Повітряні замки на крові? - Здоров’я - dt.ua

Повітряні замки на крові?

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

«Терміново потрібен донор крові рідкісної групи — третьої негативної. На станціях переливання крові не знайшла...

 

«Терміново потрібен донор крові рідкісної групи — третьої негативної. На станціях переливання крові не знайшла. Врятуйте мою дитину! Віддячу. Юля». Таке повідомлення надійшло на електронну адресу редакції з проханням розіслати далі знайомим. Цей заклик допомогти, на жаль, не єдиний, і далеко не завжди в розряд дефіциту потрапляє рідкісна група крові: у достатній кількості немає практично жодної.

Незважаючи на те, що за офіційними даними кров і плазму в Україні щороку здають 773 тисячі осіб, донорство переживає серйозний спад. Причини відомі. Це не тільки й не стільки тяжка соціально-економічна ситуація і погіршення демографічної ситуації, а й практично цілковита ліквідація планової системи донорства, вкрай незадовільне фінансування установ служби крові.

— Проблема донорства завжди стояла в нас дуже гостро, — вважає керівник Центру радіаційної медицини академік АМН України Володимир БЕБЕШКО. — Проте сьогодні ситуація просто критична: загальна кількість донорів за останні роки зменшилася вдвічі. Кількість активних донорів знизилася до 7%, тоді як іще 1995 року їх було 14,2%. Окрім того, в тяжкому становищі перебуває у країні заготівля і виробництво препаратів крові.

У системі служби крові працюють 62 станції переливання крові, 500 відділень і 50 пунктів заготівлі крові та її компонентів у лікарнях. Проте в жодному з них не впроваджено технології, які використовують у всьому цивілізованому світі, жодне з виробництв не відповідає вимогам GMP. Устаткування старе, випущене ще в 60-80-х роках минулого століття. В результаті 2004 року заготовлено лише 8,8 мл крові на одного жителя, тоді як за нормами ВООЗ потреба становить 13—15 мл. Потреби ж клінічної медицини у препаратах крові задовольняються на 17—25%. Якщо, приміром, хворому на гемофілію роблять операцію з приводу виразки шлунку, то потрібно від 80 до 120 доз лише під час виконання операції — практично стільки витрачається на місяць на весь Київ. Промислового виробництва факторів згортання крові в нас немає, не випускається внутрішньовенний імуноглобулін.

І все-таки становище не безнадійне, вважає Володимир Григорович. Насамперед потрібна реорганізація самої системи, централізація зусиль усіх спеціалістів у галузі крові — гематологів і трансфузіологів. Потрібно вкласти гроші у станції переливання крові, заготівлі, організувати власне виробництво препаратів крові, оснастити референтні лабораторії з діагностики. Можливості для цього в нас є.

Проте досі ці можливості так і залишалися прихованими. Якщо порівняти системи служби крові в Україні й у розвинених країнах, то складається враження, що ми відстали навіть не на десятиліття, а на ціле століття. Тоді як у всьому світі налагоджено чітку систему донорства, розроблено сучасні технології забору крові, діють заводи з виробництва надчистих препаратів крові, ми працюємо по-старому.

— Багато в чому це справді так, — розповів кореспонденту «ДТ» президент Асоціації служби крові Анатолій ЧУГРІЄВ. — Хоча останнім часом почали відбуватися деякі зміни, здійснюються кроки з реформування служби крові, розробляються стандарти й нормативні документи. У розвинених країнах весь процес від забору крові в донора до надходження вже готових препаратів до пацієнта істотно відрізняється. Починаючи з того, що в донора беруть не цілісну кров, а лише ті компоненти, які в даний момент необхідні: чи то плазму, чи то еритроцитарну масу, а все інше повертається донору.

Потім заготовлені компоненти крові надходять на заводи з їх переробки на препарати крові. На цих заводах досягається дуже глибокий ступінь переробки самої плазми, внаслідок чого одержують високоочищені препарати. Якщо це, приміром, 8-й фактор крові для лікування хворих на гемофілію, то препарат містить лише цей високоочищений препарат без зайвих білкових домішок, що викликають у хворого алергію. Або альбумін: його одержують із плазми, очищують і готують препарат, що складається з чистих молекул альбуміну. До того ж препарати крові, які одержують із плазми, обробляють технологіями вірусінактивації, яких у нас поки що немає.

— Тобто вбивають віруси?

— Плазма надходить на переробку вже після тестування. Її піддають вірусінактивації для знищення вірусів, які, можливо, до неї потрапили, і одержують очищені препарати з подвійною вірусінактивацією. Мінімальна потужність такого заводу, на рівні якої з’являється рентабельність, 100 тис. літрів плазми на рік.

— А в нас скільки переробляють?

— Торік по всій Україні переробили 82 тисячі літрів.

— Отже, заводи в нас будувати взагалі нерентабельно?

— Річ не в цьому. У нас кількість донорів на тисячу населення теж значно менша, ніж у Європі. А там донорство безкоштовне! Рішення стати донором залежить особисто від кожного громадянина. Сьогодні в нас здають кров десь 12-15 осіб на тисячу населення, а в Європі їх близько 40—50.

— Вражає. Але ж у Європі люди, грубо кажучи, ситі, а наших донорів хоч якось потрібно підгодовувати — багато хто, справді, здає кров тому, що це дозволяє хоч іноді поїсти безкоштовно, одержати якусь копійчину. Коли на це виділялися гроші, люди йшли активніше.

— Можливо й так. Та сьогодні Україну за донорством випереджає навіть Бахрейн. У нас 19,5 донацій на тисячу населення. Тоді як у США майже 110, у Австрії — 57,7, Данії — 67,2, Швеції — 52, Франції — 38, не дуже «ситих» Іспанії і Португалії — 36 і 29 відповідно. Та в тих-таки США кров здають не за гроші.

— З такого погляду, наші перспективи євроінтеграції в цій галузі виглядають дуже невизначено.

— Щоб адаптувати або принаймні повернути розвиток служби крові убік розвинених країн Європи, звісно, необхідно здійснити певні кроки. Насамперед варто переглянути структуру та функції складових служби крові України. Нам необхідно раціонально використовувати цей дорогоцінний матеріал — донорську кров. Відповідно, наступний напрям — централізація нових дорогих технологій і їх упровадження.

— Найближчим часом у нас начебто планується розпочати будівництво заводу з виробництва препаратів крові.

— Це наступна частина виробничої трансфузіології. На початку потрібно заготовити кров, протестувати, гарантувати безпечність самої крові та її компонентів, а вже після того, як буде заготовлено якісну сировину, її передають безпосередньо для виробництва препаратів крові.

Щоб організувати заготівлю сировини відповідно до вимог Ради Європи, необхідні нові технології: плазмоферез і цитоферез. Перший — це коли у донора беруть лише плазму, а клітини крові повертають; другий — коли беруть лише клітини крові. Сьогодні ж ми заготовлюємо просто кров, а потім розділяємо її на компоненти і списуємо зайві еритроцити — близько 60 тис. літрів на рік. Ці дві технології мають бути впроваджені на рівні, так би мовити, економічної доцільності. Собівартість заготівлі одного літра компонентів крові має бути досить низкою, щоб одержати гарну якісну сировину для виробництва препаратів крові.

— Як же це зробити, коли в нас поки що нічого немає?

— Не можна сказати, що в нас узагалі нічого немає. Розроблено відповідну програму, на станції надійшло комп’ютерне устаткування. Деякі станції — три або чотири — вже мають досвід роботи на автоматичному плазмоферезі. Сьогодні цей досвід поширюється на всі інші станції: на кожній обласній станції є один-два апарати для автоматичного плазмофереза. Цього мало — їх має бути хоча б по шість. Я не кажу вже про те, що в місті з населенням 300—500 тисяч осіб таких пунктів заготівлі плазми має бути хоча б шість-вісім.

Другий крок, який здійснюється сьогодні в напрямку безпеки та євроінтеграції, — створення національного реєстру осіб, яким відмовлено в донорстві, і національного реєстру донорів крові. На початку створюватимуться обласні реєстри, потім їх об’єднають у національні. Через Інтернет цими реєстрами зможе скористатися будь-яка станція переливання крові або центр.

— Реєстри, з погляду безпеки, звісно, необхідні. А яка ситуація з тестуванням донорської крові?

— Сьогодні тестувати потрібно не лише на антитіла, а й також визначати антигени — ще один чинник, який підтверджує: «Так, у цієї людини є вірус». Наступним кроком має бути впровадження діагностики методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), коли визначаються нуклеїнові кислоти самого вірусу — на третій-четвертий день після потрапляння цього вірусу в організм людини.

— Тобто, сіркопозитивне вікно у разі такої діагностики...

— ... практично повністю прибирається. Та для цього, знову ж таки, необхідно мати комп’ютерну техніку, нові технологічні лінії з упровадження ПЛР-діагностики.

— До нас, начебто, почали надходити такі лінії.

— Так, але поки що лише в центри боротьби зі СНІДом. Ми сподіваємося, що кілька таких лабораторій з’являться й у службі крові, і вони зможуть узяти на себе тестування всієї донорської крові.

— Наскільки мені відомо, служба крові працює не лише за застарілими технологіями, а й за нормативними документами давно минулих років...

— На жаль, це так. Наприклад, інструкція з медичного огляду донорів 1978 року. Та міністр уже підписав кілька нових документів: накази про порядок карантинізації донорської плазми і порядок медичного огляду донорів.

— Що ж змінюється? Те, що донорська кров має упродовж певного часу перебувати в карантині, визначено давно.

— Та лише законодавчо. Питання в іншому: щоб упровадити, потрібно знати, як це робити. А отже, потрібен відповідний нормативний документ. Досі, крім розуміння того, що цей метод потрібно впроваджувати, нічого не було.

— Невже в нас донорську кров не направляють на карантин?

— Карантин проходить донорська плазма, що може зберігатися понад рік за мінусової температури. Потім вона йде на препарати крові. Сьогодні вже багато станцій мають достатній запас і почали — хто з минулого, хто з цього року — передавати цю плазму на виробництво препаратів крові. Наше завдання, щоб препарати крові виготовлялися з плазми, яка пройшла карантин і не має ризику передачі інфекції.

— А раніше як було?

— Досить просто. Взяли плазму, заготовили, і відразу передали на виробництво. Системи карантинізації просто не було. А що таке карантинізація? Уявіть: за температури мінус 30 градусів плазму потрібно зберігати рік — для цього необхідне відповідне устаткування.

— Якого немає?

— Зараз починає надходити. Причому вітчизняне — те, що є. Ну, і має існувати система спостереження за правильністю зберігання. Такої системи спостереження в нас поки що просто немає.

— Як же стежать? На око?

— Ні, співробітники двічі на день визначають температуру термометром, який знаходиться у морозильній камері. А теоретично там має стояти термограф, який відмічає температуру автоматично. Потрібно виключити людський чинник.

— Які зміни відбулися у огляді донорів?

— В останні роки з’явилися нові вимоги. Ми почали визначати нові захворювання, наприклад, гепатит С. Власне, це модернізована інструкція 1978 року, але вже із сучасними вимогами, адаптована до аналогічних документів ЄС. У них, зокрема, чітко записано, яким параметрам має відповідати донор, визначено стандарти для компонентів крові.

— Стандарти вже є?

— Сьогодні Асоціація служби крові розіслала по всій Україні проект стандартів донорської крові та її компонентів. Колишній стандарт був дуже застарілим, це навіть не зовсім стандарт, а інструкція про те, як потрібно заготовлювати кров. Тоді як стандарт визначає не лише те, як це потрібно зробити, а й яким параметрам якості має відповідати даний компонент крові. В усьому світі їх визначають за стандартами GMP.

Обласний центр крові в Житомирі розробив власні стандарти, що відповідають вимогам ЄС, і вже четвертий рік тестує всі компоненти крові на відповідність цим параметрам. Є і система контролю якості, що контролює виконання цих стандартів.

— Чим забезпечується система контролю якості?

— У нас створили лабораторію, яка контролює якість продукції, що випускається в Житомирському обласному центрі крові. Сьогодні асоціація виступила ініціатором створення європейських стандартів, їхній проект розіслано на всі станції. Це основа: якщо від початку зробити якісний продукт, тоді все інше буде гаразд.

— Що все-таки є головною нашою проблемою: брак грошей, нестача донорів?

— Я б назвав три проблеми. По-перше, необхідно здійснити ревізію, перерозподілити структуру та функції, переглянути, наскільки раціонально ми використовуємо те, що в нас є. По-друге, змінити відносини між лікувальними установами та установами служби крові. Сьогодні багато хто віддає свою продукцію просто безкоштовно, тоді як літр плазми коштує близько 300 грн. Ми видаємо продукції на мільйони, а в результаті практично нічого за це не одержуємо.

— Висловлювалася ідея продавати плазму за кордон...

— Нашу плазму просто так ніхто не купить. На мою думку, краще спрямувати зусилля на розвиток донорства на національному рівні. Для цього потрібно розгорнути серйозну кампанію — це стосується і Червоного Хреста, у статуті якого записано, що вони повинні займатися пропагандою донорства. Ми маємо зуміти переконати кожну людину, щоб вона бодай раз на рік, якщо їй дозволяє здоров’я, прийшла і здала кров.

За кордоном усі бригади із заготівлі компонентів крові працюють, як і колись у СРСР, на виїздах. У Франції, скажімо, спеціально виїжджають до великих і малих населених пунктів, стають на ринковій площі й запрошують людей. Багато хто приходить сам і добровільно здає кров.

— Далеко не всі є гуманістами. Не кожна людина захоче витрачати час і йти здавати кров.

— Наведу найпростіший приклад. Якщо ми беремо кров у донора, відбувається нормальна реакція організму — він викидає у кров нові, молоді клітини. Це добре чи погано? От і потрібно розповісти людям, що це добре: підвищується імунітет, людина буде більш стійкою до крововтрат при можливих травмах або в надзвичайних ситуаціях, у кров викидаються і нові стовбурні клітини, навколо яких сьогодні у всьому світі розпочався бум, тобто відбувається певне омолодження організму. Здавати кров можна раз на два місяці, а плазму — раз на тиждень. Потім через п’ять плазмоздавань робиться місяць перерви, але перед кожним здаванням плазми або крові ми контролюємо стан здоров’я донора.

Ідея виїзних бригад не така вже нереальна — навіть в умовах України. Більше того, в деяких регіонах вона збереглася ще з радянських часів. Наприклад, у Автономній Республіці Крим, де показник здавання крові майже вдвічі перевищує середній по країні.

***

Звісно, сьогодні в роботі служби крові відбуваються певні зміни: впроваджуються ефективні апаратні методи заготівлі плазми та клітинних компонентів крові, розробляються стандарти, нормативні й законодавчі документи, зокрема й такі, що стосуються контролю якості крові, яка заготовляється і переливається, планується будівництво сучасних заводів із виробництва компонентів крові. Все це добре, але цілком може обернутися замком, побудованим на піску. Якщо питання про свідоме безкоштовне донорство найближчим часом так і не буде вирішено.

P. S. Проблема реорганізації служби крові є досить неоднозначною. Тому пропонуємо всім зацікавленим фахівцям узяти участь у дискусії щодо «кровного» питання, яке стоїть дуже гостро.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво