Об’єкт групи ризику. Суперечки навколо молочних кухонь набирають обертів

Дитячі молочні кухні з’явилися відразу після війни. Вони підпорядковувалися здороввідділам і готували їжу для дітей першого року життя. Ніде, крім СРСР, таких підприємств не було. Практично все виготовляли вручну, а тому молочні кухні з першого дня свого існування стали об’єктами підвищеного епідеміологічного ризику. Судячи з останнього масового спалаху гострої кишкової інфекції, коли від продукції столичної фабрики-кухні постраждало більш як 600 дітей, такими вони залишаються досі.

Розслідування причин пригоди завершилося зовсім недавно. Епідеміологи, поряд із збудником інфекції, виявили обурливу картину байдужого ставлення персоналу до санітарних норм, правил поведінки на об’єктах підвищеного ризику, своєї роботи і дітей, для котрих і готується їхня продукція. Втім, ігнорують вимоги санітарних лікарів не тільки там.

— Останніми роками в Україну повертаються чимало інфекційних захворювань, що їх свого часу медицина перемогла, а також з’являються нові, невластиві нашому регіону, — розповідає головний лікар Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ Любов Некрасова. — Їх близько тридцяти. Скажімо, малярія, котра, як ви знаєте, 1954 року була ліквідована. З початком виведення військ з Афганістану вона з’явилася знову. Зараз її почали активно ввозити з тропічних країн. У результаті Росія вже має власну малярію. У нас поки що тільки завізні випадки, але існує тривога, що ця небезпечна інфекція укорениться і на нашій території.

Сибірка, якою людина заражається при догляді за хворими тваринами, при знятті шкіри тощо. Її спори надзвичайно стійкі, і тому стаціонарні неблагополучні пункти, де тривалий час проводили обробку забитих тварин, санепідслужба повинна вести спостереження разом із ветеринарами 40 років! Ці пункти повинні бути обгороджені, мати відповідні вивіски на колючому дроті, туди не можна заходити людям і вони не можуть використовуватися як пасовища. Сьогодні огорожі зруйновані, ніхто за небезпечними об’єктами не спостерігає. Більше того, за новим законом про місцеве самоврядування чимало таких пунктів віддано під землекористування, на них будують ферми, починають випасати тварин. І як наслідок — сьогодні реєструємо випадки сибірки.

Повернулася туляремія, нею вже уражено майже дві третини областей України. З’явилися гельмінтози, котрі раніш ніколи у нас не реєстрували. Особливо середньоазіатські ришти і деякі інші. Цей список можна продовжувати...

— Що це за ришти такі і як із ними боротися?

— Це гельмінти, занесені з Азії. Вони досягають метра в довжину, живуть під шкірою у людини, викручуючись і доставляючи масу неприємних відчуттів. Їх витягають, акуратно намотуючи на паличку — якщо залишиться хоч невеличка ділянка, черв продовжуватиме жити.

— У наших водоймах їх немає?

— Поки немає. Але в Україні два моря, багато озер і водойм, гарний м’який клімат, сприятливий для розвитку різних мікроорганізмів, у тому числі й екзотичних. Тож існує велика небезпека, що ришти і подібні їм укореняться в нашій місцевості. Особливо враховуючи, що існуюча раніше система епідеміологічного нагляду, підкріплювана вживанням відповідних заходів із боку влади, сьогодні відсутня.

— А що ж потрібно робити?

— З цього приводу є чіткі інструкції. Наприклад, обкошувати ставки — щоб не допустити лептоспірозу й розмноження гризунів, проводити відповідні роботи з облаштування прибережних територій, регулярно змінювати пісок, як на пляжах, так і на дитячих майданчиках. У Радянському Союзі за цим стежили санітарна служба, комунальна служба благоустрою. Сьогодні під виглядом відсутності коштів цю роботу не проводять. Ніхто не стежить за тим, щоб пісочник, у якому граються діти біля будинку чи в дитячому садку, був закритий для вигулу котів і собак. Собача аскарида у дітей викликає дуже тяжке захворювання — токсокороз. А запобіжний захід єдиний — раз у півроку змінювати пісок і обмежувати доступ собак. Це правило не дотримується, і наші дослідження свідчать, що кількість гельмінтів у дитячих пісочницях досить велика. Так само потрібно змінювати пісок на пляжах.

— І ремонтувати старі каналізаційні та водогінні мережі, котрі останнім часом стали ледь не основним джерелом інфекції. Проблема, як мені здається, у тому, що у нас практично відсутня відповідальність за нанесення збитку здоров’ю населення, неможливо зажадати компенсації за моральний і матеріальний збиток.

— Дійсно, структури, винні в створенні небезпечної епідситуації, залишаються безкарними. Приміром, у Суходольську, де водогінні мережі знаходилися на рівні півтора метра прямо в каналізаційних стоках. Галасу було багато, але до відповідальності, за великим рахунком, нікого не притягли і практично нічого не зробили. Щось підлатали — й забули.

— Суходольськ — далеко не одиничний випадок. У жахливому вигляді каналізаційні та водогінні мережі перебувають в більшості міст. Взяти ту ж Одесу, котра «порадувала» недавно спалахом черевного тифу: не виключено, що виною всьому були саме проіржавілі труби й відключення води. Кажуть, там стічні води без усякого знезаражування викидаються за 400 метрів від пляжу.

— В Одесі працюють очисні споруди, на яких проводиться механічне і біологічне очищення. Немає тільки знезаражування: проти нього виступає інспекція Чорного моря. У нас воно, як правило, проводиться рідким хлором, і якщо такі стоки викидати в море, то планктон, риба, усі мікроорганізми загинуть. Є альтернатива. Налагодити, приміром, знезаражування ультрафіолетом чи озоном. Або інший варіант: висунути колектор на 15 км у відкрите море. Зараз усі стоки скидають у своєрідну бухту, і якщо вітер дме з моря, то течія їх утримує на одному місці, створюючи величезну брудну калюжу.

— Складається враження, що в країні загрозливими темпами зростає кількість кишкових інфекцій.

— У цілому захворюваність на них, навпаки, знижується. Насторожує, головним чином, те, що значно частіше стали хворіти на гастроентероколіти встановленого та невстановленого походження діти до двох років. Взагалі в структурі дитячої смертності харчові отруєння та кишкові інфекції посідають сьоме місце. В останні роки почали реєструватися спалахи гострих кишкових інфекцій, де чинником передачі була продукція дитячих молочних кухонь. Так, у грудні 2002 року в м. Єнакієве Донецької області 29 малюків, які одержували харчування на молочній кухні, захворіли на сальмонельоз. Від продукції молочної кухні постраждали на початку 2003 р. і 29 маленьких жителів Подільського району столиці: був зареєстрований спалах гострої кишкової інфекції, викликаний ротавірусом.

— Здається, саме ця інфекція викликала травневий спалах гострої кишкової інфекції у більш як 600 дітей у Києві та Київській області, котрі одержували харчування на молочній фабриці-кухні дитячого харчування №1?

— Цілком правильно. Як показали результати розслідування, там був чіткий етіологічний чинник — ротавірусна інфекція. Це підтверджують як лабораторні дослідження, котрими ротавіруси було виділено від персоналу, так і клінічні спостереження постраждалих малюків. Інфекція потрапила в дитячий сирок через фекалії — саме фекально-оральним шляхом вона переважно і передається.

— Тобто хтось із персоналу не помив руки?

— Не тільки. Хтось із персоналу приховав своє захворювання. Річ у тім, що дорослі таку інфекцію переносять на ногах, будучи якийсь час її носієм. Протягом семи днів відбувається самоочищення організму, і якщо вчасно не взяти аналіз, то й слідів від захворювання не залишається. Те, що у когось із персоналу була дисфункція кишечника, ми можемо стверджувати з досить великою часткою ймовірності, бо в туалеті було виявлено характерні сліди. При цьому на фабриці знали про можливість зараження і намагалися справитися з інфекцією: комісія виявила в один із днів, що передував зараженню, збільшену витрату дезінфікуючих засобів.

— Ще в перші дні спалаху повідомлялося, що санітарний лікар відзначав недоліки в роботі фабрики. Що малося на увазі і чому фабрику не було закрито раніше?

— Там не повністю дотримувалися протиепідемічного режиму, нечітко виконували норми з відбору проб, обробки посуду, прибирання приміщень виконували абияк, неправильно оброблявся прибиральний інвентар. Були й деякі інші порушення, котрі, в принципі, не повинні були призвести до такого спалаху. Однак санітарний лікар немов відчував нехороше, й контролював фабрику жорсткіше, аніж це передбачає інструкція: замість разу на місяць кожні десять днів.

— А власний санітарний лікар на фабриці є?

— Там є медсестра. Не треба бути лікарем, щоб знати: якщо ти працюєш на об’єкті підвищеного епідризику й у тебе виникає дисфункція кишечника, то потрібно звернутися до лікаря і не виходити на роботу. Кожен працівник підприємства громадського харчування проходить вступний гігієнічний інструктаж, періодично — навчання правил особистої та виробничої гігієни. В усіх технологічних регламентах ці моменти записані. Відповідальність за проведення медичних оглядів, протиепідемічних заходів — дезинфекцію туалетів, медогляд співробітників — несе адміністрація.

— Чому інфекція не потрапила в інші продукти? Була інформація, що ротавірус гине при термічній обробці, котрій саме сирок не піддавали.

— Літературні дані свідчать про різну стійкість вірусу в зовнішньому середовищі. Як правило, температура вище 60 градусів його інактивує, але час впливу може бути різний — до півгодини. Іноді і за температури 80 градусів (якщо, приміром, проводиться пастеризація дві—три хвилини) збудник інфекції не гине. Є ще один момент. Ротавірус — інфекція агресивна. Досить одного вірусу, щоб викликати у дитини захворювання.

— Ротавірусна інфекція — нова? Пам’ятаємо, в минулі роки про неї не говорили.

— Просто раніше її не виявляли. Офіційно почали діагностувати та реєструвати лише 1992 року. До цього її, як і деякі інші, відносили до розряду «нерозшифрованих гастроентероколітів».

— Судячи з їхньої кількості, кишкові інфекції дорого обходяться бюджету...

— На лікування в стаціонарі дизентерії чи сальмонельозу «йде» приблизно 200 грн., вірусного гепатиту — від 200 до 500 дол., ротавірусної інфекції — від 150 до 200 дол.

— ...І не минають безслідно для дитини.

— Будь-яке інфекційне захворювання залишає слід у пам’яті організму. Слід цей часто проявляється виробленням антитіл, завдяки чому при наступній зустрічі з інфекцією організм реагує на неї не так бурхливо або не реагує зовсім — вдруге кіром чи краснухою не хворіють. Але до ротавірусу імунітет не виробляється: людина занедужує кожного разу, зустрічаючись із інфекцією. При цьому можливий ефект посилення, нашарування агресії вірусу.

Гострі кишкові інфекції та харчові отруєння вже сьогодні впливають на рівень хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту, інших органів і систем організму. За статистикою, з 1990 року поширеність хвороб органів травлення збільшилася в 1,6 разу, і зараз від них страждає близько 13% дітей. Зростає число хвороб обміну речовин, алергії, карієсу й інших, безпосередньо пов’язаних із якістю харчування.

— Тобто нехтування санітарними нормами сьогодні вже через кілька років може дати масові спалахи інфекційних захворювань?

— Безумовно. Спроби зробити виробництво дитячого харчування більш безпечним робилися давно. Скажімо, у столиці в середині 80-х років була видана постанова головного санітарного лікаря про обмеження асортименту дитячих молочних кухонь практично до одних кисломолочних продуктів: решта (крупи, сухі молочні суміші) видавали мамам «сухим пайком». Однак радикально вплинути на загальну ситуацію в країні не вдалося.

Своєрідний прорив був зроблений у м. Києві, коли 1995 року запустили фабрику-кухню, що випускає дитяче харчування промисловим способом (подібна сьогодні є тільки в Харкові). Єдине, що не змогли освоїти на фабриці, то це овочеві та м’ясні другі страви. Зате практично все виробництво, за винятком злощасного сирку, було автоматизовано, а отже, значно зменшено ризик зараження дітей. Виробничі потужності дозволяли більшу частину малят столиці й області централізовано забезпечувати якіснішим харчуванням, а тому районні молочні кухні поступово почали ліквідовувати.

Однак, окрім Києва та Харкова, ніде більше таких фабрик-кухонь немає, зберігаються дитячі молочні кухні (за статистикою, їх більш як 400) із ручним способом виробництва. Є думка, що їх треба ліквідувати. Проте в Україні лише 5% дітей вигодовують грудним молоком до року. Враховуючи матеріальне становище більшості сімей із маленькими дітьми, знання більшості мам дієтології (деяких немовлят годують рідкою манною кашею чи, в кращому разі, коров’ячим молоком, через що вони нерідко потрапляють у лікарню), неважко припустити, що без харчування з молочної кухні малюкам просто нічого буде їсти.

Вітчизняні заводи з випуску спеціалізованого дитячого харчування не квапляться розширювати асортимент, випускаючи, головним чином, продукцію, відому нам із радянських часів: фруктові пюре, соки та молочні суміші «Малыш» і «Малютка». Останні лише відносно недавно почали збагачувати вітамінами, мінералами й амінокислотою таурин, що бере активну участь у формуванні тканин головного мозку, сітківки ока, перетравленні й усмоктуванні жиру. Виробники стверджують, що вдосконалили і формулу сумішей, зробивши їх більш адаптованими для немовлят. У принципі вітчизняні малюки теж можуть харчуватися «по-європейськи», але далеко не всі — дорого, та й не все західне підходить нашим дітям.

Вихід, власне кажучи, один: налагодити власний промисловий випуск повного асортименту дитячого харчування для всіх малюків країни. Зрозуміло, що справа ця дуже дорога, а враховуючи загальну невелику кількість малюків до року і високі вимоги до виробництва, ще й невигідна.

Однак дієтичне харчування можна давати не тільки зовсім маленьким. Спеціальний дієтичний кефір, ацидофільне молоко, ніжний сирок, у приготуванні яких використовують бактерії, найкраще засвоювані саме дитячим організмом, із задоволенням їстимуть і діти трохи старші. А в поєднанні з протертими супчиками, шипшиною та фруктовим пюре асортимент молочної кухні цілком підходить для харчування лежачих хворих, людей, котрі перенесли порожнинні операції тощо. (Деякі західні фірми вже виходять на наш ринок із спеціальним лікувальним харчуванням.) З такими обсягами ринку вже можна думати про більш різноманітний асортимент, виробництво промисловим способом м’ясних, рибних і овочевих консервів, які, між іншим, уже давно випускають у сусідній Росії.

Проте для організації такого виробництва навіть на найпотужніших вітчизняних підприємствах потрібна підтримка уряду, чітка державна програма. Розмови про це ведуть вже не один рік. За останній час було прийнято близько десяти різних постанов і розпоряджень, які безпосередньо стосуються виробництва продуктів дитячого харчування і принципів забезпечення ними дітей. Але віз, як то кажуть, і нині там. Мабуть, здоров’я малят — проблема не першої державної ваги.