«Мене помістили в окрему палату, щоб ніхто не бачив, як я вмираю…» - Здоров’я - dt.ua

«Мене помістили в окрему палату, щоб ніхто не бачив, як я вмираю…»

22 липня, 2011, 14:02 Роздрукувати Випуск №27, 22 липня-13 серпня

Усе почалося в далекі сімдесяті роки з першої невдалої операції на правій нирці у Вінницькій обласній лікарні ім. М.Пирогова.

Усе почалося в далекі сімдесяті роки з першої невдалої операції на правій нирці у Вінниць­кій обласній лікарні ім. М.Пи­рогова. Хірурги-початківці на радощах від того, що знайшли й при­брали камінь, забули про дру­­гий. З цієї невдалої операції й виникла урологічна проблема, якої не вдалося позбутися до сьогодні.

Через 12 років на цій самій нирці було проведено повторну і знову невдалу операцію в 7-й київській лікарні (що на Соло­м’ян­ці), а через десять днів третю. У результаті — сепсис, хронічний пієлонефрит, хвороба Боткіна і восьмимісячна інвалідність. Після цього я всіляко остерігався випадкових хірургів, але все одно потрапляв до них. Мабуть, багато їх розвелося в нас.

В Жовтневій (нині Олександ­рівській) лікарні в 2001 р. по швидкій допомозі мені видалили камінь у лівій нирці. Відсут­ність професійних навичок хірургів призвела до прихованої гематоми, яка ледь не довела мене до смерті...

Така коротка передісторія мого звернення до Інституту урології з попереднім діагнозом: «МКХ. Рецидивні коралоподібні камені справа. Післяопераційна стриктура МСС зліва. Хронічний пієлонефрит».

Тепер, після численних операцій, я починаю повільне відновлення, але про все своєю чергою.

На початку 2007 р. у мене виникли проблеми з лівою ниркою, і мені порадили звернутися до Інституту урології. Там я познайомився з білим як лунь професором. Спочатку він справив враження суцільної доброчесності. Його дещо вповільнені рухи, мова, манера спілкуватися вселяли надію на позитивний результат лікування будь-якої страшної хвороби.

Мені було запропоновано операцію. Я спочатку відмовився, обережно поцікавившись, що в цьому разі мене чекає.

— Гідронефроз! — почув я.

— Чи є гарантії на позитивний результат операції?

— Гарантії дає ощадкаса! — відповів він. Я погодився на операцію, не підозрюючи, що добровільно підписав собі вирок на роль піддослідного пацієнта...

Напередодні операції мене запросили до кабінету професора. Від бувалих людей я вже знав, що йтиметься про оплату операційних послуг, що професор індивідуально призначає кожному суму в доларах або гривнях, і що більше нікому нічого платити не треба. Але платити доводилося. До­водилося купувати ліки, оплачувати працю няньок і медсестер.

У виписці сказано: «15.01.07 виконано операцію — пієлолітотомія, пластика МСС, нефростомія з інтубацією сечоводу зліва. Нефростому і дренажі видалено. Рана загоїлася первинним натягненням. Виписано з клініки в задовільному стані та відповідними рекомендаціями».

У поліклініці за місцем проживання районний уролог (швидше за все колишній двієчник) рясно змащував мою рану купленою за його ж рецептом маззю (не пам’ятаю якою), і з кожною новою перев’язкою рана дедалі більше запалювалася і ставала загрозливого темно-червоного кольору. Благо, що в мене ще залишався порошок, спеціально розроблений покійним академіком Ю.Шев­ченком для афганців. Засипавши ним рану, я через тиждень вийшов на роботу...

Але вже на початку березня з’явилися ниючі болі в попереку. Виснажлива слабкість і підвищена температура практично не полишали мене. Це змусило знову звернутися до Інституту урології. Там констатували загострення хронічного пієлонефриту, поставили в нирку стент і після нормалізації температури виписали з клініки.

У квітні все повторилося на більш жорсткому рівні, що знову ж таки привело мене до інституту. Тут після нетривалого лікування видалили поставлений у березні стент — у результаті нове загострення хронічного пієлонефриту затягнулося до кінця травня, після чого я виписався з клініки інституту і став до своєї основної роботи.

Наприкінці червня мені довелося обслуговувати приймально-передавальну апаратуру в нічний час. Завжди в таких випадках доводилося займатися і ремонтом апаратів, які вийшли з ладу. Під ранок почувався абсолютно знесиленим. Здавши зміну, я насилу добрався додому. Температура тіла перевищила 39 градусів, усе боліло.

Я нікуди не звертався по допомогу — марно! Від високої температури доводилося рятуватися рідким анальгіном, після чого наставало полегшення, а потім усе повторювалося знову.

При ультразвуковому обстеженні в клініці Інституту урології лікар, диктуючи свої висновки операторові, серед іншого сказав: «Кіста лівої нирки розміром до десяти сантиметрів». Це стурбувало мене, і я почав чекати резюме свого лікаря.

«У вас усе гаразд! — почув я впевнену відповідь. — Втім, я уточню», — додав він.

Рано вранці четвертого липня мене розбудив професор і, оглянувши, призначив операцію без жодної підготовки. Було виконано (як значиться у виписці) «Роз­тин і дренування сечового набряку, паранефриту зліва, неф­росто­мію». Виписали мене 26 липня з нефункціонуючим лівим сечоводом і нефростомою в нирці, не пояснивши, що робити і як поводити­ся в подібних випадках. До всього доводилося доходити самому, шля­хом численних спроб і помилок.

30 серпня там-таки, в Інс­титуті урології, було проведено заміну нефростомічного дренажу. З цієї миті немов щось сталося в моєму організмі, бо почався тривалий період боротьби з сольовими відкладеннями, які блокували відтік сечі з нирки. Вже на сьомий, а часто й на четвертий день доводилося встановлювати нову нефростому, а це було можливо тільки в лікарняних умовах. Доводилося по швидкій допомозі звертатися до Олександрівської лікарні, яка обслуговує район мого проживання. Скількох нарікань, принижень, неприхованих образ довелося наслухатися! І так упродовж більш як трьох років...

Не краще було і в Інституті урології. До всього мій лікар заявив, що інститут не має можливості нескінченно обслуговувати мене, і я мушу сам навчитися встановлювати нефростому в домашніх умовах. Треба сказати, що заміни нефростоми я спочатку не оплачував, вважаючи, що інститут, створивши проблему, повинен її і розв’язати. Упев­нений, що саме це й викликало таку реакцію лікаря.

Трохи зміцнівши, я знову звернувся до того самого Інсти­ту­ту урології для подальшого пла­­но­вого оперативного лікування (видалення нефростоми). Про­фесор сказав: «Якщо маєте бажання і можливості, будемо оперуватися». Я тоді ще вірив у нього і його здібності.

У виданій виписці сказано: «05.11.07 р. виконано операцію уротеропієлоанастомоз, н/c з інту­бацією сечоводу зліва»... У післяопераційний період виник жорстокий і тривалий пієлонефрит з високою температурою. Кілька разів була спроба купірувати загострення встановленням стента, але безуспішно. Я ставав проблемним хворим, якого терміново треба було виписати з клініки, але рана не загоювалася і гноїлася. І коли намітилося перше прояснення, мене, після сорокадводенного лікування, нарешті виписали. Як і до того, не функціонував лівий сечовід, залишилась і нефростома в нирці.

На перев’язку я зрідка ходив до Інституту урології, а на заміну нефростоми — коли як ви­падало — то до інституту, то Олександ­рівської лікарні.

Минуло трохи більше місяця, і в січні 2008 р. довелося знову звернутися до Інституту урології. На жаль, підтвердилися найгірші мої підозри: з післяопераційного рубця поза нефростомічним дренажем почали з’являтися гнійні виділення з домішкою вмісту товстого кишківника.

Самопочуття моє катастрофічно погіршувалося. Мене помістили в окрему палату, щоб ніхто не бачив, як я вмираю, але я не здавався.

Нарешті на допомогу урологам з Інституту хірургії і транс­плантології АМН України було запрошено старшого наукового співробітника доктора медичних наук Білянського Леоніда Самій­ло­вича. Оглянувши мене, він заявив, що моє захворювання не за його профілем, але порадив, як і чим промивати заочеревинний простір.

Після процедур, призначених консультантом, мене лихоманило, підвищувалася температура, сеча забарвлювалася в синюшний колір (колір промивки), мені чимдалі гіршало. Перев’язки (до 12 разів протягом доби) я робив сам. Ніхто не міг зрозуміти, що ж зі мною відбувається.

Не знаю, чим би закінчилося моє перебування в інституті цього разу, але самого професора терміново прооперували, а мене передали іншому лікарю, з яким у мене склалися дружні стосунки. Він запросив з Українського проктологічного центру другого консультанта, після огляду мене перевели до проктологічного відділення 18-ї лікарні, а наступного дня прооперували, виконавши так звану дивертивну трансверзостому. Таким чином, крім наяв­ної нефростоми, мені ще повісили (перепрошую за медичні подробиці, але без них не обійтися) калоприймач на зовнішню стінку живота.

Я не жив, а постійно відстежував роботу своїх штучних видільних систем.

Одного разу опівночі перестала функціонувати моя нефростома. Не сподіваючись на «швидку допомогу», я вирушив в Олек­санд­­рівську лікарню. Але ні медсестра, ні молодий лікар не змог­ли замінити нефростому. І тоді з’явився черговий лікар А.В. «Ви знову в нас! Звертайтеся у свій Інс­титут урології» — заявив він. Довідавшись, що я прибув не в ма­шині швидкої допомоги, він від­правив мене додому, заявивши: головне — не нашкодити, хоча від його дій уже сильно кровоточила нирка.

Я провів жахливу ніч, коли, здалося, час зупинився. А вдосвіта мене вже оперував професор, і після шестиденного перебування в клініці мене виписали в задовільному стані. У виписці значиться: «...при спробі встановити нефростому в умовах Жовт­невої лікарні черговим лікарем було викликано кровотечу, купіровано консервативно, нефростому не встановлено, прибув в Інститут урології для встановлення неф­ростоми».

Минуло більше року, як мені блокували низхідну частину товс­того кишечнику від травного трак­­ту, що спричиняло великі незручності. Мені радили проконсультуватися з цього приводу в Інс­­титуті хірургії і трансплантології. Я зв’язався телефоном із завідувачем відділення хірургії, стравоходу, шлунка й кишечнику Іваном Михайловичем Тоду­ро­вим і, стисло описавши свою проб­лему, отримав попередню згоду на закриття трансверзостоми. 30.03.2009 р. мене прооперували, закривши трансверзостому, видаливши жовчний міхур, і таким чином я нарешті позбувся калоприймача.

На жаль, не минуло й п’яти місяців після закриття трансверзостоми, як знову мимо нефростомічного дренажу з післяопераційного рубця з’явилися гнійні виділення. Мені нічого не залишалося, як іти на уклін в Інститут хірургії і трансплантології до І.Тодурова.

Спочатку він запропонував звернутися в інший лікувальний заклад.

— Шукайте спеціалізовану клініку! — сказав він. — Чому ви зациклилися на нас?

— Якщо ви взялися вирішити цю проблему, — відповів я йому, — то доведіть її до кінця. Якщо ж вона вам не під силу, то хоч підкажіть, де її можна кардинально вирішити.

— Ви вирішіть спочатку свою урологічну проблему, — опанувавши себе, промовив він.

— Однак урологи стверджують, що насамперед слід вирішувати проктологічну проблему, — заперечив я йому.

— Кардинально ваша проблема вирішується, якщо видалити нир­ку! — заявив він. — Зможете жи­ти з однією ниркою?.. Ідіть і при­­несіть мені висновок урологів!

Я взяв висновок в Інституті урології, в якому було написано: у разі видалення нирки настане ниркова недостатність, що швидко призведе до летального кінця...

Після цього я вирушив в Ук­раїнський проктологічний центр.

Я вже багато в чому зневірився й ні від кого не чекав нічого хорошого, а прийшов так, аби перед собою бути чесним у тому, що зробив усе можливе. Поба­чивши на дверях табличку з написом «професор», постукав.

— Увійдіть! — почув гучний задерикуватий голос.

Я переступив поріг і опинився перед професором Олександ­ром Івановичем Пойдою, віце-президентом асоціації колопроктологів.

Прооперували мене 27.10.2009 р. ­У виписці написано: «Виконано резекцію низхідної ободової кишки з ручним термінотермінальним анастомозом, низотестинальна інтубація».

Після виписки я ще понад п’ять місяців безпосередньо перебував під наглядом професора О.Пойди...

Часте оперативне втручання протягом трирічного періоду підірвало працездатність мого організму, і наприкінці листопада я почав відчувати біль уже в правій поперековій ділянці. Темпе­ратура тіла підвищилася до
39 гра­дусів, припинилося самостійне сечовипускання. Ніч я промучився. І знову лихий попутав мене звернутися в Інститут урології...

Вранці 4 грудня 2009 р. до мене в палату зайшов лікар і запропонував підписати заяву, яка зняла б з усіх відповідальність за наслідки майбутньої операції. Такого повороту подій я не очікував, але з’явився професор, і я здався... Через кілька хвилин мене на каталці відвезли в операційну.

У виданій мені виписці написано: «14.12.09 хворому встановлено перкутанну нефростому справа. Після встановлення нефростоми стан хворого нормалізувався, загострення пієлонефриту купіровано. Обидві нефростоми працюють адекватно». От­же, уже дві нефростоми в мене було в нирках (ліворуч та праворуч), і, відповідно, по сечоприймачу висіло по боках. Мене пригнічувало не те, що було зроблено абсолютно непотрібну операцію, а те, що про мене відразу всі забули і, не пояснивши, як змінювати й де брати зовсім незнайомий мені тип нефростоми, що до того ж не поставляється в аптечну мережу, виписали з клініки.

Перед випискою я зайшов до професора. Він був у доброму гуморі. Я нагадав йому його ж обіцянку взятися за відновлення мого лівого сечоводу відразу після вирішення проблеми з товстим кишечником, яку благополучно розв’язав Олександр Іванович Пойда.

— Про що ви кажете?! — заперечив він мені. — До нього (сечоводу) не підступитися й самому Господу Богу! Живіть і радійте, що все так вдало скінчилося.

Побажавши йому щасливо зустріти Новий рік, я вийшов. Жити не хотілося.

Проте трохи оклигавши після цієї операції, 8 лютого 2010 р. я в плановому порядку прибув у клініку Інституту урології для видалення (другої) так званої перкутанної нефростоми, і каміння у правій нирці. Перед операцією професор мені сказав, що йому коштувало великих зусиль переконати Першу особу дати згоду на її виконання.

Мені досі було важко витримувати кожне нагадування про попередню операцію, і я намагався не згадувати про неї. А тут, виявляється, планувалося встановлення перкутанної нефростоми на все моє подальше життя...

А ось дослівно останній запис у виданій мені післяопераційній виписці: «10.02.10 р. хворому виконана операція пієлолітотомія, нефростомія з інтубацією сечоводу праворуч. Після­операційний період проходив із загостренням пієлонефриту. Неф­ростому ліворуч замінено на нову, пієлонефрит купіровано, нефростому праворуч видалено на 27-му добу, пов’язка (саме так і написано! — В. Ф.) зажила вторинним натягом. Нефростома ліворуч працює адекватно». І нічого про каміння...

На післяопераційному знімку видно великий камінь в оперованій нирці. Мені пояснили, що його не видалили, побоюючись ниркової кровотечі. Чи так це насправді — таємниця Інсти­туту урології...

У результаті лікування в клініці цього інституту я отримав другу групу інвалідності, довічну нефростому в лівій нирці, невидалений камінь у правій нирці й спустошеність своїх фінансових заощаджень на чорний день.

На цьому можна було б закінчити мою сумну сповідь, але події набули несподіваного повороту під час останньої зустрічі з професором Пойдою.

— А що ви робитимете з цим? — показав він на мій сечоприймач.

— Гадки не маю, — відповів я йому. — В Інституті урології мені сказали, що такою проблемою ніхто не займається.

— Ідіть в Інститут раку до Едуарда Олександровича Ста­ховсь­кого! І можете сказати, що це я направив вас до нього, — додав він.

… Незважаючи на ранній час, перед кабінетом професора Стаховського був натовп. Я став у чергу.

Вивчивши всі мої виписки й знімки, професор Стаховський передав їх завідувачу відділення онкоурології зі словами: «Госпі­талі­зуйте! Подивимося, чим йому можна буде допомогти після 20 операцій».

2 листопада 2010 р. мене успішно прооперували, а 16 листопада виписали під нагляд районного уролога, до якого, остерігаючись наслідків його лікування, я так і не звертався.

У виписці короткий запис: «Пластика МСС зліва за Андер­сен-Хейнцом».

На цьому скінчилися мої ходіння по муках. Уперше післяопераційний період минув без звичного загострення пієлонефриту. Я, у буквальному сенсі, зміг розпочати життя (!) спочатку.

Р.S. Редакція має документальне підтвердження фактів, вик­ладених автором цих записок.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво