ЕМБРІОН У... ПЕЧІНЦІ ДИТИНИ - Здоров’я - dt.ua

ЕМБРІОН У... ПЕЧІНЦІ ДИТИНИ

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

19-річна киянка Ольга народила дівчинку хоч і зовсім крихітну, але, за словами лікарів, цілком міцну й здорову...

19-річна киянка Ольга народила дівчинку хоч і зовсім крихітну, але, за словами лікарів, цілком міцну й здорову. За зовнішніми ознаками, вона нічим не відрізнялася від решти дітей: швидко розвивалася, добре спала, щомісяця набирала вагу. Ніщо не віщувало лиха.

Перші тривожні думки з приводу здоров’я дочки зародилися в матері через півтора року — дівчинка відмовлялася їсти, плакала всю добу. Та педіатр, до якого Ольга звернулася по консультацію, запевнив, що з крихіткою все гаразд: «Не беріть, мамочко, дурного в голову! У дитини просто ріжуться зубки, ось і вередує». Коли ж та стала наполягати, що її дочку турбує щось інше, прописав для апетиту гомеопатичні препарати. Після цього й справді стан маленької Тані начебто поліпшився.

Блукаюча пухлина

Так минуло кілька тижнів. І раптом без будь-якої причини в дитини температура під сорок, — розповідає Ольга Вербицька. — Тиждень її нічим не могли збити. Дитячий лікар, якого ми викликали додому, прописала антибіотики зі словами: «Якщо до завтра жар не спаде, кластимемо в лікарню». Та до ранку температура нормалізувалася, і я відмовилася від госпіталізації.

Півроку в Ольги не було підстав для занепокоєння, хіба що дочка почала дуже худнути. Мати «списувала» це на ріст дитини. Та перед самим Новим роком Тані несподівано стало дуже зле: розболівся животик, почалася блювота, сильний жар. Викликали лікаря. Та, оглянувши дівчинку, припустила: «Схоже, печіночка збільшена. Сходіть до завідуючої».

Наступного дня заввідділом записала в медкартці: «Підозра на пухлину печінки» і порадила негайно викликати «швидку». Повернувшись із поліклініки додому, Ольга відразу ж набрала «03». Та чергова, дізнавшись, що в дівчинки лише підозра на хворобу, висилати бригаду відмовилася. Мовляв, визначитеся з діагнозом, тоді й заберемо. Приїзду «швидкої» Ользі заледве вдалося домогтися лише наступного дня. У лікарні діагноз підтвердили, але послали на додаткове обстеження в інститут онкології.

Там насамперед зробили УЗД. Його результати Ольгу приголомшили: пухлина виявилася не на печінці, а... на нирці. Причому, швидше за все, злоякісна. Тому заражений орган потрібно було негайно оперувати. Ольга попросила не поспішати з кардинальними заходами й дати їй направлення до інших фахівців. Та лікар переконав, що зволікати з операцією не можна — при раку дорога кожна хвилина.

— В операційній Таня пролежала чотири години, — каже Ольга. — Я весь цей час обливалася холодним потом під дверима. Нарешті до мене вийшов хірург із опущеною головою: «Пухлина у вашої дівчинки все-таки на печінці. Видаляти її ми не стали, потрібне дообстеження». Потім дав направлення в інститут педіатрії, акушерства і гінекології (ПАГ) і через кілька днів виписав нас додому.

У ПАГу Ольга попросила зробити дочці комп’ютерну томограму, яка дозволяє шар за шаром побачити орган на знімках. Проте там заявили, що в ній немає потреби. Знадобиться тромбування судин, щоб не було підживлення пухлини. На роздуми матері дали три дні.

Ольга все-таки звернулася за порадою до інших фахівців. Ті її переконали, що тромбування крихітці протипоказане — на Заході від нього давно відмовилися, оскільки це величезний ризик для життя. Відтак їх із дочкою вкотре виписали додому ні з чим.

Медкомісія перед школою — лише формальність?

— Відтоді ми більше ніде не стояли на обліку, — продовжує молода мама. — Проте лікарі районної поліклініки шарахалися від моєї дитини, як чорт від ладану. Варто їм побачити в медкартці діагноз, як відразу ж відмовлялися виписувати ліки навіть від застуди: «У вас дуже важка дитина, викликайте «швидку»!»

Про те, в яку справжню формальність інколи перетворюються обстеження, свідчить і такий випадок. 1998 року Таня закінчувала підготовчу групу дитсадка. Як і всі діти, яких готують до школи, вона пройшла медкомісію. Якою ж здивованою була її мати, коли, зазирнувши в результати огляду, побачила, що внутрішні органи її дочки — «без відхилень» і та цілком здорова!

Восени Таня пішла до першого класу. Вчителька нею натішитися не могла — допитлива, старанна, завжди привітна. Різні фахівці, до яких кілька наступних років Ольга водила дочку, одностайно стверджували: «Пухлина з віком перероджується». Красномовним підтвердженням того були результати УЗД. З часом жінка й сама повірила, що хвороба «розсмокчеться».

Життя врятувала довідка про інвалідність

24-річний Василь Вербицький, який чотири роки тому став батьком маленької Тані, одного разу запропонував дружині оформити дочці інвалідність. Для підтвердження того, що діагноз дитини — не «липовий», треба було знову пройти обстеження. Чи то через халатність, чи то через небажання давати I групу «кому попало» медкомісія винесла вердикт: «Пухлина зменшилася і її запросто можна видалити навіть без хірургічного втручання». Невідомо, чим би закінчилася ця історія, якби один знайомий кардіолог не порадив Вербицьким звернутися по допомогу в Інститут хірургії та трансплантології.

— Оглянувши дівчинку, я жахнувся — гігантська пухлина займала половину її живота! — розповідає старший науковий працівник відділення трансплантації та хірургії печінки Олег Котенко. — Запропонував батькам оперувати дитину негайно.

24 квітня нинішнього року Таня Вербицька пролежала на операційному столі вісім годин. Те, що витягли з її печінки, важко навіть уявити — ембріон, який виріс за дев’ять років до розмірів голови дорослої людини. Коли пухлину розрізали, перед очима медиків постала страшна картина: зсередини стирчали кістки, довге волосся, зуби, хрящі, жирові тканини, шматки шкіри. Медичною мовою ця щонайрідкісніша патологія називається тератомою. Утворюється вона через неправильне закладання органів.

Те, що Таню оперував Олег Котенко, виявилося для неї щасливим випадком. Цей лікар тривалий час стажувався в «мецці» трансплантації печінки — Пітсбурзі (США). Для підвищення кваліфікації туди з’їжджаються фахівці з усього світу. Там нашому талановитому хірургу доводилося робити подібні «дива».

— Пухлина встигла «з’їсти» три чверті печінки, вросла в 12-перстну кишку та шлунок, — розповідає Олег Геннадійович, показуючи мені слайди, зроблені під час операції. — Те, що були уражені життєво важливі органи, дуже ускладнювало ситуацію. Пам’ятали, що рятуємо дитину, тому все намагалися зробити з мінімальною втратою крові. Труднощів бригаді хірургів додавало й те, що доводилося використовувати дуже стару апаратуру. Приміром, ультразвуковому скальпелю, який коштує 130 тис. дол., виповнилося вже 15 років.

Таких операцій в Україні ще не робили

…Таня дуже швидко почала видужувати. Дивовижно, але через кілька днів вона вже каталася на новенькому велосипеді по території інституту! На жаль, так тривало недовго. Незабаром стала скаржитися, що дуже болять ноги, а в животі щось постійно клекоче. Вночі з 3 на 4 травня вона підхопилася з ліжка з криком: «У мене всередині щось лопнуло й потекло!» Поки допровадили в реанімацію, у неї вже посиніли губи.

Причину того, що сталося, визначили досить швидко: виникло запалення товстої кишки, відтак в ній утворилася дірка. Розпочалося сильне загноєння всієї черевної порожнини.

«Потрібно перемивати всі органи», — сказав лікар приголомшеним горем батькам. На запитання, чи витримає цю процедуру дитина, хірург лише похитав головою: «Іншого виходу немає». Дев’ятирічна Таня перенесла одну за одною п’ять операцій.

— У нас нагромаджений досвід близько 400 випадків хірургічного втручання при різних патологіях печінки, — розповідає директор Інституту хірургії та трансплантології Валерій Саєнко. — Однак порятунок Тані Вербицької — це одна з наших найбільших перемог. Операцій із такими щонайтяжчими ускладненнями в Україні ще не робили.

Нині дівчинка почувається добре. Її багатостраждальна печінка вже «виросла» до нормальних розмірів. На щастя, цей орган має властивість відновлюватися. На стіні в її палаті висить великий барвистий малюнок із написом: «Ми всі тебе дуже любимо! 3-А клас». А під ліжком припадає пилом велосипед. Заради нього Таня готова мужньо витримувати й обридлий лікарняний запах, і щоденні процедури.

На жаль, її лікування в Інституті хірургії та трансплантології не обійшлося без неприємних ексцесів. Коли батьки однокласників довідалися про її діагноз, звернулися до одного впливового чиновника з проханням матеріально допомогти цій сім’ї — адже на лікування йдуть шалені суми! І той, не розібравшись у ситуації, зателефонував Валерію Саєнку і довів до його відома, що хірург Котенко бере з Вербицьких величезні гроші на власні потреби.

Після цього дзвінка лікарю довелося звітувати перед цілою комісією. На щастя, непорозуміння вдалося владнати. За іронією долі, Олег Котенко виявився єдиним, хто за лікування не взяв із Вербицьких жодної копійки.

«Адже нам сам Бог пообіцяв...»

На жаль, життя піднесло Вербицьким не одне тяжке випробування. У трикімнатній квартирі, в якій вони жили, жило ще шестеро Ольжиних родичів. Рік тому її сестра, після кількох побутових конфліктів, запропонувала роз’їхатися. Одне слово, квартиру продали. Та купити нову Вербицькі не встигли — терміново знадобилися величезні гроші на лікування. Так одразу ця сім’я втратила не лише дах над головою, а й прописку. Нині вони житло винаймають. Ольга працювати не може — дні й ночі проводить біля ліжка дочки. Чоловік вибивається з останніх сил, щоб покрити всі витрати, і плекає мрію відкрити власну фірму з виготовлення м’яких меблів. А тим часом господиня квартири, яку орендують ці люди, попросила їх виїхати — вирішила поселити туди свою бабусю...

Та є в житті Вербицьких те, що дає їм сили витримувати всі удари долі з піднятою головою. Подія, яка поклала цьому початок, сталася дев’ять років тому, під час народження Тані. Розповідає Ольга:

— В один момент я відчула, як моя душа залишає тіло. Відчувала себе згустком енергії жовтогарячого кольору, яка з величезною швидкістю мчить угору. Коли ж зупинилася, всю мою сутність виповнили неземний спокій і щастя. Потім я почула голос: «У тебе народилася дочка. Будь мужньою, у неї в житті буде дуже багато проблем. Та вона з ними впорається». Отямилася від сильного болю все ще на пологовому столі. «У вас дівчинка народилася!» — всміхалася акушерка. Я відповіла, що вже знаю про це.

Через багато літ, у хвилини розпачу та безвиході, Василь знайде для дружини найважливіші слова віри в те, що з їхньою дочкою все буде гаразд: «Адже нам сам Бог пообіцяв...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво