ПИТИ ХОЧЕТЬСЯ - Здоров’я - dt.ua

ПИТИ ХОЧЕТЬСЯ

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Выпьешь — вздохнешь счастливо, Крякнешь и скажешь: да-а-а, Губит людей не пиво, губит людей вода...

 

Выпьешь —

вздохнешь счастливо,

Крякнешь и скажешь: да-а-а,

Губит людей не пиво,

губит людей вода.

Пісня з кінофільму

Літо лише наближається до зеніту, а південь і південний схід країни вже постраждали від посухи. Дякувати Богу, друга половина червня потішила дощами і рятівною прохолодою. Проте, за довгостроковими прогнозами, і липень, і серпень передбачаються спекотними та сухими. Це неминуче загострить проблему нестачі води, особливо якісної питної. Серйозний попереджувальний дзвінок уже продзвенів на Луганщині, у м. Суходольську, де стався масовий спалах гепатиту А. Його причина — забруднення питної води каналізаційними стоками. Ось уже до чого дійшло — куди зливаємо, звідти й п’ємо.

На сьогодні в Україні практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту на джерела водопостачання. Водночас наявні очисні споруди, технології очищення та знешкодження питної води не в змозі довести її бодай до рівня показників безпеки.

Хоч би що говорили державні екологи про поліпшення стану справ із нашими річками та озерами у зв’язку зі спадом промислового виробництва останніми роками, а відтак і зменшенням скидання стоків, проте моніторинг якості води поверхневих водойм, здійснюваний санепідслужбою, свідчить про протилежне — екологічний стан водойм не поліпшився. Радше, навпаки. Особливу стурбованість викликає басейн Дніпра, що напуває 35 мільйонів жителів України.

І неспеціалістові зрозуміло: якість питної води залежить від того, наскільки чисті джерела водопостачання. Зі стоків отримати джерельну свіжість не можна. У нас же на сьогодні не залишилося жодної поверхневої водойми, котра за основними санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками відповідала б першій категорії. На цей час практично всі водойми за рівнем забруднення можна зарахувати до третьої категорії. І хоч скільки таку воду хлоруй, відстоюй, фільтруй... Використовувані у нас технології водопідготовки розраховані на доведення природної (вихідної) води до рівня питної лише в тому разі, якщо вихідна відповідає вимогам першої категорії. А такої, як уже сказано вище, у нас не залишилося. Застосування в технології водопідготовки хлору, неефективних коагулянтів, відсутність надійних фільтрів призводять до того, що в питну воду потрапляє значна кількість неорганічних і органічних забруднювачів, шкідливих для здоров’я людини. Крім того, потенційна небезпека питної води з поверхневих водойм полягає ще й у тому, що вітчизняні технології водопідготовки не гарантують видалення вірусів.

Яку ж воду можна сьогодні пити, не остерігаючись за своє здоров’я? Альтернативою водогінній вважається бюветна вода, і багато хто, особливо кияни, віддають їй перевагу. Дехто ж вважає, що найкраще пити бутильовану, хоч і не всі впевнені, що вміст ємності завжди відповідає змісту етикетки. І якщо про водогінну та бюветну воду пишуть багато, то поширювана інформація про розфасовану (бутильовану) воду має виключно рекламний характер. Тому ми вирішили певною мірою заповнити цю прогалину.

Отже, які існують критерії якості розфасованої питної води? Яким стандартам вона має відповідати? На що повинен звертати увагу споживач, купуючи бутильовану воду? Як захиститися від фальсифікату? На ці та інші запитання ми спробували знайти відповіді, звернувшись у відомі наукові заклади, до авторитетних учених та спеціалістів. Трохи забігаючи наперед, зауважимо: з усього, що вдалося з’ясувати, вимальовується досить цікава картина.

Вода вже не дар, вода тепер товар

Те, що раніше вважалося даром природи, як повітря, і діставалося теж задарма — варто лише зачерпнути живлющої прохолоди з криниці чи підставити долоні під кришталевий джерельний струмінь, — тепер доступне не кожному. Сьогодні в розвинених країнах високоякісна питна вода є цінним продуктом і коштує чималих грошей. У розфасованому вигляді така вода продається в супермаркетах. І коли ще якийсь десяток років тому для нас це було дивовижею, то тепер бутильована вода стала поширеним товаром і на вітчизняному ринку. Виробництво її постійно збільшується, попит також неухильно зростає. Адже пити хочеться всім.

Спеціалісти називають кілька основних причин підвищення попиту населення на розфасовану питну воду. Це, по-перше, збільшення кількості екстремальних ситуацій, у тому числі з пошкодженням системи централізованого водопостачання, та екологічно неблагополучних регіонів; по-друге, зміна способу життя населення: дедалі більше людей харчується поза домівкою (відрядження, туристичні поїздки тощо), що призводить до підвищення ризику захворювань, викликаних вживанням недоброякісної води; по-третє, розширення знань про наслідки захворювань, обумовлених «водним чинником», а також про вимоги до безпеки питної води.

Не всі бутильовані води придатні для щоденного вживання. Існує така градація: натуральна питна вода, мінеральна столова, мінеральна лікувально-столова і мінеральна лікувальна. (До речі, раніше лікувально-столова і лікувальна води продавалися лише в аптеках.) Різниця між ними суттєва — і за загальним солевмістом, і за складом мікрокомпонентів, і за іншими характеристиками. Відповідно до існуючих у нас нормативів, наприклад, у столовій воді допускаються вищі показники наявності деяких компонентів — забруднювачів антропогенного походження, ніж у лікувально-столовій, оскільки вважається, що перша призначена для тимчасового вживання. Напевно, немає необхідності говорити тут про те, що мінеральні води пити постійно не можна, інакше замість лікувального ефекту можна отримати протилежний. Лікарі кажуть, що навіть коли у воді немає небезпечних забруднень, а лише підвищена її загальна мінералізація, то постійне вживання такої води — прямий шлях до захворювань нирок та печінки й інших непередбачуваних наслідків. Однак у наших магазинах продаються переважно мінеральні води.

Лікарі також радять не зловживати газованою водою, особливо солодкою, себто напоями. У загальній же кількості розфасованої води, що реалізовується на вітчизняному ринку, частка негазованої поки залишається порівняно невеликою (діаграма).

До відома батьків (і чиновників): у США заборонили продаж солодких газованих напоїв у школах. У Росії також видано аналогічний наказ, що набере чинності з першого вересня нинішнього року.

Узаконений фальсифікат?

Чутки про те, що в пляшках, попри привабливі етикетки, може міститися проста водогінна вода, аж ніяк не перебільшені. Сьогодні виробники не гребують такого роду «водним бізнесом». Схопити їх за руку при цьому не можна, оскільки, хоч як дивно, діють вони на законних підставах. Так, відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ухваленого 2002 року, для виробництва фасованої питної води може використовуватися вода підземних джерел або централізованого питного водопостачання, додатково оброблена з метою поліпшення її якості.

Залишімо питання обробки та поліпшення якості води на совісті виробників. Зрештою, скільки мотузці не витися... Однак споживач має право знати, що він купує, образно кажучи, не «Мерседес» за ціною «Запорожця» — просто доочищену питну воду. У нас же на етикетках, як правило, значиться «Природна питна вода», і далі на всі лади розхвалюються її властивості.

До речі, відповідно до вимог Європейської асоціації виробників бутильованих вод, на етикетці обов’язково має бути вказане походження води. Тобто якщо це водогінна доочищена, то так має бути й написано. До зарубіжного досвіду в цьому питанні ми ще звернемося, а зараз поцікавимося, які існують у нас нормативні вимоги до якості води, розфасованої в ємності.

Виявляється, ніяких. І стандартів, що регламентували б вимоги до бутильованої води, в Україні немає. На сьогодні ГОСТ 2874-82 («Вода питна»), розроблений ще в колишньому СРСР, і СанПіН МОЗ України 383-96 (українська редакція ГОСТу) є зведенням нормативних вимог для всіх типів вод — і централізованого водопостачання, і бюветної, і бутильованої. Відповідно до ГОСТу, вода має контролюватися за 28 показниками. Тоді як у розвинених країнах вона перевіряється на наявність не менше сотні різноманітних забруднювачів, небезпечних для здоров’я. Так, наприклад, у США національні первинні нормативи питної води велять в обов’язковому порядку досліджувати її на наявність двох десятків неорганічних компонентів і понад п’ятдесят органічних сполук (далі йдуть такі показники, як радіонукліди, мікроорганізми та ін.). Окрім максимально припустимих рівнів забруднення (MCL), американці ввели показники, що характеризують рівень повної безпеки для здоров’я (MCLG). Слід звернути увагу: у колонці цих показників навпроти 23 компонентів (акриламід, алахлор, бензол, бензо(а)пірен, чотирихлористий вуглець, діоксин, гептахлор, гептахлорбензол тощо) позначено нулі. Далі вказано, який ризик становлять ці небезпечні хімічні сполуки при потраплянні в організм із питною водою. Навіть у наймінімальніших дозах вони здатні викликати тяжкі хронічні захворювання. Тому слід прагнути, щоб їх узагалі не було в питній воді. Кожні п’ять років до нормативних вимог вносяться зміни, доповнення, оскільки технічний прогрес не стоїть на місці і в довкіллі з’являються нові забруднювачі.

У наших же нормативних документах, що завмерли на рівні сімдесятих років, нічого цього немає. Щоправда, СанПіН велить перевіряти воду за 56 параметрами. Проте, як запевняють спеціалісти, при нинішніх технологіях водопідготовки і водоочищення домогтися того, щоб вона відповідала цим вимогам, практично неможливо.

Тим часом на якість бутильованої води слід звертати пильнішу увагу, адже вона призначена для вживання в сирому вигляді. Тому й вимоги до неї, у принципі, слід висувати жорсткіші, ніж до звичайної, водогінної. Така вода повинна бути гарантованої якості. Зрештою, по гаманцю споживача вона б’є відчутніше, ніж та, що подається трубами централізованого водопостачання.

Найголовніша, притому невидима небезпека, що може чаїтися в бутильованій воді, — мікроби. І хоча воду перед розфасуванням знезаражують, це ще не означає, що вона стає безпечною раз і назавжди. Багато що залежить від дотримання умов її транспортування та зберігання. А в тому, що вони у нас часто-густо порушуються, годі й сумніватися. Мікроорганізми всюдисущі, є вони, природно, і в бутильованій воді. Понад те, у замкненому просторі створюються сприятливі умови для їх розмноження. При цьому дуже важливу роль відіграє температурний чинник. Влітку, коли спека сягає 25 градусів і вище, для мікробів просто рай — вони починають бурхливо розвиватися і розмножуватися, досягаючи іноді просто-таки приголомшливих концентрацій (до 200 000 — 300 000 в одному мілілітрі).

«На сьогодні у світі немає єдиних вимог і сформованого уявлення про те, яку кількість і яких мікроорганізмів можна допускати в бутильованій воді, — відзначає зав. лабораторією санітарної мікробіології Інституту гігієни і медичної екології (ІГМЕ) ім. А.Марзєєва Галина Корчак. — Навіть якщо вони не викликають гострих шлунково-кишкових інфекцій, уся ця мікробна маса в результаті своєї життєдіяльності виділяє продукти метаболізму, що бувають дуже токсичними. Бактеріальні ендотоксини не можуть бути абсолютно безпечними для людини. Навіть якщо вони не викликають якогось гострого стану, то можуть спричиняти хронічну інтоксикацію паренхіматозних органів, що може позначитися на стані здоров’я дитини, хворого зі зниженим імунним статусом».

На думку Галини Іванівни, найвразливіше місце розфасованої води — мікробіологія. В ІГМЕ нині дуже серйозно вивчають розвиток мікробіологічних процесів у бутильованій воді, щоб виробити критерії безпеки, а також визначити оптимальні умови і терміни її зберігання. З минулого року спільно з Українським центром із проблем захисту прав споживачів (УкрЦЗПП) тут проводять дослідження якості фасованої води, яку споживає населення країни. 2002 року було досліджено 39 найменувань бутильованої (негазованої) води, виробленої в різних регіонах країни.

— Як засвідчили мікробіологічні аналізи, — коментує Г.Корчак результати досліджень, — понад 50% проб не відповідали стандарту. А якщо виходити з рекомендацій директиви ВООЗ, відповідно до яких кількість мікроорганізмів при температурі плюс 22 градуси за Цельсієм не повинна перевищувати 100 на мілілітр, то слід відверто визнати: дуже мало бутильованих вод відповідає цій вимозі.

(За даними Українського центру з проблем захисту прав споживачів, лише 33% проб не відповідали стандартам. Кому вірити?)

З відомих марок питної води, зразки яких було взято на аналізи, успішно пройшли всі перевірки на відповідність нормативам (як з мікробіологічних, так і з фізико-хімічних показників): «Ордана», «Старий Миргород», «Юрське джерело», «Бонаква».

Не відповідали вимогам стандартів: «721», «Жива роса» (столова, оброблена сріблом), «Срібна» (столова), «Блакитний ключ», «Агата ільєнська справжня», «Срібна агата», «Кристал», «Ясен», «Роси Буковини», «Джерельна» (доочищена), «Олімп» та інші питні води регіональних виробників. Причому деякі зразки являли собою справжній «бульйон» — кількість мікроорганізмів у них на порядок, а то й два перевищувала припустиму норму.

Що п’ємо? Сольовий розчин

— У наших магазинах продається лише мінеральна вода і зовсім немає знесоленої. Мінеральні води шкодять здоров’ю, — вважає фахівець у галузі сучасних систем водопідготовки, доктор технічних наук Михайло Пономарьов. — Встановлено, що води із загальною мінералізацією понад 2 г/л прискорюють процес старіння. Тому мінеральні води можна пити лише за призначенням лікаря і обмежений час. Чим менше солей у воді, тим вона краща. Про це писав ще Авіценна.

Цей висновок підтверджується і сучасними дослідженнями. Так, у науково-технічному журналі «Екологія довкілля та безпека життєдіяльності» (№1, 2003 р.) опубліковано фундаментальну статтю академіка НАН України В.Шестопалова та працівника Інституту геологічних наук НАНУ Н.Овчиннікової під назвою «Підземні води і здоров’я?» Автори порівняли склад питних вод підземного походження та частоту онкологічних захворювань у різних регіонах України. Для аналізу було взято п’ять областей України: Одеську й Полтавську (із високою онкозахворюваністю), Київську та Харківську (з середньою) і Рівненську (з низькою). Перелічені області було вибрано з таким розрахунком, щоб охопити весь діапазон мінералізації вод, які використовуються для пиття в Україні (від невеликої до найвищої). Так, у Рівненській області для пиття використовуються прісні й ультрапрісні води, у деяких районах Полтавської та Одеської — солонуваті. У Рівненській області, найбільш благополучній у плані онкозахворюваності, нижня межа мінералізації підземних вод становить усього 34 мг/л , тоді як в Одеській вона сягає місцями 2237 мг/л.

На думку М. Пономарьова, найкраща вода для пиття — знесолена. Не випадково місця масового проживання довгожителів об’єднує лише одна особливість — там п’ють слабомінералізовану воду. Нашими ж «водними» стандартами забороняється випуск води з мінералізацією нижче 100 мг/л. Цим самим, вважає Михайло Іванович, ми позбавляємо людей права вибору. Водночас ГОСТ допускає концентрацію солей у питній воді до 1000 мг/л. (У США межа загального солевмісту не повинна перевищувати 500 мг/л. Воду з мінералізацією 1000 мг/л там дозволяється пити лише в екстремальних умовах, наприклад військовослужбовцям, і то обмежений час.)

В умовах величезного техногенного забруднення довкілля отримати воду для пиття можна лише мембранним очищенням, методом зворотного осмосу — переконаний М. Пономарьов. У цивілізованих країнах такі мембранні фільтри встановлено в кіосках-автоматах з продажу води. Потужними зворотноосмотичними установками очищається вода великих міст. Так можна очистити воду від великої кількості домішок, особливо дуже небезпечних органічних сполук, яких у нас ніхто не визначає.

З тим, що наші нормативні вимоги до якості питної води потребують перегляду і наближення до європейських стандартів, ніхто не сперечається. А ось що стосується корисності знесоленої (дистильованої) води — питання гостро дискусійне. Більшість учених, зокрема з Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.Думанського, переконані: ніяка штучна вода нездатна замінити природну, яка містить оптимальний набір життєво необхідних елементів.

Широко відомі результати наукових експериментів. У моряків, особливо рибалок, які пили дистильовану воду, через три-чотири місяці спостерігалися злущування шкіри, випадіння волосся, псування зубів та інші неприємності. Важко знайти рибалку, у якого б не було гастриту або виразки. Відбувається вимивання солей з організму, внаслідок чого страждають кістки та шлунково-кишковий тракт. Черепашачий панцир після тижневого перебування в дистильованій воді стає м’яким. Відомо, що дистилят навіть труби роз’їдає (щоб уникнути корозії, ті ж таки американці змушені воду після зворотного осмосу трохи «підсолювати»).

Не менш цікаві спостереження провели свого часу українські дослідники спільно з Інститутом Арктики і Антарктики. Група полярників пила лише талу воду. Продуктів у них було цілком достатньо, раціон харчування — збалансований. Однак до завершення експедиції концентрація кальцію в крові у них знижувалася на 30%, різко погіршувалася її зсілість, переломи гоїлися у 2—2,5 разу довше.

Загалом, як дуже жорстка, так і зовсім знесолена вода — це дві крайності. І хоча, можливо, прочитавши книгу Поля Брегга та Патриції Брегг «Шокуюча правда про воду та сіль», хтось викине з дому сільничку, навряд чи за прикладом відомого американця перейде виключно на дистилят. Пити все одно захочеться. Справжньої природної води. Її смак живе в нашій генетичній пам’яті. Комусь подобається жорсткіша вода, комусь — м’якша. І це залежить не лише від наших смакових відчуттів, сам організм підказує, яка вода йому більше підходить. Водночас для тих, хто страждає на ті або інші захворювання, існують рекомендовані величини сольового складу води. Так, зокрема, для хворих на гіпертонію або схильних до неї вміст натрію в питній воді не повинен перевищувати 25 мг/л. Тим, хто перехворів на хворобу Боткіна, має захворювання нирок (пієлонефрит), рекомендується пити воду якомога м’якшу.

«...Правила дохтурские писать»

Певну ясність щодо критеріїв якості бутильованої води внесла керівник лабораторії гігієни питних вод Українського НДІ медицини транспорту, доктор медичних наук Тетяна Стрикаленко:

— Будь-яка вода, призначена для пиття, повинна відповідати трьом головним критеріям: нешкідливість хімічного складу, епідеміологічна безпека, хороші органолептичні властивості. Єдиний показник, який ставить підвищені вимоги до розфасованої води, — мікробіологічний. Оскільки від нього передусім залежить її безпечність для здоров’я. Це ж передбачено, зокрема, Директивою ЄС щодо якості води, призначеної для вживання людиною. Цей документ дуже жорстко регламентує речовини, які становлять загрозу для людини і є продуктом рук людських, — важкі метали, пестициди, органічні сполуки. Цих самих нормативів повинні дотримуватися і виробники бутильованої води. Окремих державних нормативів для такої води немає в жодній країні. (У США фасована вода належить до продуктів харчової промисловості, тому до неї застосовуються, крім інших, вимоги FDA — адміністрації США з контролю харчових продуктів і ліків). Та все ж у світі існують особливі вимоги до розфасованих вод. Законодавці цих вимог — не державні органи, а виробники бутильованих питних вод, об’єднані в асоціації.

Існує Міжнародна асоціація виробників бутильованих питних вод (IBWA). Важливо підкреслити: встановлені нею нормативи з контролю за небезпечними хімічними речовинами й органічними сполуками набагато жорсткіші, порівняно з вимогами, які пред’являє FDA. Є також аналогічна європейська асоціація.

В Україні асоціації виробників бутильованих вод немає. Була створена й активно почала працювати Українська водна асоціація (її повна назва — Українська асоціація виробників водоочисної техніки та питної води). У листопаді нинішнього року вона має намір провести міжнародний конгрес «Аква України», на якому передбачається створити асоціацію виробників бутильованих вод України. Виробники передусім зацікавлені в тому, щоб їхня продукція відповідала найвищим критеріям якості й на неї був попит. Об’єднавшись, вважає пані Стрикаленко, вони здатні захистити свою продукцію, а також репутацію від потоку фальсифікату.

Сьогодні ж ринок бутильованої води затоплений фальсифікатом. І ніхто не застрахований від того, що десь у дорозі, знемагаючи від спраги, не купить у кіоску пляшку з мікробним «бульйоном».

До речі, щоб вода довше зберігалася, багато виробників використовують консерванти. Підпільно. Зрозуміло, про те, що це не натуральна, а консервована вода, на етикетці не зазначається.

На що слід звертати увагу, купуючи бутильовану воду? Мікробіологи й санітарні лікарі радять сьогодні, в умовах нашого «дикого» ринку, пити воду лише відомих марок і відомих виробників. Особливо рекомендують не купувати її в кіосках, де пляшки стоять інколи під прямим сонячним промінням. Якщо надворі температура вище 22—25 градусів, то ви платите гроші за явно зіпсований продукт.

Ще одна порада. Не зловживати водою, обробленою сріблом. Багато виробників уводять його в кількостях, що становлять іноді кілька ГДК (гранично допустимих концентрацій). Звісно, ангіну такою водою вилікувати можна, але потім виникне дисбактеріоз і пов’язані з цим проблеми.

На жаль, на сьогодні немає обгрунтованих рекомендацій фахівців, зокрема гігієністів, щодо вибору води для пиття — як мінеральної, так і натуральної. Хоча ще Петро I 1717 року, коли відкрили мінеральні води в П’ятигорську, писав: «Паче Господь Бог по своей к нам милости целебную воду явить благоволил, того ради… повелели мы правила дохтурские писать, какие воды употреблять и в какой порядок в питье и в употребление в пище содержать, дабы неведением вместо пользы паче траты здоровью своему никто не принес... и воду не испортил...»

* * *

Вчені вважають, що, крім ГОСТу та його оновленого варіанту — СанПіНу, потрібні окремі нормативні документи на бюветну та бутильовану воду. Росіяни нас у цьому випередили, видавши дуже добротний, на думку фахівців, документ — СанПіН «Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води, розфасованої в ємності. Контроль якості». З минулорічного літа в РФ введено ці нові вимоги. Практично всі води, які існують на російському ринку, були протестовані і розділені на дві категорії — вищу і першу. До вищої категорії відносяться води, отримані з підземних джерел, склад мікроелементів яких оптимальний для організму. До того ж вони не містять ксенобіотиків — забруднень, що потрапляють з навколишнього середовища. Решта вод віднесені до першої категорії — вони не такі корисні для здоров’я, однак кращі за те, що тече з крана.

Кажуть, у нас теж підготовлено проект аналогічного документа. Однак через бездіяльність у цьому напрямку Мінздорову, ми, за традицією, все ще товчемо воду в ступі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво