Набираючи 103… - Здоров’я - dt.ua

Набираючи 103…

12 червня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 12 червня-19 червня

Складається враження, що керівництво МОЗ узагалі не помічає (а може, ігнорує?) медицину катастроф разом з екстреною та невідкладною і зовсім не переймається тим, з якими труднощами і проблемами формуються ці служби.

 

 

Під час пожежі на нафтобазі неподалік Василькова разом із пожежниками і рятувальниками чергували й медики. Очільники силових відомств, які приїхали на місце катастрофи, коментуючи ситуацію на телекамери, відзначали злагоджену роботу своїх підрозділів, їхню професійність і мужність. Медики у тих пекельних умовах теж гідно виконували свій професійний обов'язок, однак у Міністерстві охорони здоров'я, здається, цього ніхто не помітив. Як і тих проблем, що виникли у місцевій лікарні, куди карети швидкої допомоги доставляли постраждалих. Дяка волонтерам, які зреагували миттєво, — привезли до місця катастрофи питну воду, марлеві пов'язки, аптечки, а до райлікарні — фармпрепарати, крапельниці, катетери і звернулися до мешканців Василькова з проханням здавати кров. 

 Складається враження, що керівництво МОЗ узагалі не помічає (а може, ігнорує?) медицину катастроф разом з екстреною та невідкладною і зовсім не переймається тим, з якими труднощами і проблемами формуються ці служби. Добре знайома нам швидка допомога, відсвяткувавши свій столітній ювілей, передала все, що мала, — кадри, досвід, станції, автопарк тощо новоствореним службам, які, відповідно до законодавства, розпочали свою діяльність з першого січня 2014 р. Вони перебрали на себе не лише функції швидкої допомоги, її напрацювання і традиції, а й чималі проблеми, породжені багаторічним недофінансуванням.

 Перше бойове хрещення екстрена медична допомога (ЕМД) пройшла на Майдані. Вже понад рік вона несе свою вахту в зоні АТО. Здавалося б, надзвичайна ситуація в країні має пришвидшити формування екстреної медицини і медицини катастроф. Хіба не ясно, що від цього залежить здоров'я і життя людей? Чому ми повинні вкотре нагадувати держчиновникам, що брак коштів та ігнорування потреб ЕМД і медицини катастроф — це втрачені людські життя як у зоні воєнних дій, так і на мирних територіях?.. 

За оперативною інформацією, київський Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф щодоби отримує близько 2 тис. викликів. Люди набирають 103 в різних ситуаціях — комусь справді терміново потрібна операція, реанімація, а хтось страждає від загострення хронічного радикуліту чи гастриту і обійдеться без госпіталізації. Таких пацієнтів переадресовують на невідкладну допомогу. Оперативна інформація дуже тривожить фахівців. Приміром, у квітні було отримано майже 60 тис. викликів, надано допомогу 42,5 тис. пацієнтів. Діагноз — гострий інсульт мозку мали майже 800 хворих, гострий інфаркт міокарда — понад 280. У травні ситуація погіршилася: зафіксовано 1150 випадків гострих мозкових інсультів і 245 інфарктів. В окремі дні було по 35– 40 викликів до хворих, у яких стався інсульт. (Медики стверджують, що загострення серцево-судинних хвороб стало особливо помітним після чергового підвищення тарифів на комунальні послуги, тепло та електроенергію, а також через урізання заробітних плат та запровадження податку на пенсії для працюючих пенсіонерів. Люди перебувають у постійному стресі через складну ситуацію в країні, різке зниження доходів та рівня життя, що й призводить до трагічних наслідків.)

Фахівці наголошують, що врятувати таких пацієнтів цілком можливо, якщо надати їм адекватну медичну допомогу якнайшвидше. На порятунок природа відвела всього лише 2–4 години залежно від стану людини. У європейських країнах медичну допомогу таким хворим надають іще по дорозі до клініки, збільшуючи тим самим для них шанс вижити. 

І в нас таке практикують. Якщо хворого везе спецкарета швидкої допомоги до спецлікарні у Феофанії. А яка доля чекає на простих смертних — НЕ титулованих пацієнтів? Чим і як може допомогти їм бригада у звичайнісінькій "швидкій", де навіть дефібрилятор вважається розкішшю? Як свідчить статистика, середня вартість виїзду бригади ЕМД торік становила 365 грн, вартість ліків на один виклик — 8 грн 57 коп.

Чи багато шансів на порятунок мають пацієнти з тяжкими хворобами, викликавши бригаду екстреної допомоги? У сільській місцевості її приїзд — подарунок долі: адже у багатьох районах на ходу всього лише одна-дві машини, та й ті без пального, а до найближчої лікарні від 20 до 80 км.

У містах, зокрема в Києві, начальство пильнує, щоб "швидка" вкладалася у стандарт — той, хто встиг добратися до хворого за 10 хв. після виклику — передовик. Кажуть, бригади чекають дзвінків диспетчера не на підстанціях, а на перехрестях — щоб відразу ж стартувати. Для звітів це виграшна цифра — майже у 80% випадків бригади доїжджають на виклик за 10 хв. А про те, як оснащені карети швидкої допомоги, чим заповнені валізки лікарів і фельдшері, — у звітах ані слова. 

На думку медиків, щоб екстрена допомога була не просто швидкою (за часом приїзду), а й ефективною, потрібно вдосконалювати, об'єднувати всю систему — від первинної ланки до найвищого рівня, де надають спеціалізовану медичну допомогу. Що планує в цьому напрямі Міністерство охорони здоров'я, яке невтомно обіцяє реформувати медицину?

Експерти переконані — ні-чо-го. Бо очільник міністерства взагалі "не бачить" цього взаємозв'язку — у презентації, яку міністр нарешті провів у парламенті, немає жодного слова, жодної цифри про екстрену та медицину катастроф. Так само, як і про єдиний медичний простір, лікарні інтенсивного лікування, які б дали змогу якнайшвидше організувати надання ефективної медичної допомоги хворому або бійцю, пораненому в зоні АТО, який отримав першу медичну допомогу, але гостро потребує спеціалізованої. 

У медичних колах згадують, як під час однієї зустрічі міністр охорони здоров'я здивувався, що в українській медицині працюють лікарі невідкладної допомоги. "Такої спеціальності, таких лікарів більше ніде в світі немає", — "подякував" він фахівцям ЕМД за напружену роботу.

"На які реформи охорони здоров'я — як системи! — можна сподіватися, якщо у презентації міністра, яку обговорювали на засіданні Національної ради реформ, навіть не згадується Закон "Про екстрену медичну допомогу", а саму службу назвали "невідкладною допомогою", — каже голова Громадської ради при МОЗ лікар невідкладної допомоги Максим Іонов. — Плани реформування й реалії нашої роботи настільки далекі, наскільки нинішній міністр і його оточення віддалені від практичної медицини. Очільники міністерства не знають, не розуміють різниці між швидкою допомогою, екстреною і невідкладною, не кажучи вже про медицину катастроф.

 Хочу нагадати, що 2013 року було ухвалено Закон "Про екстрену медичну допомогу", який передбачає докорінні зміни в роботі служби ЕМД. Скільки чиновники всього тоді наобіцяли і медикам, і пацієнтам, які перспективи намалювали! На жаль, до реалізації тих планів іще дуже далеко. Закон передбачає об'єднання служб у єдину централізовану систему по всій країні, пошуки додаткового фінансування, повне оновлення оснащення, залучення нових кадрів і навіть надання особливого статусу і захисту роацівникам ЕМД.

 І це ще не все. Пам'ятаємо, як піарили себе чиновники на тлі національних проектів "Єдина система 112", "Своєчасна допомога"! А чого варта закупівля 1000 машин, на що було витрачено фантастичну суму з держбюджету!

Залишилося знайти відповідь на просте запитання: і що це нам дає? Об'єднали екстрену допомогу з медициною катастроф. Для чого? Свого GPS-навігатора я, так само як і сотні моїх колег, досі не отримав. Держчиновники не раз казали про планшети й електронні бази даних хронічних хворих, їхні медичні картки. Де, у кого це шукати? Заступаючи на чергування, кожен працівник системи ЕМД відчуває свою абсолютну беззахисність, в усіх аспектах — соціальному, юридичному, фізичному. Накопичилася велика статистика фактів нападів на бригади медиків, провокацій і навіть трагічних випадків, коли лікарі й фельдшери гинули під час виконання службових обов'язків. З різних трибун міністри, депутати обіцяли нам захист. Де він? Наголошую, що на рівні держави питання захисту медиків ЕМД закінчилося пропозицією… відвідувати тренінги з самооборони. Всі пропозиції стосовно юридичного статусу, адміністративної відповідальності пацієнта та його родичів за напад навіть не розглядаються... 

І я, і багато моїх колег переконані, що закон про ЕМД недосконалий, потрібно вносити в нього зміни, адаптувати до наших реалій. Однією зі структур системи ЕМД повинні бути відділення невідкладних станів, а не застарілі приймальні. Відповідно до закону передбачено створення й функціонування єдиної цілісної системи, а вона у нас розпорошена і розрізнена. Неможливо виконувати норми закону, коли для цього не створено відповідних умов. 

Реформа окремо служби ЕМД не відбудеться ніколи, бо зміни потрібні і в первинній медицині, і на вторинному рівні — у стаціонарах".

Надання екстреної допомоги постраждалим у ДТП, хворим із гострими інфарктами, інсультами чи кровотечами у кращому випадку починається у приймальному відділенні лікарні, куди його довезла бригада ЕМД. Це якщо пощастить. Нерідко трапляється, що тяжкого хворого ніхто не хоче приймати, годинами доводиться петляти містом, аж поки вдасться його прилаштувати. І хто, крім його близьких, пам'ятає про ті золоті години, які відведено на порятунок?

Заручниками ситуації є не лише хворі, а й медики. В Інтернеті можна знайти чимало форумів, де працівники ЕМД діляться своїм досвідом, підтримують колег (розміщують оголошення про збір коштів для тяжкохворих медиків, їхніх дітей), а також ведуть білий і чорний списки столичних лікарень, з якими щодня мають справу. Коли карета швидкої допомоги возить хворого по місту, шукаючи, куди б його "здати", той, страждаючи від болю й приниження, кого проклинає? Звісно — бригаду екстреної допомоги, якій держава відвела роль невістки, котра завжди в усьому винна. 

Читаєш форуми і вкотре розумієш, як безнадійно далеко наша система охорони здоров'я від європейських стандартів, де права людини — пацієнта, медика — не лише прописують у законах, а й дотримуються їх. 

"Якщо зміна починається з візиту в реанімацію на Винограднику — вважай, став на чорну смугу. Вони з порога всіх відправляють у терапію, яка знаходиться в іншому кінці району. Вчора я впиралася наче бульдозер, сорок хвилин чекала, умовляла, сварилася, щоб прийняли пацієнта, в якого тиск 75/35, а цукор — 36. Боялася, що в іншу лікарню не довеземо — доведеться відразу в морг їхати. Слава Богу, прийняли". 

"У білий список пропоную
17-ту політравму — важких пацієнтів зустрічають біля входу з каталкою.

А в чорному списку гінекологія на Солом'янці. Підйомник не працює, жінку з сильною кровотечею і тиском 60/20 довелося нести сходами аж нагору".

"Повезли на Лівий берег юнака з гострим животом — корчиться від болю. Чекаємо хірурга. А той відразу: "Де родичі? Немає? То чого везли, хто за нього платитиме? Хоч на вулиці цього бомжа залиште, яке моє діло!"

 А хлопець не бомж, ми його з гуртожитку забрали. Щоб не втрачати часу й нервів, повезли в іншу лікарню. На правий берег…" 

"Щодо приймальних відділень можу сказати однозначно — там немає умов для того, щоб оперативно прийняти екстреного, ургентного хворого або людей, які постраждали внаслідок катастроф, — коментує ситуацію Максим Іонов. — На жаль, служба ЕМД працює за старою схемою госпіталізації — везуть у профільне відділення, яке чергує. Трапляється, бригадою екстреної допомоги грають "у футбол" доти, доки нарешті не знайдуть місце для пацієнта. При цьому одне відділення може бути на лівому березі столиці, а інше — десь на правому. А якщо ситуація суперечлива, діагноз неясний, то можливе ще й третє, четверте місце госпіталізації. Прикро, що всі недоліки і прорахунки в алгоритмі надання допомоги звалюють на службу ЕМД, хоча саме наші бригади й докладають зусиль, щоб вирішити проблему, допомогти хворому. 

Не нарікатиму на роботу лікарів у приймальних відділеннях. Особисто знайомий з багатьма лікарями, які сумлінно виконують свої професійні обов'язки, долучаються до вирішення проблем, доброзичливі, колегіальні. Але є й такі, що "ображені на весь світ". Медики, як і всі люди, дуже різні. 

Працювати в системі охорони здоров'я — непросто. Тим паче, коли десятиліттями нічого не поліпшується, а всі реформи зводяться до чергових обіцянок. Окрім інших проблем, нам дуже дошкуляє кадрова. При тій кількості бригад і співробітників, яких маємо, впоратися з просто-таки лавиною викликів дуже важко. Особливо вночі, коли бригад чергує менше, а складність випадків зростає — загострюються хронічні захворювання, підвищується кримінальна активність тощо". 

За офіційними даними, "на кожну бригаду ЕМД торік припадало 11 виїздів за зміну, що більше, ніж у попередньому році. Автомобілі бригад екстреної та медицини катастроф обладнані GPS-навігаторами з кнопками "тривоги", персонал оснащений мобільними терміналами (комунікаторами) для оперативного зв'язку з оперативно-диспетчерською службою та автоматичної відмітки етапів виконання виклику та станів бригад".

 Як заявив один з чиновників мерії, вони там непогано заробляють — працюють усього тиждень на місяць і отримують 3500 на руки. 

Медики переконані, якби їм так платили і захищали, як обіцяли, то не було б кадрового голоду в службі ЕМД. Лікареві нараховують 3500 грн на місяць, середньому медперсоналу — 3000, молодшому — 1350. Відніміть від цього ще податки, 1,5% на армію, внески до пенсійного фонду і т.д. — і зрозумієте, чому укомплектованість штатних лікарських посад від 45 до 69%. Чергувати доводиться вдень і вночі, у будь-яку погоду і за будь-яких обставин. Раніше в рамках міської цільової програми (стимулювання роботи медиків) та за особливі умови праці бригадам доплачували до 50% посадового окладу. Цього року ледь нашкребли 20%, а інші надбавки взагалі скасували — через брак коштів. 

У службі ЕМД 75% співробітників — жінки, майже всі вони працюють на виїздах. 

 Цікаво, що сильна стать зуміла швидко перекласти цю нелегку ношу на жіночі плечі — спершу на Київській станції швидкої допомоги працювали лише чоловіки. Створена вона була наприкінці червня 1902 р. і була однією з перших у царській Росії. Про що було повідомлено 1912 р. в "Календаре, справочной и адресной книге" — виданні київського Товариства швидкої допомоги: 

 "У насъ въ Россiи первая спасательная станцiя возникла въ Варшаві

 Въ декабрі 1900 года открылась станцiя въ Лодзи.

 Въ 1902 году 30 iюня по иницiативі К.М.Модзелевскаго открыла свою діятельность спасательная станцiя въ г. Кiеві". 

(Раніше це повідомлення сприймалося просто як факт. А нині, з огляду на політику Росії, воно сприймається зовсім інакше.)

Як знаємо з відповідної літератури, кожна карета була оснащена двома сундуками: великим хірургічним (де були інструменти, перев'язувальний матеріал, медикаменти) і малим (антидотами). На станції тримали факели, каски і запас медикаментів та перев'язувального матеріалу на випадок масових травм. Про допомогу волонтерів — ні слова. Мабуть, справлялися своїми силами.

У наш час без підтримки волонтерських організацій неможливо уявити порятунок людей, надання медичної допомоги чи то в зоні АТО, чи то на місці техногенної катастрофи. Лікарі звертаються до них по допомогу значно частіше, ніж по вертикалі свого відомства. Постраждалих під час пожежі на нафтобазі, відвозили до Васильківської райлікарні. Для чого? Щоб продемонструвати турботу про людей? Насправді ж, марнували дорогоцінний час. І сили тих, кому була потрібна спеціалізована допомога в опіковому центрі. Колектив Васильківської лікарні працював із максимальним навантаженням, відповідально, професійно. Але чим зарадиш пацієнтам, у яких не лише опіки шкіри, а й ураження верхніх дихальних шляхів, коли у відділенні ні відповідної апаратури, ні медпрепаратів? Ні, врешті-решт, досвіду ведення таких пацієнтів. Чому Міністерство охорони здоров'я не відреагувало відразу? 

 Медики переконані, що інтерес до екстреної та медицини катастроф у чиновників пробуджується лише там і тоді, коли з'являються сотні мільйонів гривень на закупівлю карет швидкої допомоги. А те, що машини без апаратури і ліків, не укомплектовані відповідно до стандартів і придатні лише для того, щоб перевезти недужого до стаціонару, — це вже проблема бригади ЕМД, хворого і його рідних.

Напередодні Дня медичного працівника висловлюємо щиру вдячність фахівцям екстреної, невідкладної та медицини катастроф за самовіддану працю, людяність, за те, що вони, попри все, чесно виконують свій професійний обов'язок.

 
Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво