Що скорочуватимемо: лікарняні ліжка чи крісла чиновників? - Здоров’я - dt.ua

Що скорочуватимемо: лікарняні ліжка чи крісла чиновників?

3 квітня, 2009, 12:35 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

Елементарна логіка, спираючись на світовий досвід, підказує, що лікарні та інші медичні установи мають бути у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я. Реалії свідчать, що господарів набагато більше...

Елементарна логіка, спираючись на світовий досвід, підказує, що лікарні та інші медичні установи мають бути у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я. Реалії свідчать, що господарів набагато більше. Оскільки левова частка медичних закладів — 2537, тобто майже 91%, — все ж таки підпорядкована МОЗ, спробуйте здогадатися, хто стоїть на другому місці? Важко повірити, але це Департамент з питань виконання покарань, який має 82 заклади, що становить майже три відсотки від загальної їх кількості в Україні. Академія медичних наук, яку давно вважають конкуренткою міністерства, має всього 29 медичних установ (1%).

Гадаю, ця інформація стала несподіванкою не лише для людей, далеких від медицини, а й для учасників підсумкової колегії Міністерства охорони здоров’я України, яка відбулася наприкінці березня. Ця колегія мала у своєму арсеналі чималий набір несподіванок, починаючи з того, що проходила не у стінах міністерства, а в одному з корпусів Національного медичного університету. На мій погляд, цікавим було й те, що готувалася не одна «тронна промова» для керівника відомства, як було заведено, а готували звіти й виступили майже всі заступники міністра: кожен розповідав про свій напрям діяльності. Самокритики почути не вдалося, це, певно, віддали на відкуп опозиційному міністерству та профільному комітету Верховної Ради, зате надійшло чимало конкретних пропозицій щодо покращення стану справ. Очевидно, вперше за роки незалежності було оприлюднено результати інвентаризації закладів охорони здоров’я, які мають показати реальний стан справ, адже без такого аналізу неможливо рухатися вперед.

За словами заступника міністра Василя Лазоришинця, потужність лікарняних закладів по всіх міністерствах і відомствах сьогодні становить 436,4 тис. ліжок. Амбулаторно-поліклінічні заклади розраховані на 957,1 тис. відвідувань за зміну. Як це розподіляється? Заклади МОЗ мають 403 тис. ліжок, на другому місці, знову ж таки, Департамент з питань виконання покарань, у віданні якого майже 11 тисяч, Академії медичних наук підпорядковано 7,5 тис. ліжок. Міністерство має найбільшу мережу амбулаторно-поліклінічних закладів, які розраховані на 890,7 тис. відвідувань за зміну. Департамент з питань виконання покарань забезпечує 5,8 тис. відвідувань за зміну (цього разу пропустивши попереду себе Мінтрансзв’язку), і, нарешті, в закладах академії можуть проконсультуватися близько п’яти тисяч пацієнтів за зміну.

Експертам є над чим сушити голови: система виконання покарань має досить потужну лікувальну базу. Якщо вірити статистиці, в заґратованих лікарнях умови не гірші від санаторних, медперсоналу вистачає, фінансування стабільне. Незрозуміло лише, чому ж тоді колишні ув’язнені виходять на волю, маючи цілий букет тяжких захворювань: від туберкульозу до виразки шлунка і т.п.? Безперечно, громадськості цікаво було дізнатися, куди і як витрачаються бюджетні кошти у так званій відомчій медицині, адже список цей чималий, тут і міністерства — оборони, внутрішніх справ, освіти і науки, і Національна академія наук України, і Державне управління справами, чия лікарня, як стверджують лихі язики, має набагато більший кошторис, ніж медицина окремих областей.

— Результати інвентаризації свідчать, що система охорони здоров’я України і досі має структуру, яка залишилася з радянських часів, — наголосив В.Лазоришинець. — Така розпорошеність і підпорядкування мережі різним міністерствам та відомствам не дозволяє ефективно працювати в єдиному медичному просторі і створює передумови нераціонального використання ресурсів. Щорічне фінансування закладів охорони здоров’я інших міністерств та відомств сягає 2,2 млрд. грн. За ці кошти медичну допомогу отримують 4,4 млн. населення, або 9% населення України, тут задіяно 27 тис. лікарів та 57,5 тис. середнього медичного персоналу. Ми розуміємо, що оптимізувати мережу закладів охорони здоров’я можна лише за умов політичного рішення керівництва держави та внесення певних змін до законодавства України.

На колегії вкотре згадали про ідею формування єдиного медичного простору, навіть пообіцяли включити її до чергового проекту. Такі прожекти ми вже чули, коли нам, зокрема, обіцяли, що Феофанія, яка має найкраще в Україні обладнання, позбудеться статусу елітної лікарні і надаватиме висококваліфіковану допомогу всім, хто її потребує, а не тільки жменьці високопосадовців та політиків, які люблять там переховуватися під час кадрової грози.

Раніше нас запевняли, що університети успішно кують медичні кадри, тож дефіциту немає і ще довго не буде. На цьогорічній колегії офіційно визнали: галузь працює в умовах не лише фінансового дефіциту, а й кадрового. Всього в охороні здоров’я торік працювало 207,9 тис. лікарів, із них лише 82% у системі МОЗ, решта — у відомчій медицині. Дефіцит лікарських кадрів сягнув 48 тисяч осіб. Хоча показник забезпеченості лікарями в цілому по галузі досить високий — 45,2 на 10 тис. населення, насправді ж безпосередньо надають медичну допомогу 26,7 лікарів (на 10 тис. населення), що значно нижче від середньоєвропейського рівня. Вочевидь, доступність і якість медичної допомоги так і залишаються нездійсненною мрією для переважної більшості громадян нашої країни. Розумію, що чиновники з цим не погодяться, особливо ті, хто має можливість обслуговуватись у Феофанії, а не в міській поліклініці чи сільській центральній районній лікарні. Безперечно, фінансування медичної галузі щороку зростає: торік зведений бюджет системи охорони здоров’я України становив 23,8 мільярда гривень (9% цієї суми було спрямовано на фінансування відомчої медицини). Звісно, можна хвалитися, що загальні видатки на охорону здоров’я у структурі ВВП України сягнули 6,5% (3,5% — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.) Непогано навіть на тлі Європейського регіону, де цей показник зафіксовано на рівні 7,7% ВВП, а в Євросоюзі — 8,7% ВВП. Однак у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США загальні витрати на національну систему охорони здоров’я в Україні у 5,5 разу нижчі, ніж у Європейському регіоні. Навіть сусідня Польща виділяє удвічі більше, ніж ми.

А тому й маємо відповідний результат: за останніх десять років ми втратили понад три мільйони громадян, нині населення України становить трохи більше 46 мільйонів. Незважаючи на помітне збільшення рівня народжуваності, смертність, на жаль, залишається досить високою. І хоча доповідачі заспокоювали тим, що показники 2007 і 2008 років однакові — 16,4 випадку на 1000 населення, це нікого не втішає. При цьому ряд областей має набагато вищі коефіцієнти смертності: Чернігівська — 21,1%, Сумська і Кіровоградська — 18,6, Донецька — 18,1, Луганська — 17,9%. Від’ємний природний приріст спостерігався в усіх областях України, окрім Закарпатської і Рівненської областей та Києва.

— Структура причин смерті залишається традиційною: на першому місці — хвороби системи кровообігу, на які припадає 63,7% у структурі всіх причин смертності, — зазначив заступник міністра Зіновій Митник. — За ними йдуть новоутворення — 12,0%, а на третьому місці зовнішні причини смерті — 8,0%. Важливим показником здорового суспільства є рівень малюкової і материнської смертності, адже це відбиває не лише стан загального здоров’я, якість медичної допомоги вагітним, організаційної роботи родопомічних закладів, а й поєднану взаємодію цих чинників з економічними, екологічними, соціально-гігієнічними та іншими чинниками. Торік було зафіксовано показник малюкової смертності — 10,3 на 1000 народжених живими, що на 6,3% менше, ніж у 2007 році. Останнім часом також позначилася тенденція до зниження материнської смертності — торік зафіксовано 76 випадків материнської смерті, що становить 14,9 на 100 тис. народжених живими. Особливу занепокоєність викликає високий рівень материнських втрат у ряді областей, зокрема в Сумській цей показник сягає 36,9, у Чернівецькій — 36, у Миколаївській — 29,9, у Кіровоградській — 28,4, у Київській — 24,7 та в АР Крим — 25,8. Турбує той факт, що у Криму, Київській та Кіровоградській областях рівень материнської смертності значно вищий за середньоукраїнський, до того ж він утримується протягом останніх п’яти років.

На що найчастіше нездужали українці? Медична статистика стверджує, що протягом минулого року було зареєстровано 25,3 мільйона відвідувань з приводу серцево-судинних і судинно-мозкових хвороб. Далі йде онкологія: виявлено 152,9 тис. нових випадків злоякісних новоутворень — 329,1 на 100 тисяч. І хоча чиновники стверджують, що це навіть менше, ніж у попередній період, але 0,8% — занадто малий показник, щоб робити серйозні висновки. Всього ж онкохворих у нас зареєстровано понад 934 тисячі, за останніх п’ять років цей показник, на превеликий жаль, зріс майже на 23%. І хоча в нас є державна програма, не секрет: діагностику та лікування пацієнти змушені оплачувати з власної кишені, що для багатьох родин недоступно. Однак ця проблема чомусь так і залишається серед другорядних, її просто ігнорують. Очевидно, аби не так трагічно виглядали реальні цифри, нам нагадали, що у 2006 році захворюваність на рак в Україні була на 8% меншою, ніж у Європейському регіоні. Нас також має втішити, що захворюваність на рак молочної залози у нас у 3,4 разу ниж­ча, ніж в Албанії. Безперечно, ми виглядаємо ще краще, порівняно з африканськими країнами, але тоді дайте статистику, скільки в наших лікарнях є сучасних мамографів і скільки обстежень вони проводять за місяць
чи за рік. Це багато чого прояснить. Раніше серед основних показників здоров’я населення були і дані про те, скільки випадків раку виявлено на ІІІ та ІV стадіях. У тому ж таки 2006 р. ці показники коливалися від 15 до 25%, а охоплення спеціальним лікуванням сягало в середньому 62%. Тож, зважаючи на це, можна припустити, що нині онкохворих набагато більше мільйона. Одначе доповідачів сильніше турбувала ситуація із захворюваністю на ВІЛ/СНІД: за 12 років, що минули з часу виявлення першого хворого, в Україні офіційно зареєстровано понад 141 тис. випадків серед громадян України, у тому числі 15,2 тис. випадків смерті від захворювань на СНІД.

Настільки можна довіряти нашій статистиці, судіть самі. Приміром, згідно зі статистичними даними щодо малюкової смертності, рівень виживання новонароджених із масою тіла 500—999 грамів торік становив 55,11% (у 2007 р. — 50,27%), тоді як, за даними ВООЗ, в економічно розвинених країнах цей показник сягнув лише 30%. Це може викликати сміх не лише у залі, в якому проходила колегія. Хоча це не так смішно, як сумно. Я побувала у кількох центрах, де виходжують таких крихіток. Справді, успіхи є, одначе така «потьомкінська» статистика викликає недовіру навіть до переконливих фактів. Інколи складається враження, що ті, хто «полірує» статдані, живуть навіть не за межами України, а десь у космосі. Можна повірити, що бригади швидкої медичної допомоги торік здійснили понад 13 млн. виїздів на виклики. А чи є бажаючі повірити в те, що на 93,5% викликів карета «швидкої» прибула протягом 15 (!)
хвилин із моменту звернення? Цікаво, чи увійшла до статистики наша столиця з її транспортними пробками та сільська місцевість із безлюдними дорогами й відсутністю бензину?

Було визнано, що «з реформуванням первинного сектору медичної допомоги, порівняно з країнами Європейського Союзу, ми трохи запізнилися». Не виключено, що до наступної колегії ми Європу наздоженемо. Хоча буде непросто — нині кількість закладів первинної меддопомоги на 10 тис. населення в нас учетверо менша, ніж у країнах ЄС: у нас — 1,2, у них — 4,9. Чисельність лікарів первинної ланки у півтора разу менша, ніж у країнах Євросоюзу. На жаль, ситуація протягом багатьох років не поліпшується, попри розмови про зміцнення первинної ланки та сімейну медицину.

Чим нам, пацієнтам, як правило, докоряють, то це тим, що ми любимо відлежуватись у казенних палатах. Статистика стверджує, що українські ресурси вторинної медичної допомоги значно перевищують показники в країнах Європейського Союзу: в нас удвічі більше лікарень — 0,63 на 10 тис. населення, а в ЄС — 0,31.Загальна кількість ліжок більша у півтора разу, тоді як кількість ліжок інтенсивної терапії в нас удесятеро менша, ніж у країнах ЄС. Середня тривалість перебування в лікарні у нас — 12,8 дня проти 9,2 в ЄС. Залишилося лише порівняти, як обстежують пацієнта в цей час, чим і як лікують: можливо, це допоможе зрозуміти, чому така велика відмінність у показниках, що стосуються тривалості життя та смертності. Хто чи що заважає перепрофілювати незаповнені відділення, перетворивши їх на хоспіси або соціальні ліжка, яких гостро бракує в усіх областях України?

Не оминули увагою на колегії і ситуацію з позаплановою вакцинацією проти кору та краснухи — офіційну позицію виголосив заступник міністра В.Бідний.

— Комісія МОЗ дійшла висновків, що прямого причинно-наслідкового зв’язку між проведеною 12 травня 2008 року вакцинацією від кору і краснухи та настанням смерті Антона Т. не встановлено, — доповів В.Бідний. — Водночас комісія відзначила, що медична допомога померлому була надана не в повному обсязі. Міжнародні експерти у своєму звіті не вбачають причинно-наслідкового зв’язку між смертю підлітка та імунізацією проти кору і краснухи. На жаль, смерть є трагічним збігом обставин. Під час проведення вакцинації поствакцинальні реакції були тільки в 0,075% щеплених, «Центр імунобіологічних препаратів» зафіксував поствакцинальні ускладнення у п’яти вакцинованих осіб, які завершилися повним одужанням пацієнтів, — запевнив заступник міністра.

Як з’ясувалося, неправду говорив один із професорів університету: «Щоб потрапити в статистику, треба принаймні померти. Краматорський десятикласник не потрапив навіть у статистику поствакцинальних ускладнень».

Окрім того, заступник міністра повідомив, що МОЗ звернулося до Дитячого фонду Організації об’єднаних націй та ВООЗ з інформацією про неможливість використання в Україні протягом 2009 року індійської вакцини у зв’язку з тим, що термін її придатності обмежений вереснем 2009 року.

Встановлено хронологію подій з підготовки та проведення додаткової імунізації населення для профілактики кору та краснухи: 12 червня 1997 року було підписано базову угоду між урядом України та ВООЗ у сфері охорони здоров’я населення «Про встановлення відносин технічного консультативного співробітництва». Від уряду її підписав міністр охорони здоров’я України А.Сердюк, а від ВООЗ — регіональний директор д-р Дж.Е. Асвалл, пояснив В.Бідний.

Стало також відомо, що вже підготовлено проект закону України «Про Загальнодержавну програму імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009 — 2015 роки». Можна було б вважати це успіхом, якби не ложка дьогтю, яку додала заступник генерального прокурора Т.Корнякова, яка розповіла про результати перевірки, проведеної Генпрокуратурою: «Мало того, що вводимо обов’язкові щеплення без внесення відповідних змін до законодавства (Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»), то ще й кошти витрачаємо нераціонально: останніми роками на імунізацію з держбюджету витратили 264 млн. грн., з них 40 млн.
— на щеплення проти гемофільної інфекції, тоді як за два роки було виявлено... 18 випадків цього захворювання», — повідомила Т.Корнякова, запрошуючи очільників медичної галузі до тісної співпраці.

І останнє. Однією з причин, які гальмують реформи, досить часто називають недосконалість законодавчої бази. Торік, як зазначили на колегії, було розроблено й затверджено цілу низку законодавчих та нормативно-правових актів із питань охорони здоров’я: 25 законів України, 72 укази і 13 розпоряджень президента України, 44 постанови Верховної Ради України, 86 постанов і 157 розпоряджень Кабінету міністрів України, 832 накази Міністерства охорони здоров’я.

Тут ми точно перегнали Європу. Тепер залишилося дочекатися, коли все це благотворно позначиться на якості і тривалості життя наших громадян.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво