Радіохірургічний центр: одні чекають відкриття, а інші — скандалу

Ці два листи надійшли в редакцію одночасно. Один — розлогий, надрукований на бланку Верховної Ради, а другий (із Полтавської області) — коротенький, написаний каліграфічним почерком на аркуші в клітинку, напевно вирваному зі шкільного зошита. Ганна Гаврилівна, бабуся семирічного Артема, запитує, коли ж оперуватимуть розрекламованим диво-ножем, на який збирала гроші вся Україна. Свого часу вона витратила півдня, аби добратися з віддаленого села в райцентр і переказати половину своєї скромної учительської пенсії на рахунок, який тоді опублікували багато газет, у тому числі й «ДТ». Полтавчанка підтримала акцію, бо звикла допомагати людям, завжди навчала цього школярів. А тепер, коли лихо постукало в двері жінки — тяжко захворів єдиний онук, — її сім’ї також потрібна допомога і підтримка. Врятувати дитину може операція на головному мозку, але ціни в закордонних клініках недоступні для простої української сім’ї, навіть якщо вона розпродасть усе до останньої нитки. Залишилася єдина надія — Інститут нейрохірургії ім. А.Ромоданова Академії медичних наук України, в якому обіцяли оперувати безплатно, точніше — за бюджетні кошти, всіх пацієнтів, котрим показані операції з допомогою новітнього радіохірургічного устаткування. Але чи доживе семирічний Артем до того дня, коли відчинить перед ним двері нова операційна?..

Кажуть, складати прогнози — річ невдячна. Але гадаю, що Ганні Гаврилівні та всім тим, хто, стиснувши серце в кулак, сподівається до останнього, я можу повідомити, що сподіваються вони не даремно, — операційна незабаром прийматиме хворих. Потрібно ще трохи почекати. Розумію, як це важко, але, на жаль, усе в нашій країні робиться зі скрипом, будь-яка, навіть найкраща, справа розтягується на роки.

Нагадаю, що ідею придбати гамма-ніж для України років п’ятнадцять тому озвучив заступник директора Інституту нейрохірургії АМНУ, професор Віталій Цимбалюк, який усі ці роки намагався привернути до проблеми увагу трьох президентів нашої країни і, напевно, півтора десятка прем’єрів. Коли ж професор зневірився в тому, що влада здатна хоч випадково, хоч мимохіть (у переддень виборів, наприклад) звернути увагу на здоров’я своїх співвітчизників, він ініціював всенародну акцію зі збору грошей на гамма-ніж. Більше року люди — від пенсіонерів до школярів — надсилали гроші, хто скільки міг. (Ми неодноразово висвітлювали перебіг акції на шпальтах «ДТ».) Добре відомо, що великих сум, які легко можуть собі дозволити ті ж таки народні депутати разом із олігархами, на рахунок не надходило. У нашій країні, де більшість населення живе на межі бідності, дуже непросто зібрати 5 мільйонів навіть на добру справу.

Але не даремно ж кажуть — крапля камінь точить. Під час затвердження державного бюджету на 2007 рік, дякувати Богу, нарешті було виділено гроші не тільки на придбання устаткування, а й на будівництво нового корпусу для нього. Для сучасної радіохірургічної апаратури потрібні спеціальні приміщення, які б відповідали всім правилам безпеки, — від триметрової товщини стін і до системи клімат-контролю та вентиляції. Сьогодні кожен охочий може побачити новий триповерховий корпус, у якому завершено всі будівельні роботи і повним ходом ідуть налагоджувальні. Невдовзі, як стверджує директор Інституту нейрохірургії академік АМНУ Юрій Зозуля, над вхідними дверми прикріплять табличку — «Радіохірургічний центр». Обладнання вже ставлять у відведені кабінети, фахівці чаклують над його установкою, чекають підключення комп’ютери, на моніторах яких лікарі відстежуватимуть перебіг операцій. Швидше б! Лінійний прискорювач Trilogy ще закутаний у захисну плівку, але сподіватимемося, що вже найближчим часом він працюватиме у дві зміни, як обіцяє керівництво інституту. Складніше буде поселити комп’ютерний томограф — його ні східцями, ні коридорами не пронесеш. Щоб виконати всі вимоги виробника, на одній із ділянок фасадної стіни зроблено тимчасову кладку і встановлено спеціальну платформу, на яку й поставлять дорогу апаратуру. Після переміщення апаратури платформу і тимчасову кладку, звісно, приберуть, стіну зроблять капітальною. До речі, вимоги до кабінету — дуже жорсткі, виміри стін, стелі й підлоги велися не на сантиметри, а на міліметри, тож будувати новий корпус було непросто.

Але не тільки тому. Свого часу ми розповідали, як гальмувала справу київська мерія — узгоджень і потрібних підписів доводилося чекати місяцями. Після виступу «ДТ» нам зателефонували скривджені чиновники й заявили, що готові підписати всі необхідні документи негайно — всі затримки трапилися виключно через непорозуміння. Вводити корпус в експлуатацію виявилося справою ще більш клопітною. Точно ніхто не скаже, скільки підписів потрібно зібрати, але чи не кожен перевіряльник підкреслював незамінність саме своєї служби, даючи зрозуміти, що його візування дорого коштує. Якби не ці ігри, корпус, мабуть, був би готовий набагато раніше, але кому болить, що за втрачений час обірвалося не одне життя, яке могли б урятувати в цьому центрі. Зокрема останні кілька місяців було згаяно на погодження з «Київенерго», а без підключення до електромережі про який монтаж устаткування може йтися?

Ось так місяць за місяцем і спливав час, віддаляючи той день, коли було виділено гроші на створення радіохірургічного центру. Дата відкриття щоразу відсувається, замість обіцяного вересня дай Боже щоб це сталося до кінця нинішнього року. Багатьом, звісно, хотілося б знати дату точнішу. Але директор фірми «Медсервіс-партнер», яка проводить усі роботи, на закономірне запитання, коли завершать наладку і центр нарешті відкриють, чомусь відповів абсолютно неадекватно. Як представник приватного бізнесу він вважає, що має право не відповідати на запитання журналістів. Ми вирішили не наполягати. Тим більше що дирекція інституту повідомила: згідно з документами, фірма повинна все закінчити в листопаді.

Але навіть після перерізання традиційної стрічки проблеми не закінчаться. По-перше, народні депутати з різних фракцій і комітетів запустили бюрократичну машину, яку не так просто зупинити, — не тільки газети отримали від них листи, а й правоохоронні органи, аж до Генпрокуратури. Суть заяв зводиться до одного: Інститут нейрохірургії витратив бюджетні і народні гроші не на те і не туди. Дирекція інституту вже звела, напевно, півтонни паперу на відповіді й пояснювальні, — кожному перевіряльнику вручають товсту теку з копіями фінансових документів, рішень, висновків спеціалістів та рекомендацій медичних світил — вітчизняних і зарубіжних, які повинні підтвердити: гроші було витрачено саме на те, на що вони й виділялися. Нічого кримінального немає в тому, що купили не гамма-ніж, а лінійний прискорювач Trilogy. Він має більший діапазон впливу на організм, бо може лікувати не тільки головний мозок, а й спинний, і хребет, і навіть видаляти первинні пухлини, локалізовані в нирках, печінці, легенях. Народні депутати стверджують, що цей апарат — радіотерапевтичний, аналогічні є в Києві і Донецьку, мовляв, навіщо знадобилося купувати ще один? Дирекція інституту терпляче пояснює нардепам, прокурорам і решті перевіряльників, що такого апарата в Україні ще немає і, на відміну від радіотерапевтичного прискорювача, радіохірургічний призначається не для терапії, а саме для оперативного втручання. Хто має рацію — невдовзі дізнаємося. Щойно радіохірургічний центр відкриється і туди почнуть звертатися хворі, стане зрозуміло, як і з допомогою чого їх рятуватимуть та лікуватимуть. Директор інституту Ю.Зозуля впевнений, що центр працюватиме успішно, адже, окрім хірургічного, тут монтують і сучасне діагностичне обладнання.

Планується, що прийом вестиметься у дві зміни, за рік тут зможуть отримати спеціалізовану медичну допомогу приблизно 1500 пацієнтів. А може, й не зможуть, — усе залежатиме від фінансових спроможностей хворих та їхніх родин. Зараз нам делікатно нагадують, що за кордоном таке лікування коштує приблизно 15 тисяч доларів. А під час збору грошей на гамма-ніж було обіцяно, що громадяни України лікуватимуться безплатно. За прикладом Чехії, яка зуміла оперативно зібрати кошти на гамма-ніж і встановила його в празькому госпіталі «На Гомолці», де чехи проходять лікування безплатно, а іноземці, звичайно, платять. До речі, українцям надають великі знижки, а десятеро наших дітей щорічно там оперують безплатно, — таке рішення свого часу прийняв Фонд «Хартія 77», очолюваний професором Франтішеком Яноухом, чим заслужив нашу щиру вдячність. У нас питання оплати не до кінця зрозуміле, але від обіцянки зробити лікування доступним абсолютно для всіх, незалежно від стану гаманця пацієнта, воно гойднулося у бік того, «скільки бюджет виділить на це грошей, стільки й зможемо пролікувати». Знаючи можливості нашого бюджету і нелюдський інтерес чиновників до здоров’я рядових співвітчизників, боюся, що кількість ця буде не просто скромною, а мізерною. (Як завжди, грошей не виділять, але постараються зробити лазівки для тих, хто скрізь і завжди має право на пільги як особливо важлива для держави персона, — скільки таких листів на депутатських бланках отримують наші клініки та інститути!)

До кінця року — рукою подати. Дуже хочеться, щоб цей час було використано продуктивно, а червону стрічку на вході в радіохірургічний центр перерізали ще до того, як ми почнемо прикрашати новорічні ялинки. Адже для Артемка, Ганни Гаврилівни та тисяч таких, як вони, кожен день триває довше століття...