Франція повертає моду на дітей

Народжуваність у Франції є найвищою в ЄС — 1,9 дитини на жінку за середнього показника 1,4. Більше того, частка працюючих жінок у Франції також найвища (80 відсотків від загальної кількості француженок віком від 24 до 49 років, включаючи навіть тих, чиї діти ще не досягли трирічного віку). А середня тривалість життя француженок — 84 роки — трішки не дотягує до рекордного показника, який належить японкам. Не дивно, що на тлі загального скорочення чисельності населення розвинених країн Франція демонструє протилежну тенденцію й до середини нинішнього століття має всі шанси стати найнаселенішою європейською країною. Національна модель державної підтримки материнства виявилася такою вдалою, що Париж цілком може стати законодавцем моди й у демографії.

Фундамент цього успіху було закладено в 1970-х роках, коли французький уряд зробив ставку на розвиток сфери послуг, у якому зайняті переважно жінки. Для того, аби залучити їх на робочі місця, було потрібно створити привабливі умови праці. Запропонувати офіціантці таку зарплату, на яку можна було б найняти няньку для дитини, уряд, природно, не міг. Тому довелося шукати інші способи розв’язання проблеми нагляду за дітьми, котрі на той час ще не зовсім вийшли з європейської моди.

Зокрема, по всій країні було створено безплатні ясла й дитячі садки, для школярів відкрито літні табори, відпочинок у яких значною мірою субсидувався державою. Місць у цих закладах на всіх бажаючих не вистачало, що означало конкурсний відбір дітей, а також стимулювання розвитку корпоративного сектора, котрий конкурує за право обслуговувати забезпеченіші сім’ї. Ці зусилля французький уряд супроводжував значними фінансовими заохоченнями працюючих матерів — щедрими сімейними допомогами, податковими пільгами, які найістотніше зростали при народженні третьої дитини.

Одним із ключових елементів французького успіху стала зміна психології молодих француженок, котрі усвідомили: вони можуть робити блискучу кар’єру, маючи при цьому стільки дітей, скільки хочеться. І практично не хвилюватися з приводу того, як із ними поводяться в яслах або дитячих садках. Адже при дитячих установах формувалися групи матерів, котрі не лише контролювали роботу штатних співробітників, а й разом із ними найоптимальніше розв’язували багато проблем. Примітно, що окремі елементи цієї моделі впроваджувалися багатьма європейськими країнами — у Німеччині та Швейцарії, приміром, багатодітні родини отримують щедрі допомоги, у Швеції 77 відсотків дошкільників відвідують дитячі садки. Проте від узагалі вже катастрофічного падіння народжуваності ці країни рятує лише традиційна багатодітність іммігрантів. У Франції ж найбільш охоче народжують представниці корінного середнього класу й високооплачувані професіоналки. Причому найчастіше (практично кожну другу дитину) — поза шлюбом.