Глюкометр із… прищіпки для білизни. Ужгородський учений винайшов прилад, що значно спрощує процедуру вимірювання глюкози в крові. Україні він виявився непотрібним

Пластмасовий корпус, розмірами трохи більший за пачку сигарет, невеличка кліпса із провідками й кількома штекерами — на вигляд і не скажеш, що за цим непоказним приладом уже вишикувалася кількамісячна черга. Однак якщо розібратися, нічого дивного в цьому немає, адже винайдений ужгородським ученим Петром Бобоничем глюкометр здатний істотно полегшити життя всім, хто страждає на цукровий діабет.

Глюкометр, можливо, і не з’явився б, якби не сімейні обставини Петра Бобонича. Перед поїздкою в санаторій дружина винахідника проходила медичне обстеження, яке виявило в її крові підвищений рівень глюкози. Фактично це був початок цукрового діабету. Хворобу, на щастя, вдалося зупинити, однак жінці щодвігодини доводилося колоти пальці, аби здати кров на аналіз. Після кількаденних спостережень за цією не вельми комфортною та болісною процедурою вчений вирішив розробити принципово новий прилад для вимірювання цукру в крові.

— Я поставив перед собою три головні завдання, — каже кандидат фізико-математичних наук Петро Бобонич. — Щоб прилад, по-перше, був неінвазійний (без проколювання шкіри), по-друге — якомога точніший, і, нарешті, щоб сама процедура вимірювання була безболісна. Певний досвід розробки медичних апаратів я вже мав — незадовго до того запатентував оптичний томограф для діагностики захворювань молочної залози, завдяки якому можна обійтися без рентгенівського випромінювання. Ідея самого принципу роботи глюкометра виникла випадково, а на виготовлення дослідного зразка знадобилося всього кілька тижнів. Коли дружина повернулася із санаторію, на неї вже чекав новий прилад, яким вона користується донині.

Глюкометр П.Бобонича складається з пластмасової кліпси (зробленої, до речі, зі звичайної прищіпки для білизни) з припаяними світлоприймачами та діодами, які електричними дротиками під’єднані до контролера і живляться від батареї чи акумулятора. Принцип дії такий — кліпса прикріплюється до мочки вуха (можна й до пальця чи, наприклад, носа), через кровоносні судини проходить інфрачервоний промінь, після чого дані про кількість глюкози в крові подаються на контролер. Глюкометр П.Бобонича схожий на прилад, розроблений нещодавно американською фірмою SugarTrack (у США він коштує 250 доларів), проте принцип його дії простіший і надійніший, а вартість нижча. В американському глюкометрі, замість світлодіодів, — лазерні діоди з потужним випромінюванням, яке (і це визнають самі американці) за необережного поводження може пошкодити зір. Крім того, кожні три місяці діоди зношуються, а заміна коштує 35—50 доларів. Натомість прилад П.Бобонича абсолютно безпечний і потребує лише заміни батарей чи підзарядки акумуляторів. Винахідник випробував глюкометр на шести сотнях пацієнтів ужгородських міської та обласної лікарень, після чого з’ясувалося, що він дає найменшу з-поміж усіх відомих глюкометрів похибку — 15% (для прикладу, інвазійний прилад допускає 25% похибки). Одразу після випробування один із лікарів запропонував ученому виготовити сто глюкометрів, які він продасть протягом одного місяця. Те, що за приладом одразу вишикується довжелезна черга, не сумнівається, адже він істотно полегшує процедуру аналізу крові, що особливо важливо для наймолодших пацієнтів — дітей і немовлят. До речі, вдосконалений глюкометр можна буде під’єднувати до пацієнта на тривалий час, наприклад на ніч. У разі падіння рівня цукру в крові до критичного (що може спричинити діабетичну кому, внаслідок якої хворі, трапляється, помирають) він подаватиме сигнал тривоги і попереджатиме про необхідність ввести медпрепарат.

Минулого року глюкометр П.Бобонича посів третє місце на конкурсі «Винахід року», про нього заговорила преса, а відтак посипалися комерційні пропозиції. Глюкометром зацікавилися в США, Канаді, Ізраїлі, Сінгапурі, інших країнах. Не дуже досвідчений у бізнесі, П.Бобонич з обережністю поставився до проектів, які йому нав’язували з різних сторін, і недарма. Одна з фірм, наприклад, у надісланому проекті договору включила пункт, згідно з яким права на всі свої подальші винаходи вчений зобов’язувався передати їй, а в разі відмови міг бути притягнутий до суду. Утім, головна причина, через яку П.Бобонич не поспішав іти на контакт із закордонними фірмами, — бажання виготовляти глюкометр в Україні. Усі можливості для цього були — приладом серйозно зацікавився київський завод «Арсенал». Уже готувалися необхідні документи та договори, було навіть погоджено ціну, за якою прилад мали продавати в аптеках — близько 500 гривень (вартість комплектуючих становить від 150 до 250 гривень). Однак співпраці не вийшло — завод не отримав державного фінансування, тому договору так і не підписали. Після цього винахідник продав права на виготовлення та продаж свого приладу російській структурі «Росздравнадзор», яка домагалася цього понад рік. Росіяни лише для власних потреб планують виготовити 180 тисяч глюкометрів із тим, щоб їх отримав кожен сімейний лікар. Крім того, ведуться переговори про поставки приладів у Казахстан, Китай, Угорщину, Словаччину… Серійне виробництво глюкометра має розпочатися ще цього року.

А от «повноцінний» глюкометр власного виробництва Україні поки не світить, його доведеться купувати в росіян, котрі навіть для свого внутрішнього ринку встановили на нього ціну 200 доларів…