Професор Віталій Москаленко: «Якщо у ставленні до лікаря нічого не зміниться, то років через п’ять-сім буде катастрофа...»

Поділитися
З початком навчального року дедалі частіше й наполегливіше звучать розмови про намір Міністерства освіти і науки України зібрати всі державні вузи під свій «дах»...

З початком навчального року дедалі частіше й наполегливіше звучать розмови про намір Міністерства освіти і науки України зібрати всі державні вузи під свій «дах». Виняток мають намір зробити, мабуть, лише для силовиків — так підказує світова практика. У МОН впевнені: «велике переселення» студентських народів у лоно міністерства допоможе вирішити якщо не всі, то принаймні багато проблем. Проте позиція відомств, які мають свої навчальні заклади, дуже відрізняється від тієї, котру відстоює МОН, що, природно, вельми засмучує авторів ідеї. Серед тих, хто відстоює свій курс, свої прерогативи, насамперед називають Національний медичний університет імені О.Богомольця.

Ректор медуніверситету професор Віталій Москаленко, як виявилося, теж не в захопленні від так званого відомчого утворення, йому більше до душі класичні університети з фундаментальним циклом гуманітарних дисциплін на початкових курсах і наступною глибокою спеціалізацією. Як у багатьох європейських країнах.

— У вітчизняних медичних вузах є свої традиції — у вигляді авторитетних клінічних шкіл і клінічних баз, адже це основа навчального процесу в руслі фахової підготовки майбутнього лікаря і водночас гарантія належного рівня спеціалізованої допомоги пацієнтам. За кордоном ці питання вирішуються по-різному — в багатьох країнах університети мають власні клініки. У нас теж є своя клініка — стоматологічна. Її, мабуть, весь Київ знає. Там студенти проходять практику, працюють стільки, скільки необхідно, і нікому нічим не зобов’язані — безперечно, зручний варіант. Але одна річ — навчати на факультеті університету 200—300 осіб, і зовсім інша — на 11 факультетах 8 тисяч, як у нас. Наші фахівці одного разу підрахували, і вийшло, що для повноцінного процесу необхідно утримувати понад сто клінік із кінцевим фондом від 6 до 8 тисяч. Хіба може бюджетний навчальний заклад підняти таку базу? Це приблизно 10—15 лікарень на 500—1000 ліжок кожна. У нашому випадку вихід один — оренда. Правда, законодавство зобов’язує мерію брати платню за оренду муніципального майна. Але нам бюджет на це кошти не виділяє, тож якщо, боронь Боже, нам почнуть за повною програмою виставляти рахунки — ми просто розоримося. І щойно ми перейдемо в систему МОН, так може й статися. Нині це питання поки що благополучно вирішується завдяки тому, що ми в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я, клініки — прямо або опосередковано — теж підпорядковані Міністерству, і головні лікарі з більшим або меншим ентузіазмом, але усе ж таки сприяють роботі наших баз. Загалом, діяльність університету, його новації знаходять підтримку у керівництва МОЗ і МОН.

— А коли терпець уривається, то затівають капремонт і виселяють усіх студентів, як це трапилося півтора року тому з кафедрою інфекційних хвороб, що базувалася в Центральній міській лікарні.

— Зараз там у нас діють 123 клінічні бази різних відомств підпорядкування. Серед них — найбільша в місті кардіоревматична клініка, керована професором К.Амосовою, де кардіологічна допомога, мабуть, відповідає світовим стандартам. Цілодобово приймає хворих урологічний центр — одна з основних баз кафедри урології. Дуже оригінальні напрацювання кафедри нервових хвороб із лікування інсультів, адже термін «терапевтичне вікно» — тобто лічені години, коли вирішується доля хворого, одним із перших обґрунтував і ввів у дію завідуючий цією кафедрою і клінікою професор С.Винничук. Взагалі, ця лікарня — традиційне «клінічне серце» медичного університету. А інфекційне відділення закрили на ремонт, бо воно потребувало оновлення, насамперед у плані автономізації його очисних споруд. Нам обіцяють, що через рік усі роботи буде закінчено і, як колись, там знайдеться місце для студентів, для втілення надзвичайно корисного кредо лідера кафедри академіка Ж.Возіанової, автора тритомника «Інфекційні і паразитарні хвороби». А поки що кафедра інфекційних хвороб базується у лікарні на Куренівці. Звісна річ, трапляється, головлікарі кидають пробну кулю, вимагають — платіть за повною програмою, але при цьому все ж таки озираються на Міністерство охорони здоров’я, і питання вирішується благополучно. Міністерство освіти і науки, зрозуміло, до цієї системи жодного стосунку не має. Наші студенти зараз навчаються на 123 клінічних базах — навіть приблизний підрахунок показує, що оренда може коштувати нам десь 3 мільйони гривень. Хто, у разі реорганізації, візьме на себе вирішення цієї проблеми? Питання зовсім не риторичне.

Мені подобається варіант, який існує у Швеції: Каролінський медуніверситет не має своїх клінік, але держава спеціально на ці потреби виділяє кошти і спрямовує ці суми безпосередньо в лікарні. Тому директор клініки дуже зацікавлений у тому, щоб у нього крутилися студенти. У нас традиційно надбавку професору за роботу в клініці — 25% до окладу — виплачує університет, а в них — безпосередньо директор або менеджер, адже йому видніше, хто скільки оперує і веде хворих. У нас, на жаль, виходить зрівнялівка: надбавка для всіх однакова, а у шведській клініці винагороду одержують за конкретну роботу.

Я вважаю, так має бути і в нас, особливо в хірургічних клініках, особливо з використанням прецизійної ендоскопічної техніки. У клініці факультетської хірургії, заснованої ще першим деканом медичного факультету в Києві, такі операції проводяться на європейському рівні. Тут відбуваються міжнародні наукові конференції за лапароскопічними методиками, майстерність співробітників кафедри, наприклад професора Н.Кучера, дуже висока. Адже віртуози гідні не лише морального заохочення...

Затіваючи реформи, слід враховувати й те, що наше підпорядкування МОЗ — усталене, багаторічне. Міністерство тримає під контролем підготовку майбутніх лікарів, вирішує питання розподілу, займається перепідготовкою кадрів — усі питання зосереджені в одних руках. Чи є смисл усе це ламати? До речі, тема не нова. В радянські часи, якщо не помиляюся, у 80-х роках, двічі порушувалося це питання, але здоровий глузд переміг. І останні 10—12 років кілька разів підходили до цієї теми.

— З одного боку, традиційна система — добре, а з іншого боку — не дуже. На жаль, медуніверситет часто називають серед найбільш корумпованих вузів.

— Це не більше ніж чутки. Офіційна статистика свідчить, що 97% студентів останніми роками вступають до нас із першого разу. Знайдіть інший такий вуз!

У нас нинішнього року сталася надзвичайна історія. Приїхала вступати до нас із Волині Нагалюк Юлія — золота медалістка, переможниця олімпіади, подала документи і, як ведеться, без іспитів, за співбесідою пройшла на лікувальний факультет. Після цього вона подає документи на інші факультети, успішно складає іспити і вступає на всі 4 факультети. Усе зваживши, Юлія визначилася з вибором — зараз навчається на лікувальному факультеті.

Гадаю, ця першокурсниця довела не лише те, що в неї добра підготовка, а й те, що в нас демократичні умови прийому. Хоч би що казали, проте підмінити тестові листки неможливо. До речі, з ініціативи приймальної комісії під час тестування абітурієнтів уперше діяв своєрідний орган контролю з боку їхніх рідних — в аудиторіях були присутні 48 таких добровільних представників батьківської громадськості.

Нинішнього року як ніколи багато абітурієнтів приїхало з регіонів, де є медичні університети або академії.

— Напевно, столичний медуніверситет привабливіший, ніж розташований в обласному центрі.

— Гадаю, для них важливо те, що в нас максимально демократизовані вступні іспити. Ми підрахували: 208 студентів приїхали з «університетських» областей — з Одеси, Харкова, Донецька, Івано-Франківська, Львова та інших міст. До речі, нинішнього року вступило набагато більше, ніж колись, дітей із сільської місцевості.

— Вже давно місць у столичних гуртожитках катастрофічно не вистачає. Як же ви їх розміщуєте?

— Викручуємося як можемо — недавно закупили 120 ярусних ліжок, дизайн сучасний, гарні. Незвично, але хоч якийсь вихід із ситуації. Звичайно, простіше було б робити ставку на київських випускників шкіл — і жодних проблем із побутом. Але мені дуже подобається, що з глибинки їдуть активні, амбіційні молоді люди. Чим складніше, тим наполегливіше вони домагаються мети. Є в нас один випускник, думаю, це майбутній ректор або міністр — знає дві іноземні мови, підготував цікавий проект, одержав грант — стажувався за кордоном, повернувся, готує дисертацію.

— Що чекає його в майбутньому? Робота в нашій лікарні за 700 гривень чи в закордонній клініці?

— Я до цього ставлюся по-філософськи. Якщо нічого кардинально не зміниться, то років через п’ять-сім буде катастрофа. Європа вже зіштовхнулася з дефіцитом кваліфікованих медиків. Польські лікарі літаком літають чергувати у французькі, німецькі клініки, де одержують 500—700 євро за добу-дві чергування. Гроші, звичайно, чималі, але й відповідальність теж. Недалекий час, коли наші лікарі літатимуть у Варшаву або, скажімо, в Будапешт, але туди запрошуватимуть хороших фахівців, а в наших клініках залишаться ті, які не знають іноземних мов, не люблять читати книжок, а тим більше — наукову літературу, які все роблять за принципом — як платять, так я й працюю.

— Похмура перспектива.

— А щоб у найближчому майбутньому вона не стала реальністю, вже сьогодні треба думати, що і як слід змінити в суспільстві і в системі охорони здоров’я. Мені імпонує, що наші студенти хочуть навчатися, хочуть багато досягти. Я не можу їх втримати у старих стінах — вони виграють гранти, їдуть підкоряти Європу. Досягнувши успіху за кордоном, можливо, потім приїдуть у нашу країну, навчатимуть молоде покоління, виховуватимуть своїх учнів.

— Добре, якщо традиція продовжиться, адже свого часу у Київському медичному інституті працювали видатні фахівці, які започаткували нові науково-педагогічні школи — ті ж таки В.Караваєв, Ф.Яновський, М.Стражеско, Л.Медведь, М.Коломийченко, А.Крилов...

— Ми пишаємося своєю історією і традиції намагаємося примножувати. У цьому сенсі 165-річчя НМУ (перші лекції на медичному факультеті в Києві розпочалися у вересні 1841 року) — фактично привід для нових стартів. Наших професорів добре знають не лише в науковому світі, а й у практичній медицині, адже вони ведуть прийом у клініках. Багатьох учнів виховали професор Б.Венцковський, до слова — спадковий фахівець, який понад двадцять років був головним акушером-гінекологом МОЗ, професор І.Фомін — він не просто головний хірург МОЗ, він хірург від Бога. Під його керівництвом плідно працює центр із лікування гострих шлункових кровотеч, врятовано тисячі і тисячі життів. Багато наших кафедр очолюють люди, котрі чимало досягли в медицині: нейрохірургію — професор В.Цимбалюк, до речі, палкий ентузіаст придбання гамма-ножа, найсучаснішого приладу, необхідного в нейроонкології, терапію — професор В.Нетяженко, що створив асоціацію лікарів-інтерністів України, яка залучає практиків до світових досягнень у лікуванні серцево-судинних захворювань, педіатрію і неонатологію — професор О.Волосовець — звичайна дитяча лікарня під його науковим керівництвом стала форпостом медицини дитинства. Світовим вершинам відповідають напрацювання кафедри мікробіології, вірусології й імунології, очолюваної академіком НАН України В.Широбоковим. Референс — центр із проблем поліомієліту, створений кафедрою, входить до системи ВООЗ. З таким потенціалом ми достойно представляємо Україну в Європі. Нещодавно підписали договір про співпрацю з Каролінським медичним університетом Швеції.

— Чому саме Швеції?

— Випадково дізналися, що шведський уряд виділив Україні 7,5 мільйона євро на гуманітарні програми і демократизацію суспільства, й вирішили — чому б і нам не приєднатися до цієї програми? Каролінський медуніверситет — унікальний у своєму роді: незабаром виповниться 200 років із дня його заснування, він посідає четверте місце у світовому рейтингу серед медичних вузів. Звідти приїжджали спеціалісти, які буквально просканували НМУ, і тільки потім запросили до себе.

— Вирішували, напевно, чи варто мати справу з українським вузом. Який аргумент їх переконав остаточно?

— Як з’ясувалося, нас однаково хвилює питання якісної підготовки майбутніх лікарів. Вони були приємно здивовані, коли дізналися, що в нас навчання проводиться і повністю англійською мовою, що в нас сертифіковано вже понад сто викладачів. У Стокгольмі взагалі планують усе навчання зробити англійською — щоб не звужувати потенційних можливостей випускників. Особливо здивувалися наші колеги, дізнавшись, що в Києві серед тих, хто гризе граніт медичної науки, є і їхні земляки, громадяни Швеції. Справді, раніше до нас на навчання приїжджали переважно представники Африки і Латинської Америки, а тепер навчаються молоді люди з Японії, США, Ізраїлю, Канади, Греції та інших країн. До речі, що нас здивувало в Каролінському університеті, то це бібліотека. Було жаль її залишати, я там години три був, усупереч усім графікам і регламентам зустрічі.

— А коли ж наші студенти користуватимуться такою бібліотекою?

— Є в мене кришталева мрія — сучасний навчально-лабораторний корпус. Його побудують поруч із фізико-хімічним корпусом на проспекті Перемоги. Виділено кошти, проведено тендер, є генпідрядник. Уже й перший камінь символічно заклали, але ніяк не закінчаться якісь узгодження. Коли пройшли всі експертизи, нам поставили додаткові умови — заодно побудуйте і підстанцію для мікрорайону вартістю близько 15 мільйонів гривень. Листуємося, апелюємо до совісті, але будівництво не почнеться, доки не вирішиться це питання.

— У Київському медичному завжди з особливою увагою ставилися до студентів, і не лише до навчання, а й до всіх аспектів їхнього буття. Зокрема рада університету 1870 року обговорювала питання, чи дозволяти студентам одружуватися. Нині контингент вузу значно змінився: три чверті студентів — представниці прекрасної статі.

— І багато хто з них не лише заміжня, а й має дітей, є навіть такі, що виховують не одного, а трьох малят. До речі, професори тоді так і не вирішили це сакраментальне питання і залишили все як було. Я б голосував «за», тим більше тепер, коли в нас така складна демографічна ситуація. Крім того, щоб стати лікарем, потрібно після школи вчитися ще майже 9 років. Виходить, про кохання і сім’ю можна буде подумати приблизно до тридцяти років. Повірте, якщо студентка поставила перед собою мету стати висококласним фахівцем, то їй ніщо не завадить — ні побут, ні турбота про малюка. Свого часу я вивчав історію Харківської психіатричної лікарні, якій виповнилося вже 200 років. Мене вразив «Статут лікарні», в якому було розписано також правила підготовки інтерна лікарні. Лікаря, котрий закінчив університет і вирішував стати психіатром, направляли на стажування в лікарню, весь рік вона була його домівкою — він не лише чергував там, а й жив, постійно спостерігав за пацієнтами, його годували, давали все необхідне. А ідея полягала в тому, що тільки повністю занурившись у процес, можна стати справжнім лікарем. У нас натомість часто буває, що інтерн дозволяє собі прибігти на дві години на обхід, швиденько подивитися хворих, як-небудь відзвітувати перед професором і знову йти у своїх справах. Графік «напружений» — два вихідних, плюс відгули з прогулами, а в результаті — за рік-два інтернатури він не зможе стати справжнім фахівцем, тому що не пройшов усіх щаблів «підмайстра». Не даремно ж раніше у кожній справі був і майстер, і підмайстер.

— Напевно, є фанатики, які безвилазно перебувають в операційних, реанімаційних і палатах. Так, пройдуть вони всі щаблі, не шкодуючи часу і сил, а потім вийдуть майстрами на 700 гривень.

— Про це в першу чергу повинна подумати держава. Сигнали ж очевидні — незабаром медичні вузи доведеться перейменовувати, якщо можна так сказати, на жіночі університети — серед абітурієнтів дедалі більше дівчат, юнаків не спокушають такі фінансові «перспективи». Рік у рік до нас усе більше приходять студенти із сімей медиків. Раніше це засуджувалось, називалося клановістю. Але ж у медвузи не йдуть діти політиків та дипломатів, народних депутатів і банкірів. Зате ті, хто виріс у сім’ї медпрацівників, добре знають, на що вони йдуть, готові до багатьох випробувань і, як правило, навчаються старанно, йдуть до своєї мети. І, можливо, головна їхня чеснота — вони справді люблять медицину.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі