Європринади для лікарів - Здоров’я - dt.ua

Європринади для лікарів

15 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 15 грудня-22 грудня

…Довгий хвіст черги закінчувався десь за рогом. Щоб дістатися заповітного віконця реєстратури, довелося вистояти майже годину, і, як з’ясувалося, зовсім даремно — талончиків уже немає...

…Довгий хвіст черги закінчувався десь за рогом. Щоб дістатися заповітного віконця реєстратури, довелося вистояти майже годину, і, як з’ясувалося, зовсім даремно — талончиків уже немає. І не тільки на сьогодні, а на півмісяця вперед — тому що дитячий уролог, як, утім, і кардіолог, і невропатолог, приймає лише один раз на тиждень, а бажаючих потрапити на прийом стільки, що й до кінця року навряд чи вдасться. У холі дитячої поліклініки висить розклад приймальних годин лікарів, у якому дедалі частіше з’являються вільні клітинки — навіть у столиці відчувається, що бракує педіатрів. Що вже казати про районні лікарні!..

Так уже сталося, що серед проблем, з якими постійно має справу система охорони здоров’я, саме кадрова довго залишалася ніби на другому плані — добре налагоджений механізм підготовки кадрів, попри все, працював чітко. І продовжує працювати — 14 медичних університетів і академій, один фармацевтичний,
4 медичні факультети в класичних університетах МОН готують для країни лікарів різних фахів, фармацевтів і провізорів, а медичні коледжі та училища нарощують випуск акушерів і медичних сестер. Однак за успішними цифрами про набір на навчання і випуск дипломованих спеціалістів уже сьогодні криється велика проблема, яка змушує серйозно задуматися про майбутнє. За даними Міністерства охорони здоров’я, щороку система втрачає таку кількість лікарів, яка вже не покривається щорічними випусками медичних вузів. Сьогодні в Україні спостерігається дефіцит лікарів — 18 тисяч фахівців, із них майже п’ять тисяч у сільській місцевості. За останні п’ять років кількість лікарів зменшилася майже на 5,5 тисячі, а з медичними сестрами й геть катастрофа — їхній відплив становив понад 47 тисяч.

Ці проблеми характерні не тільки для України, а для всієї Європи, та й, власне, і для інших континентів також. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) давно помітила ці тривожні тенденції і спрямовує свої зусилля на те, щоб цьому питанню приділялася належна увага.

«Сьогодні спостерігається глобальна криза щодо медичних кадрів у багатьох країнах світу: щонайменше в 57 державах — членах ВООЗ відчувається явний дефіцит лікарів і медичних сестер, провізорів і фармацевтів. Цих фахівців справді бракує для того, щоб можна було організувати подання меддопомоги населенню в необхідних обсягах, — вважає Маріо Роберто Дал Поз, координатор департаменту кадрових ресурсів охорони здоров’я ВООЗ. — Дефіцит кадрів позначається також на перспективах досягнення «Цілей тисячоліття» в галузі розвитку — йдеться насамперед про зниження материнської та дитячої смертності, зниження темпів поширення ВІЛ/СНІДу тощо. Але навіть якщо в країнах є необхідна кількість медпрацівників, це не означає, що не дасться взнаки проблема нерівномірного їх розподілу — може бути явний перекіс, коли у великих містах їх набагато більше, ніж потрібно, а в сільській місцевості відчувається нестача. Саме тому було вирішено, що в доповіді про стан охорони здоров’я у світі буде спеціальний розділ, присвячений кадрам охорони здоров’я. Ми хочемо знайти варіанти вирішення тих проблем, які обумовлені процесом міграції, а також обговорити перспективи співробітництва між різними країнами за участю різних організацій і установ».

Не цурається міжнародного співробітництва й Україна. Одним із перших на ці ініціативи відгукнувся Національний медичний університет імені О.Богомольця, який разом із ВООЗ підготував і провів міжнародний семінар «Питання використання інструментів і методик для оцінювання кадрових ресурсів і формування кадрової політики охорони здоров’я в країнах». На форум з’їхалися фахівці з усіх континентів — від Австралії до Північної Америки. Активну участь в обговореннях та дискусіях із зарубіжними колегами брали ректори медичних університетів України, фахівці Мінздоров’я та Академії післядипломної освіти імені Шупика. Це особливо відзначили експерти ВООЗ, на думку яких така відкритість свідчить про готовність нашої країни вирішувати проблеми комплексно, з урахуванням сьогоднішніх тенденцій. А реалії в нас такі, що забезпеченість лікарями-практиками останнім часом значно знизилася і становить 26,5 на 10 тисяч населення, хоча ще зовсім нещодавно вона була на середньоєвропейському рівні — 35 лікарів на 10 тисяч населення. Відповісти на запитання — чому? — нескладно. Набагато складніше визначити, що потрібно робити, щоб зупинити чи, точніше, пригальмувати цей процес. Фахівцям кафедри соціальної медицини та управління НМУ ця проблематика добре знайома, над нею працюють і поважні вчені, і вчорашні студенти.

«Особисто для мене — це професійна тема, якою я опікуюся вже багато років, — розповідає ректор університету, професор Віталій Москаленко. — За її розробку ми взялися не сьогодні і не вчора — уже давно були спроби щось робити в цьому напрямі. Ми не просто аналізували вітчизняну статистику, а й розглядали те, що відбувається в Європі і в усьому світі, екстраполювали ці процеси на нашу систему охорони здоров’я. Не можна думати, що ми перебуваємо в якійсь особливій ситуації і традиційна повага до лікаря захистить нас від тих процесів, які наростають у багатьох європейських країнах. Ми багато спілкувалися з колегами з Прибалтики. Там були свої проблеми і помилки — спочатку закривали факультети, але потім, схаменувшись, відновлювали. Їхні лікарі отримали можливість вільно влаштуватися на роботу в будь-якій країні Євросоюзу, що тепер змушує університети по-іншому дивитися на кадрові питання. У НМУ на базі кафедри створено невелику групу ентузіастів — це не тільки доктори та кандидати наук, а й зовсім молоді фахівці, які знають іноземні мови, розробили програми, виграли гранти і серйозно досліджують міграції медичних кадрів. Хоча це процес складний. У нас, на жаль, немає державної статистики, яка фіксувала б, скільки лікарів виїжджає за кордон і скільки повертається, яка кількість медичних сестер улаштувалася на роботу за кордоном тощо.

— Чому такої статистики немає? Держава не усвідомлює, що вона потрібна?

— Напередодні XXI століття в багатьох країнах було вирішено провести перепис населення, щоб знати, з чим наша планета вступає в нове тисячоліття. Я довідався про це приблизно за півроку до перепису й дуже хотів, щоб до анкети були включені запитання щодо охорони здоров’я. Це допомогло б скласти, — скажімо, не абсолютно точну, але все-таки реальну картину того, що в нас є в медицині: скільки є фахівців і якого профілю, якого віку, в яких населених пунктах — міських чи сільських вони працюють тощо. Мені відмовили під приводом того, що всі питання давно затверджені на найвищому рівні. Я був наполегливий, дійшов до Кабміну, але там побоялися, що додаткові запитання збільшать анкету й заплутають усіх — і тих, хто відповідатиме, і тих, хто опрацьовуватиме інформацію. Дуже шкода, що тоді не вийшло, тепер ми не знаємо багатьох показників щодо стану здоров’я населення, а також кадрового потенціалу медицини. Ці дані дуже знадобилися б і сьогодні, і через десятиріччя, за ними можна було б відстежувати тенденції, визначати, куди посувається наше суспільство в плані здоров’я та чого очікувати від системи охорони здоров’я».

Ці запитання ставлять собі вчені багатьох країн, зокрема й Литви. Там провели масштабні дослідження на тему можливої міграції серед лікарів, резидентів медицини та фармацевтів, і не тільки у своїй країні, а й у ближньому для них зарубіжжі — Польщі, Угорщині і Чехії. Наймобільнішими виявилися чехи — майже 60% опитаних лікарів мають намір поїхати на заробітки в розвинені країни, при цьому 10% уже прийняли остаточне рішення. Слідом ідуть угорці, в яких показники всього на один-два відсотки нижчі, потім поляки, де про те, щоб виїхати, думає кожний третій лікар, а твердо вирішили 2,5%. Литовці більш обережні на цьому тлі, але однаково майже 27% лікарів-практиків думають про трудову еміграцію, із них майже 4% твердо переконані в необхідності такого кроку. До речі, майже такі самі показники і в анкетах литовських фармацевтів.

«Дефіциту кадрів ще немає, але він ось-ось може початися, — вважає Жильвінас Падайга, професор Каунаського університету, який лише три місяці тому залишив посаду міністра охорони здоров’я Литви. — Наші медики вивчають Євросоюз, розмірковують. І виїжджають. Це змусило вдатися до довгострокового планування щодо кадрів охорони здоров’я, при цьому ми намагалися врахувати все — міграцію, смертність, вибування з професії, з навчання в університетах. На основі цих даних зробили прогноз і тепер знаємо, скільки нам потрібно приймати абітурієнтів щороку, щоб виходити на необхідний рівень через 10, 15 і 20 років.

— Чим запам’ятався вам київський семінар?

— Ми вперше поділилися досвідом, і було дуже цікаво довідатися, що роблять у цьому напрямі в інших країнах. Я був приємно здивований тим, як багато всього робиться в Україні, зокрема в Національному медичному університеті. У вас дуже прогресивний підхід до створення регістру медпрацівників, до вивчення проблем міграції та перспективного планування підготовки кадрів».

У Литві домоглися того, що дослідження вчених із наукового надбання трансформувалися в програму конкретних дій, або, як кажуть міжнародні експерти, — стали відповіддю на виклики. Починаючи з 2002 року, був збільшений набір на лікарські факультети, а нинішнього року він зріс і в медичних школах, які готують медсестер. Однак у Литві, як і в нас, найболючіше питання — фінансування. У 2004 році лікар у середньому отримував 463 євро на місяць, а медсестра — 319, що було на 20% нижче, ніж середня зарплата по країні. Серйозною відповіддю на виклики стало планомірне підвищення оплати праці в цій сфері: за останній час ці показники значно зросли — лікар на первинному прийманні отримує від 800 до 1000 євро, а, наприклад, хірург залежно від рівня професіоналізму — 1500 євро і вище. Проте, судячи з темпів міграції, все одно це багатьох не влаштовує. У зв’язку з цим ухвалено рішення про те, що до 2015 року зарплату у сфері охорони здоров’я буде збільшено в 3,8—4,6 разу.

Звичайно, представники багатьох, і передусім пострадянських, країн, про це поки що можуть тільки мріяти.

«Кадрове питання, яке ми нині обговорюємо, не вирішене в жодній країні світу, — такого висновку дійшли Галина Перфильєва, радник з кадрових ресурсів охорони здоров’я Європейського регіонального бюро ВООЗ. — Європа не є регіоном, де склалася критична ситуація з дефіцитом кадрів, але водночас, якщо зараз прогаяти цей момент, завтра може бути пізно.

Кожна країна має свою специфіку, наприклад, у Великобританії добре поставлено систему аналізу, планування, але її кадрова стратегія полягає в активному рекрутуванні кадрів з-за кордону. Багато держав не мають умов для того, щоб утримати свої кадри — через низьку заробітну плату, відсутність мотивації в лікарів і медсестер тощо. Ми не можемо знайти одне рішення і єдину рекомендацію для всіх. Наша мета — обмінятися думками, досвідом, довідатися, яка ситуація в різних державах, щоб скласти загальну картину того, що відбувається в Європі. До Києва не випадково запросили представників не тільки нашого регіону, а й США, Канади, Австралії, які розповіли про свій досвід. Деякі країни не можуть самостійно, без участі донорів вийти зі складної ситуації — у них дуже низький рівень заробітної плати, немає перспективних планів потреби в кадрах, немає інвестицій з державного сектора в освіту, через що вони змушені брати на роботу фахівців низької кваліфікації, погано підготовлених.

— Дуже сподіваюся, що ми не входимо до цього списку.

— Ні, звичайно, ідеться про ті країни, де немає інвестицій держави в освіту або вони на мінімальному рівні. Такі є й у європейському регіоні. Мені приємно зазначити, що Україна готова до співробітництва з ВООЗ, вона зацікавлена в загальних процесах і тенденціях, що стосуються освіти, зокрема Болонського процесу. Після цього семінару в нас з’явилося ще більше підстав перейти на більш широкий діапазон взаємодії —формуватимемо центр співробітництва ВООЗ із кадрових ресурсів. Базою такого центру ми бачимо саме столичний університет за умови взаємодії з академією післядипломної освіти».

Українська сторона покладає великі надії на створення центру «Стратегічне планування кадрових ресурсів», адже його діяльність допоможе бути в курсі світових і європейських тенденцій, підкаже шляхи вирішення багатьох проблем. Проте передовсім це стимулюватиме створення вітчизняної стратегії та підготовку відповідей на виклики.

«Наш університет готовий узяти десять аспірантів-ординаторів, щоб вони вивчали потреби системи охорони здоров’я в педіатрах, фтизіатрах, хірургах, — ділиться планами В.Москаленко. — На найкращих світових методиках під керівництвом досвідчених учених вони розроблятимуть ці напрями, захистять свої наукові праці, й це стане базовою програмою розвитку за різними фахами. Якщо цим не перейматися, то найближчим часом наша країна може залишитися без лікарів, або матимемо перекіс — то випустили забагато стоматологів, то стався перевипуск офтальмологів, а сімейні лікарі чи педіатри будуть у дефіциті. Це не наукові версії, це показує досвід інших країн, наприклад, Прибалтика пережила справжній стрес, коли анестезіологи стали масово їхати туди, де набагато більше платять — до Скандинавії чи Великобританії. Поки не сталося чогось подібного і в нас, ми зобов’язані використовувати всі можливості для того, щоб створити держпрограму, яка базуватиметься на доказовій медицині та підкріплюватиметься солідною науковою базою».

Якщо подивитися на підготовку кадрів у нашій країні, то, на перший погляд, картина видається цілком благополучною — у тому-таки Національному медичному університеті імені О.Богомольця навчається 10 тисяч студентів — величезний кадровий потенціал для системи охорони здоров’я. Проте не за горами 2010 рік, коли абітурієнтами стануть діти, народжені під час піка демографічної кризи, яка, на жаль, іще триває. А це означає, що студентські аудиторії незабаром можуть стати напівпорожніми — приблизно всі вузи розраховані на 600 тисяч місць, а кількість випускників шкіл падатиме до позначки 370 тисяч. Хто з покоління, яке обирає Інтернет, захоче навчатися сім років в університеті, щоб потім отримувати абсолютно не адекватну витраченому часу та зусиллям зарплату у той час, коли є чимало престижних вузів, де навчатися набагато легше, а доходи набагато більші?..

Такі виклики сьогодення кидає, звичайно, не тільки нам. Днями стартувала цікава акція, яку ініціювало польське місто Вроцлав. Вона розрахована на іноземців — схоже, передовсім на українську молодь, якій пропонують: «Приїдь до Вроцлава і закохайся!». Такі плакати розклеюють у всіх університетах західного регіону, приваблюючи студентів можливістю навчатися в сусідній країні, де для них підготовлені гідні умови, зокрема гуртожитки, де в 2—3-місних кімнатах є і телевізори, і ПК з Інтернетом. Бажаючі можуть навіть не знати англійської мови — досить польської, якою, як відомо, володіють жителі Львівської, Івано-Франківської, Волинської та інших областей. Акція, на яку місто вже витратило понад 100 тис. євро, проходить під девізом: «Євросоюз — тут! Живи, навчайся, працюй!». Щоправда, на місце тих поляків, що поїхали, запрошують не всіх, а тільки «інтелігентних, освічених, вихованих».

Добре, якщо наша держава вчасно помітить, як і чим спокушають наших юних інтелектуалів, і підготує гідні відповіді на виклики. Однією з них може стати будівництво навчально-лабораторного корпуса із сучасною бібліотекою, про який так давно мріють у Національному медуніверситеті. Адже, чесно кажучи, Україні теж дуже потрібні інтелігентні, освічені, виховані кадри, особливо в медичних установах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво