Маля у пробірці... з тріщиною - Здоров’я - dt.ua

Маля у пробірці... з тріщиною

12 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 12 травня-19 травня

У середині травня світ відзначає День матері. Недавно й ми приєдналися до цього світлого святкування, хоча вшановувати матерів один раз на рік — образливо мало...

У середині травня світ відзначає День матері. Недавно й ми приєдналися до цього світлого святкування, хоча вшановувати матерів один раз на рік — образливо мало. Хоч би там що казали, але материнство — найбільша праця і найбільше щастя на землі.

Проте саме цього дня мені хочеться згадати про тих жінок, які найбільше у світі мріють про дитину, але не можуть стати матерями. Ви не помічали, з якою заздрістю вони проводжають молодих мам із візками? А з якою безвихідною тугою спостерігають де-небудь у парку за першими кроками малят — чужих малят? Від туги й безнадії вони божеволіють, особливо коли дізнаються, що молоденька сусідка недавно народила другого, а подругу дитинства вчора відвезли до пологового будинку. Найчастіше в бездітних сім’ях свекруха з труднощами приховує свою ворожість до невістки, та й чоловік стає інакшим, а його втішання звучать фальшиво, як докір. І хоча лікар уже давно написав у картці вирок — безплідність, усе ж пацієнтка поспішає до нього на прийом, як за порятунком — а раптом уже придумали щось таке, що обов’язково допоможе? Ну не може бути, щоб у ХХI столітті жінці відмовили в такому малому — народити дитину.

...З Іриною, моєю колишньою студенткою, ми часто розмовляємо по телефону, проте бачимося дуже рідко — заважають справи. Востаннє я бачила її восени на кінофестивалі — зеленоока красуня з копицею рудого волосся випромінювала щастя. За кілька місяців, що минули відтоді, вона дуже змінилася — опущені плечі, погаслі очі й голос, повний розпачу. Іра працює на одному з телеканалів, за напруженою роботою якось і не помітила, що від дня весілля минуло сім років. Та, судячи з дорікань, про це добре пам’ятала її свекруха. Проблему загострювало ще й те, що її чоловік Ігор у першому шлюбі мав сина, отже тепер усю провину його родичі переклали на нову невістку.

Спочатку Ірині здавалося, що тільки в неї таке горе, але, походивши по лікарських кабінетах і консультаціях, вона переконалася: подруг по нещастю дуже багато. Та й статистика не втішає — кожен сьомий шлюб у країні розпадається через безплідність. І майже 35% жінок так званого репродуктивного віку не можуть мати дітей. Багатьом, кажуть, нашкодив Чорнобиль. Коли на ЧАЕС сталася катастрофа, вони ще з кісками бігали, а мирний атом порушив гормональне дозрівання. Не знаю, чи враховують цей вплив офіційна медична наука і практика, але всілякі екстрасенси та цілительки дуже навіть враховують — саме на цей чинник вони списують усі невдачі. Ірина, як і тисячі таких самих нещасних, чимало грошей переносила всім, хто обіцяв допомогти її горю. Лікували травами і всякими ліками, знімали пристріт, виготовляли чудо-амулети — і все марно.

Зрештою, мені вдалося переконати Іру звернутися по допомогу в спеціалізовану клініку, на логотипі якої красується лелека з немовлям. Та коли вона прийшла до лікаря, який лікував її, щоб узяти виписку з картки, той відмовив жінку від цього задуму, знайшовши майже сотню причин, чому не варто туди йти. І як останній аргумент прозвучало: «У них гарантія всього 50%! Ти зрозумій — народжує тільки кожна друга пацієнтка! Уявляєш, як буде прикро, коли заплатиш гроші — а ціни там високі, — і нічого не вийде?..»

Одного разу лікар подзвонив і радісним голосом повідомив: «Збирайся! У Києві відкрилася філія закордонного інституту — там просто дива творять! Черга — на рік уперед, але протекцію я тобі обіцяю». І продиктував адресу. Через годину Ірина вже була в кабінеті головного лікаря. Так, нічого схожого на районні поліклініки, — охорона, євроремонт, тиха музика, турботливий медперсонал. І, здавалося, не було жодного запитання, на котре б не відповіли...

Пізніше, аналізуючи події, Ірина згадала, що новий лікар неуважно дивився її картку, а коли вона почала турбуватися — чи потрібно знову проходити обстеження і здавати проби, він відповів: — «Ні. Вас вів дуже досвідчений лікар, достатньо того, що є в картці. Готуйте гроші і через півроку прийдете на операцію. Власне, це буде навіть не операція, а просто процедура». Лікар уважно дивився на пацієнтку — чи влаштовують її такі терміни. Звичайно, не влаштовували, чекати не хотілося жодного дня. Але якщо раніше, то доведеться трохи доплатити за терміновість. Ірина погодилася.

Згадуючи той день, Ірина гірко посміхається. Вона приїхала до клініки ще до відкриття — не могла вдома чекати. Швидко віддала гроші — як і домовлялися, шість тисяч гривень — і пішла в палату. Обіцяна нескладна процедура насправді виявилася операцією під загальним наркозом. З наркозу її виводили довго, але вона знову ледь не знепритомніла, коли почула, що за медикаменти треба заплатити окремо.

— Скільки?

— Небагато. Ми вам зробимо знижку — потрібно лише п’ять тисяч гривень.

Чоловік забрав її додому, і поки на сімейній нараді думали, де роздобути гроші, у лабораторії в пробірці мало зародитися нове життя. Просто зобов’язане було зародитися! Ірина поглядала на годинник — не терпілося зателефонувати в інститут і довідатися, чи все гаразд. Голос лікаря звучав бадьоро: все о’кей, але операцію проведемо не завтра, а через день, і якось плутано пояснив чому.

Ввечері подзвонив лікар, який її лікував, і теж підтвердив, що все йде як треба. Ірина дістала з холодильника шампанське, щоб із чоловіком відзначити хорошу новину, але забобонний Ігор відмовився — ще наврочимо! Давай день почекаємо.

І знову чемний лікаря і усміхнений асистент: «Ірино Василівно, вам залишилося заплатити всього п’ять із половиною тисяч гривень, і вважайте, що ви вже матуся.

Іра як стояла, так і сіла:

— У мене немає таких грошей! Ви ж на консультації сказали, що це все обійдеться у шість тисяч гривень!

— Так, перша операція стільки й коштувала. Проте зачаття відбулося у пробірці, і необхідно, щоб майбутня дитина розвивалася у вашому лоні, а це складна операція. Не залишати ж ваше маля у пробірці, правда?

Щоб зблідла пацієнтка не зомліла, асистент утішив: «Ми добре знаємо вашого лікаря, заради цього зробимо скидочку — 5%. Якщо до вечора заплатите, завтра вранці проведемо операцію».

Неважливо, як пережили цю ніч Ірина, її батьки та чоловік, де діставали гроші — кого це хвилює. У крайньому разі, не лікаря з інституту. Перебуваючи в доброму гуморі, він провів пацієнтку до операційної, а наступного дня вона вже була вдома. Чоловік ходив біля неї навшпиньки — на роботі задля такого випадку взяв відгул. Примчала мама з лимонами й апельсинами, тато дзвонив із роботи кілька разів на день. Майбутній мамі лікарі рекомендували більше лежати, вживати вітаміни й колоти якісь ліки п’ять разів на добу. Як пояснив лікар: «Для підтримки організму в стані вагітності». Медпрепарати порадили купувати в інституті, їх сюди привозять прямо з Америки, в інших місцях вони набагато дорожчі. Але це вже дрібниця — тисяча гривень. Про ціну ліків повідомили тільки чоловіку, напевно, щоб не засмучувати пацієнтку. Він, звичайно, дружині не сказав ані слова, мовчки вручив різнокольорові ампулки. Іра годинами висіла на телефоні, телефонувала подругам: «Ой, здається, у мене вже токсикоз, щось у голові паморочиться...»

Але щасливий стан тривав недовго. Через десять днів стало зрозуміло, що «підтримувати стан вагітності» немає жодної потреби, а слова лікаря «все о’кей» були втішальним призом...

Вона продовжила відпустку за свій рахунок, знову поїхала в інститут. І, зібравши всю свою мужність, щоб не розплакатися, запитала: чому так сталося? Лікар із посмішкою, не відводячи очей, пояснив, у чому перевага американської медицини — вона завжди каже пацієнтові правду. Отож, у пробірці було не два зародки, як очікувалося, а один. І той — досить слабенький. Але всі сподівалися, що він усе-таки виживе. А він не виправдав сподівань.

— Чому? Мої яйцеклітини нежиттєздатні? Скажіть правду! — благала Ірина.

— Не хвилюйтеся, — тримав усмішку лікар. — Як би вам пояснити простіше — вважайте, що в пробірці була тріщинка. Проте для вас не все втрачено.

Він довго переконував, що тепер володіє ситуацією і розуміє, як потрібно діяти далі, і якщо шановна Ірина Василівна доплатить дещицю — п’ять із половиною тисяч гривень, — вони зроблять повторну операцію. Цього разу вже точно все вийде. І ще можуть і скидочку зробити — 5%.

Іра приїхала до мене якась тиха, розгублена, постаріла. Але за чашкою чаю пожвавішала й стала розповідати, навіщо їй потрібно ще раз іти в інститут. Вона, швидше за все, намагалася переконати саму себе, що варто спробувати ще раз. Та й лікар, який її лікував, теж радить. До речі, мама купила хороший коньяк, треба йому подякувати — він так переживав, дзвонив, підтримував. Я засумнівалася: яка користь із його переживань? Швидше за все, він за свій відсоток тривожився! Не таємниця, що лікар, посилаючи пацієнтку в приватну клініку, отримує свій, заздалегідь застережений, відсоток від сплаченої нею суми. Тому й посилають не туди, де краще, а туди, де вдалося домовитися про свою вигоду.

Ірина замислилася. Справді, попри тривале знайомство, лікар став дзвонити їй тільки після відкриття інституту, дуже вмовляв не зупинятися, а продовжити експеримент. В інституті теж неодноразово говорили, що добре його знають і тому довіряють — навіть обстеження не призначали, тільки кров у неї взяли, і все. Так, власне, було багато приводів, щоб переконатися в тому, на чиїй стороні «грає» лікар, який її лікує...

Та бідкайся— не бідкайся, а потрібно жити далі. Дитина стала ще бажанішою. Щоночі сниться руде маля, яке сходинками піднімається на дитячу гірку, але від страху боїться спуститися вниз, туди, де чекають його Ірина з Ігорем. Вона прокидається в сльозах і до ранку вже не спить. Дуже переживає. Ходила з чоловіком у Мінздоров’я, думала, може, там щось порадять, але її відіслали в міське управління охорони здоров’я, а там порадили написати скаргу... у Мінздоров’я...

Тут уже я не витримала. Довідавшись адресу громадської організації, котра займається захистом прав пацієнтів, пішла туди з Іриною на консультацію. Юрист запевнив, що вже зіштовхувався зі схожими ситуаціями і, спираючись на досвід, може порадити одне — звернутися до суду. Для початку потрібно пред’явити позов, вимагаючи, щоб клініка повернула гроші за безрезультатні операції, які були проведені без відповідного обстеження і передопераційної підготовки пацієнтки, а також вимагати компенсацію за лікування й моральну шкоду. Власне, медики з самого початку вчинили нечесно, коли під час першої консультації назвали суму шість тисяч гривень як остаточну. А якщо Ірина колись вирішить звернутися до іншої клініки, то спочатку має зібрати про неї відомості й познайомитися зі щасливицями, котрі там завагітніли і приходять на консультації. І запам’ятати — обов’язково потрібно зберігати всі договори, рецепти, чеки, виписки — не можна викидати жодного папірця. І не соромитися попросити зазначити в договорі суму, яку необхідно сплатити за медичні послуги.

Корисна порада, чи не так? Справді, якби зразу сказали, що все коштуватиме приблизно тисяч двадцять, Ірина б ще добре подумала і, швидше за все, відмовилася б. А так упіймалася на їхній гачок — зробивши одну операцію, мусила платити за другу, а потім за ліки... Тепер вони просять ще п’ять із половиною тисяч гривень, але хто знає — чи зупиняться на цьому? Таке враження, що туди на прийом приходять тільки дуже забезпечені люди. Але Ірина стверджує, що звертаються пацієнтки в основному небагаті, з усього видно — зібрали останні гроші й готові на все, тільки б народити дитину. І, що цікаво, дуже багато жінок з інших міст, очевидно в провінції цього питання аж ніяк не вирішити. Напевно, їх теж приваблює заморська вивіска і невисока (спочатку!) ціна за жіноче щастя.

Ірина відмовилася звертатися в суд. Гадаю, бізнесмени від репродуктивної медицини таку можливість передбачили заздалегідь. У пацієнтки на руках тільки копія договору, в якому зазначено, що платити вона має за прейскурантом, і водночас немає жодного чеку про оплату. (До речі, це практикується в багатьох клініках: платиш гроші, а замість чеку — усмішка медсестри.) Проблематично довести також, які саме процедури їй робили, які лікарські препарати вводили. Одержати виписку з історії хвороби не вдалося — телефоном відмовляють, а в приймальню — охорона не пропускає. Іра вже кілька разів продовжувала відпустку за власний рахунок , боїться, що її скоро звільнять. Експерименти не минулися марно — безсоння і стрибки тиску стали її постійними супутниками, поболюють нирки. Аби вивести з цього стану, потрібно знати, що насправді їй кололи, які пігулки давали, однак, зі зрозумілих причин, це стало лікарською таємницею. Лікар, який її лікував, вмовляє не подавати позову, втішаючи, що шанси в самої Ірини досить високі — просто в інституті лише 25% гарантії. Мало, але ще спроба-дві — і все вийде.

Фахівці стверджують, що з першої спроби справді дуже складно завагітніти. Але якщо жінка пройшла ретельне обстеження, лікарі цілком можуть визначитися — варто їй рекомендувати таку операцію чи ні. Стовідсоткову гарантію успіху, звичайно, ніхто не може дати, але попередити про те, що шансів немає взагалі, — лікарі зобов’язані, бо деяким пацієнткам така операція протипоказана. І проводити її чи ні — питання совісті та лікарської етики. До речі, до проблеми бездітності в багатьох європейських країнах підходять із усією відповідальністю. Держава компенсує витрати на штучне запліднення, якщо лікарі рекомендують таку операцію, причому не одну, а дві або три спроби. Таким чином не тільки підвищують народжуваність, а й рятують самих жінок від депресій та зривів, допомагаючи їм реалізувати невід’ємне право стати матір’ю. У нас же бездітні жінки залишаються сам на сам зі своїми бідами, ставлення до них важко назвати цивілізованим.

…Мені здається, що Ірина дозволила оприлюднити історію свого нереалізованого материнства не з бажання поскаржитися на гірку долю, а щоб застерегти таких самих нещасних, як вона, жінок від надмірної довіри до людей у білих халатах, які не роздумуючи беруть чималі гроші і легко обіцяють те, що не завжди вдасться навіть Господу Богу, — зробити бездітну жінку матір’ю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво