Європейський стандарт якості: від випічки булочок до одержання довідки

В ресторане как-то дед

Скушал комплексный обед.

И теперь не платит дед

Ни за газ, и ни за свет.

Популярна частівка 50-х, увічнена в улюбленому радянському фільмі, актуальна і досі — незважаючи на статус ринкової економіки з її конкуренцією і боротьбою за споживача. Єдина різниця: сьогодні труяться не комплексними обідами, а, найчастіше, стравами, приготованими на кухнях різноманітних супермаркетів — салатиками, паштетиками, фаршированою рибкою, пиріжками.

На другому місці — молочні продукти, які виготовляються у промислових цехах молокозаводів. Попри, здавалося б, цілком різні способи виробництва, об’єднує їх одне — слабка система контролю якості і безпеки продукції, відсутність чітких стандартів виробництва. Ну, не може наша людина робити усе суворо за інструкцією — полюбляє «на око».

Починається все, до речі, з домашнього господарства. Пригадую, ще років десять тому, коли на наш ринок масово хлинув імпорт, представник компанії, яка випускає популярні миючі засоби, нарікав на українського споживача. «Наша господиня, закладаючи білизну в пральну машину, зважить її і чітко за інструкцією відміряє кількість прального порошку, відбілювача і кондиціонера. Ваша ж наливає і насипає залежно від настрою, після чого обурюється: то білизна погано відіпралася, то зовсім зіпсувалася».

Менталітет! Але якщо погано випрана вдома білизна, у найгіршому випадку, виллється в незаплановану покупку, то купівля страви, приготованої без дотримання суворих стандартів якості і безпеки, для декого справді може стати фатальною. Втім, проблема якості харчових продуктів гостро стоїть не лише в Україні.

— Щорічно сотні тисяч людей в усьому світі хворіють у результаті харчових отруєнь, — зазначає директор Севастопольського науково-виробничого центру стандартизації, метрології і сертифікації Олег Коннік. — Тому безпека харчових продуктів непокоїть, напевно, кожного жителя планети. Сьогодні доведено, що найефективнішим способом управління і контролю безпеки харчових продуктів є система на базі концепції «Аналіз небезпечних чинників і критичних точок контролю». Тобто спочатку фахівці визначають можливі чинники ризику хімічного, фізичного і біологічного походження, а потім при виробництві увага концентрується саме на цих критичних етапах, проводячи їх аналіз і контроль. Виконання вимог цієї системи в окремих країнах — обов’язок державних органів, у деяких визнають аудит, проведений третьою стороною. З вступом до СОТ, а в перспективі і ЄС, українські підприємства очікує гостра конкуренція, тому що ринок стане відкритим, і на ньому неминуче працюватимуть іноземні компанії. Для багатьох із них дотримання міжнародних стандартів якості і безпеки стало нормою, тоді як на більшості українських підприємств вони ще мало вивчені.

З 1 січня 2006 року запровадження системи безпеки на базі концепції «Аналіз небезпечних чинників і критичних точок контролю», відповідно до Регламенту (ЄС) №852/2004 Европарламенту і Ради Європи «Про гігієну харчових продуктів», стане обов’язковим на підприємствах харчової промисловості. Водночас в Україні усього лише вісім підприємств запровадили і сертифікували систему у власному виробництві.

Виходить, у нас узагалі немає якісних товарів у європейському розумінні? Що стосується харчових продуктів, це найчастіше так. Часто закордонні інвестори відмовляються вкладати гроші в українські підприємства харчової промисловості саме тому, що в їхньому розумінні якісних продуктів у нас немає. Ставлення наших «харчовиків» до проблеми найяскравіше відображено в рекламі сирку, який випускається одним із вітчизняних гігантів.

Якщо пам’ятаєте, там імпортний сирок, випущений за всіма стандартами, протиставляють нашому — смачному і «живому». Тобто або за стандартом, або смачно. При цьому ніхто, звісно ж, не згадує, яку кількість, скажімо, гнильних бактерій може містити молочний продукт, випущений без суворого дотримання стандартів якості і безпеки — залишаючись при цьому досить смачним.

Звичайно, деякі вітчизняні підприємства, у тому числі і харчової промисловості, уже переходять на європейські стандарти виробництва. Але йдеться в такому випадку не стільки про контроль утримання небезпечних речовин у продукті, скільки про систему менеджменту, організації виробництва — створення таких умов, за яких випустити неякісний продукт складно. На товарах, випущених такими підприємствами, можна навіть побачити сучасний знак якості — напис «ISO 9001» у рамочці «якість гарантована».

— Багато наших експортерів, — коментує головний спеціаліст департаменту стратегічного планування і міжнародного співробітництва Держспоживстандарту України Ігор Лехманик, — при виході на міжнародний ринок зіштовхнулися з тим, що при укладанні зовнішньоекономічних контрактів партнери цікавляться в них наявністю сертифікованої системи управління відповідно до міжнародного стандарту ISO 9001:2000. Її наявність — непряме свідчення того, що керівництво усвідомлює необхідність випуску якісної продукції і відповідає за свої дії. Варто підкреслити, що рішення про впровадження системи управління якістю приймає виключно керівництво підприємства.

— Як правило, наші підприємства мають вітчизняні сертифікати. Чим вони відрізняються від західних?

— Національний стандарт ДСТУ ISO 9001—2001 гармонізований із міжнародним ISO 9001:2000. Тому для роботи лише на внутрішньому ринку більшість підприємств дійсно впроваджує і сертифікує систему управління якістю відповідно до національного стандарту. При цьому, якщо у підприємства виникає питання про визнання на зовнішньому ринку власної системи, проблем із її ресертифікацією на відповідність міжнародному стандарту не виникає.

— І багато в нас таких свідомих керівників підприємств?

— Не дуже. У цьому плані нам далеко до Європи. У державному реєстрі «УкрСЕПРО» нараховується 866 діючих сертифікатів на системи управління якістю відповідно до національного стандарту плюс близько 450 сертифікатів на відповідність міжнародному, виданих представництвами іноземних компаній — Бюро Верітас, TUV NORD UKRAINE та іншими. Загалом по Україні близько 1,3 тис. сертифікованих систем управління якістю.

— Не так вже й мало.

— Але при цьому не можна проводити паралель між системою і всім заводом чи фабрикою. На підприємстві може бути сертифіковано дві-три системи на кожний окремий виробничий цикл. Скажімо, на одному заводі можуть бути окремо система на випуск соків і окремо — на випуск вин. Тобто майже тисяча триста сертифікатів на системи не означає, що в країні така ж кількість підприємств, які працюють за євростандартами. Більш того, у підприємства може бути два сертифікати: на відповідність національному стандарту і міжнародному.

— Міжнародний сертифікат — своєрідна перепустка на світовий ринок?

— Не тільки. За оцінками міжнародних реєстраторів, наявність упровадженої системи управління якістю на підприємстві приблизно на 10% збільшує його вартість, дозволяє оптимізувати роботу з постачальниками матеріалів і комплектуючих, зробити товар більш конкурентоспроможним, максимально задовольняти запити і вимоги споживача. Інвестор охочіше вкладає кошти у виробництво, на якому впроваджена система управління якістю. Ну й усе залежить від партнерів, котрі, як я вже казав, однією з умов для своїх постачальників нерідко виставляють наявність у них системи управління якістю. Причому на Заході прийнято споживача також вважати партнером.

— Виходить цілий ланцюжок...

— ...Котрий дозволяє виключити критичні точки, позаштатні ситуації, що можуть виникнути на будь-якому виробництві.

— Ви кажете, запровадження систем управління якістю — особистий вибір керівництва підприємства. Але є побоювання, що без упровадження цих систем при вступі до СОТ уся наша харчова промисловість просто «ляже».

— Приклад — Польща, у якій упав сільськогосподарський сектор, тому що внутрішньоекономічні умови господарювання, які існували там, не дотягували до європейського рівня, а тому не були готові до роботи в нових умовах. У Європі споживач насамперед ставить умови виробникам, що змушує їх не тільки відповідати міжнародним стандартам, але й розробляти свої власні.

— СОТ, якщо вірити прогнозам, не за горами...

— Вже розроблено проект закону про стимулювання підприємств і установ до створення систем управління. У ньому, зокрема, передбачається, що підприємству, яке вирішило запровадити таку систему, надаватиметься фінансова допомога у вигляді здешевлення цільових кредитних ресурсів на розробку, упровадження і сертифікацію систем відповідно до вимог міжнародних і національних стандартів. Також передбачена необхідна інформаційна підтримка: буває, витратив гроші і час на розробку системи — на це іде від 35 до 500 тисяч гривень і від півтора до трьох років, — на етапі її сертифікації виявляється, що розроблений продукт не має нічого спільного з визнаною системою.

— Ви сказали, що стимулювати планується не тільки підприємства, але й установи.

— Стандарти мають й інші сфери застосування, наприклад, адміністративні послуги. У серпні 2005 року робоча група з політики в галузі стандартизації і співробітництва з питань нормативного регулювання Європейської економічної комісії ООН розробила рекомендації про впровадження і використання у сфері державного управління міжнародних стандартів за системами управління якістю ISO 9001:2000. У цьому випадку стандарт розглядається стосовно до послуг державних органів управління. В Україні вже є перші приклади сертифікації систем управління якістю муніципальних послуг у меріях міст Бердянськ і Комсомольськ. У листопаді сертифікат відповідності національному стандарту власної системи управління якістю одержало Головне управління державної служби України.

— Такий собі знак якості роботи чиновників?

— Скоріш, якісно новий рівень надання адміністративних послуг споживачам. Коли механізм одержання якоїсь інформації або документа (тієї ж довідки в соцзабезі) прозорий і чітко прописаний, то зникає можливість для зловживання і корупції, підвищується рівень довіри громадян. На Заході є приклади запровадження таких систем управління якістю в дитячих садках, яслах (наприклад, в Угорщині), навчальних закладах.

— Нам, напевно, більше потрібні такі системи в медичних закладах, де за кожен рух потрібно або платити...

— Сфера застосування і побудови систем досить широка. У США, наприклад, не є новинкою система управління якістю в поліцейських дільницях.

— Для якісної «обробки» клієнта?

— Ви даремно іронізуєте. Система дисциплінує як саму організацію загалом, так і кожного окремого виконавця. Коли чітко виписано, що, у яких випадках, і в якій послідовності потрібно робити, це набагато спрощує і робить максимально відкритою процедуру управління будь-якою організацією і підприємством. А наслідком грамотно побудованої політики управління стає якість виробленої продукції або надання послуг.

* * *

На Заході вже давним-давно зрозуміли, що випускати неякісний товар невигідно, більш того, втратно. У нас, навпаки, споживачу аби більше і дешевше. Чи не тому такі популярні стихійні ринки, де продукти продають просто на пішохідній частині люди, які мають часто дуже віддалені уявлення про особисту гігієну й здавали аналізи на наявність інфекцій ще в далекому дитинстві? Так було і за колишніх часів: недарма санлікарі настійно радили не купувати з рук льодяники на паличці або варену кукурудзу. До слова, відпочиваючи в Криму, я якось почула одкровення торговки кукурудзою, котра з метою економії варила цей злак у чані, де колись виварювалося брудна білизна. І щодня приходила з великим наваром — варені качани мали успіх! А ви кажете «системи управління якістю»...

Сьогодні у світі сертифіковано понад 670 тисяч систем управління якістю, які відповідають міжнародному стандарту ISO 9001:2001. Світові лідери тут — Китай, Італія, Великобританія, Японія, Іспанія, США, Франція і Німеччина. У Європі найбільше таких систем у Чеській Республіці — 10,8 тис., Угорщині — 10,2 тис., Польщі — 5,7 тис. і Румунії — 5,2. Сертифіковано також понад 90 тисяч систем екологічного управління. Лідерство з упровадження і тут, з деякими змінами в послідовності, утримують ті ж таки країни.