Микола Проданчук: до вакцини слідство претензій не має

У середу в Печерському суді під час розгляду позову про визнання незаконності порушення кримінальної справи проти директора Інституту екогігієни та токсикології ім. Л.Медведя, колишнього головного санітарного лікаря України Миколи Проданчука представники Генеральної прокуратури визнали, що індійська вакцина проти кору та краснухи була якісною. Таким чином, поставлено першу правову крапку в одній із найгучніших «антивакцинальних» справ в Україні. Щоправда, до «фінального свистка», схоже, далеко. Попри те, що Проданчук офіційно проходить курс хіміотерапії в одній із київських клінік, він досі перебуває в розшуку. До того ж вітчизняні традиції захисту честі мундира не можуть дозволити силовикам не знайти винного.

— Миколо Георгійовичу, ви головний фігурант у кримінальній справі, пов’язаній із торішнім вакцинальним скандалом. Кого ще притягують до відповідальності?

— Більше нікого.

— Переговори з ВООЗ і ЮНІСЕФ щодо початку елімінації (масової імунізації проти кору та краснухи. — А.К.) в Україні велися не один рік. 2007 року було розроблено проект розпорядження Кабінету міністрів «Про затвердження плану заходів про проведення додаткової імунізації населення проти кору та краснухи». Він був узгоджений і підписаний міністрами уряду Віктора Януковича...

— А потім і міністрами уряду Юлії Тимошенко, тобто всіма членами двох урядів, котрі до цього причетні. А також іншими вищими чиновниками, у тому числі керівником СБУ та главами всіх облдержадміністрацій.

— До речі, коли вас призначили головним санітарним лікарем України?

— 9 січня 2008 року.

— Тобто ви, по суті, отримали проект про проведення додаткової імунізації «у спадок»?

— Так.

— Зі сказаного вами випливає, що ті, хто схвалював реалізацію проекту імунізації, мали б бути притягнуті бодай як свідки.

— Не можу погодитися. Термін «притягнуті» можна було б вжити у разі скоєння якихось незаконних дій. А дії і попереднього, і теперішнього урядів були не лише законними, а й орієнтованими на благо нашої країни. Що стосується самого документа, то до проекту розпорядження уряду додається велика пояснювальна записка, з якою ознайомлюються всі, хто ставить підпис.

— Отже, ні для кого не було таємницею, що саме ввозиться в Україну. Зокрема й для тієї ж таки СБУ.

— Звісно. Тим більше що це міжнародний договір, та ще й такого масштабу. Оскільки жодних зауважень чи інформації від СБУ щодо цієї програми, яка вже була у процесі реалізації, не надходило, то я не хвилювався. Не було й зауважень щодо медичних аспектів із боку Академії медичних наук України чи невідповідності законодавству — з боку Міністерства юстиції.

Це рішення, у свою чергу, стало підставою для Державної служби лікарських засобів, яка тоді була самостійним урядовим органом, не залежним від МОЗу, створити офіційний документ, що дозволяє ввезення індійської вакцини на митну територію України. Аналогічні документи на ввезення незареєстрованих лікарських препаратів (а їх десятки на рік) ця служба готує постійно протягом багатьох років. Проте такий дозвіл дає можливість лише ввезти, а не використовувати лікарський препарат. Після чого ДП «Центр імунобіологічних препаратів» провело контроль якості (сертифікацію вакцини в Україні) і видало акти відповідності. Потім Державна служба лікарських засобів видала висновок про відповідність вакцини встановленим показникам якості, що, разом із наказами МОЗу, і стало підставою для законного застосування вакцини. До речі, претензій до якості вакцини немає і в слідства. Як нема претензій до всіх дозвільних документів на її використання, оскільки все було законно.

— 18 травня нинішнього року на ім’я прем’єр-міністра Юлії Тимошенко слідчий ГПУ Каліфицький подав доповідну записку, в якій, зокрема, зазначив: «Таким чином, внаслідок вищевказаних злочинних дій Проданчука М.Г. було завдано істотної шкоди охоронюваним Конституцією України правам громадян на охорону здоров’я...» і далі: «...зірвано виконання міжнародних договорів уряду України про елімінацію кору та краснухи шляхом використання додаткових заходів із імунізації населення»...

— Окрім того, що це неправда, це ще й несправедливо, якщо брати до уваги мою професійну і громадянську позицію щодо імунізації взагалі і щодо додаткової зокрема. Оскільки причиною моєї добровільної відставки з посади головного державного санітарного лікаря України стало саме ставлення до проблеми частини впливових політиків та державних органів, яке проявилося у травні 2008-го. А коли надійшло розпорядження ГПУ від 17 травня 2008 року про припинення всієї додаткової імунізації, я зрозумів, що ми не лише ризикуємо не досягти мети елімінації, а й узагалі не встигаємо виконати цю програму. Оскільки проблему медичну було переведено в юридичну площину. А для вирішення медичних проблем в Україні, як і в усіх країнах, є свої алгоритми. І в жодній країні жодного разу не відзначалося втручання прокуратури в медичні аспекти такого характеру.

Мене стривожив той факт, що всі дії ГПУ заберуть значно більше часу, ніж знадобилося б медикам. Медики витратили б кілька днів, ну кілька тижнів. Слідство за місяць закінчитися аж ніяк не могло. Я це передбачав і, на жаль, не помилився. На сьогодні зупинено всю додаткову імунізацію. Хоча, за медичними критеріями, потрібно було зупиняти імунізацію лише цією серією — до вияснення причин смерті підлітка у Краматорську. Адже буквально через кілька днів стало зрозуміло, що вакцина тут ні при чому, і програму можна було продовжувати. Але міністр охорони здоров’я видав відповідний наказ. Вакцину вилучили на карантин. І вся країна завмерла в очікуванні закінчення слідства. Мені не зрозуміло, чому в усіх гріхах звинувачують саме мене, якщо 28 травня минулого року Кабмін звільнив мене з посади? Як я міг зашкодити проведенню імунізації? Тим більше що в тому ж таки листі на ім’я прем’єр-міністра слідчий чомусь оминає той факт, що імунізацію було зупинено саме на розпорядження ГПУ.

— Тобто ГПУ має розслідувати обгрунтованість дій ГПУ?

— Прокуратура мала привід для винесення такого розпорядження. Надто великий був тоді резонанс. Прилучилася політика. Інша річ — чи були чіткі підстави? Таких підстав, на мій погляд, не було. Скасування ж розпорядження мало базуватися на юридичних, а не на медичних висновках. А це результати слідства. І якби не втручання політики, то результати слідства могли б з’явитися ще торік у липні. Оскільки вже тоді були відомі позитивні результати сертифікації вакцини повторно в Україні, а також у Франції. У розпорядженні було написано: сертифікувати вакцину й отримати результати клінічних випробувань. Були позитивні результати клінічних випробувань
із Фінляндії. Були результати судово-медичних експертиз, які засвідчили, що вакцинація та госпіталізація 230 осіб не пов’язані між собою. Були висновки
трьох комісій МОЗу і ВООЗ про те, що смерть підлітка не пов’язана з вакцинацією, тобто розпорядження про припинення імунізації можна було скасувати ще в липні 2008 року. І далі передавати вирішення питання про продовження імунізації медикам. І МОЗ мусив би взяти відповідальність на себе. А так виходить, що розпорядження ГПУ досі діє.

— Але ж вас заарештували. Були ж якісь підстави? Ідеться ж не про затримку п’яного хулігана...

— Мене заарештували в робочому кабінеті в МОЗі, що викликало обурення директора Європейського регіонального бюро ВООЗ Марка Данзона, — тоді тривали перемовини щодо ситуації з вакциною з делегацією ООН високого рівня. Але слідчий має право обирати будь-який запобіжний захід. Хоча мають, знову ж таки, бути підстави. Стосовно мене це було виключно чинником психологічного тиску.

— Є інформація, що в обмін на свободу вам запропонували назвати тих, хто дав вам розпорядження дозволити одноразове ввезення вакцини. З огляду на ваш статус, це могли зробити лише дві посадові особи: міністр охорони здоров’я (ви перший заступник міністра) і прем’єр-міністр (ви головний державний санітарний лікар, підзвітний тільки урядові). У ЗМІ навіть підказки були. Але ви все взяли на себе, хоча вас звинуватили в перевищенні посадових повноважень...

— По-перше, це було б ганебною зрадою заради тимчасового порятунку своєї шкури. У нашій родині протягом останніх 200 років таких не було. По-друге, повноваження, дані санітарним законодавством України головному державному санітарному лікареві країни, такі великі, що їх важко перевищити.

— Ми знаємо про обурення ВООЗ. Чи була ще якась міжнародна реакція на ваш арешт?

— Надійшли листи від усіх міжнародних організацій, членом яких я був: Європейської токсикологічної асоціації, Американсь­кої організації токсикологів, Всесвітньої організації токсикологів. Свою думку з цього приводу висловили колеги в багатьох країнах. Були листи від художників, поетів, композиторів. Коли мене вже випустили, диригент Національної опери Герман Макаренко сказав: вони розуміли, що протистояти такій страшній державній машині, як Генеральна прокуратура, вони не можуть, але розучили «Мурку» і були готові зіграти її під стінами СІЗО, якщо мене не випустять...

— Вас випустили через три дні під підписку про невиїзд. Ви повернулися в Інститут токсикології ім. Л.Медведя, яким керуєте вже 15 років, і розпочалися звичайні слідчі будні. Вас викликали на допити...

— Вперше мене запросили на допит 17 березня 2009 року.

— І весь цей час ви не виїжджали за межі Києва?

— Коли в мене виникала така необхідність, я попереджав про це слідчого. А коли була потреба їхати в закордонні відрядження у складі урядових делегацій, запитував у слідчого, чи можу це зробити. Він не заперечував.

— Попри те, що ви вважалися головним підозрюваним у такій гучній справі, ви представляли Україну в складі урядових делегацій?

— Так, як гігієніст-токсиколог. Зокрема як експерт я беру участь у переговорах із СОТ уже понад 14 років. А не їздити просто не міг, оскільки потрібно було ухвалювати низку надзвичайно важливих для України рішень. Скажімо, котрі стосуються реєстрації хімічних речовин, що дуже вдарила по наших експортерах хімічної продукції в Європу. Так звана система РІЧ. Або гучна проблема забрудненої соняшникової олії. Адже ми змогли переконати ЄС, що Україна здатна проводити належний контроль. І в результаті заборону на експорт було знято. Ціна питання — два мільярди євро. Проте для цього була потрібна моя присутність у Брюсселі та Женеві.

— І до 26 травня нинішнього року слідство не тривожилося, що ви можете втекти, залишитися за кордоном?

— Виходить, ні.

— Однак 26 травня вас оголосили в розшук. Фотографії злочинця — доктора медичних наук, професора, заслуженого лікаря України, члена-кореспондента АМН, колишнього головного державного санітарного лікаря України — з’явилися на екранах телевізорів. А наступного дня телебачення повідомило, що ви в лікарні, нікуди не ховаєтеся. До того ж ваш адвокат на прес-конференції оприлюднив документи, в яких він офіційно попереджав ГПУ про вашу хворобу. Із підтвердженням, що ГПУ ці документи отримала.

— Чому мене оголосили в розшук? Мета та ж, що й гучний арешт, — примусити мене погодитися з тим, що я призначений винним. По-друге, я опротестував у суді законність порушення кримінальної справи. Суд було призначено на 1 червня. Дальші висновки можете робити самі.

— А після того, як вас показали в лікарні, розшук припинили?

— Ні. Наступного дня мене відвідали міліціонери, котрі засвідчили, що я на місці, й написали рапорт. Потім приїжджали слідчі з прокуратури і хотіли забрати мене на допит. Але лікарі їм відмовили, бо я хворий, а курс інтенсивної хіміотерапії, що його я зараз проходжу, вимагає госпітального режиму. І якщо не дотримуватися режиму, наслідки можуть бути фатальними. Але ордера на мій арешт ніхто не скасовував. Тому ГПУ вирішила створити ще один прецедент — направила в суд подання на відсторонення мого адвоката від справи. Такого теж ще не було. Хоча логіка зрозуміла. Якщо відстороняється адвокат, то всі наші позови в суди на незаконність дій ГПУ тощо перестають розглядатися, оскільки їх подавав саме мій адвокат. Я перебуваю в лікарні, а отже позбавлений можливості бути захищеним у суді. Я, звісно, можу взяти на себе ризик і піти в суд захищати себе самостійно. Але ордеру на арешт не скасовано. І якщо я прийду в суд, відразу буду заарештований, оскільки оголошений у розшук. По суті, мене повністю позбавили конституційного права на захист.

— І останнє. Що втратила Україна в цій історії? Адже навіть якщо посадять 200 осіб, то загрозу епідемії кору і краснухи для України не буде знято. Вакцина лежить на складах. Термін її придатності спливає у вересні...

— Передусім це іміджеві втрати для України. Наша країна, на жаль, показала, що гуманітарна допомога, якої вона попросила, не була використана через заборонні заходи, вжиті державою. Внаслідок цього громадяни не були допущені до гуманітарної допомоги. Одна річ, коли громадян не змогли загітувати пройти імунізацію, — тоді претензій до країни немає. І зовсім інша, коли держава не дала своїм громадян доступу до вакцини. Ми продемонстрували всьому світові, що взяли дев’ять мільйонів доз якісної вакцини, які могли бути використані в нас або в якихось бідніших країнах, де захистили б багатьох людей від хвороб і врятували б чимало життів. А ми їх узяли, але не використали. Цей випадок продемонстрував, що в нашій країні політики в боротьбі за вплив, а бізнес у боротьбі за ринки та держзамовлення готові знехтувати навіть здоров’ям кількох поколінь. Я ж не перестану переконувати людей: медицина поки що не винайшла ефективнішого й доступнішого способу захистити від небезпечних епідемічних захворювань, аніж щеплення. А ризики від щеплень непорівнянні з ризиками від захворювань.

Коментар правозахисника Семена ГЛУЗМАНА

— Я звичайний лікар, який не є спеціалістом у сфері вакцинації. Але я ще й громадянин України. І мені соромно. Для мене, колишнього радянського політв’язня, це жах. Тому що коли впала радянська система, я був абсолютно впевнений: такого, що коїться сьогодні, бути вже не може. Виявляється, може. І може бути спокійно та безкарно. Знову спецслужби, які займаються тим, чим вони, за логікою, не повинні займатися. Спокійно оголосити в розшук людину, котра не тільки не переховується, а ще й їздить за кордон у складі урядових делегацій. А потім прекрасна телевізійна картинка, де вона махає рукою з вікна лікарняної палати. Це при тому, що напередодні фотографії Проданчука показують по телевізору як утікача від закону. Це просто не має назви. І мені дуже жаль, що це відбувається в моїй країні. Це чудова ілюстрація того, хто є при владі. З паном Проданчуком, який одночасно перебуває і в лікарні, і в розшуку, ми знайомі поверхово. Але я знаю, що він класний спеціаліст. Про це кажуть усі. І його колеги, і навіть його недоброзичливці. Усі кажуть, що він чудовий спеціаліст і чудовий менеджер. Але при чому тут він? І чому потрібно створювати такий шабаш, коли цілком зрозуміло, що ця справа завалиться. З відходом цього президента чи до його відходу, але завалиться. І знову будуть винні рядові слідчі, котрі виконують чиюсь волю. Кілька днів тому один компетентний працівник спецслужб сказав мені, що це абсолютно замовна справа. Що всі це там розуміють. Це був не той слідчий, не той оперативник, який веде справу Проданчука. Це була просто людина, котра в силу своїх професійних обов’язків розуміє, що там відбувається. І це соромно. Це ще одна ганьба для України.