ЩЕЛЕПИ - Здоров’я - dt.ua

ЩЕЛЕПИ

2 листопада, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 2 листопада-9 листопада

Починаючи з минулої зими, у Києві та столичній області зафіксовані випадки захворювань на сказ. Ще донедавна ним хворіли переважно дикі тварини...

Починаючи з минулої зими, у Києві та столичній області зафіксовані випадки захворювань на сказ. Ще донедавна ним хворіли переважно дикі тварини. Зараз, на думку медиків, з’явився міський вид сказу. Захворіти ним можна, погладивши хвору тварину. Вилікуватися від сказу неможливо. Єдиний спосіб — своєчасна вакцинація. Проте існують випадки, коли людина навіть не підозрює, що заразилася. Адже побутує думка, що статися це може тільки внаслідок укусу.

Що це за хвороба, яка таким жахливим чином єднає нас із тваринним світом? Як від неї вберегтися? На ці та інші запитання відповідає завідуючий лабораторією генетики та імунології Інституту ветеринарної медицини, доктор ветеринарних наук, академік Української академії аграрних наук Володимир РОМАНЕНКО.

 

— Проблема сказу має дуже давню історію. Існує вона, напевно, стільки ж, скільки існує людство, — розповідає Володимир Пилипович. Але лише в кінці позаминулого століття французький вчений-хімік Л.Пастер створив першу вакцину проти сказу. На жаль, перша ж спроба врятувати людське життя виявилася невдалою: хлопчик, покусаний скаженим собакою, помер. Медики-опоненти намовили його батьків, щоб ті подали на Пастера до суду. На щастя, на судовий процес, аби підтримати свого рятівника, прийшло близько двадцяти російських мужиків, яких привезли до Парижа, щоб прищепити від сказу (їх покусав хворий вовк). Усі вони були вже цілком здоровими.

— Які ще тварини, крім собак та вовків, хворіють на сказ і становлять потенційну небезпеку зараження для людини?

— З диких тварин на сказ частіше хворіють хижаки: лисиці, вовки, корсаки, песці, шакали, єнотовидні собаки, гризуни та летючі миші. З домашніх тварин — собаки. Сказ великої рогатої худоби реєструється рідше. Серед овець, кіз, свиней та коней він взагалі майже не зустрічається. Птахи піддаються експериментальному зараженню, але в природних умовах хворіють рідко. Холоднокровні, за спостереженнями вчених, взагалі стійкі до хвороби.

Як свідчить медична статистика, 80—90% людей, яких щороку прищеплюють від сказу, зазвичай бувають покусані собаками. Саме бродячі собаки сприяють розповсюдженню сказу і серед домашніх тварин.

— Окрім укусів, як ще може передаватися ця хвороба?

— Хворі тварини виділяють вірус головним чином зі слиною. Встановлено, що у собак вона стає заразною ще до появи клінічних ознак сказу (за п’ять—десять днів). Тобто заразитися можна від тварини, яка фактично ще не хвора, але вже є носієм вірусу. Зрозуміло, виявити такого нашого меншого брата «неозброєним» оком неможливо. Проте, носії вірусу не обов’язково бувають агресивними, вони можуть бути і «люблячими». Прихильність тварин виявляється у тому, що вони лижуть тих, кого люблять. Досить потрапити зараженій слині на кон’юнктиву очей, у ніс, на губи чи пошкоджену шкіру (навіть, якщо пошкоджена лише поверхня епідерміса і подряпини майже не видно), як вірус проникає у кров’яне русло.

Помилкова думка, що лише приблудні тварини можуть бути джерелом зараження. Адже і серед домашніх, без сумніву знайдеться чимало нещеплених від сказу. Ніхто не може напевно сказати, яка кількість, наприклад, столичних тварин є носіями вірусу. До речі, у приміській зоні безпритульні собаки контактують з вовками, спарюються. А вовкособаки є найнебезпечнішими для людини. Адже їх не бояться так як вовків, але при цьому вони не менш агресивні за них. А от скажена лисиця здатна «без попередження» напасти і на собаку, і на людину, і навіть на велику рогату худобу.

Бродячі собаки небезпечні й тим, що ходять зграями (на відміну від котів-«індивідуалістів»). У містах їх розвелось стільки, що просто страшно ходити вулицями. Щоправда, більшість таких тварин — «вигнанці», а не «діти вулиці», як прийнято вважати. Тому вина за їх «бомжування» лежить на людях.

— Які прояви та наслідки цієї хвороби для людини? Скільки може тривати інкубаційний період сказу?

— Загалом, це залежить від агресивності віруса, від його адаптивної властивості, від місця укусу чи подряпини. У деяких випадках інкубаційний період може розтягуватися на півроку. Один з моїх аспірантів працює зараз над визначенням персистенції (довготривалого перебування в організмі, навіть, протягом років) вірусу сказу у приблудних тварин.

Перша ознака цієї хвороби — водофобія (в першу чергу вражається гортань та стравохід). Коли хвора на сказ людина п’є воду, в неї з’являються сильні болі у горлі. Оскільки крім гортані вражається ще й головний мозок та вся нервова система в цілому, людина швидко божеволіє, стає агресивною. Згодом відбувається інтоксикація організму, з’являються паралічі м’язів. А на четвертий-сьомий день хвороби настає смерть. Вважаю, що з усіх зоонозних хвороб ( тобто спільних для тварин і людини, до яких, крім сказу, відносять лептоспіроз, туберкульоз, сибірку, бруцельоз, чуму, сап, ящур тощо. — Авт.) ця найстрашніша. Адже сказ не лікується. Можна лише запобігти йому щепленням. Але своєчасним, щоб в організмі встиг виробитися імунітет. Недбалість у цьому питанні може призвести до найтрагічніших наслідків.

— Як можна запобігти поширенню цієї небезпечної хвороби?

— Насамперед, необхідно відсторонити безпритульних тварин від людей. На мою думку, у цивілізованій країні взагалі не повинно бути бродячих тварин. Факт їх наявності характеризує нашу державу не з кращого боку.

Понад два роки тому була розроблена міська програма «Кияни та домашні тварини», мета якої — не лише вирішити проблеми утримання домашніх та інших тварин у місті, а й обмежити зростання кількості безпритульних тварин, забезпечити санітарно-епідемічне, епізоотичне та екологічне благополуччя міста. Серед завдань програми — моніторинг міської фауни, стерилізація тварин та захист населення від хвороб, спільних для людей і тварин. Однак ця програма вже третій рік знаходиться на узгодженні в Київраді.

До речі, в Англії навіть на вулицях заборонено вигулювати тварин. Робити це дозволяється тільки в дворі та спеціально відведених місцях. Не подумайте, що в країні туманного Альбіону не люблять тварин. Ні. Там можуть подати до суду на сусіда, коли побачать, що він вдарив свого собаку чи кішку, або просто погано з ними поводиться. З приблудною твариною він цього зробити не може, бо таких в Об’єднаному Королівстві немає. Більше того, там навіть поняття такого не існує. А всі без винятку домашні «друзі людини» повинні пройти обов’язкові щеплення і найперше — проти сказу.

Зараз медики-ветеринари ведуть дослідження щодо створення пероральних вакцин (або так званого вакцинованого м’яса) для диких тварин: вовків, лисиць, єнотів і т.д.

 

***

 

Ті з читачів, котрі мають хоробрість дивитися фільми жахів, напевно пам’ятають напівфантастичну-напівжиттєву кінокартину російського режисера «Пси». Для тих, хто не пам’ятає, нагадаю: розповідається в ній (у дуже «кусючих» сценах) про собаче життя без господарів, на яке тварин прирекли останні, коли поспіхом залишили своє місто після екологічної катастрофи. Власне, йшлося у фільмі про вирішення стосунків озброєних мародерів та озлоблених псів. Проте жаль чомусь викликали саме останні. Адже люди, перетворивши місто на пустелю, самі втекли, залишивши напризволяще колишніх своїх улюбленців.

Щось подібне відбувається сьогодні і у наших містах. Примхливі хазяї, набавившись подарованими цуценятами та кошенятами, коли ті дорослішають, виганяють їх на вулицю. Більшість з непристосованих до нових умов існування (чи то пак виживання) просто гине. Як тут не пригадати слова А. де Сент-Екзюпері: «Ми у відповіді за тих, кого приручили».

P.S. Тільки в столиці, за статистикою, мешкає близько 30 тисяч безпритульних тварин.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво