Інсулінова ломка

...Давно вже не зустрічала мене так привітно медсестричка у масажному кабінеті. Та не встигла я натішитися теплим прийомом, як розкрився секрет запопадливості — їй потрібна допомога.

— Ви повинні врятувати наших дітей, — переконувала мене Вікторія. — Самі напишіть, попросіть, хай колеги напишуть, знімуть сюжети про той жах, який відбувається з діабетиками — їх прирікають на смерть!

Я знала, що шістнадцятилітній син Вікторії хворий на цукровий діабет і змушений постійно приймати інсулін. На щастя, ніякої трагедії не сталося, а паніка виникла через чутки, що імпортні ліки будуть замінені вітчизняними. Громадська організація, яка об’єднує хворих на діабет, сприйняла інформацію як сигнал до дії і провела мобілізацію серед батьків — адже вони готові на все, щоб захистити здоров’я своїх дітей. Вікторія згодна була брати участь в акціях протесту, голодувати — словом, робити все що велять. Мене вразило те, що вона — медична сестра, яка повинна була б розумітися на ліках, сама в усьому розібратися, а тоді вже протестувати, на всі мої запитання завчено відповідала: «Так всі ж знають, що наш інсулін нікуди не годиться...»

Як показали подальші події, даремно Вікторія та її друзі по нещастю хвилювалися: ніхто насильно не замінював імпортний інсулін на вітчизняний, мало того — його навіть нікому не пропонували — ні лікарям-ендокринологам, ні хворим. У нас на той момент інсуліну не було взагалі! Але чутки про наш «поганий» інсулін так вперто і довго поширювалися, що перестали викликати природну у такому випадку недовіру — а чи й справді все так, як говорять?..

Для мене було великою несподіванкою, коли дізналася, що інсуліновий завод «Індар» давно працює згідно із сертифікацією належної виробничої практики GMP, мало того, саме виробництво створювалося з дотриманням стандартів GMP. До відома, лише шість вітчизняних підприємств фармацевтичної галузі мають такі сертифікати. Тому виникає питання, чи за дотримання усіх вимог GMP можна виробляти низькоякісний інсулін? Серед характеристик інсуліну на чільному місці — ступінь його очистки. Виявляється, що препарати «Індару» мають показник 99,4%, це найвищий ступінь очистки в білковій хімії. У той час як імпортні не дозволяють собі розкіш проводити очистку інсулінів, вищу від 98,8%, бо це дороге задоволення.

Питань постає щоразу більше, коли заглиблюватися у вітчизняну інсулінову тематику. На якому етапі у нас виявляється хвороба? Чому програма «Цукровий діабет» працює тільки у пункті забезпечення хворих інсулінами, хоча світова практика засвідчує, що «не інсуліном єдиним» повинні жити люди з діабетом? Чому досі продовжуються спекуляції на тему українського інсуліну, коли навіть за радянських часів хворі успішно могли компенсувати рівень цукру у крові ліками з 80-відсотковим ступенем очистки? І чому з початку року звідусіль надходять тривожні сигнали: інсуліну у хворих немає?!

— Ми провели обстеження населення Коломийського району Івано-Франківської області і в селах виявили хворих на цукровий діабет удвічі більше, ніж прогнозувалося, — ситуація досить серйозна, — пояснює заслужений лікар України, професор Буковинського державного медичного університету Володимир Паньків. — У списку тих, хто постійно приймає інсулін, — майже 400 осіб, але жодного вітчизняного флакона ліків цього року не одержали, хоча заявки на них лікарі оформляли... Дітей і вагітних забезпечують у першу чергу імпортними ліками, а на вітчизняні у нас табу, хоча насправді за лікувальною дією вони не відрізняються від закордонних.

— На жаль, із обстежених трьохсот підлітків, які приймають генно-інженерні інсуліни імпортного виробництва, 52% мають ускладнення, і опоненти «Індару» це замовчують, — розповідає завідуючий науково-організаційним відділом Інституту ендокринології та обміну речовин ім.В.П.Комісаренка Анатолій Чорнобров. — Індарівські інсуліни зараз просто не доходять до хворих, і причина відома — непрозорі тендери та інсинуації довкола вітчизняних інсулінів, а зовсім не якість ліків. У 2003—2004 роках значна кількість хворих — близько 80%, а в деяких регіонах навіть 90% — лікувалися київськими інсулінами і ніяких проблем не виникало. За даними спеціалістів, у минулому році удвічі зменшилася кількість гангрен та ампутацій у хворих на цукровий діабет порівняно з 2000 роком. Але позитивні тенденції, які намітилися останнім часом, можуть швидко зникнути, якщо повториться штучно викликаний цього року інсуліновий голод. Прикро, що це відбувається тоді, коли «Індар» має всі можливості забезпечувати хворих якісними ліками.

Відомо, що інсулін підбирається кожному хворому індивідуально, і від того, наскільки лікар вдало підбере препарат, залежить не тільки самопочуття пацієнта сьогодні, але й виникнення ускладнень у майбутньому. ЗАТ «Індар» випускає 28 лікарських форм препаратів інсулінів, які можуть забезпечити проведення будь-якої схеми інсулінотерапії. Але ці можливості не використовуються повною мірою.

За статистикою в Україні майже 1 мільйон хворих на цукровий діабет, але ендокринологи вважають, що їх принаймні утричі більше. Десять років тому виявляли майже 100 нових хворих на 100 тисяч населення, у минулому році — вдвічі більше. У подібній ситуації будь-яка країна може стати інсулінозалежною від зарубіжних фармацевтичних компаній. На перший погляд, нам така залежність не загрожує — адже колектив «Індару» вчасно подбав не лише про якість своєї продукції, але й про потужності виробничих ліній, які дозволяють випускати 12 млн. флаконів, 5 млн. картриджів інсулінів та 50 млн. упаковок таблеток на рік. Але насправді державна програма «Цукровий діабет» щороку збільшує фінансування зарубіжних виробників.

— І щороку урізаючи держзамовлення вітчизняному виробнику, — коментує ситуацію директор ЗАТ «Індар» Олексій Лазарєв. — Якщо у 2003 році було виділено 96 млн. грн., то у минулому лише 75 млн. А в лотах тендеру на минулий рік зовсім були відсутні інсуліни вітчизняного виробника. І це незважаючи на те, що протягом останніх п’яти років за рахунок різниці між вартістю імпортних та вітчизняних інсулінів держава зекономила понад 80 млн. грн.

Олексій Лазарєв любить повторювати, що у світі авіа- та ракетобудівних держав багато, а «інсулінових» усього чотири — США, Данія, Німеччина та Україна. Ми захоплено говоримо про чужі високі технології чомусь ігноруючи свої — в цехах «Індару» зуміли налагодити випуск усього спектра інсулінів людини — від субстанції до готових лікарських форм. Часто доводиться чути, що не один лише «Індар» в Україні випускає ліки для хворих на цукровий діабет. І це правда. ВАТ «Фармак» теж випускає інсулін. Але правда й те, що зовсім за іншою схемою — на флакони з готовими лікарськими формами, завезеними зі США, тут наклеюють етикетки і звітують про «виробництво» вітчизняних ліків...

Нове керівництво Міністерства охорони здоров’я задекларувало бажання боротися з підробками, неякісними ліками та завищеними цінами на фармацевтичному ринку. Це можна тільки вітати. Однак ситуація на ЗАТ «Індар», 70% акцій якого належать державі, не залишає місця для оптимізму. Чиновники міністерства, готуючи замовлення, постійно «забувають» вносити до списку індарівські інсуліни, а потім здивовано розводять руками — на цю продукцію чомусь немає заявок.

Ситуація дуже загострилася після того, як одна іноземна фірма звернулася з пропозицією, від якої «неможливо відмовитися» — продати їй державний пакет акцій ЗАТ «Індар». Не перший рік триває невидима війна між тими, хто за цю пропозицію і хто проти. Хоча новий український уряд заявив, що не буде продавати пакети акцій державних підприємств, проте варіанти взяти під сферу впливу завод є.

Схоже, нікому не потрібно, щоб працювало «наше». Чи потрібно? Адже підприємство вийшло на міжнародний ринок і переконалося, що є попит на його продукцію. Це, очевидно, й змушує опонентів діяти активніше — може, тому завод протягом п’яти місяців сидів без копійки держзамовлень, а тендери безпричинно переносилися.

Прибічники швидкого продажу заводу на словах виступають за євроінтеграцію і ринкові стосунки в галузі охорони здоров’я. Біда тільки в тому, що аналітики такий варіант називають свідомим кроком до інсулінової залежності. Повчальною може стати доля Бразилії, яка виробляла власні інсуліни і забезпечувала ними майже всю Південну Америку та африканські країни. Європейські конкуренти викупили завод, а з часом його просто зупинили. Після того ціну на власну продукцію збільшили у три рази.

Кажуть, не варто шукати логіку там, де пахне грошима. А тим паче — великими грошима. Аналітики оцінюють ємність світового ринку ліків і послуг для хворих на цукровий діабет до 30 мільярдів доларів щорічно. Зрозуміло, що ласих до такого пирога знайдеться багато. За нинішньої політики МОЗу наш шмат пирога дуже легко може потрапити до рук зацікавлених сторін. А нам, як завжди, залишиться тільки збирати крихти зі столу.