ПРОФЕСІЯ ДЕТЕКТИВНОГО ЖАНРУ - Здоров’я - dt.ua

ПРОФЕСІЯ ДЕТЕКТИВНОГО ЖАНРУ

3 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 3 жовтня-10 жовтня

Тим, кого вабить екстрим, варто спробувати себе у… «швидкій допомозі». Посада санітара через мізерну платню часто буває вакантна...

Тим, кого вабить екстрим, варто спробувати себе у… «швидкій допомозі». Посада санітара через мізерну платню часто буває вакантна. Спеціальної освіти не вимагає, лише любові до справи й завзяття.

Та насправді відчергувати ніч з 1-ю БІТР (бригада інтенсивної терапії і реанімації) мене змусила не лише жага детективних пригод, але й цікавість до людей, що повсякчас «підстраховують» наші життя.

«Протишоки»

Із диспетчерської мене відряджають знайомитися з «протишоковою» бригадою. У кімнаті відпочинку більшість — представники сильної статі. Це перевага літа: до «швидкої» приходять практиканти з медучилища та медвузів. Моя команда взагалі виключно чоловіча: лікар Андрій Білоштан, фельдшери Юра Кривонос і Діма Андрушко. В «газелі» приймає зміну водій Коля Капітанець. Першого виклику чекаємо за чаєм і перевіркою старенького кардіографа. Розповідь переривається голосом з динаміка: «На черзі перша бригада!»

Вибігаю, на ходу вдягаючи позичений зелений піджак «швидкої допомоги». Сьогодні я за санітарку.

21:30. Опіки

Мчимо Подолом. У «газелі» відчуваєш геть усі прикрощі столичних доріг. Кілька разів діставши тім’ям стелі, я поставила риторичне запитання: «Ця машина справді призначена для перевезення хворих?» «Радше для антицелюлітних програм для жінок — жартує Юра. — Обережно! Тут у нас шафка не закривається, може привалити медичним причандаллям». Рятуючи мене від гулі, він закріпив дверцята лейкопластиром.

Врешті-решт машина спиняється біля гуртожитку. Вбігаємо в кімнату. На ліжку стогне кошлатий чолов’яга з геть червоними стопами ніг. Ошпарився кип’ятком. Жінка, схлипуючи, диктує його дані для картки виклику і збирає торбинку у лікарню.

Завершивши обробку, фельдшери спускають чолов’ягу під руки. Тепер їдемо в опіковий центр на Лівобережжя.

«Опік у п’ять відсотків — не тяжкий випадок, — дорогою пояснюють хлопці — А був якось виклик: парубок штани гасив. Напився, горілкою облився, а потім ще, лежачи на дивані, покурити схотів — от і маєш. Іншим разом їздили до маляти. Мама підігрівала воду для купання і примудрилася тазок з дитиною поставити на …конфорку!»

У продовження теми по рації передають новий виклик.

22:46. Педіатричний виклик

Біля залізних дверей під’їзду на нас чекає схвильований дідусь. Маленького хлопчика вже кілька днів непокоять болі в животику. Лікар обережно будить дитину, розпитує, заглядає в рота, слухає, щупає, перевертає. Та не виявляє нічого серйозного. Обійшлося масажем животика і но-шпою. Цього виклику могло б і не бути, якби батьки вчасно показали дитину дільничному педіатру.

23:30. «Ведмідь» у РУВC

Щойно ускочивши до машини, їдемо в Подільське РУВС. Нас заводять до кімнати, де сидить і сопе поламаним носом причина виклику — п’яний дебошир, схожий на ведмедя. Міліціонери пояснюють: до їхньої появи чолов’яга встиг «розкидати» половину кав’ярні. «Геркулес» на появу «швидкої» не зважає, вимагає дотримання своїх прав. Вимагає грамотно, бо сам… колишній міліціонер, а тепер охоронець і боксер.

Андрій вивчає його болючі травми під постійною загрозою «захисного удару». З огляду на стан і кулаки «ведмедя» він просить супровід у формі.

Їдемо у відділення спецтравми. На порозі лікарні Андрія питають діагноз і рекомендації. (Вважається, що лікарі «швидкої» — прекрасні діагности. І недарма: 90% їхніх вердиктів підтверджуються.) Залишивши горе-богатиря за гратами відділення спецтравми, прямуємо на базу.

01:55. Врятований світлофором

Зупинилися перед світлофором. До переднього сидіння підбігає чоловік і благає допомогти п’яному юнаку.

За кафе лежить зовсім ще хлопчина. Щоб привести його до тями, фельдшер підносить нашатир: реакції майже немає. Намагаємося знайти документи і домашній телефон. Виявляється, наш черговий пацієнт — програміст, проте адреса ніде не зазначена. Андрій ляскає юнака по щоках: «Мишко, ти нас чуєш? Який у тебе телефон?» Той називає цифри. Швиденько їх записую, проте з’ясовується: таких номерів не існує. Від витверезника ми рятували Мишка до останнього та вибору він не лишив.

Місцеві «опівнічні ковбої» допомагають затягти парубка в машину «швидкої». Тряска в «газелі» діє на нього краще за нашатир, бо щойно ми приїхали, Михайло вже стоїть на ногах і рветься додому. Заповнивши всі документи й описавши цінні речі, ми залишаємо його на нових піклувальників.

Дорогою на підстанцію хлопці розповідають про найяскравіший «п’яний» виклик: «Нещодавно забирали в лікарню «бійця». Відпочивав з компанією на Трухановому острові. Побився об заклад із товаришами, що перепливе річку — і шубовсть у воду. А вночі дезорієнтувався. Дістався однієї з опор Пішохідного моста і почав репетувати: «Рятуйте! Допоможіть!» Так усю ніч. І хоч би хто викликав службу порятунку!.. Зранку відпочивальники таки зателефонували і пожежникам, і в міліцію, і до нас — бо галасування припинилося. Рятували тоді вже з усіма «почестями»: з «мигалками», на моторних човнах. А коли врешті-решт його передали до рук «швидкої», турист ще був добряче п’яний».

Близько 4.00. Страшилки

Четверта ранку — найкращий час для страшилок. Тим більше, якщо викликів немає і у кімнаті відпочинку можна перекусити.

«Одного разу викликали нас до бабусі. Інсульт, і вже не перший. Ми на всіх парах мчимо до старенької. Заходимо і бачимо: бабуня на столі лежить, в усьому чистому, щелепа підв’язана, губи нафарбовані, ще й свічки навколо порозтикувано. Дочка постаралася. Ми за пульс, а старенька — жива!..»

05:35. Мамине серце

Бригаду, що тим часом вже закуняла, будить динамік. Цього разу не обійтися без старенького кардіографа — жінка страждає на аритмію серця. На місці розкладають апарат, Діма набирає шприц для уколу. Проте налаштуватися на роботу заважає знервований молодик. «Дбайливий» син нарізає кімнатою кола, щось з’ясовує, підказує, радить, сварить. Не витримавши, навіть мама просить сина вийти за двері. Послухавшись, він усе ж закидає: «Не можу дивитися, коли так працюють!» Медики ображено просять не викликати їх надалі.

«Несправедливі нарікання — це те, до чого ми ніяк не звикнемо, — сумно констатують хлопці. На виклику — безпідставна паніка й образи. Приїдеш на базу — мешканці навколишніх будинків скаржаться, що голосно виклик по динаміку передають. А напади на бригади «швидкої»? Ніби не для людей працюємо».

Ношпа — гроза наркоманів

Викликів більше немає і до кінця зміни — 8:30 — хлопці окупують ліжка в кімнаті відпочинку. Вранці, озброєні віниками й відрами, у свої права вступають санітарки. На ганку я зустріла одну з них. Пані Марія, приємна літня жіночка, ласкаво гладила песика Ношпу. «Він — гроза наркоманів і хуліганів, — з гордістю повідомляє санітарка. — Якщо чуємо, що когось тягне за ногу, то вже або перше, або друге». Пані Марія має неофіційний статус «заслуженої санітарки». На «швидкій» вона працює вже 32 роки.

101 рік, 24 години на добу

— З липня 2001 року служба швидкої допомоги — функціональний підрозділ держслужби медицини катастроф, — розповідає заступник директора Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Сергій Гур’єв. — Коли трапляється надзвичайна ситуація, то найбільше навантаження припадає саме на лікарів «швидкої». Вони першими виїздять на виклик (адже одразу не завжди відомо — надзвичайна ситуація чи ні) і до прибуття інших спеціалізованих підрозділів уся відповідальність покладається на них. Державна служба медицини катастроф також об’єднує лікарні «швидкої», територіальні центри екстреної меддопомоги, мобільні підрозділи, з яких найвідоміший — мобільний шпиталь. Унікальна розробка українських учених — медики можуть працювати там протягом кількох тижнів. Що стало у пригоді, наприклад, після землетрусів у Туреччині та Індії.

Недавно Київська СШМД відсвяткувала свій 101-й день народження. Та з роками професія медика «швидкої» не стає шанованішою. Після закінчення інституту лікар з «03» отримує 221 гривню, що втричі менше за середню зарплатню у столиці. Заохочення починаються лише «за вислугу років». Благодійних внесків не буває. Їздять у «міксері»: під кінець зміни починає здаватися, що всередині в тебе все перемішалося. Плюс постійна напруга викликів і стареньке ремонтоване-переремонтоване обладнання. Щоб застосувати його для порятунку медики часто перевершують самі себе. Багато хто не витримує і тікає зі «швидкої». Проте, буває, заробляючи програмуванням у банку, лікар повертається чергувати добу через три. І, вочевидь, справа тут не в самій лише звичці…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво