Помста королеви карсту

Від печер віє містичним жахом і холодом небуття. Навіть подумки лячно занурюватися в їх лабіринти, в яких переховується, наче закупорений у пляшку джин, дещо таке, що існувало до створення світу, — вічна темрява і тиша.

Звідси у казках починається найцікавіше. Легенди навперебій запевняють, що під землею, в нетрях кам’яного мороку, таємничим внутрішнім сяйвом виблискують стародавні скарби, і той, хто їх знайде, разом із перлами і діамантами отримає ще й молодість і красу.

Хоч як шукали в численних буковинських печерах оповите народними переказами турецьке й Довбушеве золото, але так досі нікому воно не відкрилося. Зате в одній із печер несподівано знайшли інше, що насправді омолоджує й повертає здоров’я. Однак належно оцінити знахідку, на жаль, досі немає кому. Вона буквально пущена на вітер…

Це трапилося 12 березня 1977 року. Група молодих чернівецьких спелеологів місцевого клубу «Троглодит» під керівництвом кандидата географічних наук, віце-президента Федерації спортивного туризму області Віталія Коржика обстежувала гроти у стіні верхнього уступу Кривського гіпсового кар’єру, що на південній околиці села Подвірне Новоселицького району Буковини. І, як ведеться у казках, лише в останньому, майже безнадійному гроті усміхнулося щастя — з тріщин кам’яних брил раптом відчувся протяг теплого повітря. За мить, ледь протиснувшись крізь вузьку щілину у скелі (вхід до кожної вагомої знахідки традиційно важкий), дослідники опинилися в ніким ще не бачених і не ходжених коридорах невідомої печери, не підозрюючи, що стоять на порозі справжнього географічного відкриття.

Сонячне світло ніколи не вторгалося у володіння темряви, що огорнула це німе царство трьох стихій — землі, води і повітря. Їй дали незвичне для печер лагідне ім’я «Попелюшка». (Підземні порожнини асоціюються з потойбічним світом, і це відбивається у їхніх давніх народних назвах Дуча, Вертеба, Пресподня.) Не так через любов до казкової героїні, як через суто побутову обставину: поки доберешся, а то й проповзеш печерними вузькими колодязями і ходами до широкого чистого коридору, вимажешся у глині, як майбутня принцеса у попелі.

Ім’я виявилося пророчим. Невдовзі «Попелюшка» перетворилася на світову королеву карсту, ставши спелеологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Топографічно відзнята довжина триповерхового лабіринту сягнула майже ста кілометрів, що вивело її у десятку найдовших печер світу і на третє місце серед гіпсових печер. Але, як стверджують знавці, це лише незначний фрагмент осушеної частини велетенського лабіринту в межах великої гідрогеологічної лійки в географічному центрі Європи. Печерна система, утворена підвододільним русловим перетоком між басейнами Дністра та Прута, може перевищувати декілька тисяч кілометрів.

Підземні зали й галереї, дивні вапнякові куліси вражають красою і розмірами, аномально великими як для горизонтальних печер у гіпсах. Античний зал має 100 метрів довжини й 20 ширини (є ще більші), а стеля залу Динозавра сягає 15-метрової висоти. Незвичні вертикальні підземні колодязі у кілька десятків метрів з’єднують верхні й нижні лабіринти. У верхньому знаходяться численні реліктові озера.

Однак «Попелюшка» не просто величезна печера. Вона надзвичайно красива. Нескінченні анфілади прикрашені різнокольоровими полімінеральними відкладами, золотавим мереживом рідкісних залізо-марганцевих сталагмітів із вперше зустрінутим в умовах суші мінералом марганцевої групи — бьорнеситом. Тут зустрічаються унікальні глинисто-кальцитові шнури-сталактити. Рясно вкриті карбонатним туфтом стелі і стінки деяких коридорів виблискують прозорістю велетенських кристалів пластинчатого гіпсу.

Але навіть неймовірна краса — не основне надбання буковинської печери. До всього вона ще й цілюща. Природа обрала її прихистком своїх скарбів. Первозданна чистота «Попелюшки» не займана ні шкідливими речовинами, ні хвороботворною мікрофлорою. Гідрохімічний аналіз засвідчив, що кам’яні чаші підземних озер наповнені мінеральною водою, схожою на нарзанові джерела всесвітньо відомих курортів. Але найбільше багатство «Попелюшки» — її повітря.

Такого повітря немає більше в жодному куточку земної кулі. В ньому розчинене дещо таке, що зцілює серце, заспокоює нерви, покращує дихання й зміцнює м’язи. Це «дещо» китайські мудреці називали струменем дзин, індійські йоги — праною, тібетські філософи — великою енергією життя, яка входить у нас саме з повітрям. Аби посилити приплив цієї енергії, розроблялися спеціальні системи дихання — від давньоіндуської пранайами до сучасних методів вольової ліквідації глибокого дихання. Суть їх в одному — ціною неабияких фізичних зусиль і тренувань домогтися утворення в організмі особливої концентрації основних складових світобудови — кисню і вуглекислого газу, обмежуючи до мінімуму надходження першого і нарощуючи кількість другого. Від цього організм омолоджується, набираючи сил і здоров’я. Не випадково йоги ставлять пранайаму вище за асану — систему фізичних вправ, справедливо вважаючи, що з допомогою правильного дихання можна набагато ефективніше регулювати фізіологічні процеси організму.

Саме таку концентрацію — не більше не менше — заклала природа в повітря «Попелюшки». Воно має низький вміст О2 й високий СО2. У природі таке повітря — надзвичайна рідкість. Звідки воно у «Попелюшки» — досі ніхто не може пояснити, навіть корифеї світової спелеології Віктор Дублянський, Дерек Форд, Паоло Форті, які її відвідували.

У світі є лише кілька печер зі схожим складом атмосферної суміші. Але оздоровчі властивості їх невисокі. Буковинська ж печера творить справжні дива. Варто подихати певний час її повітрям — і маєш такий же ефект бадьорості, як від кількагодинного бігу, тренувань за системою йогів чи штучних біостимуляторів. Регулярне перебування взагалі здатне без будь-яких медикаментів підвищити імунітет, зцілити серцево-судинні, нервові, легеневі, алергічні недуги. Це довели медико-біологічні дослідження учених Буковинського державного медуніверситету під керівництвом професора, доктора медичних наук Семена Білецького, які тривають у печері з 1980 року.

— «Попелюшка» — не просто потенційна санаторно-курортна база для масових сеансів спелеотерапії на зразок тих, що вже діють у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, — каже Семен Віссаріонович. — Це природою дароване ідеальне місце для унікальних медичних закладів — спелеолікарні, а також спецалізованого центру для відновлення сил і поповнення фізичних можливостей у тих, хто через професійні обов’язки чи з певних обставин вимушений перебувати у критичних, небезпечних для здоров’я ситуаціях, — члени рятувальних, пошукових експедицій, ліквідатори аварій, підводники, льотчики і навіть космонавти. Повітря печери посилює загальну і специфічну резистентність організму, розблоковує його резервні можливості. Тому тут прекрасні умови для тренування й реабілітації спортсменів-професіоналів. А за розробленою нами методикою диференційованого призначення процедур спелеотерапії з використанням усього багатства «Попелюшки» — повітря, мінеральних вод, комфортного мікроклімату й екологічно чистого печерного простору з його тишею, спокоєм, незвичним освітленням і красою — можна вилікувати безліч хвороб, погамувати нерви й усілякі душевні негаразди. Загалом по-іншому подивитися на життя.

На жаль, науково-практичні розробки чернівецьких учених-медиків так і не зреалізувалися, гучні розмови про відкриття тут спелеокурорту світового рівня залишилися лише намірами. У 90-му році була розроблена і навіть затверджена концепція розвитку міжнародного туризму у Чернівецькій області. Запроектований комплекс «Попелюшка» мав стати центральним об’єктом Дністровського туру. До підземної його частини входила б вузькоколійна транзитна та пішохідна екскурсійна траса, а у відокремленому лабіринті — екзотичні печерні лікарняні палати. На поверхні — також лікарняні корпуси, етнографічний ринок і ресторан з національною кухнею. Біля самого села Подвірне планувалося будівництво заводу мінеральних вод, іподрому, п’ятизіркового готелю. Ця ідея досі залишається перспективною й цілком реалістичною. Бракує одного — потужного інвестора.

А поки що поблизу продовжує діяти гіпсовий кар’єр. Оскільки гіпс тут залягає нижче днища річкових долин, для його видобутку з кар’єрного котловану постійно треба відкачувати воду, що прибуває з підземних порожнин. Завдяки чому, між іншим, і постала людським очам «Попелюшка». Унікальні мінералізовані води з лікувальними властивостями скидаються просто у річку. 20 тисяч кубометрів щодоби.

— Це не тільки марнотратство, але й складова небезпечного процесу активного антропогенного карстоутворення, яке може перетворитися на нечувану екологічну катастрофу, — каже першовідкривач «Попелюшки» й її активний дослідник, спелеолог із 35-річним стажем, президент західноукраїнської спілки горизонтальної спелеології Віталій Коржик. — На суміжних із кар’єром територіях площею понад 400 км2 відбувається стрімке техногенне закарстовування. Щороку до вже існуючих підземних порожнин додається 10—14 тис. м3 нових. А природа, як відомо, не терпить порожнечі. Вона її заповнить — знову водою. Зауважте, що до котловану видобувного кар’єру, днище якого на 20 метрів нижче рівня води у річці Прут і на 30 метрів — Дністровського водосховища, з кожним роком надходить усе більша кількість карстових вод. У аномально посушливому 2000 році, коли повисихали майже всі невеличкі річки, з кар’єру викачували 40 тисяч кубометрів води. Звідки вона надходить? На тлі загальної геологічної ситуації вимальовується жахаюча картина. Цілком ймовірно, що дністровські води через щілини, розломи у бортах водосховища потрапляють до спорожнілих галерей власне печерних лабіринтів. Адже у Дністровському водосховищі спостерігаються відчутні втрати стоку. Процес, якщо його не зупинити, дедалі наростатиме швидкими темпами, і може так статися, що води просто хлинуть попід пруто-дністровський вододіл і зафонтанять з усіх карстових отворів та провалів.

Новоутворені порожнини під землею заповнюються не лише водою. Ще й грунтом, який поглинають печери. В останнє десятиліття карстові провали на Буковині почастішали, і не тільки у традиційних місцях. У січні 1998 року 20-метрове провалля утворилося біля села Данківці Хотинського району, відкривши на глибині широчезні напівзаводнені галереї а-ля «Попелюшка». Листопадової ночі 2003-го на околиці села Рингач Новоселицького району за лічені секунди на глибину кількох десятків метрів обвалилося 7 тис. тонн ґрунту, що спричинило локальний гравітаційний землетрус. Хоча до того у Рингачі ніяких ознак карсту не існувало. Гігантська лійка діаметром у 25 метрів швидко заповнилася водою.

Буковина стоїть на карсті. Трохи на схід, між іншим, від рингачівського провалля 30-метровий шар легкорозчинного гіпсу прорізає велетенський лабіринт «Попелюшки». Можливо, це єдина карстова система, й унікальна печера мстить людям за бездумне втручання у її підземні володіння й розтринькування скарбів.

Вісім років поспіль із моменту відкриття «Попелюшки» (а вона належить до білатеральних печер, тобто розташованих під територією двох держав) руйнували вибухи на гіпсовому кар’єрі сусідньої Молдови, де в 300 метрах від кордону досі знаходиться її основний діючий вхід. На захисті печери наполегливо стояв один чернівецький спелеоклуб «Троглодит», позиційна війна якого з дирекцією кар’єру тривала роками, аж поки під тиском наукової громадськості його господар — Міністерство будівельних матеріалів тоді ще Молдавської РСР — не розвернув фронт кар’єрних робіт на 60 градусів. Основний масив печерного лабіринту був врятований від знищення.

Наступного року чернівецькі спелеологи планують увійти до «Попелюшки» з її північної частини від Дністра і з рулеткою в руках довести, що вона — не третя, а таки найдовша у світі карстова печера. Як запевняють спеціалісти, склад її унікального повітря не змінився. Воно таке ж цілюще, унікальне і, на жаль, нікому не потрібне.