Курячий грип — це тільки квіточки, або Морально-етичні рубці на тілі НАНУ

Дискусія про долю української науки, яка розгорнулася на сторінках «ДТ», вочевидь іде на спад. А чи була від неї користь? Адже не було поки що головного — не відкрився хоча б проміжний, але такий необхідний системний і прозорий краєвид з «помаранчевої висоти» на затуманену наукову долину в Україні. Встигли засвітитися лише окремі фрагменти НАНУ — життєво необхідної, але слабко організованої частини суспільного устрою. А от що взагалі не обговорювалося, то це морально-етичний стан науковців і керівників різного рівня. Тема важлива, але дуже делікатна...

Розпочну з того, що протягом десятиліть українською наукою керувала російська командно-вольова система з більшовицькою мораллю і ненормальною етикою. Результат жалюгідний: руйнується незрима, нематеріальна основа діяльності. Тут не гроші на допомогу потрібні, а відновлення душ....

Галузі фізико-технічного і фізико-хімічного профілю, з огляду на властиву їм доказовість результатів і застосування на практиці їхніх наукових продуктів, від вольового тиску і сваволі постраждали набагато менше, ніж науки природознавчі. Це й зрозуміло: дослідницький продукт польової біології, екології, географії, землезнавства («біо» завжди разом з «гео») оцінювати часом важко, через слабку доказовість результату, складність його перевірки. Природокористування уразливе, як і сама природа.

Зазначу в цьому зв’язку характерну рису дискусії на сторінках «ДТ» — пильна увага до стану фізико-технічних, фізико-хімічних, фізико-біологічних галузей науки і незрівнянно менша увага до наук природознавчого, гідросферно-біосферного циклу. Тим часом з самого початку XXI століття очевидно, що структура проблем і загроз життю людини буде іншою, ніж у минулому столітті.

Дискусія в «ДТ» почалася з висловлювань молекулярних біологів і біофізиків, але не доповнилася міркуваннями природознавців. Якщо вони промовчать, якщо залишаться в природознавстві заразні осередки морально-етичних хвороб, то важко буде розраховувати на достатню громадську і державну підтримку, і життєво важливий сектор українського громадського життя й економіки може дійти до небезпечного для країни стану.

Природа — природознавство — природокористування. Будь-які помилки в науковій ланці неминуче повторюються і посилюються в природокористуванні. Окрім погіршення якості води, повітря, грунтів, збільшується загальна залежність від ліків, знижується імунітет, з’являються нові форми інфекцій тощо. Кінця цьому не буде, а протистояти новим загрозам суспільство не готове. Хоча Україна — частина біосфери, наша природа має свої характерні риси. Природознавчі науки повинні достеменно їх знати, щоб передбачати хоча б на найближчу перспективу стан середовища регіонів і загальну картину. В інститутах природознавчого блоку НАНУ такого знання немає і в найближчі роки не буде.

Основою природокористування вважається насамперед наукова екологія. У наймасовішій, середній освіті України екологія зведена нанівець, а в науці часто представлена застарілими радянськими зразками. В інститутах НАНУ цей стиль зберігся. Тому, якщо навіть десятиразово підвищити фінансування, віддача морально нездорової науки залишиться незначною.

Особливість наших днів ще й у тому, що морально-етичні вади поширилися з індивідуального рівня на груповий. Цю ситуацію протягом кількох років я і мої співробітники спостерігали, працюючи в Інституті біології південних морів НАНУ.

У біології й екології, як і в деяких інших розділах природознавства, використовується поняття (і є обчислений на основі вимірів параметр), аналогічне поняттю «питома вага». У технічних науках величина питомої ваги твердих і рідких тіл розраховується і застосовується часто. Неможливо навіть уявити, що інженери під час створення надводних і підводних суден, літаків, космічних апаратів і багато іншого величину питомої ваги розрахували б із серйозною помилкою. Однак те, що абсолютно неприпустимо в технічних науках, протягом кількох років відбувається у двох наукових установах НАНУ — Інституті біології південних морів (ІнБПМ) і його Одеській філії (ОФ).

Усе почалось із захисту пані М. у 1998 р. докторської дисертації, яка містить помилкові розрахунки параметра, аналогічного питомій вазі у фізиці. За ними пішли неправильні висновки і практичні рекомендації. Проте вчена рада ІнБПМ жаданий ступінь пані М. присудила, а ВАК рішення ради затвердила. У 2003 р. в ОФ ІнБПМ були видані написані тією ж таки М. та її співробітниками методичні рекомендації, які містять такі самі помилкові розрахункові алгоритми. А у червні 2005 р. учена рада ІнБПМ прийняла до захисту кандидатську дисертацію пана З. (співробітника М.). Учений ступінь йому було присвоєно всупереч цілій низці негативних відгуків.

2005 р. автор цієї статті надіслав до МОН інформацію з даного питання. Як у нас ведеться, відповіді немає. Надіслав також кілька листів зі зверненням до колег. Відповідь отримав лише одну, та й ту ухильну. На жаль, мовчання моїх колег (результат тривалого радянського виховання?) викликає більше занепокоєння, ніж мовчання МОН.

Зрозуміло, що літаки і ракети від локальної фальсифікації на природознавчій ниві не попадають і люди не загинуть. Але помилкові висновки, накопичуючись, спочатку по крихтах, а потім і суттєво, руйнуватимуть природну рівновагу, збільшуватимуть нестабільність і без того порушеного людьми природного середовища. Проте, скажуть нам, нестабільність середовища якщо і збільшиться, то не сьогодні і не завтра, а колись. А може, все у навколишньому середовищі саме по собі якось утрясеться... Це, мабуть, логіка двох учених рад — ІнБПМ і ОФ, які затвердили принципово недоброякісні дослідницькі продукти. Тим часом резюме робіт пані М. і її співробітників двічі (2003-го і 2005-го) увійшло до збірки «Найсуттєвіші результати....» Південного наукового центру НАН і МОН України.

Результат змушує замислитися: хоча й локально, зневажено честь і так слабкої природознавчої науки в Україні, видані і поширюються помилкові методи оцінки середовища і неправильні практичні рекомендації. А молоді співробітники й аспіранти доктора біологічних наук М., заступника директора ОФ ІнБПМ, виховуються з вадою в душах. Колись вони, і не лише вони, це з гіркотою побачать.