"Ріг достатку" для медицини розвитку

Поділитися
Чи може держава забезпечити здійснення конституційного права на охорону здоров'я кожному громадянину України?

У частині 1 статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Так, того самого Українського народу, який має нарешті відмовитися від "патерналістських" зазіхань на бюджет і навчитися самостійно дбати про себе, таким чином наблизивши себе та Україну до високих стандартів "вільного ринку", "економічного процвітання", та й, чого вже там, сюди ж можна додати "демократію", "верховенство права" та ще й "громадянське суспільство" (верховенство права неможливе без контролю громадянського суспільства, основу якого становить економічно активний середній клас - начебто все логічно).

Екстремальним тренінгом у здобутті такого корисного навику може стати медична реформа. На запитання, як бути з тими, хто не зможе подбати про себе і своїх рідних, тобто заплатити за медичні послуги й страховий поліс, відповідь начебто є: у визначених законом випадках визначеним категоріям громадян держава забезпечить надання безоплатної медичної допомоги.

У частині 2 статті 13 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Таке користування є безоплатним або ж платним, для забезпечення останнього податковим законодавством передбачено, зокрема, стягнення рентної плати. Вважається, що метою стягнення ренти за використання природних ресурсів є забезпечення вилучення природно-ресурсної ренти на користь власника природних ресурсів. "Рентна плата за спеціальне використання природних ресурсів є тим фіскальним інструментом, який покликаний забезпечити вилучення природно-ресурсної ренти на користь власника природних ресурсів і стимулювати природокористувачів зводити до мінімуму втрати природної сировини при її видобутку та залученні в господарський обіг".

Проте в контексті вказаного й аналогічних досліджень ідеться про власника-державу. А тим часом власником природних ресурсів є Український народ (стаття 13 Конституції України). Підміна понять "права власності Українського народу на землю та природні ресурси" на "право державної та комунальної власності на землю та природні ресурси", всупереч змісту статті 13 Конституції України, відбулася як на рівні правової доктрини, так і на рівні нормативного регулювання внаслідок інерційного застосування норм радянських конституцій (напр., статті 11 Конституції УРСР 1978 року; статті 19 Конституції СРСР 1977 року).

Вдавшись до суто правового аналізу норм Конституції України та Цивільного кодексу України (стаття 324 ЦК України), легко виділимо достатньо чіткі критерії розмежування права власності Українського народу і права державної власності на природні ресурси (право комунальної власності в нинішньому стані його реалізації на ситуацію принципово не впливає).

Право власності Українського народу на землю та природні ресурси закріплюється в Конституції України з метою гарантування і захисту прав людини. Виключне право власності Українського народу на землю та природні ресурси (стаття 13 Конституції України) має забезпечувати фізичне існування людини. Натомість право державної власності, яким "підміняється" право власності Українського народу на землю та природні ресурси, закріплюється з метою економічного забезпечення функціонування держави як інституції.

Закріплення в статті 13 Конституції України права власності на природні ресурси за таким суб'єктом як Український народ полягає в забезпеченні екологічних функцій власності та екологічної безпеки людини. Призначення права власності держави - у забезпеченні її конституційно встановлених функцій та економічних функцій власності. Останні не можуть реалізуватися за рахунок порушення конституційних прав людини, громадян України.

Право на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування (право на охорону здоров'я) є конституційним правом кожного громадянина України (стаття 49 Конституції України). Дотримання норм Конституції України дозволить гарантувати здійснення цього права кожному громадянину України. Йдеться про фінансування охорони здоров'я. Всі моделі медичної реформи мають спиратися на конституційне регулювання права на охорону здоров'я. Це стосується як концепції медичної реформи, так і додержання статті 68 Конституції України: "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності".

Конституція України може закріпити право на охорону здоров'я як таке, що гарантується кожному громадянинові із включенням до змісту цього права медичного страхування, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Із цією метою бюджетним законодавством може бути закріплена конструкція цільового використання коштів, отриманих від стягнення ренти за використання природних ресурсів.Приклади таких фінансово-бюджетних механізмів є в державах, які фінансують медицину на рівні понад 90% за рахунок ефективного використання лише одного-двох видів природних ресурсів (Королівство Норвегія, Об'єднані Арабські Емірати).

Таке право належатиме кожному громадянинові України незалежно від його соціально-економічного статусу. Умовна вартість охорони здоров'я кожного громадянина в рік становить приблизно 90 000 грн (3 000 євро), виходячи з існуючих обсягів бюджетного фінансування охорони здоров'я (2017 р.) та кількості населення України (42 млн). Це з урахуванням того, що фінансування охорони здоров'я в 2017 році встановлено на рівні 2,8% внутрішнього валового продукту (ВВП), хоча за розрахунками Всесвітньої організації охорони здоров'я та Європейського Союзу для ефективного функціонування системи охорони здоров'я її фінансування має становити не менше ніж 6-8% ВВП. Напевно, навіть реальний додатковий 1% від ВВП був би "золотим дощем" для вітчизняної медицини розвитку.

Також можлива інша конструкція забезпечення конституційного права на охорону здоров'я з гарантуванням соціально-економічно вразливим групам громадян, які потребують медичної допомоги та медичних послуг, права на пряму оплату або компенсацію вартості медичного страхування за рахунок коштів державного бюджету. Поняття "соціально-економічно вразливі групи", яке є невідомим для Конституції України, відповідно, буде конкретизовано в законодавстві саме з огляду на зміст і природу права, яке закріплюється для таких осіб, їхній майновий стан, підвищену потребу в медичних послугах тощо. Такий новий термін повинен мати достатньо чіткі межі для галузевого правового регулювання та конституційного тлумачення. Це певний компромісний варіант між полярними баченнями статті 49 Конституції України в разі внесення змін до розділу ІІ Конституції України.

Це один з механізмів виконання екологічної функції права власності на природні ресурси та похідної від неї соціальної функції, які не закріплені прямо в нормах Конституції України, проте можуть бути встановлені зі змісту статті 1, статті 3, статті 13 та частини 4 статті 41 Конституції України. Так, стаття 13, стаття 14 Конституції України містять конституційно-правове регулювання відносин власності, яке створює правову основу функціонування держави Україна як соціальної держави, в якій людина, її життя, здоров'я, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Екологічна функція права власності Українського народу на землю та інші природні ресурси визначає засади забезпечення фізичного існування людини. Дотримання соціальної функції права власності Українського народу на землю та інші природні ресурси, зокрема, запобігає можливості соціального вибуху, який може статися в разі ігнорування всіма органами законодавчої, виконавчої та судової влади змісту цього права.

Щодо рентної плати за використання природних ресурсів загальними - як в експертних дослідженнях, так і в промовах політиків у період виборчої кампанії - є положення про те, що:

- рентна плата за використання природних ресурсів в Україні є символічною;

- великі користувачі природних ресурсів усіляко ухиляються від сплати ренти, а натомість надходження забезпечуються за рахунок населення, тобто самого ж Українського народу;

- економічно обґрунтоване стягнення ренти за використання природних ресурсів підвищить на порядки (!) надходження коштів до бюджетів усіх рівнів;

- система стягнення ренти не забезпечує і не стимулює ефективного, раціонального використання природних ресурсів саме великими природокористувачами.

Навіть за умов заниження вартості сировинних ресурсів "рентні" кошти за використання природних ресурсів та витрати на охорону здоров'я, передбачені бюджетним законодавством, є достатньо співвідносними сумами.

2016 року надходження рентної плати та плати за використання інших природних ресурсів становили 46, 608 млрд грн, хоча планувалося залучити до бюджетів усіх рівнів 64,751 млрд грн.

Бюджет охорони здоров'я на 2016 рік становив 74,4 млрд грн:56,5 (3) млрд грн. - фінансування державного бюджету, місцеві бюджети прогнозовано мали отримати 18 млрд.

Наприклад, експерти стверджують, що надходження рентної плати за спеціальне використання води у порівнянних цінах 1998 року показує, що в 2015-2016 роках реальні надходження водної ренти до зведеного бюджету України є меншими навіть за показник 1999 року. "Порівняно з 2008 роком надходження рентної плати за спеціальне використання води в порівнянних цінах 1998 року в 2015 і 2016 роках зменшилося відповідно на 39,2 млн грн і 46,4 млн грн". Можна припустити, що одним з найбільших користувачів - платників "водної" ренти є виробники синтетичних слабоалкогольних напоїв, солодких газованих напоїв, тобто тих напоїв, які знищують здоров'я дітей та молоді - частини Українського народу - власника природних ресурсів. За медичні послуги яким повинні будуть платити їхні батьки, також частина Українського народу - власника природних ресурсів, якщо лікування підліткового пивного алкоголізму, захворювань ендокринної системи, ожиріння, серцево-судинних, онкологічних захворювань (цей страшний перелік можна продовжувати), не буде охоплене "безоплатною медичною допомогою", "екстреною медичною допомогою".

Це пряме порушення норм Конституції України, зокрема норм розділу І - "Загальні засади" Конституції України, до якого можна внести зміни лише за спеціальною процедурою із затвердженням всеукраїнським референдумом, і статті 49 Конституції України в чинній редакції.

Які можна зробити висновки?

Власність творить суб'єкта права як учасника правовідносин, а не об'єкта турботи з боку держави. Власника, який надає в користування свою власність і має право вимоги. Те, що має право вимагати власник природних ресурсів (усі і кожен, хто охоплюється поняттям "Український народ"), передбачено в розділі ІІ Конституції України. Це - забезпечення державою прав людини і громадянина. Держава як апарат функціонує за рахунок ресурсів, які належать Українському народові. Всі концепції, які обґрунтовують дуже складну структуру відносин громадянина і держави, так само як складні бюджетні схеми, мають на меті приховати порушення основної конструкції майнових відносин - do ut des (даю, щоб і ти мені дав), приховати порушення майнової еквівалентності.

Право на охорону здоров'я є конституційним правом, яке безпосередньо пов'язане із забезпеченням фізичного існування людини, тому воно має гарантуватися і забезпечуватися державою. Запровадження обов'язкового медичного страхування, як і інші елементи медичної реформи, можуть ґрунтуватися лише на конституційному регулюванні права на охорону здоров'я.

Нівелювання права власності Українського народу, як окремого конституційного права особливого суб'єкта, не тотожного державі та територіальній громаді, справляє системний руйнівний вплив на забезпечення здійснення інших конституційних прав громадян України: права на належний (гідний) рівень життя (стаття 48 Конституції України), права на охорону здоров'я (стаття 49 Конституції України), права на безпечне навколишнє середовище (стаття 50 Конституції України) та інших конституційних прав.

Положення розділу І Конституції України, стаття 1, стаття 3, стаття 13 Конституції України, вимоги постіндустріального суспільства, вказують на те, що держава (державна влада), навіть для власного збереження, має відмовитися від знищення людини та забезпечити здійснення конституційних, природних прав людини. Забезпечення охорони здоров'я кожному громадянину України, фінансування охорони здоров'я за рахунок коштів, які державний бюджет отримує як плату за користування природними ресурсами, виключне право власності на які належить Українському народові, є реальним актом примирення держави (державної влади) і суспільства, визнанням державою людини як вищої соціальної цінності.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі