Лікарська оселя - Здоров’я - dt.ua

Лікарська оселя

7 серпня, 2009, 13:31 Роздрукувати Випуск №29, 7 серпня-14 серпня

«Це буде мати міст руських!» — така думка про майбутнє Києва приписується князю Олегу. Але мало хто знає, що заповідна Олегова гора розташована на території лікарні, по-своєму не менш легендарної...

«Це буде мати міст руських!» — така думка про майбутнє Києва приписується князю Олегу. Але мало хто знає, що заповідна Олегова гора розташована на території лікарні, по-своєму не менш легендарної. Йдеться про лікарню для водників, як її зазвичай називають у місті, а офіційно — про Клінічну басейнову лікарню імені академіка В.Іванова.

Лікарня була збудована лютеранською громадою Києва 1914 року. З початку Першої світової війни лікарня перетворилася на безсонний госпіталь для привезених із фронту поранених. Можна лише уявити дух цих корпусів, цих палат у наступні часи, особливо — у вихорі громадянської смути, навалі епідемій і голоду. У знемагаючому Києві добре знали: саме тут, попри все, лікують із любов’ю та відданістю. Справа в тім, що сюди, після закриття радянською владою Покровського монастиря, перейшли працювати сестри милосердя й деякі лікарі із монастирської клініки, і їхнє уміння і безкорисливість проявилися і в цій оселі.

Минали епохи. У 1934-му з ініціативи Лева Медведя, молодого активіста-медика, котрий очолив у Києві водоздороввідділ, а іншими словами, взяв під лікарську опіку трудівників басейну Дніпра, лікарню передали цьому відомству. За пропозицією Медведя наймудріший терапевт Вадим Іванов очолив тут кафедру госпітальної терапії медичного інституту. До речі, Медведь, який невдовзі став заступником наркома охорони здоров’я та заснував перші колгоспні пологові будинки й заводські медсанчастини, був одночасно і його студентом! Їхній союз, єдність поглядів зміцняться в подальших випробуваннях. У страшні місяці «справи лікарів» академік Іванов відмовиться підписати заготовлений акт експертизи про «винуватість» колег, які знемагали в катівнях, а міністра охорони здоров’я УРСР Медведя звільнять з роботи за те, що він намагався перешкодити полюванню на відьом
в Україні.

Фото: Василь Артюшенко
Фото: Василь Артюшенко
Я пам’ятаю цю лікарню, де чомусь не пахло лікарнею, зі студентської лави. Ми спілкувалися з над­звичайно освіченими лікарями, слухали блискучі лекції Іванова або були присутні на його багатогодинних обходах, які перетворювалися на продовження лекції. Перший вітчизняний томограф, прилад для «анатомії вживу», у створенні якого брав участь Вадим Миколайович, відзначений за це навіть Сталінською премією, здавався тоді вершиною науково-технічної думки в медицині.

Багато років, змінивши вчителя, кафедрою завідував Анатолій Петрович Пелещук, котрий написав «Спогади київського професора медицини». Зараз йому дев’яносто шість років, і хоча розум залишається абсолютно ясним, у клініку він уже не приїжджає, інтерни відвідують корифея вдома. А кафедрою завідує його вихованець професор Анатолій Свинцицький.

Зрозуміло, що прославлена клінічна кафедра уособлює орієнтири лікарні, яка носить із 1962 року за постановою Ради міністрів УРСР ім’я В.Іванова. Проте основні повсякденні турботи лежать на плечах її кадрового складу. Коло цих нелегких справ велике. Минулого року, наприклад, у стаціонарних відділеннях — загальної терапії, кардіології, гастроентерології, неврології, хірургії — перебували на лікуванні понад п’ять тисяч пацієнтів. З поліпшенням або значним поліпшенням виписано близько чотирьох
із половиною тисяч з них. Якщо врахувати, що переважають хвороби системи кровообігу, у тому числі стенокардія, хронічні захворювання легень, цереброваскулярна патологія на тлі атеросклерозу, проблеми зі шлунком, печінкою, підшлунковою залозою, кишечником, що чимало хірургічних випадків (оперативну допомогу у цьому відділенні було надано 1230 пацієнтам), тим більше вражає велика кількість одужань.

Фото: Василь Артюшенко
Фото: Василь Артюшенко
Все це зумовлено не якимись надзвичайними методиками, а насамперед досвідом, традиціями і старанням. Плюс, звісно, сучасними приладами. Так, у 2007 році лікарнею було закуплено за тендером дуже дороге обладнання — сучасна рентгенотомографічна установка, автоматичний аналізатор крові, комплекс із біговою доріжкою для експрес-тестування стану серця, апарат штучної вентиляції легень, дефібріллятор, гастродуоаденофіброскоп, хірургічний електровідсмоктувач — на загальну суму 754 тис. гривень. Та хіба можна сьогодні лікувати інакше? Проте головне полягає в дотриманні постулату великих лікарів — доглядати інших так, як ти бажав би, щоб у скрутній ситуації поставилися до тебе.

Раз на тиждень, виконуючи дивну нині норму, на всіх двохстах койках замінюють постільну білизну на свіжу накрохмалену (для чого знадобилося зберегти свою пральну). Дивовижно, але в лікарні водників і сьогодні годують добре, хоча, звісно ж, зі суворим дієтичним ухилом, а в гастроентерологічному відділенні, виходячи з його профілю, чотири рази на день. Ліки, як правило, купувати деінде не доводиться. У чому ж секрет? Ми розмовляємо з головним лікарем лікарні кандидатом медичних наук С.Пранік. Світлана Андріївна в мережі охорони здоров’я для водників працює понад чверть століття, і понад десять років очолює установу. Хоч що кажіть, тут потрібна харизма. Світлана Андріївна опанувала управлінську вертикаль під керівництвом видатного медичного лідера сімдесятих-вісімдесятих років Марії Василівни Веріної. Таких войовничих представниць у медицині в ранзі головних лікарів було тоді троє: Катерина Паламарчук у Жовтневій лікарні, Тетяна Новікова — у дитячій лікарні «Охматдит» і Марія Веріна в Радянському районі. Світлана Пранік, здається, органічно вписується в це коло, з тією різницею, що тримати нині корабель на плаву практично самотужки набагато важче.

— Світлано Андріївно, вважається, що відомча медицина ніби протистоїть медицині єдиній. Нещодавно президент Віктор Ющенко дуже скептично висловився щодо відомчих лікарень. Можливо, і лікарня для водників — анахронізм?

— До Центральної басейнової лікарні МОЗ України та її двох поліклінік прикріплено близько тридцяти тисяч людей. Треба сказати, що в останні роки «Укррічфлот» істотної допомоги не надає, установа перебуває на державному фінансуванні й на самооплатності. Приблизно половина пацієнтів до професій пов’язаних з водою не має жодного стосунку, проте в лікарню вірять, а лікарі — їх у нас 85, і зарплата в них, між іншим, нижча, ніж у місті, тому що немає надбавки, — знають пацієнтів, як-то кажуть, в обличчя. Довгий час працюють у нас чудові лікарі, наша гордість — Аделіна Анатоліївна Омельченко, Олена Ми­колаївна Максимова, Люд­мила Іванівна Оста­пенко, Олександр Федо­рович Макєєв, Богдан Дмитрович Кіндрачук, Іван Олександрович Тертишний, Валентина Михайлівна Іщенко. У своїй роботі вони завжди дотримуються девізу академіка Іванова: «Якнайближче до хворого!» і вчать цьому молодих лікарів і сестер. Якщо говорити про спеціалізацію, то є у нас і клінічна лабораторна діагностика, ультразвукова і функціональна діагностика, оперативна гінекологія. Відоме неврологічне відділення курирує професор Олександр Ярош, який представляє кафедру Військово-медичної академії. Це потомствений невролог із відомої лікарської династії. Розпочати реорганізацію, позбавити обслуговуваних водників їхньої пільги у вигляді цілком безкоштовного лікування, тоді як робота на воді пов’язана з низкою шкідливих чинників? Думаю, поки що це недоцільно.

— Ви зазначили, що близько половини пацієнтів не належать до «водної ієрархії». Виходить, за лікування вони платять?

— Приблизно мільйон гривень протягом року лікарня одержує на свій банківський рахунок за договорами із страховими компаніями і за оформлення міжнародних сертифікатів. А близько 500 тис. грн. становлять добродійні внески «вільних пацієнтів». Це добровільні пожертви розміром 300—400 гривень на утримання лікарні — не будемо соромитися такого терміна. Внесок не є обов’язковим, тому що сьогодні в деяких пацієнтів просто немає грошей. Погодьтеся, такий внесок не покриває витрат на утримання і лікування хворого, це допомога ніби в кредит. Адже внесена сума проходить великий кругообіг через казначейство та інші фінансові структури, перед тим, як повертається в наше розпорядження. Головне — високий клінічний рівень лікарні, узгодженість усіх її ланок. Це заклав мій попередник заслужений лікар України Володимир Петрович Українець. Він завоював у водників такий авторитет, що є навіть корабель «Володимир Українець». Це єдине судно в Європі, назване ім’ям лікаря.

— Усіх пацієнтів ви, як правило, знаєте особисто. Це також збережений звичай лікаря Українця?

— Таке спілкування потребує часу і внутрішніх сил, проте в моральному і лікувальному плані воно окупається. Незайвими є систематичні відвідини та обходи відділень. Поширені у нас також анонімні анкетування з приводу рівня роботи служб.

— Мабуть, портрет лікарні вражає. Але щоб розвиватися, потрібен і клінічний модерн. У чому, приміром, особливості гінекологічних койок у складі хірургічного відділення?

— Це міні-інвазивна, оперативна, але водночас і консервативна гінекологія. Застосовуються, наприклад, лапароскопічне видалення кіст яєчників, доброякісних пухлин матки, маткових труб, ендоскопічні операції при безплідності, деякі пластичні втручання. До нас звертається багато пацієнток. Це усього 20 койок, але з дуже інтенсивною оборотністю. Ну а в хірургічному відділенні ми застосовуємо лапароскопічну холоцистектомію при жовчнокам’яній хворобі.

— Знаю, ви підготували й захистили дисертацію «Історичний аналіз становлення і розвитку медико-профілактичної допомоги працівникам водного транспорту України». Очевидно, краще знаючи минуле, об’єктивніше оцінюєш теперішнє?

— Про дисертацію, про захоплюючу роботу в архівах, коли минуле ніби дискутує з тобою, я могла б розповідати годинами. Але хочу підкреслити лише прагматичні висновки. Історична прерогатива лікарні: лікувати добре насамперед мистецтвом лікарів і злагодженістю дій. І домагатися в кожному випадку максимально можливих результатів. Я гадаю, що лікарня водників у її нинішній конфігурації, з її визнаною маркою може ще роками служити людям, стаючи справжнім соціальним надбанням розбурханого й засмиканого суспільства. Це не vip-лікарня, а лікарня для простих людей! Перед гіпотетичною ламкою непогано було б їх запитати: чи зацікавлені вони, щоб лікарня водників перетворилася на структуру з невідомим внутрішнім кліматом, але під якимось новим порядковим номером? Адже має чимало води спливти, доки цей номер стане символом медичної успішності і твердої віри в лікувальний заклад, де, здається, допомагають самі стіни...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво