЗ повторно доставили на допит, який тривав з 10-ї до 16-ї години. Близько 12-ї години стан його здоров’я відчутно погіршився — почастішав пульс, з’явилися болі в ділянці серця, ознаки втрати свідомості. С. дали краплі валеріани й продовжили допит. На запит С. про допомогу адвоката співробітники міліції відмовили, мотивуючи тим, що він свідок і така допомога йому не потрібна.

Після слідчих дій три співробітники кафедри були госпіталізовані у зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я.

Ректорат медуніверситету зажадав ужити невідкладних заходів для приведення слідчих дій у відповідність із вимогами чинного законодавства, а також провести розслідування правомірності та законності дій співробітників УБОЗ і прокуратури. Така реакція дала привід для заяв про те, що на слідство намагаються тиснути, аби закрити справу.

Наскільки ці претензії обгрунтовані, я спробував з’ясувати в обласній прокуратурі. Проте заступник прокурора Євген Проценко, який курирує роботу слідства, категорично відмовився від коментарів. Прокурор області Володимир Стеценко через прес-секретаря на зустріч погодився. Проте в призначений ним час зустріч, на жаль, не відбулася — секретар повідомив, що Володимир Андрійович зайнятий. Власне, у цьому немає нічого надзвичайного, оскільки в пана Стеценка найчастіше немає часу не тільки на спілкування в пресою, а й з головою обладміністрації. Як колись зауважив Євген Червоненко, «у нас прокурор або в Києві, або в лікарні». Тому, на жаль, доводиться лише здогадуватися, чи кваліфікує облпрокуратура як тиск на слідство інші факти, котрим, хоч би як це дивно було, не надають значення.

Наприклад, як могло статися, що паралельно з допитом свідків у місцевій пресі з’явилася інформація про порушення кримінальної справи із зазначенням не тільки місця роботи, а й прізвища керівника, якому інкримінується вчинення злочину? Чи, скажімо, наскільки законним є поширення громадською організацією листівок такого змісту: «Студентам 6-го курсу медичного факультету! В обласній прокуратурі Запорізької області порушено кримінальну справу за фактом службової підробки стосовно співробітників кафедри. Відомі випадки залучення студентів 6-го курсу медичного факультету до фальсифікації звітної документації кафедри та документів з дослідження лікарських засобів. Просимо про всі такі факти інформувати по телефону або на e-mail. Анонімність — гарантована!»

Також, здається, зовсім не зайве поцікавитися, якими мотивами керувалася «Запорізька медична спілка», звернувшись усього через тиждень після порушення кримінальної справи до прем’єр-міністра України з проханням «сприяння в об’єктивному розгляді кримінальної справи, переданої до обласної прокуратури м.Запоріжжя стосовно групи співробітників кафедри Запорізького державного медичного університету та її керівника»?

Зміст цього документа, у принципі, ідентичний заяві про порушення кримінальної справи, за винятком того, що йдеться про фальсифікацію захисту вже не «близько», а «понад 15 кандидатських дисертацій». Зате за стилем він набуває дедалі чіткіших ознак доносу.

«Моральність самого П. — це тема особливого розгляду. Будучи запійним алкоголіком, який систематично порушує трудову дисципліну (прогули), мерзотником, котрий тероризує співробітників, влаштовує очні ставки й практикує інші не властиві науковим колективам методи адміністрування, постійно кривдячи співробітників і знущаючись над ними, примушуючи їх до шахрайства, П. створює нестерпну обстановку на кафедрі та у клініці в цілому. Кафедра фактично не займається ні науковою, ні педагогічною роботою й є центром мракобісся.

Співробітники кафедри, які багато років одержують лікувальну ставку, не займаються лікувальною роботою. Чимало з них не займається і педагогічною роботою. Природно, про це все знає ректорат, але їх це дуже влаштовує!»

Факти, викладені в заяві, зрозуміло, були перевірені створеною в університеті спеціальною комісією і не підтвердилися. На черзі — перевірка роботи кафедри комісією Мінздоров’я, висновки якої стануть відомі в середині травня.

— Найбільше в цій історії мене турбують долі молодих учених, — каже Юрій Колесник. — Це по-справжньому талановиті та обдаровані люди. Науковою працею вони захопилися ще в студентські роки. Потім — магістратура, аспірантура. Тобто на створення дисертацій у них пішло по п’ять-сім років. Який же сенс після цього фальсифікувати результати чи купувати звання, як твердять заявники? Заради чого? Адже доплата за кандидатство, по суті, копійчана, а дослідження, необхідні для підготовки кадрів найвищої кваліфікації, держава практично не фінансує. І спонсорів удається знайти далеко не завжди. На жаль, наука розвивається переважно завдяки зусиллям ентузіастів. Для проведення досліджень вони змушені купувати своїм коштом реактиви, а часом і необхідні прилади. Та ніякі нормативні документи не зобов’язують довічно зберігати квитанції та рахунки. Тому обвинувачення молодих учених у фальсифікації наукових досліджень на підставі того, що в них немає квитанцій і рахунків на реактиви, придбані кілька років тому, щонайменш, образливі.

Не зайве зауважити, що дисертації, наукова цінність яких поставлена під сумнів громадськими працівниками і правоохоронцями, свого часу дістали високу оцінку інститутів кардіології, терапії АМН України, Національного медичного університету, Київської медакадемії післядипломної освіти. Позитивні відгуки роботам дали й офіційні опоненти — провідні вчені Кримського медуніверситету, дніпропетровської, харківської, запорізької медакадемій, Сумського держуніверситету. Нарешті, серед молодих учених, яким слідчі наполегливо пропонували визнати свою професійну неспроможність і фальсифікацію виконаних наукових досліджень, — два лауреати національних премій України.

Попри це, обласна прокуратура звернулася до Вищої атестаційної комісії України з проханням перевірити дисертації. Реакція не змусила на себе чекати у вигляді листа від 10 квітня голові спецради Д 17.600.01 доктору медичних наук, професору Олександру Никоненку за підписом голови ВАКу Володимира Мачуліна. «У зв’язку зі зверненням прокуратури Запорізької області й відповідно до пп. 8.1 і 8.7 «Положення про спеціалізовані вчені ради» ВАК України доручає Вам до 30 червня 2006 року розглянути питання про позбавлення наукового ступеня лікарів, які захистили дисертації в Запорізькому державному медичному університеті». І далі — список, який включає 10 кандидатів медичних наук.

Директивний тон листа як мінімум дивує. І річ навіть не в тому, що за 15 років існування університетська спецрада, діяльність якої побічно поставлена під сумнів, забезпечила захист понад 120 докторів і кандидатів наук, не діставши жодного зауваження ВАК України. Просто не завадило б урахувати, що запорізькі спецради очолюють керівники двох місцевих медустанов, які три роки тому конкурували на дуже скандальних виборах ректора медичного університету. Проте, на думку начальника відділу медичних і аграрних наук ВАКу Юрія Чайковського, настільки делікатне доручення не суперечить принципам професійної етики. Виявляється, для того щоб порушити питання «про позбавлення наукового ступеня» 10 кандидатів наук, ВАКу цілком досить звернення прокуратури, що базується на висновку громадської організації. До речі, будь-яких відомостей про «Запорізьку медичну спілку», не кажучи вже про ступінь її професійної компетенції, Вища атестаційна комісія не має. Як, зважаючи на все, й обласна прокуратура.

Що ж, мабуть, саме час спробувати заповнити цю прогалину. Тим паче що громадська організація звернулася й у редакцію «ДТ» за сприянням «в об’єктивному висвітленні ситуації, що склалася в Запорізькому медичному університеті, зокрема стосовно групи співробітників кафедри та її керівника».

Отже, хоча організація і здійснює свою діяльність на території Запорізької області, створення місцевих осередків у ній не передбачено. Основною метою «Запорізької медичної спілки», як значиться в статуті, «є задоволення і захист законних соціальних інтересів, економічних, творчих, вікових інтересів своїх членів». А об’єднує вона «на основі єдності інтересів і за професійними ознаками громадян України — медичних працівників, а також фахівців інших галузей знань, чия професійна діяльність пов’язана з проблемами охорони здоров’я, екології». Та ось що цікаво. Ніхто із трьох засновників організації, які водночас є її членами, до медицини не мають жодного відношення. Проте це зовсім не стало перешкодою для реєстрації організації ні обласним управлінням юстиції, ні Запорізьким міськвиконкомом.

Чим пояснюються такі парадокси, залишається тільки здогадуватися. Не внесла ясності й розмова з головою ради «спілки» Дмитром Харьковом — він навідріз відмовився назвати її засновників, когось із членів організації і навіть своїх заступників. Тим часом громадські працівники декларують основними принципами своєї діяльності законність і гласність. Мовляв, «перебуваємо в тих рамках, коли ми не ще можемо все говорити».

І хоча організація відчуває явні труднощі навіть із грамотним зазначенням реквізитів на фірмовому бланку, це анітрохи не перешкоджає їй ставити перед собою надзвичайно масштабні завдання. Зокрема «сприяння удосконалюванню організації управління медичними закладами», «вивчення, впровадження і пропаганда досягнень медичної науки», «участь у проведенні наукових досліджень і розробці практичних рекомендацій в усіх галузях охорони здоров’я», «участь у громадській експертизі клінічних випробувань нових фармпрепаратів, медичної техніки, матеріалів, методів лікування»... Як кажуть, це було б смішно, коли б не було так сумно.

Утім, ми, здається, відхилилися від медичних проблем. Точніше, від їхнього кримінального аспекта.

За версією Д.Харькова, до них звернулися сім чоловік, яким «доводилося зіштовхуватися чи працювати із завідувачем кафедри та звертатися зі скаргами на нього до різних інстанцій». Їхні імена він назвати відмовився, обмежившись лише відомостями про те, що це студенти, співробітники медуніверситету та практикуючі лікарі. Разом із ними і було складено заяву в УБОЗ.

— Якщо кримінальну справу порушено, отже, факти так чи інакше підтвердилися, — вважає Д.Харьков.

Твердження, прямо скажемо, далеко не безспірне. Та в даному разі інтерес викликає не стільки приватна думка керівника громадської організації, як оперативність правоохоронних органів. Заява від досі невідомої організації надходить 16 березня, і другого дня порушується кримінальна справа. Це при тому, що державна реєстрація «спілки» проведена 1 березня...

З урахуванням усіх цих фактів мимоволі напрошується думка про те, що так звана проблема фальшивих дисертацій зовсім не є в цій справі ні головною, ні визначальною. Схоже, справжня причина криється в останньому абзаці заяви. «Третьою сферою злочинної діяльності П. та організованої ним групи є участь у високооплачуваних клінічних випробуваннях фармацевтичних препаратів, які фінансуються закордонними і вітчизняними фармацевтичними компаніями. Суть шахрайства полягає у свідомому порушенні умов відбору пацієнтів».

Йдеться про так звані трайли — клінічні випробування, які виконують лікарі на замовлення фармвиробників. Оскільки ця робота справді високооплачувана, то тих, хто бажає у ній брати участь, набагато більше, ніж пропозицій. Кафедра професора П. зайнялася трайлами першою в місті, що, зрозуміло, згодом не могло не викликати невдоволення потенційних конкурентів. Та вся річ у тім, що випробування виконуються на договірних засадах. Отже, претензії до якості виконаних робіт мають право пред’явити лише замовники. От і виходить, що єдиний можливий спосіб усунути суперника та зайняти його місце — це дискредитація. Зазвичай, у таких випадках у хід йдуть будь-які методи, зокрема залучення обуреної «громадськості».

Утім, наразі це — не більш ніж версія, на яку, здається, зовсім не зайве зважити слідству. Зрозуміло, коли воно зацікавлене у встановленні істини. Інакше навіщо було порушувати навчальний процес і адекватне лікування хворих. На жаль, для кафедри ці проблеми залишаються актуальними донині. Як, до речі, і репліка голови обладміністрації Є.Червоненка: «Не думаю, що в нашій криміногенній області, яка займає перші місця в країні з серйозних правопорушень, у вартових порядку немає інших важливих справ, ніж пресувати вчених медуніверситету».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво