Національний проект «у семи няньок»

Діти в Україні з’являтимуться на світ під патронатом президента.

На думку авторів ідеї - політтехнологів і піарників, які орієнтуються на вибори, це - чудова новина. У рамках проекту відкрили перинатальний центр у Кіровограді. У день розрізання стрічки це була хороша новина. Але незабаром перекочувала до поганих - коли країна дізналася, що відкрили черговий незавершений об’єкт, за місяць там не з’явилося на світ жодне немовля.

Доки чиновники запевняли нас, що в Кіровограді усе йде за планом, ми отримали свіжу порцію новин, які не можна назвати поганими. Тому що вони - жахливі. У пологовому будинку Сквирського району Київської області під час пологів померли і жінка, і дитина. Два тижні до цього вагітна лежала у стаціонарі на збереженні, лікарі, котрі за нею наглядали, не бачили причин для відправки жінки до Києва, стверджували, що все буде гаразд. Залишилася сиротою її донька-школярка. У Житомирській області померла восьмимісячна дівчинка, яку, за направленням сільського ФАПу, батьки привезли у Коростенську райлікарню. Лікар, не соромлячись телекамери, пояснив, що не зміг встановити точного діагнозу. За словами батьків, лікаря їм довелося чекати дев’ять годин! За цей час до них пару разів підходила медсестра, аби повідомити, що лікар буде за хвилину. Трагічно обірвалося життя немовляти в Сумській області - мати народила його на вулиці, біля гаражів, і залишила на морозі. А бродячі пси знайшли. Прикметно, що це зробила студентка медичного коледжу.

На превеликий жаль, ці факти - не виняток, а, радше, трагічна реальність, яка свідчить про стан не лише медицини, а суспільства в цілому. Чи беруть до уваги цю реальність автори програм реформування системи охорони здоров’я і національних проектів? Навряд чи. Свої картини вони пишуть виключно яскравими фарбами, а перед презентацією ще й роздають усім учасникам рожеві окуляри - аби виглядало гарніше.

Флагмани перинатальної перебудови

Не секрет, що дитяча смертність в Україні значно вища, ніж у країнах Євросоюзу. Нас уже випередили чимало пострадянських республік, які зуміли підібрати ключі до вирішення цієї проблеми. Йдеться не тільки про Прибалтійські країни. Навіть Казахстан, де показники смертності немовлят були шокуючими для Європи, зумів дати раду проблемі. Створення республіканського центру матері і дитини в Астані уряд доручив австрійській компанії, котра має міжнародний досвід створення медичних об’єктів «під ключ». Казахстан так прагнув потрапити до числа 50 розвинених країн світу, що, зваживши за і проти, підписав унікальний контракт - доручив іноземній фірмі не лише управління інженерно-технічним комплексом, а й госпітальний менеджмент, тобто кадри. З часом центр в Астані здобув нагороду ВООЗ за істотний прогрес у зниженні дитячої смертності, а також досить престижний сертифікат міжнародної акредитації JCI (Joint Commission International).

Як цю проблему вирішує Україна? Наша країна почала з головного: призначила «флагмана реорганізації перинатальної допомоги - Національний проект «Нове життя - нова якість охорони материнства та дитинства». Проект, який стартував майже два роки тому, передбачає створення перинатальних центрів у три етапи. Перший закінчився 2011 року, коли їх планували відкрити в Кіровоградській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Одеській, Тернопільській, Харківській областях, а також у Криму. Не вийшло. Терміни перенесли на невизначене майбутнє, перетасувавши список областей.

Ідея проекту не нова, але претендує на оригінальність у тій частині, що впроваджує її не МОЗ, як можна було очікувати, не Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН, не Національна академія післядипломної освіти, а Національне агентство з інвестицій та управління національними проектами України. Його керівник В.Каськів упевнений в успіху, тому що «стратегія впровадження проектів не будується на використанні бюджету. Понад 80% коштів для «національних проектів», навіть попри їхню соціальну складову, буде залучено з ринку».

Важко сказати, як і чим можна привабити інвесторів у бюджетні лікарні, на базі яких і вирішено створювати перинатальні центри. Лихі язики стверджують, що нові об’єкти - це старі пологові відділення обласних лікарень, але з євроремонтом на вході та оновленою вивіскою. Як аргумент, наводять приклад із Києвом, що спочатку був у кінці списку - першочергову увагу приділяли областям, де ситуація критична. Але провінція гальмувала, відкриття неодноразово переносили, для порятунку репутації «флагмана» знадобилася допомога столиці: спочатку планували один центр, довго сперечалися, в якому з пологових будинків його відкривати, потім до списку внесли аж три. Недавно один із них відкрили, хоч у проекті він не значився. Час іде, але інвестори в чергу не шикуються. Єдиний, хто серйозно підтримує проект, - благодійний фонд В.Пінчука, який уже багато років успішно реалізовує свою програму «Колиска надії».

За офіційними даними, на Кіровоградський перинатальний центр пішло понад 35 млн. гривень - близько 5 млн. коштує обладнання, яке передав фонд Пінчука, майже півмільйона виділили з місцевого бюджету, а решту - з держбюджету. Однак це не применшує оптимізму В.Каськіва: «Завдання національного проекту, який один із перших в Україні реалізується на засадах державно-приватного партнерства, - впродовж трьох років переобладнати й створити нові сучасні перинатальні центри ІІІ рівня у кожній з 27 областей України та забезпечити сучасну підготовку кадрів у них». Цитата дослівна (дарма що в Україні 25 областей), із повним текстом можна ознайомитися на офіційному сайті агентства.

«Державно-приватне» партнерство у гривневому еквіваленті становить 360 мільйонів із держбюджету на реалізацію проекту. Планувалося щорічно витрачати по 110 млн. грн. «на кошторисну документацію, реконструкцію та дообладнання». Але, так би мовити, «овес нынче дорог». За словами керівника проекту «Нове життя» В.Сірмана, коштів катастрофічно бракує, тому нинішнього року замість 110 млн. грн. планують витратити 379 млн. грн., з приводу чого подали відповідну заявку.

Експерти, аналізуючи діяльність «флагмана», дуже сумніваються, що автори проекту мають хоч якусь стратегію і тактику, адже акції схожі на передчасні пологи - ніхто не знає, де й коли це станеться. На 20 лютого призначалося відкриття перинатального центру в Харкові, а на 8 березня - у Донецьку. Коли це відбудеться - невідомо. Те ж саме і в Криму, який внесено до списку на нинішній рік: за словами місцевих спеціалістів, вони не зможуть назвати точну дату відкриття «навіть під тортурами», але об’єкт «майже» готовий. Залишилося почати і закінчити.

В одних документах термін реалізації проекту - три роки, в інших - чотири, вже з’явилася інформація про те, що фінал буде не 2013-го, а 2015-го, схоже - все розтягнеться на п’ятирічку. Пройшовши половину шляху, керівники проекту раптом виявили, що «більшість пологових будинків було побудовано ще в радянські часи, структурно й функціонально вони не відповідають сучасним вимогам». У зв’язку з чим, звісно, потрібні додаткові кошти з держбюджету.

Лікарня з далекого минулого

Чимало спеціалістів у Міністерстві охорони здоров’я не приховують скептичного ставлення ні до самого проекту, ні до його керівників. Свої висновки вони ілюструють скандалом, який вибухнув навколо Кіровоградського перинатального центру. От уже справді перший млинець - грудкою! Але що цікаво - всім причетним до створення центру перепало на горіхи, і тільки проект «Нове життя», як дружина Цезаря, залишився поза підозрою. А все тому, заздрять держчиновники, що «флагмани» придумали зручну і безпечну для себе схему - вони піарять проект, який реалізується під патронатом президента, а заодно й себе, створюють групи «запуску», проводять засідання тощо. А в результаті - ні за що не відповідають. Хто знає, чого коштувало губернатору Кіровоградської області кілька разів переносити здачу об’єкта, який створювався під патронатом президента, починаючи з червня минулого року і аж по цьогорічний січень?! Нарешті блакитну стрічку на вході перерізали, перинатальний центр відкрили, хоча всі розуміли, що приймати вагітних тут не можна - далеко не все обладнання підключене. Після «успішного відкриття» першого об’єкта національного проекту «Нове життя» зняли з посади головного лікаря обласної лікарні, відправили у відставку міністра охорони здоров’я, кільком чиновникам вліпили догани. Керівників агентства і проекту гроза оминула.

Столичні чиновники, яких після скандалу терміново послали до Кіровограда рятувати авторитет національного проекту, «нюхали кисень» і стверджували, що об’єкт абсолютно готовий. Але в це мало хто повірив. З тієї простої причини, що раніше ОДА поширила інформацію, - через затяжні морози неможливо було підключити й перевірити обладнання для подачі кисню, у зв’язку з чим прийом пацієнток розпочнеться тільки в березні.

Успіх реформ, як і національних проектів, безумовно, залежить від довіри людей, заради яких це все затівається. Як сприймає суспільство проект «Нове життя» після всіх подій, починаючи із фаль-старту? Кому й чому повинні вірити платники податків, за гроші яких утримуються лікарні, відкриваються нові центри? Головний лікар обласної лікарні, доки був у керівному кріслі, мовчав, а після звільнення повідомив подробиці: окрім технічних неполадок, є ще одна, не менш серйозна проблема - кадрова. Перинатальний центр так і не вдалося укомплектувати спеціалістами - ніким заповнити майже півсотні вакансій. Керівники проекту запевняють, що наших лікарів безплатно навчатимуть у Німеччині, начебто є такі домовленості. Тим часом фонд В.Пінчука, запускаючи в областях проект «Колиска надії», добивався, щоб спеціалісти проходили стажування ще до відкриття перинатального відділення. Інакше вони не зможуть працювати на новому обладнанні, в нових умовах, бо виходжування слабких, недоношених дітей - зовсім інша практика і, коли хочете, філософія. Саме це передусім визначає готовність перинатального центру, а не косметичний ремонт, на який ідуть мало не всі гроші.

Стало відомо, що й екс-міністр охорони здоров’я був незадоволений реалізацією проекту та діяльністю обласної лікарні, що теж свідчить про стан справ на перинатальному фронті.

Про готовність обласної лікарні до роботи в нових умовах прохопився один із заступників Кіровоградської ОДА, який коментував результати комплексної перевірки. Виявляється, головний медзаклад області укомплектовано лікарями всього на 77%, з них понад 20% - пенсійного віку. Про те, як керівництво лікарні піклується про впровадження сучасних методів діагностики і лікування, свідчить той факт, що через поломку більше року не працював комп’ютерний томограф. Тривалий час не проводяться закупівлі інструментарію, апаратури, витратних матеріалів, білизни для стаціонару. Хворі, за словами чиновника, несуть із собою не тільки благодійні внески, а й ліки, їжу, постільну білизну та ковдри: «Коли подивилися на матраци, склалося враження, що в стаціонар вони потрапили ще з фронтових госпіталів. На територію лікарні ввечері зайти страшно - лампочки ніде не горять, повно бродячих собак, які в морози ходять грітися в корпус аж до третього поверху. Добре, що президент приїхав на відкриття перинатального центру. Ми до цього готувалися всім миром - латали дірки в асфальті, чистили, фарбували. Як сказав нам один із заступників міністра охорони здоров’я: «Ви хоч трохи припудрили гнидники, які не прибиралися роками», - підсумував свій виступ чиновник. (Більше інформації можна знайти на офіційному сайті ОДА.)

Після таких одкровень стала зрозуміла причина критики з боку експертів USAID, які заявили, що кіровоградська лікарня не може слугувати прикладом у справі створення перинатальних центрів. Та це вони ще не знали, що на фінансування обласної лікарні з місцевого бюджету виділили всього 3,5 млн. гривень. Хоча в кошторисі, за словами колишнього головлікаря, було заявлено 68 млн., включно з витратами на забезпечення роботи перинатального центру.

Мікродіти і макропроблеми

Відкриваючи лікарню в Житомирській області, прем’єр-міністр поскаржився, що журналісти в усьому бачать тільки погане, шукають, де відпав шматок штукатурки. А в нас уже в кількох областях народжуваність перевищила смертність. Це ж не просто так з’явилося, а коштувало чималих зусиль.

Чесно зізнаємося, що колектив тижневика DT.UA теж доклав чимало зусиль до поліпшення демографічної ситуації, - у нас підростає чудова команда дітей і внуків, яка регулярно поповнюється чарівними малюками. А якщо серйозно - тему перинатальних центрів ми ведемо вже кілька років, відтоді як Україна перейшла на європейські критерії реєстрації новонароджених. Спільно із фахівцями МОЗ ми розбиралися в тому, що таке бебі-матриця, які умови потрібно створювати, щоб рятувати недоношених малюків із мінімальною вагою. З головним позаштатним неонатологом МОЗ професором Єлизаветою Шунько ми раділи, що перинатальна допомога набирає реальних обрисів - створюються нові відділення, закуповується необхідна апаратура, вирішується кадрова проблема: у 2007 році вдалося домогтися, щоб інтернатура з неонатології та дитячої анестезіології була не тільки відновлена, а й подовжена до двох років. За ці роки наші медики навчилися рятувати і виходжувати новонароджених, яких називають мікродітьми, - вагою від 500 грамів.

Тим часом абсолютно невирішеною залишається проблема реабілітації. Чимало медиків і батьки мікродітей, почувши про проект «Нове життя - нова якість охорони материнства та дитинства», сподівалися на реальну допомогу з боку держави. Але проект пішов шляхом «реорганізації перинатальної допомоги». Мабуть, тому, що відкривати нові центри значно легше, і головне - веселіше, ніж забезпечувати щоденну копітку працю відділень, де трапляється не тільки щастя, а й горе та безнадія.

«Нове життя», що стартувало напередодні виборів, експерти називають піар-акцією, яка прокотиться по всій країні. Навіть фінансування розраховане тільки до урочистого перерізання стрічки. І все. Тоді як перинатальна допомога охоплює не тільки порятунок, а й реабілітацію новонародженого. Інакше чим відрізняється перинатальний центр від пологового відділення?..

Щорічно в Україні народжується понад 500 тисяч дітей. Знаючи, що показник передчасних пологів коливається від 4,2 до 4,5%, неважко підрахувати, скільки малюків з’являється на світ передчасно. На врятування життя однієї крихітної людини тільки в пологовому будинку необхідно витратити від 50 тис. гривень. Найтяжчі пацієнти - діти з екстремальною масою тіла, що важать 500-999 грамів. Протягом року їх приймають від тисячі до півтори тисячі, багатьох вдається врятувати. Найскладніше чекає на медиків та батьків потім, коли неонатологи передадуть своїх пацієнтів педіатрам: щоб виходити таку мікродитинку, потрібні сотні тисяч гривень. За даними спеціалістів Інституту педіатрії, акушерства та гінекології, майже 90% новонароджених із екстремальною вагою, яких вдалося врятувати, залишаються інвалідами. У мікродітей три головних вороги - церебральний параліч, проблеми із зором та... депресія батьків.

Якого ворога допоможе подолати національний проект «Нове життя»? В Європі вже понад півстоліття розвивається перинатальна психологія, що включає допомогу батькам як до пологів, так і після. Це дає свої результати - сім’ї не відмовляються від дітей-інвалідів і не соромляться їх, як це трапляється в нас. І тим паче не викидають новонароджених у бачки для сміття або на пустирі. До структури перинатального центру в Москві, наприклад, входить реабілітаційний центр для дітей до 15-річного віку. А яку допомогу може запропонувати Кіровоградський перинатальний центр, на фінансування якого передбачено копійки?!

Урочистості в Кіровограді відбулися напередодні незвичайного ювілею, важливого для всієї країни. У лютому 2007 року на світ з’явився хлопчик, котрий важив усього 490 грамів. Житомирські лікарі його врятували. Для України це справді унікальний випадок. Уся країна стежила за тим, як бореться за життя Хлопчик-мізинчик - саме так називали крихітного Богданчика. Дива скінчилися, коли його виписали додому, - сім’я залишилася сам-на-сам із хворим малюком та мізерною допомогою. За словами лікарів, батьки - у глибокій депресії, на лікування та реабілітацію дитини потрібні чималі кошти, яких родина не має. Свій п’ятий день народження Богдан зустрів без святкового торта зі свічками. Хлопчик-мізинчик випав із обойми сенсацій, про нього забули навіть ті, хто покликаний це робити.

На шляху до Європи наша держава зобов’язана зважати на те, що показник смертності дітей у віці до одного року сприймається як індикатор соціально-економічного розвитку суспільства, котрий свідчить про рівень освіти і культури, про стан довкілля, а також рівень доступності і якості не тільки медичної, а й соціальної допомоги. Тому й змушені держчиновники, в перерві між виборами, розробляти і презентувати національні програми, які далеко не завжди реалізуються. Вже мало хто й згадає, що обіцяли нам програми «Діти України», «Здорова дитина», «Репродуктивне здоров’я нації», які давно зникли з поля зору, хоча і були розраховані на 2006 - 2017 рр. Мабуть, про них забули навіть ті міністри і віце-прем’єри, котрі ще недавно активно на них піарилися.

Чи не поповнить цей список проект «Нове життя»? Після виборів, певна річ.