ЛЮДИНА, ЩО СКОРИЛА БІЛЬ - Здоров’я - dt.ua

ЛЮДИНА, ЩО СКОРИЛА БІЛЬ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Суспільство не зникне, поки в ньому є хоча б один, хто вміє лікувати, і хоча б один, хто хоче видужати...

Суспільство не зникне, поки в ньому є хоча б один, хто вміє лікувати, і хоча б один, хто хоче видужати.

Гіппократ

Перш ніж розпочати розповідь про унікального лікаря й ученого, який здійснив прорив у напрямі, що раніше вважався безперспективним, хотілося б навести витяги з деяких документів.

«Відповідно до статистичних даних, від болю у спині страждають 5 мільйонів наших співгромадян, причому кожному десятому захворілому... загрожує інвалідність. Тим паче що традиційний спосіб ліквідації джерела болю (міжхребцевих гриж) на операційному столі межує з великим ризиком ускладнити стан хворого.

Тим часом науковий потенціал нашої держави дозволяє не лише розв’язати проблему болю в спині, а й надати не менш ефективну лікувальну допомогу дітям із ушкодженнями нервової системи. І тут втрати суспільства не вимірюються тільки коштами. Щороку кількість дітей-інвалідів із цими захворюваннями зростає на 20 тисяч.

У 80—90-х роках минулого століття в Україні за завданням Військово-промислової комісії при уряді колишнього СРСР проведено фундаментальні дослідження, що дозволили по-новому поглянути на вічну проблему болю. Єдиним зберігачем інформації з цього питання, що нагромадилася за період закритих досліджень на території колишнього СРСР, є Київський інститут проблем болю. Мало того, його співробітникам за останні десять років удалося піти далі. Вони розробили й упровадили гарантовану й ефективну систему консервативного — без хірургічного втручання — лікування багатьох больових синдромів.

Вважаємо доцільним розглянути питання про подальший розвиток цього наукового напряму й активного впровадження в практику охорони здоров’я детально розроблених безпечних лікувальних технологій, які себе виправдали».

(Зі звернення народних депутатів України А.Єрмака, Ю.Спіженка, Г.Омельченка до прем’єр-міністра України.)

«...Дозволю собі підняти завісу таємниці, що оточувала одне з фундаментальних досліджень у медицині. Плоди цих досліджень можуть принести країні значні дивіденди.

Понад чверть століття тому мені було доручено очолити невеличку групу співробітників в одному з медичних науково-дослідних інститутів Києва. За порівняно короткий час кількість науковців, зайнятих дослідженнями нового напряму в медицині, становила понад сто чоловік, а інфраструктурне забезпечення закладу становила понад 800 одиниць новітнього устаткування та приладів. Остання за часом офіційна назва нашого закладу — Київська філія Українського НДІ неврології та психіатрії.

Настільки стрімке зростання було зумовлено увагою до наших розробок оборонного відділу ЦК КПУ. Ця інстанція зацікавила нашими дослідженнями Військово-промислову комісію при Раді міністрів СРСР. Звідси й асигнування на проведення дослідних робіт, що забезпечили й визначили за короткий термін вражаючі результати. Новизна методик, більшість із яких визнана піонерськими рішеннями, була захищена багатьма патентами.

Військово-промислова комісія включила наші розробки під шифром «Отдел-УМЗ» у групу найважливіших фундаментальних і прикладних досліджень президії Академії наук СРСР. Гриф «Совершенно секретно» у тих умовах забезпечував безперешкодний розвиток нового напряму, що грунтувався на нейрометамерній іннервації тіла людини. Майже 30000 пацієнтів одержали в стінах нашого закладу адекватну медичну допомогу, позбулися болю, що роками мучив їх. Традиційними методами допомогти цим людям було неможливо.

Почали вимальовуватися ще грандіозніші перспективи. Наш відділ було названо першим у списку науково-дослідних центрів країни, яким було доручено забезпечити впровадження державної програми «Клінічна експериментальна нейровегетологія та безмедикаментозні методи лікувального впливу», затвердженої урядом СРСР (постанова № 997 від 12.08.88 р.). Для реалізації цієї програми передбачалося виділити
2 млрд. 460 млн. рублів (за цінами 1988 р. — це половина кошторисної вартості заводу «КамАЗ»).

Берсенєв Володимир Андрійович — директор Інституту проблем болю, кандидат медичних наук, лікар-невропатолог вищої кваліфікації. Народився 1945 року в Естонії, у 1968-му закінчив Архангельський медичний інститут, у 1970-му — аспірантуру. З 1978 року живе та працює в Києві. В.Берсенєв — автор монографій і навчальних посібників, присвячених больовим синдромам і віковій невропатології, сотень наукових праць.

Під керівництвом доктора Берсенєва створено новий напрям у медичній науці, заснований на закономірностях нейрометамерної іннервації тіла людини. Ним розроблено технології ефективної допомоги хворим із хронічними больовими синдромами при захворюваннях опорно-рухового апарата, серцево-судинної системи, внутрішніх органів. Новизна цих лікувальних технологій захищена 15 патентами.

Інститут проблем болю тісно співпрацює з провідними клініками Швейцарії й інших країн. В.Берсенєв входить до складу міжнародної медичної компанії Geneva Medical Consultants, очолює компанію Sinergiplus Limited Douglas.

…Невдовзі не стало ні СРСР, ні його уряду. На жаль, під час корінних перетворень разом із водою вихлюпнули й цілком життєздатну дитину. …Наш заклад ліквідували, а його майно розтягнули по засіках різних НДІ. …Ніхто не заступився за сформований колектив науковців, не говорячи вже про ті 5000 квадратних метрів, на яких заклад містився. Досі ці квадратні метри приносять загарбникам ренту в вигляді орендної плати з різноманітних офісів, які нічого спільного з медициною не мають.

Проте фундаментальні знання — на відміну від матеріальних цінностей — не піддаються ні «усуспільненню», ні «розкуркулюванню». Мені не залишалося нічого іншого, як створити Інститут проблем болю: щоб мати змогу продовжувати й розвивати роботи з застосування в лікарській практиці метамерних методик. …Аналогів нашим розробкам у світі немає.

Не підлягає сумніву, що впровадження методів і методик лікування на основі закономірностей нейрометамерної іннервації тіла людини уже на початковому етапі дозволить розв’язати дві важливі для держави проблеми.

1. Створення ефективної та гарантованої лікувальної допомоги людям, котрі страждають від хронічних больових синдромів.

2. Нова система знань — і це доведено численними клінічними спостереженнями — сприяє відновленню нервової системи в дітей, що одержали пологові травми, зокрема дозволяє подолати стійкі патологічні стани, узагальнено йменовані дитячим церебральним паралічем. Піддаються метамерному лікуванню розумово відсталі діти, діти, що страждають на генетичні захворювання, — хвороба Дауна, міопатія тощо. Тобто знайдено методи боротьби з захворюваннями, на які у світовій практиці немає реальних методів лікувального впливу».

(Зі службової записки директора Інституту проблем болю В.Берсенєва прем’єр-міністру України.)

Зміст ще однієї записки, що лежить на моєму письмовому столі окремо (її не можна читати спокійно), є сенс навести згодом.

Знайдіть лікаря

З історії відомий такий випадок. Якось Клеопатра приїхала в гості до Юлія Цезаря, із котрим у неї, за історичними даними, були більше ніж дружні взаємини. Понад рік жила вона в Римі. Зустрічалися вони рідко, але щодня спілкувалися в епістолярному жанрі. Якось прекрасна єгиптянка занедужала й написала про це імператору. Цезар дав їй таку пораду: «Знайди лікаря, котрого ненавидять інші лікарі, й у нього лікуйся».

Відтоді двадцять століть кануло в Лету. Але імператорською порадою, яка має, втім, глибокий зміст, не варто нехтувати й сьогодні.

…Приймальний час минув, процедури закінчено, ідуть додому останні пацієнти. Доктор Берсенєв запрошує пройти «туди» (назвати це приміщення директорським кабінетом просто язик не повертається). У маленькій кімнатці, до самісінької стелі заставленій полицями та стелажами, панує порядок і затишок. Знявши білосніжний халат, Володимир Андрійович стомлено сідає. Знаю — у лікаря Берсенєва сьогодні був дуже напружений день. Вечір у директора Інституту проблем болю теж обіцяє бути неспокійним. На столі його чекає тека документів, факсових повідомлень й історій хвороб, які він завжди уважно вивчає й аналізує. Ми ведемо неспішну розмову, яку раз у раз переривають телефонні дзвінки, мабуть, від можновладних людей із проханням комусь допомогти. Зранку до вечора у своїй міні-клініці — однокімнатній 20-метровій квартирі на Подолі — Володимир Андрійович приймає хворих дітей і дорослих, котрим до цього ніхто не зміг допомогти. А коли на землю опускається вечірня імла, до під’їзду нічим не примітного житлового будинку під’їжджають розкішні іномарки. Перед болем усі рівні — і прості смертні, й «сильні світу цього»...

Сьогодні за картотекою Інституту проблем болю можна вивчати географію не лише України й країн СНД. Лікар Берсенєв лікував громадян із більш як півсотні країн світу. Ось уже кілька років поспіль раз у квартал Володимир Андрійович їздить у Женеву, куди його постійно запрошують, і в тамтешніх клініках приймає зарубіжних пацієнтів. Він давно міг би не виснажувати себе поїздками та перельотами, а назавжди залишитися в благополучній Швейцарії. Але знову і знову повертається в Україну, де в тісному приймальному покої міні-клініки його з останньою надією очікують нещасні співвітчизники, багатьом із яких не по кишені діставатися до Києва, а про лікування за кордоном годі й говорити. Відрядження до Женеви дозволяють придбавати необхідні апаратуру й ліки (в Україні їх немає), аби вести прийом у Києві, безкоштовно допомагати дітям-інвалідам із сімей, що живуть за межею бідності. А музичними іграшками, привезеними Володимиром Андрійовичем для своїх маленьких пацієнтів із закордонних поїздок, діти настільки захоплюються, що навіть забувають про процедури.

Міопатія — не вирок

Уперше на прийом до лікаря Берсенєва 17-річну Таню Поліщук принесли на руках. Юна пацієнтка з дитинства слабує на важке неврологічне захворювання міопатію — м’язову дистрофію. В усьому світі на сьогоднішній день методів його лікування не існує.

Горе матері, котра дізналася від лікарів, що її дитя назавжди приречене бути прикутим до інвалідної коляски, по-справжньому зможуть зрозуміти лише ті, у кого є важкохвора дитина. Скільки поневірялася з донькою по лікарнях, і все безрезультатно.

— До чотирьох років Таня була звичайною дитиною — бігала, стрибала, — розповідає мама дівчинки Галина Олександрівна, що приїхала з дочкою на черговий курс лікування. — А потім помітили, що вона почала якось дивно ходити, постійно на руки проситься, ніжки втомлюються. Ортопед сказав, що це від клишоногості й виписав супінатори. Але невдовзі вона взагалі з трудом могла ходити, спираючись на скривлені стопи. У лікарні наклали гіпс, місяцями ніжки дитини були закуті в гіпсові чоботи. Так в інвалідній колясці й школу закінчила. Навчалася охоче, з інтересом. Кілька років тому Тані зробили операцію, але ходити вона не могла.

— А як тепер? — цікавлюся.

— Сюди ми пішки прийшли від наших київських родичів. А коли на вулиці не слизько, вона вже й сама ходить.

— І як часто вам доводиться приїжджати на лікування?

— Раз на квартал. Курс лікування зазвичай складається з п’яти сеансів.

— Давно лікуєтеся в доктора Берсенєва?

— Понад два роки. За цей час донька помітно змінилася, почувається набагато краще, жвава стала, інтерес до життя з’явився. Заочно закінчила бухгалтерські курси. Захоплюється рукоділлям, недавно светр собі зв’язала.

У цей момент з-за шторки, за якою приймала процедури, визирнула кароока усміхнена дівчина, взула модні чобітки й вийшла на середину кімнати.

— Якою ж ти стала красунею, Танюшо! І яка граційна! А я тобі подарунок приготував, — Володимир Андрійович простягнув дівчині фотографії. І вже звертаючись до нас: — Під час прийому фотографую дітей, їм це подобається. Найкращі знімки віддаю їм, а один залишаю собі для історії хвороби.

Подякувавши лікарю, мама з дочкою ідуть. «Навіщо їй тільки операцію робили?» — дивлячись їм услід, хитає головою Володимир Андрійович. І згадує свого першого пацієнта з аналогічним діагнозом. Нині хлопець спокійно піднімається на свій п’ятий поверх, а раніше ноги його зовсім не слухалися.

Проте, мабуть, найпоширеніший діагноз, із яким щодня зустрічається Володимир Андрійович, це ДЦП. Довгі роки дитячий церебральний параліч вважався невиліковною хворобою, принаймні важковиліковною. Метод метамерних ін’єкцій дозволяє цілком вилікувати або значно поліпшити стан майже 90 відсотків пацієнтів клініки, особливо якщо розпочати лікування в максимально ранньому віці. Організм дитини надзвичайно пластичний. Багато пацієнтів доктора Берсенєва, котрі не могли без сторонньої допомоги не те що пересуватися, а навіть їсти, пити, сідати на горщик, згодом майже нічим не відрізнялися від своїх однолітків, пішли у звичайну школу.

Лікар повинен лікувати головою

Захворювання хребта сьогодні стали одними з найпоширеніших. Остеохондроз, який раніше вважався хворобою літніх людей, стрімко молодшає. Дедалі частіше ми зустрічаємося з діагнозом «грижа міжхребцевих дисків». Перетискаючи спинний мозок і кровоносні судини, грижа заподіює людині пекельних мук.

У чому причина цього? Адже на біль у спині скаржаться не тільки люди «сидячих» професій, а й ті, хто займається фізичною працею, і навіть у дітей молодшого шкільного віку сьогодні діагностують грижу міжхребцевого диска. На думку доктора Берсенєва, причин кілька. Це умови та спосіб життя людини, її звички, довкілля. Дедалі частіше, очевидно, дається взнаки радіація, руйнуючи кісткові структури. І справа тут не тільки в Чорнобилі — аж ніяк не зник слід багаторічних випробувань смертоносної зброї на землі, на воді й у повітрі. Існує точка зору, і її важко спростувати, що випадки самовільних абортів, які почастішали на всіх континентах, уроджених патологій, дитячої інвалідності й інші страшні біди пов’язані з підвищенням радіаційного фону на планеті. Хоч як там, але кількість захворювань хребта неухильно зростає, причому в усьому світі. Всесвітня організація охорони здоров’я б’є з цього приводу на сполох.

— Досить довго оперативне втручання вважалося єдиною можливістю позбутися грижі в міжхребцевому диску й водночас неврологічного синдрому — супутника остеохондрозу. Усі ортопедичні інститути — в Україні їх три, а загалом у колишньому СРСР нараховувалося 23(!) — розробляли тільки хірургічні методи лікування. (Тим часом на всій території Союзу було всього два наукові центри, які займалися вивченням патології нервової системи при захворюваннях хребта.) І наоперували стільки, що... пора створювати підрозділ, який займався б хворими, котрі перенесли операції на хребті, — доктор Берсенєв на мить замислено змовкає, потім продовжує: — Тим часом кількість таких операцій у світовій практиці неухильно падає. Оскільки хірургічне втручання при остеохондрозі, за образним висловом одного популярного американського наукового видання, це те саме, що намагатися вбити молотком муху, що сидить на шибці. Навіть якщо приб’єш настирливу комаху, «осколки» до кінця життя не склеїти. Ускладнення, нові операції та страждання — сумна доля багатьох прооперованих на хребті. Цілком згоден із провідним російським вертеброневрологом професором Я.Попелянським, котрий дійшов однозначного висновку: оперувати необхідно лише 0,03 % хворих на остеохондроз, тобто 1 пацієнта з 300. Решту треба лікувати консервативно.

— Мануальні терапевти в нас і так не сидять без діла...

— Мануальною терапією повинен володіти кожен лікар, без винятку. Це нескладно й у принципі посильно навіть тендітній пані. Головне, щоб це був грамотний фахівець, щоб він володів спеціальними укладками й поворотами, без грубих силових прийомів. На жаль, у нас мануальною терапією нерідко займаються люди з могутніми м’язами, без глибоких пізнань у медицині. Тиснучи на хребет із зусиллям, вони часто рвуть зв’язковий апарат, а це небезпечно. У результаті травмування зв’язок виникають дрібні крововиливи в ділянці диска. А в людському організмі тільки кришталик ока і міжхребцевий диск не пронизані кровоносними судинами. Тож вони для імунної системи те саме, що чужаки, яких вона не чіпає, поки не помічає. Але якщо внаслідок травми крапелька крові потрапить на кришталик ока, то імунна система, зустрівши чужорідне тіло, яке не відповідає всім іншим структурам організму, дасть команду на його ліквідацію. Кришталик ока помутніє і людина сліпне на це око. Але через певний час теж саме спіткає і другий кришталик, а це загрожує вже повною втратою зору. Отож аби зберегти друге око, лікарі змушені видаляти травмоване очне яблуко. Те саме відбувається і з хребтом. Прийшов пацієнт до мануальника, той вправив йому хребець із розривом зв’язкового апарату й крововиливом у ділянку диска. Гострий біль ущухне, пацієнт заспокоїться, але мине час, і в нього з’являться проблеми в інших відділах хребта.

Тож я дотримуюся правила: лікувати слід не руками, а головою.

Голка, спроможна творити дива

— Володимире Андрійовичу, а тепер могли б ви популярно пояснити, у чому суть вашого методу лікування хворих із ураженнями нервової системи — метамерні ін’єкції?

— Термін «метамерія» походить від грецького «метос» — частина. При розчленовуванні уздовж подовжньої осі тіла хребетних тварин і людини чітко видно повторювані ділянки — метамери. Це біологічна закономірність. Особливо яскраво вона виявляється на ранніх етапах розвитку зародка. Потім із розвитком рук і ніг зовнішня схожість зникає внаслідок зсуву тканин у процесі росту. Та хоч як змінювалося б надалі положення м’яза, врослий у неї нерв указує, у якому місці зародка він виник. Приміром, діафрагма, віддалена від шиї, продовжує забезпечуватися «нервовим харчуванням» від шийних хребців — місця своєї закладки. Ось чому травма шийного відділу хребта найчастіше «несумісна з життям», оскільки призводить до зупинки дихання. Внутрішні органи також зберігають спинномозкове забезпечення нервами.

Дивовижно, чому стільки десятиліть метамерія залишалася поза полем зору медичної науки. Найближча в часі праця, присвячена структурі метамерних клітин, вийшла з-під пера А.Догеля 1908 року. Ганглії, згустки нервових клітин, які так довго не привертали увагу серйозних дослідників, викликають асоціацію з класичної байкою: «а слона я й не помітив». Неуважність до них тим паче дивна, що ганглії, по суті, контролюють три основні процеси, із яких складаються будь-які хвороби: сенсорні розлади, включаючи біль; рефлекторні акти в зоні контролю даного ганглія — тонус м’язів, судин тощо; трофічні розлади, порушення порядку й дисципліни в тканинах. Кожен ганглій відповідальний за свою ділянку, за свій метамер. Їх у нас 33. Одні схожі між собою (приміром, ребра), інші в процесі еволюції втратили будь-яку подібність, але продовжують кріпитися кожен до «свого» хребця і, говорячи мовою сучасних політиків, керуватися з цієї «середньої ланки».

Суть мого відкриття полягає в можливості нейтралізації захворювання силами «середньої керівної ланки» — периферичної нервової системи. Її складові — нейрони, нервові клітини — досить гонористі, проте як їх можна приручити, змусити коритися, давно відомо. Приміром, за допомогою голкотерапії. Голка, подразнюючи нервові сплетіння, спроможна творити дива. А якщо це голка шприца, що містить мікродозу ліків, то ефект від цього багаторазово збільшується. Метамерні ін’єкції без перебільшення можна назвати «лікувальним дощем» для нервової системи.

— Цікаво, із чого ж складається цей «лікувальний дощ»?

— Це біологічно активні, не хімічної природи препарати, спроможні регенерувати, відновлювати нервові клітини, передусім, церебролізин, чудодійні властивості якого давно доведено. Щодня для відновлення нервової системи в дітей і дорослих застосовую також препарат із поетичною назвою «ніцетил сігма-тау». Це єдиний у світі препарат, в інструкції якого записано: «містить чинник росту нервової тканини». Тому він активно використовується в медзакладах багатьох країн світу. Департамент із контролю продуктів харчування й медикаментів США назвав його «ліками, що рятують життя». У країні-виробнику — Італії — він іде в фармацевтиці під номером один за обсягом виробництва. В Україні, наскільки можу судити зі спілкування з лікарями, про цей препарат ніхто не знає. Так само, як і про низку інших, не менш знаменитих ліків.

Сеанси лікування метамерними мікроін’єкціями тривають не більше 20 — 30 секунд. І вимагають воістину «снайперської» роботи. Про це подумалося, коли спостерігала швидкі й вивірені рухи лікаря. Багаторічний досвід дозволив відпрацювати струнку систему впливу на рефлексогенні зони різноманітних ділянок тіла. Тонка голка інсулінового шприца активізує рефлекси в зоні проникнення й точно «за адресою» доставить ліки. Навіть діти зазвичай спокійно переносять процедури і плачуть під час їх проведення вкрай рідко. До речі, щоб мати повне уявлення про відчуття пацієнта, Володимир Андрійович спочатку на собі випробовував особливості реакції на голку й на кожен новий препарат усіх тканин організму.

Метамерія — лише інструмент, який дозволяє підійти до лікування хвороби невторованим шляхом, вважає доктор Берсенєв. При поєднанні її можливостей із традиційними методиками ефект багаторазово зростає.

Одна людина — цілий інститут

Чи може одна людина замінити цілий інститут? Цю давню наукову суперечку В.Берсенєв розв’язав на користь особистості в науці. На його думку, наука від науки різниться. Існують просто наукові знання. Вони далеко не завжди нові, й тільки підтверджують або заперечують чиїсь доробки. А нові знання — це те, що вчора нікому не було відомо. І той, хто їх продукує, справді спроможний замінити цілий інститут наукових борзописців.

Понад двадцять років тому в видавництві «Медицина» вийшла монографія 35-річного кандидата медичних наук із Києва Володимира Берсенєва «Шийні спинномозкові вузли», присвячена особливій ролі гангліїв у метамерній іннервації тіла людини. (Ганглій — скупчення чутливих нервових клітин. Їх по 33 у кожній половині тіла. У кожному ганглії до 50 тисяч больових нервових клітин. Провівши невеличкий підрахунок, дізнаємося, що понад три мільйони нервових клітин в організмі працює на «біль»). Книжка відразу привернула до себе увагу фахівців. Досі ця монографія залишається єдиним у світі виданням такого типу і вже стала бібліографічною рідкістю. (Зараз готується до друку велика теоретична праця «Метамерія».)

Вивчаючи й аналізуючи світову медичну літературу, В.Берсенєв дійшов бентежного висновку: до початку ХХI століття людина, зробивши колосальний науково-технічний ривок, проникнувши в глибини атома та Всесвіту, так і не перейнялася доскональним вивченням свого тіла, особливо його неврології. Кому-кому, а практикуючому лікарю глибоке знання особливостей тіла людини так само необхідне, як музиканту нотна грамота. З тією лише різницею, що фальшива нота тільки слух ріже, а помилку лікаря часто не виправити. Білих плям на карті людини виявилося досить багато. Як вдалося встановити, у світовій медичній літературі лише понад півстоліття тому, у США публіковано схему чутливої іннервації скелета й кістякових м’язів. Єдину в світі схему метамерної іннервації серцево-судинної системи видано 1937 року.

Ще одна прогалина в неврології видається вже зовсім неймовірною.

— Який нерв при остеохондрозі викликає больові відчуття? Навіть фахівець на це запитання відповість, що стискаються корінці спинного мозку. Виявляється, це не зовсім так. Больові сигнали з хребта нам передає синувертебральний нерв. Тим часом у міжнародній анатомічній номенклатурі про цей нерв ані слова! — дивується вчений. — Хоча це найголовніший нерв. Його описав ще 150 років тому анатом Люшка. Іноді його так і називають — нерв Люшка. Він виконує благородну роль сторожового пса нервової системи: щойно відчує загрозу для неї, так і починає «гавкати» та «гарчати» болем.

Об’ємні, кропіткі дослідження, проведені науковим колективом під керівництвом В.Берсенєва, дозволили нагромадити унікальні дані про закономірності іннервації тіла людини. На основі цих фундаментальних досліджень створено карту іннервації скелета людини, яка тепер часто зустрічається в науковій і навчальній літературі. Більше того, вдалося скласти карту нейрометамерної іннервації всіх структур тіла людини. Усе це лягло в основу теоретичного обгрунтування нового методу лікування.

Тернистий (так уже в нас заведено) шлях до наукових висот починався з лабораторії нейровегетології при Інституті отоларингології (колишнього директора цього інституту професора О.Циганова і свою добру фею в науці професора І.Торську Володимир Андрійович згадує з глибокою вдячністю), яка одержала, нарешті, притулок в Київському інституті ортопедії. Спочатку таке рішення здавалося оптимальним, адже основна маса больових синдромів людини виникає внаслідок патології опорної тканини, тож методики лікування, запропоновані фахівцями Протибольового центру (як почали називати відділ, очолюваний В.Берсенєвим), тут як ніде могли принести користь.

Невдовзі розробками Берсенєва та його колег зацікавилися у Військово-промисловій комісії при Радміні СРСР. Хоч як сьогодні ставилися б до цієї закритої установи, слід віддати належне ВПК за його прихильність до новітніх технологій. Як тільки ВПКівські специ переконувалися, що ідея обіцяє вартісний практичний результат, фінансування не змушувало на себе чекати. Правда, це було підставою для суворого втаємничення розробок. Режим таємності надалі зіграв злий жарт у долі унікального наукового колективу.

Косі погляди, невдоволення керівництва інституту, а то й відверта заздрість неуків від науки зробили свою справу. Дійшло до того, що найзапекліші борці зі «лженаукою» оголосили відділ «раковою пухлиною на тілі інституту». Було наказано звільнити приміщення. Гротеск ситуації ще й у тому, що один і той самий заступник міністра охорони здоров’я майже водночас підписав два накази: перший — про визнання новітніми методи лікування, розроблені в клініці В.Берсенєва, і другий — про її закриття.

Невдовзі останній хворий залишив стаціонар — єдину в країні протибольову клініку (під яку, до речі, було побудовано семиповерховий корпус), було закрито. Колегам, котрі втратили роботу, Берсенєв роздавав унікальну імпортну апаратуру — із таким «доважком» їх охочіше приймали в київські клініки й інститути. Для опального вченого все-таки знайшли напівпідвал на вулиці Лисенка, 1. Але завзятий районний адміністратор вирішив позбавити лікаря зайвих клопотів, себто квадратних метрів, урізавши відведену раніше площу вп’ятеро. 1998 року Інститут проблем болю виселили з цього будинку під приводом капітального ремонту.

Як жити, щоб жити

Крім щоденних прийомів пацієнтів, закордонних відряджень, роботи над підготовкою фундаментального видання, В.Берсенєв останніми роками встиг видати кілька десятків науково-популярних брошур і книжок. Займатися цим почав вимушено. Якось одна пацієнтка, замучена болями в спині, ошелешила запитанням: «Лікарю, як жити, щоб жити?». Свої брошури роздає пацієнтам безкоштовно. Будучи переконаним, що покликання справжнього лікаря — не просто лікувати людей, а й допомагати їм жити.

Однією з найпомітніших у науково-популярній серії стала книжка «Важке дитинство нервової системи». Доктор Берсенєв адресує її не лише дитячим невропатологам, а передусім майбутнім матерям і батькам, у дохідливій і захоплюючій формі розповідаючи про те, що необхідно знати, перш ніж запрошувати у дім лелеку. Це перше видання у світовій практиці, яке доступною для широкої аудиторії мовою пояснює складні питання дитячої неврології. Щороку лави інвалідів дитинства через нервові патології поповнюють понад 20 тисяч юних громадян України. За офіційними даними, у 30—60% школярів спостерігаються ознаки порушення нервової системи. Чи треба говорити, якою катастрофою загрожує суспільству таке становище зі здоров’ям дітей?

Володимир Андрійович вже втомився говорити про те, що Україні необхідний комплексний лікувальний центр. Його створення не вимагає значних інвестицій, він міг би працювати за рахунок пацієнтів із багатих країн. Бо ту ж таки міопатію не лікують ніде, крім України. У 20-метровій міні-клініці доктора Берсенєва.

А тепер кілька витягів із розмов з пацієнтами.

Людмила, медсестра:

— Мене двічі оперували на хребті. Спочатку сумнівалася: лягати на операційний стіл чи ні. Але мене лікарі все-таки вмовили, мовляв, це нескладно, на третій день вже й забудеш про операцію. Але через три дні в мене почалися страшні болі. Зробили ще одну операцію, але й вона не принесла полегшення. Так у 28 років я стала інвалідом. Моїй дитині шість років, а я сама безпомічна. Ночами вию від болю, сусіди спати не можуть.

Знайомі підказали адресу клініки доктора Берсенєва. Тепер на нього вся надія.

Ольга Ч., службовець:

— Пекельний біль у спині не давав мені ні працювати, ні жити. Лікарі діагностували міжхребцеву грижу. Проходжу другий курс лікування метамерними ін’єкціями. Нормально ходжу, працюю, загалом почуваюся набагато краще, бадьоріше.

Я киянка, можу щодня сюди приїжджати. А як бути іногороднім? Адже стаціонару немає. Де людині зупинитися, переночувати, відпочити? Невже в нашій державі це нікого не хвилює?

Володимир Баклан, будівельник:

— Промучився чотири місяці. Не міг ні нахилитися, ні взутися. Пройшов різні лікувальні процедури в поліклініці, але нічого не допомогло. Направили в інститут, що на вулиці Мануїльського. Там зробили знімок і сказали, що в мене п’ять гриж і потрібно оперувати. Коли назвали суму, яку потрібно підготувати для операції, мені стало зовсім зле. Через тиждень після початку лікування в лікаря Берсенєцва я вже сам себе обслуговував. Стан настільки поліпшився, що мені усміхатися хочеться.

А скільки я бачив таких бідолах, як і я! Хто їм допоможе? Потрібна справжня клініка, зі стаціонаром, як належить, а не ця кімнатка.

Микола Володимирович Н.:

У мене була міжхребцева грижа. Після мануальної терапії стало зовсім погано. Ходив, як то кажуть, тримаючись за плінтуси. Жах якийсь! Стояло питання про операцію. Знаючи про можливі наслідки, не ризикнув. Уперше зайшов сюди на милицях. Тепер спина не болить, нормально ходжу, працюю.

Спостерігаючи, скільки хворих щодня приходить до Володимира Андрійовича, не можу зрозуміти одного: людина реально допомагає людям, а підтримки — аніякої.

***

Нарешті ще про одну записку. Останню.

Людину мучили нестерпні болі. Лікарі нічим допомогти не могли. Грошей на ліки, які лише тимчасово тамують біль, уже не залишилося. Надії теж.

Прийшовши ввечері, родичі знайшли записку: «Дорогі мої, простіть мене за все. Не міг більше витримати больових катувань. Іншого порятунку в мене вже не було. Прощавайте».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво