Переможена сліпота

Недоношений грудничок, який лежить у кювезі — спеціальній камері, що підтримує необхідну для нормального розвитку температуру й рівень кисню, — ризикує «придбати» найтяжче захворювання очей — ретинопатію і залишитися на все своє життя сліпим. Так реагує його маленький організм на надходження великих доз кисню, токсичні радикали якого пошкоджують сітківку, причому в 5—7% випадків назавжди.

Ретинопатія новонароджених – хоч і найчастіша причина дитячої сліпоти (на її частку у світі припадає до 15% випадків), але далеко не єдина. Трапляються уроджена катаракта, недорозвинення ока, атрофія сітківки, різноманітні травми. Усього, за даними ВООЗ, близько 1,5 млн. дітей у світі ніколи не бачитимуть. Це тим паче страшно, що в 40—50% випадків зір повністю можна було відновити — якби лікарі своєчасно надали необхідну допомогу. Аналогічна ситуація спостерігається і в Україні, де 44—45 дітей із кожної тисячі мають ті чи інші проблеми з зором.

— Щорічно в усьому світі сліпне близько мільйона чоловік, — розповідає головлікар Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока», головний офтальмолог Мінздоров’я професор Сергій РИКОВ. — Оскільки проблема глобальна, ВООЗ прийняла програму боротьби зі сліпотою «Зір-2020». Аналогічну програму на найближчих п’ять років розроблено і в Україні, причому один із пунктів уже виконаний. Я кажу про створення Центру боротьби зі сліпотою в Республіканській спеціалізованій клінічній лікарні охорони здоров’я матері та дитини «Охматдит». Центр оснащений найсучаснішим устаткуванням, розрахований на 20 ліжок і зможе надати допомогу дітям із усіх регіонів країни.

Взагалі, за останніх три роки кількість сліпих дітей зменшилася на сто чоловік, тому що проводиться величезна профілактична робота: ми провели тренінги для лікарів, показали, як оглядати новонароджених. Сьогодні багато дитячих офтальмологів мають хороше діагностичне устаткування, зокрема і для огляду дна ока новонародженого прямо в кювезі. Ми плануємо оснастити дитячий центр боротьби зі сліпотою ще й ретинальною камерою, яка дає повну картину очного дна грудничка: зазвичай лікар-офтальмолог із величезними труднощами може оглянути очко, що крутиться й «стрибає», тому доводиться давати дитині наркоз, а ретинальна камера дозволяє досліджувати очне дно без наркозу.

— Зрозуміло, що коли дитина народилася недоношеною, то тут уже сподіватися можна тільки на диво і кваліфікацію лікарів, які вчасно помітять проблеми з зором і зможуть їх усунути. А чи існує профілактика інших причин сліпоти в дитини?

— Єдина профілактика — консультація генетика, яку повинні одержувати всі, хто бере шлюб. Сьогодні таку медико-генетичну консультацію можна одержати у спеціальному центрі в «Охматдиті».

— І що робити, якщо з’ясувалося, що дитина може народитися з поганим зором?

— Якщо фахівці у медико-генетичній консультації попередять про це, то в сім’ї не буде трагедії — люди будуть до цього готові.

— Що робити, якщо дитина народилася сліпою?

— Оперувати, хоча, безумовно, зір повернеться не повністю. Та якщо дитина бачила 2—3%, а після операції з приводу уродженої катаракти в неї зір став 40%, то можна говорити, що ми перемогли сліпоту, тому що дитина виросте повноцінною — читатиме, писатиме, хай і зі спеціальними приладами, які збільшуватимуть букви. В Україні сьогодні роблять понад 500 операцій із приводу вродженої та травматичної катаракти в дітей.

Сучасні технології дозволяють робити такі операції вже у віці два-три місяці (раніше – тільки з чотирьох років). Видаливши каламутний кришталик (а катаракта — це помутнілий кришталик), на його місце ставлять штучний — м’який і гнучкий, який прослужить дитині все життя. Проте для повної реабілітації з такою дитиною доведеться працювати аж до школи, оскільки сліпота в неї була пов’язана не тільки з каламутним кришталиком, а й з тим, що світло не потрапляло на сітківку і вона не розвивалася.

— Судячи з ваших слів, останніми роками в нашій офтальмології відбулися мало не революційні зміни.

— У першу чергу, виникла мікрохірургія ока. Це сталося тільки 20 років тому, коли до України завезли перший мікроскоп, який дозволяє збільшувати зображення у 25 разів. Доти всі оперували під спеціальною бінокулярною лупою, що давала набагато менше збільшення. З’явилися і спеціальні мікрохірургічні інструменти, які в окремих випадках хірург також може побачити тільки під мікроскопом. Наприклад, ту голку, з допомогою якої накладають шви, без мікроскопа добре й не розгледиш — вона тонша за волосся вдесятеро. Сама технологія стала делікатнішою, менш травматичною.

Вслід за мікроскопом з’явилися штучні кришталики. Один із перших штучних кришталиків в Україні створив професор Микола Сергієнко, і тим самим було вирішено проблему сліпоти від катаракти: тоді людям із катарактою давали групу інвалідності, бо без мікроскопів її дуже невдало оперували. Сьогодні такої інвалідності практично немає.

Наступним етапом було створення м’якого кришталика, який можна скрутити в тоненьку трубочку і ввести в око через крихітний отвір. Практично одночасно з’явилася технологія ультразвукового подрібнення кришталика. Ось це подрібнення каламутного кришталика і вживлення на його місце м’якої гнучкої лінзи — одне з важливих досягнень сучасної офтальмології.

Останнє, що з’явилося в хірургії, – це мультифокальна гнучка лінза. Якщо поставити звичайну м’яку лінзу, то людина бачитиме добре на певній відстані вдалечінь чи близько, а правильно розрахована й поставлена мультифокальна лінза дозволяє добре бачити і вдалечінь, і на близькій відстані — без будь-яких окулярів. Це вже роблять у головних офтальмологічних клініках України.

* * *

Справді, довгі роки ми багато в чому — і офтальмологія не виняток — відставали від західних країн, але нині за рівнем кваліфікації лікарів та за оснащенням наші провідні клініки, такі як Центр мікрохірургії ока, стоять на рівні європейських.

Наші офтальмологи давно навчилися імплантувати кришталик, лікувати катаракту, глаукому й цілу низку інших раніше невиліковних захворювань. З появою лазера перестали пасувати і перед захворюваннями сітківки.

Сьогодні ним припікають структури ока чи спалюють ті новоутворені судини, які заважають або викликають порушення центрального зору. І якщо раніше лазери могли тільки точечно впливати на структури сітківки, то сьогодні з’явилися ефективніші технології. Наприклад, у вену вводять особливу речовину, яка накопичується в новоутворених судинах на мембрані, і потім мембрану прицільно опромінюють лазером. Використовуючи інший метод, мембрану не випалюють, а нагрівають до такого стану, коли вона починає повільно зморщуватися і далі не розвивається. Великі зміни відбулися і в хірургії сітківки: хірурги навчилися не тільки видаляти новоутворення — плівки — з-під сітківки, а й повертати її і переставляти на здорове місце, що дозволяє безнадійно хворим покращувати зір.

Про разючі досягнення офтальмології в останні два десятиліття розповідає член-кореспондент НАН і АМН України, завідувач кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика професор Микола СЕРГІЄНКО.

— Сучасні хірурги-офтальмологи творять справжні дива, — підтверджує він. — Наприклад, виникають проблеми на очному дні. Робиться два маленьких отвори по 1,5 мм, в один вставляється джерело світла, а в інший — інструмент. І лікар, спостерігаючи за тим, що відбувається, через зіницю виконує неймовірні за своєю точністю маніпуляції на очному дні: прибирає крововилив, фіксує сітківку...

Останніми роками я займаюся хірургією переднього відрізка ока, зокрема катарактою. Тут теж революція! Ще 10 років тому приходив хворий із катарактою — сліпий або з дуже низьким зором, йому робили операцію, він лежав у стаціонарі п’ять-сім днів. (До речі, зараз по Україні хворі стільки ж перебувають на лікарняному ліжку, а іноді й більше.) Але вже з’явилися нові технології, наприклад, ультразвукове видалення катаракти, коли хворий приходить, йому роблять операцію, і через дві години він іде додому з нормальним зором. Днями я оперував хвору — їй 88 років, — а наступного дня вона щаслива пішла додому з хорошим зором.

— Менш травматичні методики?

— Так, робиться дуже невеличкий наскрізний розтин очного яблука, спеціальними інструментами хірург «заходить» в око, видаляє попередньо роздрібнений кришталик, потім через цей самий отвір вставляє штучний кришталик, згорнутий у трубочку. Після такої операції навіть шви накладати непотрібно.

Хворих із катарактою сьогодні дуже багато, і вони поки що оперуються пізно, особливо в сільських районах. Причина – відсутність лікарів, відповідного устаткування, а також складне матеріальне становище й особливості психіки, коли люди не звертають на своє здоров’я уваги й не звертаються до лікарів. Нещодавно до мене привезли зовсім сліпого діда. Оглянувши хворого, я виявив катаракту і прооперував його. А невдовзі він уже їздив на мотоциклі.

— Наскільки я знаю, ви займаєтеся не тільки катарактою, а й розробкою штучного кришталика.

— Сьогодні мало відновити зір: потрібно зуміти повернути літній людині зір молодої людини, щоб вона не просто бачила вдалину, а могла читати без окулярів. Вирішити проблему можна з допомогою створення штучного акомодуючого кришталика, і сьогодні у світі справжній «бум» усіляких його варіантів. Я, зокрема, також займаюся цією проблемою і, здається, істотно просуваюся в її вирішенні. Якщо це вдасться, можна буде міняти кришталики не тільки тим, хто втратив зір, а й усім людям за 40 років. Як відомо, з віком кришталик втрачає свою еластичність, і людина змушена надівати для читання окуляри. А якщо їй поставити штучний еластичний кришталик, то око не старітиме і вона зможе завжди добре бачити.

— І коли ця фантастика стане реальністю?

— У світі вже існують акомодуючі кришталики, розроблені приватними комерційними фірмами, але їх ефективність поки що дуже незначна. Та головне, що вони вже є. Думаю, знадобиться ще п’ять-десять років для вирішення цього дуже серйозного завдання.

— Деякі вчені бачать перспективи у застосуванні стовбурових клітин.

— Ми використовували ембріональні клітини і одержали обнадійливі результати при низці захворювань. Та лихо в тому, що ця технологія потребує стандартизації, суворих умов приготування препаратів ембріональних клітин, а це вже не наша компетенція, і тому все поки що «затихло». Однак сьогодні офтальмологи й без стовбурових клітин здатні досягати неймовірних результатів. Недавно в мене був хворий, котрого я спостерігав п’ять років тому у зв’язку з ускладненнями діабету. У нас тоді було менше можливостей, і я направив цього пацієнта до колеги в Гамбург. Як же я здивувався, коли, перевіривши зір, виявив, що він близький до одиниці. І це через п’ять років після катастрофічних ускладнень! Тобто навіть при тяжких ускладненнях діабету сучасні методи дозволяють повернути й зберегти зір.

— У створенні очних протезів теж сталися зміни?

— Наведу такий приклад. У мене був один пацієнт, людина заможна. Йому в закордонній клініці видалили око й поставили протез. До мене він прийшов через рік — під протезом з’явилося невеличке запалення. Звичайні медикаменти не допомагали, і я запропонував найпростіше: знімати протез на ніч. Але він відмовився, пояснив, що не хоче лякати дружину, — вона не знає, що в нього видалене око. Можете собі уявити – йому видалили око, а дружина впродовж року не здогадувалася про це!

— А є протези, з допомогою яких можна бачити?

— Ні. Такий протез пробують зробити, але поки що безрезультатно. Ми бачимо не тільки оком — аналіз зорових вражень відбувається в потиличній ділянці головного мозку. Потрібно створити елемент, який містився б в оці й мав би зв’язки (а їх близько мільйона) із зоровою зоною головного мозку.

— Читала, що вдалося пересадити око донора й воно прижилося.

— Поки що таку пересадку зробити не можна. Про цей факт справді багато писали, але коли фахівці попросили показати результати, то виявилося, що це була звичайна «мильна булька».

* * *

Проте учені не перестають дивувати, розробляючи нові, абсолютно неймовірні методи відновлення зору в, здавалося б, цілком безнадійних випадках. Наприклад, зовсім недавно промайнуло повідомлення про експеримент, під час якого вдалося повернути зір мишам із допомогою генів зелених водоростей. Із допомогою вірусу в клітини сітківки був введений ген водорості, який кодує структуру світлочутливого білка. І, хоч клітини, які одержали новий ген, ніколи раніше не розрізняли світло, вони почали на нього реагувати й посилати відповідні сигнали в головний мозок.

Удалося прозріти й зовсім сліпим хом’ячкам, яких заради науки перед цим свідомо позбавили можливості бачити, пошкодивши зоровий нерв. Після цього їм увели склад, що містить штучно створені пептиди — крихітні молекули завбільшки з п’ять мілімікрон. Потрапляючи в мозок звірят, вони з’єднували ушкоджені нервові тканини, не створюючи при цьому небезпечних рубців. У результаті нерв у хом’яків відновився, і зір повернувся.

Зрозуміло, що до широкого застосування таких методів ще дуже далеко — тільки на створення вже винайденого препарату йде п’ять-десять років. І все ж таки шанси в людей, котрі мають слабкий зір, з’явилися. Головне — дожити до їх реалізації.