Спасіння через спокуту. В Україні немає хвороб, окрім ВІЛ/СНІД? - Здоров’я - dt.ua

Спасіння через спокуту. В Україні немає хвороб, окрім ВІЛ/СНІД?

9 жовтня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 9 жовтня-16 жовтня

В епоху сучасних інформаційних технологій, як і багато століть до цього, церковні дзвони несуть людям вісті: закликають до молитви, сповіщають про свята, попереджають про небезпеку, поминають покійних. По кому подзвін?..

 

 

В епоху сучасних інформаційних технологій, як і багато століть до цього, церковні дзвони несуть людям вісті: закликають до молитви, сповіщають про свята, попереджають про небезпеку, поминають покійних. По кому подзвін?..

В одному зі своїх віршів англійський поет XVII ст. Джон Донн порівняв людство з материком, а кожного з нас — із його частиною, запропонувавши нам замислитися про своє місце у світі, про свою тлінність, про спільність людських доль, солідарність людей.

В Україні спостерігається тенденція до невпинного поширення соціально небезпечних хвороб, серед яких: туберкульоз, наркоманія, ВІЛ/СНІД, алкоголізм, хвороби, що передаються статевим шляхом. За експертними оцінками, українців, які нездужають на соціально небезпечні хвороби, у рази більше, ніж офіційно задекларовано. 

Серед основних причин, що призвели до цього, — затяжна соціально-економічна криза, низький рівень життя та санітарної культури населення, недостатнє й неякісне харчування значних його прошарків, зростання кількості бездомних і безробітних, недоступність медичної допомоги та ліків, занепад системи охорони здоров'я тощо. 

Однак не в останню чергу серед цих причин слід назвати глибоку моральну кризу українського суспільства, занедбання традиційних сімейних цінностей, неефективність національної системи освіти і виховання підростаючого покоління, відсутність державної волі до захисту та підтримки української культури, духовності, моралі, сім'ї, дедалі більше проникнення в Україну чужих її народові традицій, звичаїв, моралі, права, культури, моральних стереотипів та норм поведінки. 

Досить тривалий час я опікуюся проблемою туберкульозу в Україні. А також постійно торкаюся проблеми ВІЛ/СНІД, що є дотичною до туберкульозу як соціально небезпечної хвороби. Саме так, а не навпаки, як нині намагаються розглядати туберкульоз в Україні. Про це я вже писав у своїх статтях у DT.UA. Отже, торкаючись проблеми ВІЛ/СНІД, я не можу не аналізувати, зокрема, моральних засад цієї хвороби, моделі її профілактики та тенденції суспільної толерантності щодо неї. Тим більше що, за даними українських фахівців Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Т. Яновського, туберкульоз розвивається у 49,5% хворих на СНІД, причому через рік спостереження помирає 58,0% хворих. І це не може не турбувати українську протитуберкульозну громадськість.

Викликає занепокоєння той факт, що програми, які впроваджуються в Україні серед підростаючого покоління, були свого часу підготовлені для дорослої аудиторії країн, що розвиваються, із високими показниками народжуваності та низьким освітнім рівнем населення — ознаками, під які Україна аж ніяк не підпадає. Тому профілактичні методики, що використовуються, тільки на словах вирішують завдання захисту населення від ВІЛ/СНІД, а насправді, в умовах превалювання передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом і через ін'єкційне вживання наркотиків, збільшують загрозу репродуктивному здоров'ю нації, демографічній ситуації та національній безпеці України. При цьому жодним чином до уваги не береться та система етичних норм, правил поведінки, що склалася в нашому суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадянський обов'язок, совість, справедливість і відома як суспільна мораль.

Ось один із "шедеврів" профілактики ВІЛ, опублікований у інформаційно-аналітичному бюлетені Міністерства освіти і науки України "Інфосвіт" за червень 2005 р. Написано, що "існують дві стратегії профілактики ВІЛ-інфекції: зниження ризику і усунення ризику інфікування. Профілактика ВІЛ-інфекції, заснована на філософії зниження ризику зараження, передбачає заміну діяльності, пов'язаної із підвищеним ризиком, на менш ризиковану. Наприклад, пропаганда обміну використаних голок на нові є однією з форм зниження ризику або шкоди: при цьому потенційно небезпечне вживання ін'єкційних наркотиків не усувається як факт, але пропонується спосіб зниження інфікування ВІЛ. Стратегія усунення ризику ґрунтується на передумові, що захист громадського здоров'я потребує усунення можливості ризику як такої. Пропаганда статевого утримання та відмови від наркотиків переважає над пропагандою використання презервативів і обміну використаних голок на нові. За такого підходу ефективність безпечного сексу піддається сумніву, а саме вживання наркотиків ін'єкційним шляхом вважається настільки шкідливим, як і використання спільного інструментарію для ін'єкцій. Навіть незначний ризик подається як цілком неприйнятний. Таке перебільшено серйозне ставлення до незначного ризику може мати парадоксальні наслідки: у людей розвивається фатальне ставлення до минулого, де могли бути ризики". Виділене автором статті — основний перл цього вчення. 

Отримавши таку методичну рекомендацію, вчитель, який має бути взірцем для учнів, приносить їм у клас фактичну індульгенцію на аморальну поведінку, адже в щойно процитованій інструкції я особисто прочитав таке: любі діти, не "запарюйте" собі мізки всіляким моральним непотребом, адже випадкові і безладні сексуальні стосунки та вживання наркотиків насправді безпечні, якщо використовувати презервативи і стерильний інструментарій для ін'єкцій. 

Загальновідомий факт, що у світі для профілактики ВІЛ-інфекції/СНІД застосовується так звана модель "АВС" (abstain, be faithful or use a condom — утримуйся, будь вірним чи використовуй презерватив), схвалена світовим співтовариством. Ця англійська абревіатура означає помірність (свідомий початок статевого життя у більш старшому віці), вірність, а також правильне і постійне користування презервативами. Стосовно молоді в цій моделі робиться упор на перші дві компоненти. Програми дошлюбної помірності — особливо важливі для молоді, оскільки половина всіх нових випадків ВІЛ-інфекції припадає на вікову групу від 15 до 24 років. Відстрочка сексуального дебюту хоча б на рік може позитивно вплинути на здоров'я і благополуччя підлітків та на стримування епідемії ВІЛ/СНІД. 

В Україні є сили, які намагаються довести неефективність впровадження таких виховних моделей. Питання: як можна говорити про неефективність чогось, що не впроваджується взагалі? Наприклад, за свідченням BBC, контракт цієї телерадіокорпорації з урядом США на проведення інформаційної кампанії спільно з урядом США з профілактики ВІЛ у Танзанії передбачав саме пропаганду сексуальної стриманості та неефективності презервативів. За інформацією різних джерел, в Уганді і Замбії підлітки та молодь стали основною силою зниження темпів ВІЛ-інфекції, завдяки переходу до більш відповідальної поведінки. На Ямайці кампанія у ЗМІ за утримання від статевого життя в юному віці та відповідальну поведінку більш дорослої молоді привела до значного зменшення кількості підліткових вагітностей. Перелічені країни належать до тих, які найбільше постраждали від епідемії ВІЛ і в яких традиційно статеве життя розпочинається рано, до шлюбу. 

Тож ризикуй, поки молодий, українцю! Щороку ряди ВІЛ-інфікованих поповнюють тисячі неофітів, яких свого часу "добрі люди" навчили, як захистити себе від розвитку комплексу "фатального ставлення до минулого". Тепер перед ними відкрилося "щасливе" майбутнє. А чому б ні? Пам'ятаєте, років зо два тому на вулицях українських міст можна було бачити білборди із зображеннями доволі респектабельних і задоволених життям молодих людей, як випливало з написів, вміщених там-таки, — носіїв вірусу імунодефіциту людини. Це була рекламна кампанія, організована Всеукраїнською мережею людей, що живуть із ВІЛ, під гаслом "Я маю силу. Силу жити", головним інформаційним повідомленням якої стало: "СНІД уже не вирок". Як зазначалося в інформаційному повідомленні з нагоди початку кампанії, розміщеному на сайті організації, "люди, які живуть з ВІЛ, повинні мати і мають можливість жити довгим і якісним життям. Ми можемо творити, любити, робити відкриття, дивувати й дивуватися, радувати і радіти, кохати, бути коханими, досягати запланованого і радіти життю. Це диво і реальність одночасно!" 

Я не проти чужого щастя, не заздрю йому. Тільки щось у цій рекламі не дає мені спокійно з ним солідаризуватися. По-перше. Наведені слова, очевидно, звернені до тих людей, котрі, на жаль, уже мають в організмі вірус імунодефіциту людини. Так, за офіційними даними, з 1987 р. в Україні зареєстровано 264 тис. 657 ВІЛ-інфікованих осіб та 75 тис. 714 хворих на СНІД. При цьому за означений період від СНІД померло 35 тис. 287 чоловік. І хоча це стільки, скільки помирає від туберкульозу впродовж трьох років, — це людські життя. Як зазначалося на згаданому вище рекламному плакаті, "антиретровірусна терапія — це єдиний засіб боротьби з ВІЛ-інфекцією. Лікування можна отримати безкоштовно, звернувшись до Центру профілактики та боротьби із ВІЛ/СНІД". Якщо це справді так, то чому тільки за січень — грудень 2014 р. від СНІД померло 3тис. 288 наших співвітчизників? До речі, як зазначалося на засіданні Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІД, що відбулося 28 жовтня 2014 р., на перше півріччя минулого року антиретровірусну терапію за кошти державного бюджету України і Глобального фонду для боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією отримували всього 61 тис. 713 пацієнтів. А чому не отримує решта? Чи означає це, що не таке воно вже й доступне, лікування від ВІЛ?

По-друге, за час, що минув, реклама "спрацювала", і впродовж 2014 р. в Україні виявлено ще 19 тис. 441 новий випадок ВІЛ-інфекції. Це 19 тис. 441 людина, які, очевидно, буквально сприйняли обіцянку "СНІД вже не вирок" як гарантію на життя. Очевидно, організатори тієї рекламної кампанії забули, що, крім 264 тис. 657 людей, які живуть із ВІЛ, в Україні проживає ще 43 млн. українців. І моральна відповідальність кожної свідомої людини полягає в тому, щоб застерегти, попередити, вберегти їх від тієї смертельної небезпеки (з огляду на статистику ВІЛ/СНІД), яку несе в собі ця хвороба, навіть попри сучасні методи її лікування. 

Таку суспільну відповідальність мали б узяти на себе насамперед ті, хто вже пройшов цей тернистий шлях і є інфікованим. Але цього, на жаль, чомусь не відбувається. Натомість бачимо спроби нав'язати суспільству якесь дивно толерантне ставлення до проблеми ВІЛ/СНІД. Вибачте, але толерантність передбачає осмислене ставлення до проблеми, ситуації, особистості. Для того, щоб ставитися до чогось толерантно, я маю спочатку визнати щось, погодитися з цим, прийняти це. Я можу бути толерантним стосовно особи, котрої вже торкнулася проблема ВІЛ, як будь-якої хворої людини, але я не можу й не хочу бути толерантним до самої проблеми, принаймні в описаному вище сучасному її вигляді, без критичного підходу до оцінки ситуації, причин та наслідків її існування. Якщо говорити відверто, то ВІЛ — саме та хвороба, яка виникає там і тоді, коли легковажність і аморальність беруть гору над відповідальністю та совістю. Пам'ятаєте, як мама попереджала: "Ніколи не катайся на коліні у диявола!" Не дослухалися... Потім, уже в школі, їм розказали, що презерватив і голка захистять від СНІД. Нарешті, респектабельні дядечки і тітоньки з великих плакатів запевнили, що "СНІД вже не вирок". Життєва модель сформована, алгоритм заданий. Закінчитися цей шлях може у Центрі профілактики та боротьби із ВІЛ/СНІД. І то в кращому разі.

Як оповідає Біблія, Бог, створюючи людину, накреслив у глибині її душі свій образ і подобу. Тому заведено Совість називати голосом Божим у людині. В Нагірній проповіді Ісус Христос Совість уподібнив "оку", з допомогою якого людина бачить свій моральний стан. Іммануїл Кант вважав, що Совість є "усвідомленням внутрішнього суду людиною, перед яким її помисли звинувачують чи виправдовують один одного". Описуючи внутрішнє судове засідання Совісті, Кант порівнював його із зовнішнім судом: "Так, ми знаходимо всередині нас обвинувача, якого, однак, не могло б бути, якби не було закону, хоча останній не є частиною цивільного закону, але перебуває в розумі... На доповнення, в людині одночасно перебуває і адвокат, а саме любов до себе, яка виправдовує її й висуває численні заперечення обвинуваченню, які, своєю чергою, обвинувачення прагне спростувати. Нарешті, ми знаходимо всередині себе і суддю, який або виправдовує нас, або оголошує нас винними".

Совість дуже чутлива до добра і зла. Якби людина не була ушкоджена гріхом, їй не був би потрібен письмовий закон, — Совість могла б правильно керувати всіма її вчинками. Необхідність у писаному законі виникла після гріхопадіння, коли людина, затьмарена пристрастями, перестала виразно чути голос своєї Совісті. Але, по суті, як писаний закон, так і внутрішній закон Совісті говорять про одне золоте правило: "Чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою".

Все це я веду до того, що коли б свого часу ті, хто зараз страждає від ВІЛ, звернулися до голосу своєї Совісті, чи коли б по-справжньому добрі люди відвели таких від краю прірви, — більшість їх не була б сьогодні серед пацієнтів згаданих центрів. Очевидно, ще не пізно змінити риторику і звернутися до співвітчизників зі словами моральної відповідальності, каяття та попередження про небезпеку, яка їх підстерігає у вигляді вірусу імунодефіциту людини. І тоді та соціальна реклама набула б нового змісту, не втративши старого: "Я маю силу жити, хоча і ВІЛ-інфікований. Але благаю вас:
ніколи не повторюйте моїх помилок". 

Цікава статистика. В Україні щороку виявляють понад 180 тис. осіб, хворих на онкологічні захворювання, а 90 тис. таких недужих щороку помирають, причому 35,0% їх — у працездатному віці. У 2009 р. було затверджено Загальнодержавну програму боротьби з онкологічними захворюваннями на період до
2016 р., відповідно до якої на заходи з її реалізації впродовж
7 років виділили з державного та місцевих бюджетів України асигнувань на суму 3,7 млрд. грн. Того ж року було затверджено Загальнодержавну програму протидії ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 — 2013 рр. із фінансовим забезпеченням 3,6 млрд. грн (але на 5 років). При цьому кількість офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих на той час становила 122 тис. осіб. Неважко помітити, що це значно менше, ніж та кількість онкохворих, яку щороку виявляють в Україні. Не пусте запитання: невже потреби цих двох груп хворих однакові? Недавно одна моя знайома лікувалася від онкологічного захворювання і мала сплатити за це чималу суму коштів. А лікування ВІЛ тим часом — цілком безкоштовне, як нас оповіщає згаданий білборд. Щось тут у мене не стикується: в одному випадку людина захворіла, жодним чином не сприяючи цьому, в іншому — переважно внаслідок власної девіантної поведінки. Чому, у підсумку, в першому випадку вона має витрачати власні кошти (чималі), а в другому — лікування відбувається за рахунок платників податків (нас із вами)? До речі, програма з онкології ще триває, тоді як уже прийнято нову програму з ВІЛ/СНІД, на яку заплановано витратити в наступні 5 років ще понад 6 млрд. гривень, що майже вчетверо більше, ніж аналогічні асигнування на реалізацію Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 — 2016 рр. Якщо до цих коштів додати 5 грантів фінансової допомоги Глобального фонду на потреби боротьби України зі СНІД на суму 448 млн. дол. США, то загальна сума витрат на протидію цій хворобі вийде чималенька. Чому ж тоді епідемія не вщухає? Натомість голос саме цієї категорії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД найгучніше звучить у тональності протесту проти начебто неналежної уваги з боку української держави до проблем ВІЛ-інфікованих. Навпаки, у мене, як і в багатьох моїх колег, складається стійке враження, що в Україні немає інших хвороб, окрім ВІЛ-інфекції, й інших хворих, окрім ВІЛ-інфікованих. Наприклад, в Україні щороку відзначається день пам'яті людей, котрі померли від СНІД, наче немає людей, котрі померли від інфаркту, раку, туберкульозу та інших захворювань, а їхній попіл не стукає в наші серця. До речі, Коаліція "Зупинимо туберкульоз разом" уже кілька років поспіль звертається до владних структур із ініціативою відзначати день пам'яті жертв туберкульозу 1 серпня — в день смерті Лесі Українки, яка, як відомо, страждала на цю хворобу. Нам жодного разу навіть не відповіли! Уже звичне бюрократичне хамство!

За інформацією міністра охорони здоров'я України О. Квіташвілі, яку він оприлюднив на одному зі свої брифінгів, з певних причин, що не дозволили провести повноцінну процедуру закупівлі ендопротезів та інших імплантатів, 8,1 млн. гривень із передбачених на ці потреби 22 млн. грн. були спрямовані на додаткову закупівлю препаратів для хворих ВІЛ/СНІД. Чи це не підтвердження відданості держави своїм зобов'язанням, даним нею щодо протидії ВІЛ-інфекції? Причому, зверніть увагу, за рахунок інших хворих, які, вочевидь, украй потребували цих імплантатів, але так і не отримали їх! Натомість, коли своєчасно не закуплено ліки — ВІЛ-інфіковані активісти тут як тут. Закрили лікарню — вони ж мітингують. Ще якась проблема — і вже несуть труну до Міністерства охорони здоров'я. З одного боку, похвально, коли люди захищають свої права. З іншого — а звідки така непохитна впевненість у своєму праві вимагати? І чи можна стати більш здоровим, відбираючи право на здоров'я в інших нужденних?

Очевидно, всім нам треба добре усвідомити, що спасіння не може бути без спокути!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво