Ейнштейн теж був шульгою - Здоров’я - dt.ua

Ейнштейн теж був шульгою

4 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

У першому класі мені було просто незрозуміло: навіщо писати правою, якщо вона затуляє літери? Щоправда, ліва розмазує їх...

У першому класі мені було просто незрозуміло: навіщо писати правою, якщо вона затуляє літери? Щоправда, ліва розмазує їх. «Напишеш букви акуратно і гарно — одержиш... двійку, — суворо попереджала моя перша вчителька, старенька Тіна Семенівна. — А коли попервах виходитиме трохи кострубато, я зрозумію, що ти старалася писати, як усі, тобто правою рукою», — пояснювала вона і щедро обіцяла поставити жадану п’ятірку. Я ридала.

Згодом мій почерк виробився, вирівнявся, я навіть стала відмінницею. І лівою пишу, тільки граючись. До речі, кострубато. Зате ніж і ножиці все життя беру в ліву руку, перу «ліворуч», навіть спінінг на риболовлі закидаю лівою.

Колись усе це різко впадало у вічі оточуючим. Тепер ніхто навіть уваги не звертає: шульг розвелося, хоч греблю гати. А річ у тому, що з кінця 80-х їх перестали перевчати: пишіть, як зручно!

І домігся цього «перевороту» не хто інший, як мій нинішній співрозмовник. Він та його численні учні й послідовники.

— Ліворукість — не хвороба і не звичка, а варіант здоров’я, — переконаний Анатолій Павлович. — Її можна замаскувати, але у відповідальних чи стресових ситуаціях шульга інстинктивно користується зручнішою для нього рукою. Що в цьому поганого? Та, власне, тільки те, що в нашому, праворукому, світі усе зроблено з розрахунку на праворуких. І, скажімо, льотчикові-шульзі потрібно трішки більше часу, щоб запобігти аварії, солдатові — щоб натиснути на курок, домогосподарці — щоб начистити картоплю «неправильно» заточеним ножем і т.п.

В Україні живе близько мільйона шульг. Проблем у них набагато більше, ніж у праворуких людей. Яких проблем? І як вони вирішуються?

Про це я розмовляла з «головним українським захисником шульг», доктором медичних наук, професором, академіком Анатолієм ЧУПРИКОВИМ.

«Нестандартна» дитина

— Анатолію Павловичу, то що ж воно таке — горезвісна ліворукість?

— Аж ніяк не дефект, швидше — перевага. Це, власне, вроджена індивідуальна особливість людей, у яких права півкуля мозку домінує над лівою. Попри зовнішню подібність, у них — різні функції: права відповідає за інтуїцію, образне мислення (передумови до художньої творчості); у лівій сконцентровані механізми аналітичного, абстрактного мислення (науковий підхід).

— Де логіка? Адже саме серед шульг так багато творчих особистостей.

— Природно. Тому що роботою правих м’язів людського тіла керує ... ліва півкуля, а лівих — саме права. Ось таке «перехрестя».

— Ви теж лівша?

— Мабуть, ні. Хоча певні ознаки ліворукості за собою помічаю. Приміром, надмірну емоційність. Для вченого це зайве.

— Тоді чому ж зацікавилися проблемами «нестандартних», ліворуких дітей?

— Мабуть, виходячи з наукової логіки. Ще працюючи в Москві, у НДІ психіатрії, я став вивчати особливості латерального (бічного) поводження людей. І помітив, що деякі хворі — на шизофренію, епілепсію — вирізняються з основного контингенту наявністю емоційного резонансу. Це були шульги. Далі звернув увагу на те, що, приміром, спускаючись у метро, жінки віддають перевагу поворотам праворуч, а чоловіки — ліворуч; на роботі (ділове, інтелектуальне спілкування) підлеглі сідають праворуч від начальства, а на відпочинку (емоційне спілкування), начебто ліворуч. Ось так — ненароком — спало на думку, що праворукі й ліворукі люди істотно різняться. І що в меншості (шульг) набагато більше проблем, ніж у більшості (праворуких). Став цікавитися закордонним досвідом, там зазначеною проблемою вже займалися впритул. А для нас це була нова галузь знань.

Почав залучати до своїх спостережень студентів і колег. Тільки в Москві ми обстежили на ліворукість майже півтори тисячі зовсім здорових людей. А в Радянському Союзі ця цифра перевищила 16 тисяч.

Узимку 1977-го провели першу всесоюзну конференцію з асиметрії людського мозку. Міждисциплінарну. Адже невропатологи не відали, що відбувається у психіатрів (про те, що на сусідній вулиці «просунулися» в якійсь галузі, дізнавалися хіба що з публікацій), нейрофізіологи були далекі від клініки, психіатри теж мене не зовсім розуміли — те, чим я займався, було їм чуже. А тут раптом зібралися фахівці з усього Союзу!

Важка ти, шапко Мономаха

— І до вас прийшла слава?

— Так. Скандальна. Мовляв, як це якийсь старший науковий співробітник посмів представити свою галузь науки особисто? Виступати — від себе!!! — з якоюсь, хай і цінною, ідеєю в ті часи було не заведено. Вважалося, що зі своїми пропозиціями маєш звертатися до безпосереднього начальства. А вже воно вирішуватиме, потрібно це чи ні. Одне слово, мене збиралися звільнити. Та раптом про конференцію добре відгукнулася газета «Правда» (мовляв, наші радянські вчені вирвалися на світовий простір), збірник виступів зажадав одержати відділ науки ЦК партії. І переслідування відразу ж припинилися. Проте тільки через три роки я наважився на першу публікацію в газеті (тій-таки «Правде»). Ось тоді-то загроза моїй роботі в Москві стала цілком реальною. Бо розповів не тільки про шульг, а й про свій — новий — метод лікування: латеральну терапію. Тодішній міністр охорони здоров’я Борис Петровський стукав кулаком по столу: «Та хто він такий, цей Чуприков? Як він посмів? Хто дозволив?»

Річ у тому, що стаття викликала величезну кількість відгуків. Чимало ліворуких, відгукнувшись (я й не уявляв собі, що насправді їх так багато), повідомляли про свої надзвичайні творчі здібності. Це тішило.

А ось мами ліворуких дітей засмучували: писали про моторошні речі — їхніх дітей висміювали вчителі, над ними кепкували однокласники, як наслідок, у когось з’являлася блювота, хтось починав страждати на енурез... Я навіть не припускав, що проблема така гостра. І, по суті, стикується з проблемою боротьби за права людини.

Один у полі не воїн

Тема, якою захопився Чуприков, зацікавила й деяких інших фахівців. Старший науковий співробітник Всесоюзного інституту гігієни дітей і підлітків Віолета Аеропетян — вони познайомилися на конференції — обстежувала дитсадківських шульг, а потім їх-таки — після першого класу. З’ясувалося: в дитсадках ліворуких малят було 12%, у школі вже тільки 3%. Дітей насильно перевчили. І при цьому запрограмували на якісь дуже неприємні речі: адже психіка дитини істотно травмується при спробі зруйнувати моторні програми, закладені природою у великі півкулі головного мозку. Виникають невротичні зриви, затримки психічного розвитку, в цьому криються причини інших захворювань. На конференцію прийшов директор Інституту мозку академік Олег Сергійович Адріанов.

— Згодом , — згадує Анатолій Павлович, — він вважав за можливе навіть перенацілити кілька лабораторій свого інституту на «нашу» тему. І створив міждисциплінарну (там тісно співпрацювали невропатологи і психіатри, психологи і фізіологи) секцію, в якій ми були співкерівниками: він займався науковим аспектом, я — клінічним.

У всіх наступних інтерв’ю Чуприков наполягав на свободі вибору для «першачків»: не треба їх перенавчати. Тим паче що заборон на ліворукість ніколи не було. Учителі керувалися єдиною методичкою часів 30-х років, у якій зазначалося, що діти, які навчаються письма, беруть олівець або ручку в праву руку. Ось і все. Одне слово, до революції я не закликав. Проте мій «подвиг» розцінили як... дисидентство. І мені довелося шукати інше місце роботи.

Одинадцять щасливих років

Анатолій Павлович повернувся додому, в Україну (його дитинство минуло в Запоріжжі, він закінчив Дніпропетровський медінститут і в тій-таки області, у сільській лікарні, почав працювати, це вже потім була Москва — аж на 20 років), у тодішній Ворошиловград (тепер — Луганськ). Потрапив у зовсім дивну ситуацію — з одного боку, там був вакуум наукових ідей, з іншого — багато талановитої молоді, яка прагнула трудитися. Новий викладач запалив її своїми науковими ідеями. Зокрема «про ліворуких». Врешті-решт, на цю тему було захищено близько десяти дисертацій.

— Саме там, — пригадує мій співрозмовник, — був відшліфований мій метод латеральної терапії.

— Я правильно зрозуміла: ліворукість — одна зі складових цього методу?..

— …Який застосовується дедалі частіше й ширше. Приміром, недавно Ігор Анатолійович Полієнко з Національного медінституту ім. А.Богомольця дійшов висновку, що з допомогою зміни міжпівкульної взаємодії можна і кров’яний тиск знижувати, і біль при ревматоїдному артриті зменшувати, і набряки знімати...

— Але це вже — тема іншої розмови?

— Мабуть.

— Тоді — ще трохи про Луганськ.

— Це був дивовижний період мого життя. Одинадцять щасливих років. Мені особливо не заважали (ректор тільки докоряв: «Знову ви пишете про ліворуких?»), і я був оточений учнями. А потім керівництво навіть пишалося: ми, луганчани, роз’їжджали по країні з «науковими шоу», проводили конференції в Ростові-на-Дону, у Тбілісі, Києві, Москві. Нас туди запрошували. Замовити автобус через облздоров було нескладно. А зарплати лікаря цілком вистачало на номер у пристойному готелі. Народ завжди сходився. Ця тема й тепер людей цікавить.

Та й у себе ми майже щорічно проводили конференції, приймали гостей звідусіль. У 1985 році на всесоюзну школу-семінар «Охорона здоров’я ліворуких дітей» запросили представників Міністерства освіти. Запропонували увазі його представників методичні рекомендації з психогігієни ліворуких дітей, у яких вперше було задекларовано відмову від переучування. І... нас підтримали зразу два міністерства: освіти й охорони здоров’я! Друге майже відразу ж затвердило методичні рекомендації (розроблені мною та моїми колегами-однодумцями) із закликом не переучувати шульг. За рік такі рекомендації видало й Міністерство освіти СРСР.

Усе тече, все змінюється

На початку перебудови Анатолію Павловичу запропонували очолити один зі столичних інститутів, і він вісім років був його директором. Але...

— Я з чиновниками не дуже вмію дружити — часто маю власну думку і необережно висловлюю її, — лукаво всміхається мій співрозмовник. — Тепер ось завідую кафедрою дитячої, соціальної і судової психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика. І мене це, загалом, влаштовує.

Невгамовний Чуприков і нині продовжує відстоювати права ліворуких дітей. Закликає берегти їх як слабших. Переконує ліворуких (та їхнє оточення) не соромитися своєї інакшості, а пишатися вже тим, що народилися шульгами, тобто — потенційно обдарованими людьми.

Недавно в серії «Бібліотечка для вчителя» з’явився перший посібник для ліворуких малят. На жаль, мізерним тиражем, лише 300 примірників. Така собі біла брошура-зошит із тестами й порадами (як визначити ліворукість; яким має бути положення тіла, рук, кисті, пальців при письмі), застереженнями (спочатку багато шульг пишуть повільно й кострубато, не слід їм за це докоряти), підготовчими вправами (обведи, мовляв, контур предмета по крапках; з’єднай кінець стріли з мішенню...), з незвичайними прописами. Підготували цей посібник мій співрозмовник та його учениця з Тернополя, кандидат медичних наук Роксолана Гнатюк. Гадаю, попит на посібник буде величезний. Серед учителів, батьків. Адже тепер, як вважає Анатолій Павлович, боротьба за права шульг перемістилася зі шкіл у дитсадки і родини.

Шульги — це меншість, але серед них багато талановитих людей (Леонардо да Вінчі, Пабло Пікассо, Марк Твен, Лев Толстой, Ейнштейн...) І ще примітно: шульг не можна ставити в рамки — вони прагнуть вийти за їхні межі.

Вагітні жінки, які зловживають ультразвуковим обстеженням, ризикують народити саме шульгу. Такі немовлята з’являються переважно у другій половині року.

Те, якій руці дитина віддає перевагу, впадає у вічі вже в 10—11-місячному віці.

Шульг більше серед чоловіків.

Помічено, що якість здоров’я шульг трохи нижча, ніж у праворуких людей: у перших слабший імунітет. У дитинстві до них потрібно ставитися з особливою увагою. Згодом вони міцнішають. Але! Шульга-наркоман практично невиліковний. Ліворукі, уникайте пороків!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво