Із сапфіровою парою — по життю - Здоров’я - dt.ua

Із сапфіровою парою — по життю

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

Марія Василівна навіть у лікарні примудряється не втрачати привабливості у своєму барвистому халатику й усмішки на доброму обличчі...

Марія Василівна навіть у лікарні примудряється не втрачати привабливості у своєму барвистому халатику й усмішки на доброму обличчі. Їй зробили унікальну операцію, під час якої уражений артритом тазостегновий суглоб було замінено ендопротезом із сапфіру. Пацієнтка наперед знала, що в її організмі працюватиме напівкоштовний камінь і не сумнівалася в успіху операції — вона цілком довіряла своєму хірургу Володимиру Якимовичу Філіппенку. Перспектива втратити можливість рухатися лякала її незрівнянно більше.

Спроби заміняти уражені хворобою природні суглоби на штучні робилися хірургами ще наприкінці позаминулого століття, однак протези, які функціонували більш-менш нормально, почали з’являтися лише у 50-х роках минулого століття. Наприклад, уродженець України Костянтин Митрофанович Сиваш, котрий мав медичну і технічну освіту, працюючи в Москві, уперше в СРСР створив «протез Сиваша», який досі клінічно застосовують. За рубежем таким піонером був професор Чарнлі, котрий першим став використовувати протези з так званою цементною фіксацією.

Проте з часом виявився істотний недолік цих загалом хороших конструкцій — спрацювання пари тертя, тобто голівки суглоба з металу і вертлюжної западини із поліетилену, яка обхоплює її. У результаті спрацювання дрібні частинки цих матеріалів накопичувалися в тканинах, які оточують ендопротез, що призводить до порушення функції суглоба, відчуттів болю і необхідності повторних операцій.

І хоча пара тертя «метал-поліетилен» і сьогодні вважається «золотим стандартом» для протезування, цей недолік змушує вчених шукати заміну матеріалам. Досліджувався, наприклад, варіант «метал-метал» — на жаль, знос у цьому разі однаково відбувається, до того ж метал не може амортизувати навантаження. У пари «кераміка-кераміка» тертя практично наближається до нуля, проте є істотний огріх — крихкість цього матеріалу призводить до перелому голівки або западини. До того ж через полікристалічну будову кераміки домогтися ідеальної сфери в суглобі неможливо.

Монокристал сапфіра як робочого матеріалу для створення ендопротезу має цілу низку переваг — він інертний, біосумісний із живими тканинами і не погіршує імунного статусу організму. Добре поліровані сапфірові поверхні не зрощуються з кістковими структурами, на них не осідають органічні молекули. Коефіцієнт тертя і коефіцієнт спрацювання сапфірових пар наближається до відповідних значень для натурального суглоба.

Усі ці міркування і стали підставою для співробітництва фахівців Інституту патології хребта і суглобів ім. М.Ситенка АМН України, НТК «Інститут монокристалів» НАНУ й Інституту надтвердих матеріалів НАНУ. Дослідження проводилися в рамках державної науково-технічної програми, а також підтримувалися проектом УНТЦ. У результаті спільної роботи вдалося створити спочатку голівку із сапфіра, яку харків’яни застосовують уже не один рік, а тепер і цілком сапфірову пару тертя — голівку і відповідну їй западину. За розрахунками фахівців, пацієнтці не доведеться міняти протез до кінця життя.

— Чим пояснити, що саме харків’яни стали піонерами в цій галузі ортопедії? — запитую завідувача відділу патології суглобів Інституту патології хребта і суглобів АМНУ, професора В.Філіппенка.

— Нам пощастило — у Харкові знаходиться єдиний у нашій країні інститут, де вміють робити штучні сапфіри досить великих розмірів, — розповів Володимир Якимович. — Спеціалісти НТК «Інститут монокристалів» володіють також технологіями, що дозволяють обробляти сапфірові заготовки до тих параметрів, які необхідні для доведення сфери до ідеального стану. Хочу зауважити, що подібні технології є також у США і Японії, проте з різних причин вартість сапфіра, який там виробляється, значно вища. Тому використання монокристалів в ортопедії було визнано в цих країнах безперспективним і, відповідно, ці напрями медицини там не розвивалися. Натомість у нас сапфір виходить недорогим — вартість сапфірової голівки наближається до вартості такої самої із металу. Економічна доцільність тут очевидна.

— Можна сказати, що ендопротез із сапфіра вічний?

— Сама сапфірова пара справді вічна, проте не існує жодної медичної конструкції загалом, яка справно функціонувала б у людині все її життя. У організмі відбуваються різні біофізичні і біохімічні процеси, які у нашому випадку призводять до взаємодії ніжки протеза, цементної мантії, яка оточує її і кісткової тканини. Цемент, наприклад, старіє, через що конструкція «розхитується», стає нестабільною. Сапфіровий протез має працювати досить довго — 15—20, навіть 25 років, але потім, очевидно, доведеться і його міняти.

— Можна сказати, що захворювання суглобів характерні переважно для жінок?

— Для жінок похилого віку. І для молодих чоловіків, які страждають на асептичний некроз.

— Скільки коштуватиме пацієнту сапфіровий протез і сама операція?

— Операції в нас роблять безплатно, за рахунок держави. Що стосується протеза, то теоретично він коштуватиме не дорожче, ніж сьогоднішня стандартна конструкція. Вартість стандартної конструкції імпортного виробництва — близько тисячі доларів. Вітчизняної, дніпропетровської — близько 600 доларів.

— Це індивідуальні вироби?

— У випадку з Марією Василівною — так, оскільки це поки що одинична операція. Бувають випадки, коли ми робимо індивідуальні протези за медичними показаннями, наприклад, після видалення пухлин, які руйнують кісткову тканину у кожного пацієнта по-своєму. У нас є відповідне виробництво. Існують імпортні модульні протези, розміри яких можна змінювати протягом операції. Але нам і пацієнту дешевше обійдеться вітчизняний індивідуальний, ніж імпортний модульний. А здебільшого застосовуються стандартні протези різних моделей і розмірів.

— І чи багато пацієнтів потребують такої операції?

— П’ять тисяч осіб щорічно. Реально протягом року проводиться близько 2,5 тисячі операцій, тобто допомога подається лише близько половині тих, кому вона потрібна. А якщо судити за тими критеріями, які використовуються в країнах Європи і США, то нужденних у кілька разів більше. Річ у тім, що в нас людина приходить до ортопеда, коли відчуває сильний біль і не може ходити, тобто, як кажуть, коли вже дітися нікуди. А в розвинених країнах Заходу інший критерій — якість життя. Наприклад, хвора нога заважає людині сідати в авто — вона приймає рішення зробити операцію, і лікарі її в цьому підтримують. Якщо застосовувати такий критерій, то нам потрібно робити бодай 15 тисяч операцій щорічно. Однак реально ми не можемо допомогти навіть тим п’яти тисячам, які мають гостру потребу.

— Не вистачає протезів?

— Нестача протезів — лише одна із складових проблеми. Ми запитали обласних фахівців-ортопедів: «Скільки вам потрібно протезів?». До 2,5 тисячі додалося лише 500. Річ ще й у тому, що до розширення обсягів хірургічної допомоги не готова вся наша інфраструктура — треба забезпечити операційні необхідним обладнанням, підготувати персонал, мати систему реабілітації і так далі. Все це коштує досить дорого. Тому поки в нас не будуть вирішені питання із фінансуванням охорони здоров’я, у цьому плані немає жодних перспектив. А проблема може бути розв’язана лише за наявності страхової медицини.

Проте ми маємо бути готові до того, щоб оперувати всіх хворих, тільки-но така можливість з’явиться. Тому ми займаємося підготовкою фахівців у себе в інституті, а в інших містах, де є профільні клініки, працюють постійні курси.

— При деяких захворюваннях страждає кілька суглобів відразу. Скільки протезів водночас можна поставити пацієнту?

— Досить часто у пацієнта може бути два і більше штучних протезів. Наприклад, до нас привезли пацієнтку, у котрої стоять уже два тазостегнових суглоби, тепер ще й колінний їй поставимо. В історії ортопедії є унікальний випадок. Жінці, яка страждає на поліартрит, замінили ледь не всі суглоби — два тазостегнових, два колінних, два гомілковостопних, два плечових, два ліктьових, чотири на пальцях і променезап’ястковий.

— Як швидко після операції людина стає на ноги?

— У часи Сиваша після операції на три місяці накладали гіпс. Нині операція триває дві-три години, пацієнт може підводитися вже на другий день і протягом тих самих трьох місяців ходити з допомогою милиць. Після закінчення цього терміну ми дозволяємо навантажувати ногу цілком, у тому числі, наприклад, бігати і стрибати.

Слід додати, що існуючий у західних країнах критерій — якість життя — зумовив те, що там половині прооперованих пацієнтів немає ще й 50 років. Багато з них ведуть активний спосіб життя, скажімо, плавають і грають у великий теніс, хоча, звичайно, при інтенсивному навантаженні спрацювання штучного суглоба настає раніше, наприклад, пара «метал-поліетилен» спрацьовується через шість років. Є чимало відомих людей із ендопротезами, зокрема політиків, спортсменів, акторів тощо. Це досить поширена операція — за рік у світі робиться понад мільйон таких операцій, половина з них — у США.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво