ОНКОУРОЛОГІЯ: ЧОЛОВІЧА РОЗМОВА - Здоров’я - dt.ua

ОНКОУРОЛОГІЯ: ЧОЛОВІЧА РОЗМОВА

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

На базі Черкаського обласного онкологічного диспансеру (ЧООД) відбулася науково-практична конференція з теми «Сучасні проблеми онкоурології»...

На базі Черкаського обласного онкологічного диспансеру (ЧООД) відбулася науково-практична конференція з теми «Сучасні проблеми онкоурології». Захід присвятили десятиліттю відкриття онкоурологічного відділення ЧООД.

Головний онкоуролог України, доктор медичних наук, професор Іван Клименко виступив із доповіддю «Сучасна онкоурологічна епідеміологічна ситуація в Україні». Він навів статистичні дані, суть яких ось у чому: за останні 10 років усі показники за основними локалізаціями — рак нирки, рак сечового міхура, рак передміхурової залози — збільшилися майже вдвічі. Йдеться саме про чоловічу частину населення України. Серед жінок рак сечовивідних шляхів зустрічається у 5—8 разів рідше. В абсолютних цифрах: у 2001 р. зареєстровано 4594 нових хворих на рак сечового міхура, 3871 — на рак нирки, 4353 — на рак передміхурової залози.

Найгнітючіше враження справляють показники в центральних, східних, південних областях України та в АР Крим. Як дуже високий охарактеризовано рівень захворюваності в Севастополі й Києві. Загалом частота захворюваності в Україні тенденції до зниження нині не має.

— Кожен, хто працює в загальному чи хірургічному відділенні, помітив зростання захворюваності, — переконаний І.Клименко. — Я починав працювати в 1959-му. І якщо тоді за рік у відділенні «проходило» 15—20 пухлин нирки, 15—16 пухлин яєчка, професор Полонський, мій перший керівник, за голову хапався: «Люди, що коїться!» Сьогодні в нас (у київській міській онкологічній лікарні) на 30 ліжок постійно припадає 4—5 хворих із пухлинами яєчка, 6—7 із пухлинами нирки...

Значна частота виникнення злоякісних новоутворень, — продовжує професор Клименко, — високий рівень смертності, незадовільні результати лікування надзвичайно актуалізують проблему. Показники смертності до одного року (тих, хто вперше захворів і прожив менш як рік) — 25—40% — засвідчують пізнє виявлення недуги. Попри те, що в онкоурології розроблені досконалі методи хірургічного лікування, створені нові лікарські протипухлинні препарати, запропоновані принципово нові фактори впливу на новоутворення, істотного поліпшення ситуації немає. Це пояснюється багатьма причинами. Досі в протираковій боротьбі основне місце відведене роботі, спрямованій на лікування уже виявлених, розвинених пухлин. Проте важливішим, навіть першорядним є первинна профілактика новоутворень. А її може забезпечити лише державна соціальна політика.

Проблема поглиблюється ще й через недосконалість організації самої онкоурологічної служби. У державі взагалі не вирішене питання, хто має займатися такими хворими — урологи чи онкологи. Із одного боку, такий пацієнт вимагає всебічного, часом досить складного урологічного обстеження, яке можливо здійснити лише в спеціалізованій установі. Із другого — це онкохворий, що визначає і тактику лікування. Багаторічні клінічні спостереження доводять: адекватне спостереження та лікування можуть забезпечити тільки урологи, які спеціалізуються в онкології. Як приклад професор Клименко наводить пухлину яєчка, випадки виникнення якої останніми десятиліттями помітно почастішали серед молодого чоловічого населення.

— Хворі на цю недугу частіше за інших оперуються в урологічних відділеннях загального профілю, — констатує Іван Олександрович. — І в більшості випадків неправильно, із порушенням правил онкологічних клінік. Дуже часто бувають змішані пухлини. Тут потрібна зовсім інша тактика лікування. Помилки пояснюються й тим, що деякі лікарі мають низьку онконастороженість, скептично ставляться до призначення додаткових методів лікування після оперативного втручання. Нерідко переконують хворих у недоцільності й навіть шкідливості тієї ж таки променевої терапії. Кажуть: «Згорить сечовий міхур, буде куди гірше». Після того, як пацієнта прооперували в загальному урологічному відділенні, де йому сказали «все пройшло добре», його важко переконати в необхідності звернутися до онкоустанови. Усе це сприяє рецидиву хвороби.

Важлива особливість ведення онкоурологічних хворих — необхідність довічного спостереження, призначення повторних і підтримуючих курсів лікування. Для цього в медустановах загальнолікувальної мережі немає ні матеріальних, ні організаційних можливостей. До 1995 р. у країні було 385 онкоурологічних ліжок. 350 із них зосереджені у восьми самостійних онкоурологічних відділеннях, розміщених на базі київської міськлікарні й семи обласних онкодиспансерів. У п’яти областях на базі хірургічних відділень онкодиспансерів були виділені онкоурологічні ліжка. Від 1996 р. вони враховуються в загальній кількості онкологічних ліжок. Нині в дев’ятнадцяти областях України немає спеціальних онкоурологічних служб. Головний онкоуролог України вважає: такі служби необхідно повсюдно організувати й організаційно узаконити, плюс у кожній області створити онкоурологічне відділення на 30—60 ліжок — залежно від чисельності населення.

У Черкаському обласному онкоурологічному відділенні тридцять ліжок. За рік тут проводиться близько п’ятисот операцій різноманітного ступеня складності. Усі 10 років відділенням керує Володимир Карлов.

— Із чим ви пов’язуєте зростання онкозахворювань? — запитую Володимира Георгійовича.

— Населення старішає. Із віком у людини імунітет слабшає. Онкологія — доля старих. Є винятки — рак щитовидної залози, рак яєчка. Інші локалізації пов’язувати з екологією, зокрема із Чорнобилем, складно. Рак простати, приміром, у розвинених країнах діагностується частіше, ніж у нас. Скажімо, у США на 10 тис. населення припадає 102 випадки вперше виявлених захворювань, у Європі 30—40, в Україні 22—23. Пояснюються наведені цифри не тим, що в нас менше хворіють, а тим, що в них більше старих людей. Це по-перше. А по-друге, у них краща діагностика.

Кожен чоловік після 40 років, прийшовши в поліклініку, зобов’язаний відвідати уролога. Це положення визначене наказом Мінздоров’я. Загалом це добре. Проте, на жаль, бачимо, що в поліклініках часті випадки формального підходу — ставлять «галочку» без огляду. А через рік у людини раптом виникають серйозні проблеми. Загальновідомо ж: що раніше виявлене захворювання, то легше його лікувати.

— Час від часу ширяться чутки: знайдено панацею від раку...

— За моєї пам’яті було багато різноманітних «панацей». Немає ліків від раку взагалі. Для цього й існує вузька спеціалізація. Зокрема й онкоурологія, і жодного прориву найближчим часом в онкології ми не очікуємо.

— А який загальний напрям розвитку?

— Хірургічні операції сьогодні настільки високотехнологічні й технічні, що більше тут вже нічого не придумаєш. Можна лише удосконалювати інструментарій. Далі йдуть ендоскопічні методи — операції без розтину. Кількість таких операцій у світі можна перелічити на пальцях, вони дорогі, але вже проводяться. Ці технології можна удосконалювати нескінченно — були б гроші. А в нас нині самі злидні: на ліки в нашому диспансері відпускається щодня на одного хворого 3 гривні 77 копійок. Молодих фахівців — одиниці. Уся наша медицина тримається на ентузіазмі. Ось тільки чи на довго його вистачить?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво