Починається найцікавіше... - Здоров’я - dt.ua

Починається найцікавіше...

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Кредит довіри в нової влади величезний, але не вічний. Щоб громадяни країни вже найближчим часом відчули позитивні зрушення в охороні здоров’я, необхідно негайно, і головне — одночасно вирішити низку завдань...

Кредит довіри в нової влади величезний, але не вічний. Щоб громадяни країни вже найближчим часом відчули позитивні зрушення в охороні здоров’я, необхідно негайно, і головне — одночасно вирішити низку завдань.

По-перше, розробити перелік медичних послуг і визначити вартість кожної з них (поки що лише послуг — стандарти як комплекс медпослуг розроблятимуться пізніше під конкретне джерело фінансування).

По-друге, визначити конкретну суму грошей, яка може бути виділена з держбюджету безпосередньо на лікування громадян, і оприлюднити перелік безплатних медичних послуг, які можуть бути надані українським громадянам у всіх (!) медустановах державної та комунальної форм власності.

По-третє, потрібно визначитися зі статусом сімейного лікаря, джерелами його фінансування та принципами взаємодії з іншими фахівцями.

Це фундамент, на якому вибудовуватимуться всі наступні реформи в галузі: запровадження обов’язкового й добровільного медичного страхування, реформа системи до- і післядипломної підготовки медиків. Від міцності цього фундаменту залежить і здоров’я нації, і політичне майбутнє нової влади...

А тепер по черзі.

1. Перелік медпослуг необхідний для переведення охорони здоров’я з фінансування «ліжко-місця» на фінансування конкретного пацієнта і як основа для запровадження страхової медицини. Це єдина можливість привести мережу медустанов і кадровий потенціал галузі у відповідність до потреб суспільства і припинити масштабне розбазарювання бюджетних коштів.

2. Перелік безплатних медпослуг, що можуть бути надані громадянам у всіх медустановах державної та комунальної форм власності, необхідний для того, щоб чітко знати, які медпослуги покриваються держбюджетом, а які ні, а тому мають стати об’єктом обов’язкового (чи добровільного) медичного страхування.

3. Сімейна медицина... Скільки хорошого про неї було сказано впродовж останніх десяти років, крім головного — що це таке й звідки вона взялася! Походить вона з Великобританії, де, згідно зі схемою Беверіджа, стосунки між лікарем загальної практики і пацієнтом почали вибудовуватися відповідно до таких принципів:

— вільний вибір пацієнтом лікаря і лікарем — пацієнта;

— договірні відносини (права та обов’язки сторін визначаються взаємним договором);

— передоплата послуг лікаря (власне, лікар отримує гроші за опіку над пацієнтом, а не за подані йому медичні послуги. Головне джерело фінансування при цьому — держбюджет і/або гроші самого пацієнта. До грошей медичного страхування сімейний лікар, як правило, стосунку не має, оскільки його завдання — запобігти «страховому випадку», а не мати з нього вигоду).

Власне, саме ці принципи й роблять лікаря загальної практики справді «сімейним лікарем», інакше кажучи — довіреною особою пацієнта в його відносинах із національною системою охорони здоров’я. Саме довіреною, а не першою стрічною... Адже основна функція сімейного лікаря — не тільки подати клієнтові кваліфіковану медичну допомогу, а й захистити його від недостатньої чи надмірної (!) уваги з боку «вузьких» фахівців у вигляді необгрунтованих діагностичних процедур і/або оперативних втручань.

Сімейна медицина — це децентралізація галузі. Це ринковий пряник, а не адміністративний батіг. Вона ніяк не вписувалася в систему охорони здоров’я, що існувала в нас. За іронією долі, саме ця система й мала її впроваджувати.

Сімейний лікар, для якого довіра пацієнта — найголовніше, з самого початку не влаштовував ні Мінздоров’я, ні «організаторів охорони здоров’я» обласного та районного масштабів, оскільки виходив за рамки адміністративно-командної системи. Він виявився небезпечним і для «вузьких» фахівців, оскільки робив їх підконтрольними суспільству й потенційно відтинав від них левову частку пацієнтів. Він виявився непотрібним дільничним педіатрам і терапевтам, більшість яких — жінки пенсійного чи передпенсійного віку, які вже не хочуть конкурувати із собі подібними. Їх, природно, не влаштовує злиденна зарплата, але вона компенсується юридичною безкарністю.

Сімейний лікар, який дорожить своєю репутацією, виявився непотрібним і впливовим фармацевтичним компаніям, які перетворили Україну на смітник фармацевтичної продукції, а дільничних лікарів — на її розповсюджувачів. Дуже навіть непоганих!

Так спільними зусиллями і з допомогою кількох наказів Мінздоров’я сімейна медицина з чудової ідеї, що пройшла випробування часом, перетворилася на посміховище.

Якщо вірити нашому Міністерству охорони здоров’я, в Україні лік сімейним лікарям уже пішов на тисячі, на їхнє навчання з держбюджету витрачаються шалені гроші. Та коли подивитися на цього «сімейного лікаря» пильніше, починаєш розуміти, що це не більш ніж узаконений «гібрид» дільничного терапевта з педіатром, перевантажений обов’язками, а тому безправний і повністю залежний від начальства... Яка там «довірена особа»!

Чи всі лікарі, які отримали в Україні сертифікат «лікаря загальної практики/сімейної медицини», потенційно можуть працювати за принципами сімейної медицини?

Звісно... ні!

Адже сімейна медицина передбачає рівноправність у стосунках лікар—пацієнт, а це не завжди можливо. Ну, скажімо, звідки в пацієнта, який живе в українському селі, вільний вибір лікаря? Такого вибору в нього немає, що робить його залежним від ескулапа: «Куди ти від мене подінешся?» Сімейна медицина можлива лише в містах, де є реальний вибір: у пацієнта — лікаря, у лікаря — пацієнта. Селу потрібна інша модель первинної ланки, але це вже окрема тема. У кожному разі, знайти адекватний баланс у стосунках лікар—пацієнт і на селі нескладно, була б політична воля.

Без чіткого визначення статусу сімейного лікаря і принципів його взаємодії з іншими фахівцями не може бути реформи системи до- і післядипломної освіти медиків!

Тільки визначившись із переліком медпослуг і принципами функціонування первинної ланки охорони здоров’я, можна переходити до наступного етапу — запровадження обов’язкового медичного страхування.

І тут розпочинається найцікавіше. Необхідність впровадження обов’язкового медичного страхування (ОМС) очевидна. Але на шляху впровадження ОМС стоїть не що інше, як Конституція України. Точніше — стаття 49. Давайте вчитаємося в неї ще раз.

«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя».

У цій статті закладено відразу три законодавчих казуси.

По-перше, з усього видно, що медичне страхування — святе право наших громадян, але зовсім не обов’язок.

По-друге, гарантується безплатність меддопомоги для громадян, але не зазначаються джерела її фінансування. Усе б нічого, та звідки довідатися, яка частина медпослуг у процесі подання меддопомоги покривається держбюджетом, а яка — за кошти ОМС? Ну не платити ж за анальгін двічі! Для розробки стандартів подання медичної допомоги потрібні чіткі фінансові орієнтири. А їх немає! Понад те, у нас досі законодавчо не врегульоване саме поняття медичної допомоги! З тієї ж самої причини.

І, нарешті, по-третє, — наклавши табу на скорочення «існуючої мережі» медустанов державної та комунальної форм власності, суспільство подарувало їм... безкарність!!! У всьому цивілізованому світі єдиний критерій функціонування таких закладів — ефективність/рентабільність, а в нас — сам факт існування! Зрозуміло, що хотілося як краще, а вийшло...

Хочемо ми того чи ні, але настав час визнати: без приведення статті 49 Основного Закону у відповідність до елементарної логіки істотного поліпшення в галузі бути не може! Настав час заявити про це чесно та відкрито. І першим кроком у зазначеному напрямі має стати парламентське слухання на тему: «Проблеми у сфері забезпечення охорони здоров’я і медичного обслуговування громадян України та шляхи їх розв’язання», заплановане на липень 2005 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво