ІНСУЛІНІАДА: ТО ХТО Ж ГРІШИТЬ ПРОТИ ІСТИНИ? - Здоров’я - dt.ua

ІНСУЛІНІАДА: ТО ХТО Ж ГРІШИТЬ ПРОТИ ІСТИНИ?

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

В інсулінозалежних діабетиків великий подив, а точніше шок, викликала публікація («ДТ», №5, 2002 р.) «Інсулініада: хроніка млявого конфлікту»...

В інсулінозалежних діабетиків великий подив, а точніше шок, викликала публікація («ДТ», №5, 2002 р.) «Інсулініада: хроніка млявого конфлікту». Вважаємо за необхідне висловити на шпальтах газети думку найнезахищенішої сторони конфлікту, а саме: хворих на цукровий діабет.

Бюджетом на 2002 рік планується виділити на виконання Комплексної програми «Цукровий діабет» 132 млн. гривень, із них на закупівлю інсулінів вітчизняного виробництва — 117,45 млн. гривень. Решта — 14,55 мільйона — відповідно до програми, має бути спрямована на виконання таких медичних заходів, як забезпечення хворих таблетованими цукрознижувальними препаратами, засобами самоконтролю, а також на організацію шкіл із навчання хворих, наукові розробки тощо. Очевидно, що коштів на закупівлю імпортних інсулінів не залишається. А вони сьогодні необхідні за медичними показаннями більш як 40 тисячам хворих: дітям, підліткам, студентам, людям зі слабким зором та сліпим, вагітним, людям з алергічними реакціями на інші види інсулінів і ряду інших категорій. Цілком природна стурбованість і хвилювання хворих, а тим паче горе й розпач батьків хворих дітей, котрим вітчизняні інсуліни взагалі не підходять.

Україна, як усі цивілізовані країни, забезпечує інсуліном своїх хворих безкоштовно. Одержувати життєво необхідні препарати за свої гроші люди не в змозі.

Кожен вид інсуліну має певні характеристики й не може бути просто замінений іншим. Професор Лазарєв, директор ЗАТ «Індар», цілком справедливо зазначає в одній зі статей, що переведення пацієнтів з одного виду інсуліну на інший неминуче призводить до погіршення якості життя, супроводжується декомпенсацією.

Тож не можна не звернути увагу на тенденційність засновків, на яких побудовано вищезгадану статтю.

Засновок перший. Тільки пуск заводу «Індар» створив реальну можливість забезпечити українських діабетиків потрібною кількістю інсуліну.

Це не так. Ціни на українські й імпортні препарати інсулінів однакові. Отже, кількість закуповуваних препаратів визначається виключно сумою коштів, виділених на це державою. Після підписання Президентом України Л.Кучмою Указу про Комплексну програму «Цукровий діабет» бюджетне фінансування на закупівлю інсулінів збільшилося більш як удвічі. Це реально відчуває на собі кожен хворий, і «дуже сильно грішить проти істини» автор статті в «ДТ», докоряючи хворим за те, що вони демонстративно заплющують очі на істотні зрушення в розв’язанні проблеми цукрового діабету. Хворі вважають, що поліпшення ситуації — це заслуга держави, а не ЗАТ «Індар». З початку будівництва інсулінового заводу в Україні настійливо декларувалося дворазове здешевлення вітчизняного продукту, порівняно з імпортним. Цього, на жаль, не сталося, і здавалося б розумним закуповувати за таку саму ціну препарати вищої якості й перевірені часом.

Засновок другий. «...Наші інсуліни справді не гірші від імпортних... це красномовно доводять сертифікати, одержані нашими виробниками, і сам факт відповідності вказаних інсулінів вимогам, які висуває американська та європейська фармакопея».

Питання якості й сертифікації як технологічних процесів, стандартних операційних процедур випуску інсуліну, так і самого продукту, дуже важливе. Індарівські інсуліни справді сертифіковано, але... лабораторіями, які працюють на заводі. Думка про об’єктивність і неупередженість процедури й результатів такої сертифікації видається сумнівною, позаяк орган сертифікації повинен бути незалежним від виробника й мати статус «третьої сторони», що захищає інтереси споживача. А запевнення в найвищій якості продукції та її цілковитій відповідності стандартам Незалежної виробничої практики не більше ніж слова, що не мають документального підтвердження. Одержати хоча б відповідний національний сертифікат ЗАТ «Індар» розраховує, коли в Україні «буде створено нормативну базу, яка регламентувала б контроль із боку держави над відповідністю виробництва стандартам GMP».

Технологія виробництва інсуліну з підшлункових залоз забитих свиней навіть у момент підписання контракту на будівництво заводу з німецькою фірмою була найменш досконалою з усіх існуючих на той момент. Вона не дозволяла виготовляти генно-інженерні інсуліни й інсулінові аналоги, які діють швидше від людського інсуліну й імітують нормальний фізіологічний профіль.

«Індар» не випускає картриджних інсулінів і шприц-ручок, що дозволяють заощаджувати до 10—15% препарату і дають змогу навіть дітям та хворим зі слабким зором самостійно робити ін’єкції. Та й не можуть випускати препарати однакової якості завод, який щойно спинається на ноги, і компанії-виробники з багаторічним досвідом.

Говорячи про можливість експорту інсуліну, директор ЗАТ «Індар» стверджує: «...наш інсулін буде визнано за кордоном лише в тому разі, якщо буде доведено ефективність і безпечність його застосування в Україні». А якщо ні? Не буде визнано — це півбіди, а що робити десяткам тисяч піддослідних українців, яких без їхньої згоди й часто на шкоду їхньому здоров’ю силоміць перевели на вітчизняні інсуліни? Ці інсуліни пройшли тільки обмежені клінічні випробування на невеликих групах хворих. Самі дослідники вважають, що необхідна клінічна апробація протягом тривалішого періоду й на більшому контингенті хворих. На сьогодні немає даних про віддалені наслідки застосування вітчизняних препаратів, частоту й тяжкість можливих ускладнень.

Автор обурюється, що не дуже тепле ставлення до вітчизняного інсуліну в певної частини хворих набрало характеру хронічного процесу. Чи можна чекати, що люди вітатимуть насильство над собою? Понад десять років нас переконували, що право вибору — одне з основних прав людини. Наші люди досить мудрі, аби вибрати той продукт, який їм більше підходить. Українці довели це, витіснивши з ринку багато низькоякісних імпортних товарів, віддавши перевагу вітчизняним. І зазначте, зробили свій вибір без насильства над собою та без допомоги дбайливців. Ми вітатимемо вітчизняного виробника інсуліну, коли самі переконаємось у високій якості його продукції та її перевагах над імпортною.

Засновок третій. «Існує друге дно, вимощене чиїмись дуже особистими й дуже приземленими інтересами».

Справді, це друге дно є. Але не в хворих, котрі не хочуть переходити на недостатньо перевірені й силоміць насаджувані препарати. І не в Міжнародній діабетичній асоціації України, яка захищає права й інтереси хворих на діабет. Треба дуже постаратися, щоб побачити «друге дно» в їхніх діях. Його треба шукати в позиції ЗАТ «Індар», яке посіло монопольне становище на інсуліновому ринку України, у діях корумпованих чиновників, котрі лобіюють таке становище. Сьогодні вони у виграші, а розплачуються за це своїм здоров’ям десятки тисяч хворих.

Дуже прикро, що гуманні дії держави, яка виділяє дедалі більше коштів на забезпечення хворих інсуліном, перекреслюються діями чиновників від медицини і викликають не вдячність, а однозначний соціальний протест.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво