ЄДНІСТЬ МЕТИ - Здоров’я - dt.ua

ЄДНІСТЬ МЕТИ

28 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 28 лютого-7 березня

«… без великодушних ідей людство жити не може». Ф.Достоєвський Всупереч розхожій думці про те, що ...

У цеху заводу
У цеху заводу

«… без великодушних ідей людство жити не може».

Ф.Достоєвський

Всупереч розхожій думці про те, що усі світлі голови давно виїхали на Захід або в крайньому разі влаштувалися в приватних фірмах, життєдіяльність ряду наших державних підприємств свідчить: в Україні є тямущі люди, для яких інтереси держави не пустопорожній звук, а найважливіша складова їхніх професійних і ціннісних пріоритетів. Досвід подібних підприємств мав бути, як мінімум, відомий, і дана стаття відкриває короткий ряд публікацій, присвячених ефективному і не випадково вдалому державному проекту — створенню вітчизняного виробництва інсулінових препаратів на київському заводі «Індар».

Свого часу на створення власного інсуліну США витратили 1,2 мільярда доларів, а сам процес зайняв майже 20 років. Данія працювала над своїм препаратом за програмою Маршалла протягом 15 років і вклала 200 мільйонів аж ніяк не умовних одиниць. Німеччині інсулін обійшовся в 300 мільйонів німецьких марок і 12 років інтенсивної праці.

Українська держава в закупівлю устаткування та технології інсулінового виробництва інвестувала 78,5 мільйона німецьких марок; на реконструкцію споруд, приміщень, а також їхнє оснащення відповідно до стандартів GMP пішло 8 мільйонів гривень. Для придбання субстанцій, хімікатів і допоміжних матеріалів підприємство отримало товарний кредит під гарантію уряду на суму 15 мільйонів німецьких марок. Таким чином, загальні витрати склали 144,5 мільйона гривень. Випуск же інсулінів під своїми торговими марками «Індар» налагодив уже на шостому році з моменту першого згадування про майбутнє виробництво в державних директивах.

Крутий маршрут

— Інсулінова тематика в усіх своїх вимірах виняткова, — переконаний директор підприємства, доктор біологічних наук, професор Олексій ЛАЗАРЄВ. — Фактично йдеться про унітарний світовий ринок, на якому, по суті, працюють усього три компанії: датська — «Ново Нордіск», американська — «Ей Ліллі» та німецька — «Хехст» (нині «Авентіс-фарма»). У жодній галузі світової економіки такої монополізації на товари й послуги більше немає. Тому не дивно, що становлення вітчизняного інсулінового виробництва має дуже неординарне походження і не менш винятковий спосіб вирішення.

Річ у тім, що прагнення частини наукового співтовариства країни вийти з-під диктату світових виробників інсуліну тривалий час категорично розходилося з інтересами певних груп людей, орієнтованих на ці транснаціональні компанії. Але 1998 року, коли Україна вже мала базу у вигляді німецьких ліцензійних матеріалів, відбулася консолідація вітчизняної управлінської та наукової думки. Поєднання інтелектуального ресурсу української сторони з устаткуванням і технологією з Німеччини, дозволило б вирішити інсулінову проблему в державі. Завод було створено відсотків на 80, але це ще нічого не вирішувало. М’ясокомбінат, де це все починалося, не міг освоїти такий проект практично, а наукові сили, здатні відійти від кабальної залежності вимог фірми «Хехст», не мали доступу до необхідних інвестицій. І що приховувати — вирішальне значення для успіху наших зусиль мало особисте патронування інсулінового проекту Президентом країни та його адміністрацією. Дуже реальною була і допомога нового керівництва «Держкоммедбіопрому». А новостворена команда «Індару» не тільки використала надані шанси на всі сто відсотків, а й навіть вийшла за його межі.

Сюди ж слід додати, що ендокринологічна служба країни, очолювана директором Інституту ендокринології й обміну речовин ім. В.Комісаренка, професором Миколою Троньком, повністю сприйняла і результати, і динаміку роботи індарівців, що було вкрай важливо. Адже спочатку всі в один голос говорили: виробництва інсуліну в Україні не буде ніколи. Коли ж стало ясно — виробництво відбудеться, «доброзичливці» почали переконувати нас у тому, що ці препарати не будуть затребувані ні хворими, ні ендокринологами. Але дуже скоро з’ясувалося, що така затребуваність є. Історично склалося так, що існувала хронічна і дуже гостра нестача ліків у хворих на цукровий діабет.

Тому я завжди й кажу: якщо з’являється якісний продукт, він завжди знайде дорогу до людей. Інша річ, що опір йому може бути організований з ні чим не прикритим цинізмом. Але це вже інша тема.

У рік пуску заводу його частка на вітчизняному ринку інсулінових послуг склала усього лише вісім відсотків, 2000-го — уже 43, торік — близько 76 відсотків. Сьогодні, відповідно до неухильно виконуваного графіка держзамовлення, підприємство постачає майже 82% необхідних країні ліків. Зовсім недавно «Індар» виготовив 10-мільйонний флакон інсуліну і продовжує нарощувати виробництво.

Своя сорочка ближча до тіла

Власні інсуліни — це насамперед доступні інсуліни. Їхня наявність — найважливіший чинник психологічної рівноваги людини з діабетом, а проведення інтенсивної інсулінотерапії — найкраща методика запобігання грізним наслідкам діабету — його ускладненням. Недаремно цю недугу називають хворобою з тисячею облич. Тільки лікування його найтяжких наслідків щороку обходиться країні в мільярд гривень. Нинішня норма забезпеченості хворих потрібними препаратами різко зменшила їхнє перебування на ліжках ендокринологічних відділень поліклінік, скоротила кількість ампутацій нижніх кінцівок, випадків сліпоти, зберегла життя сотням людей. І найбільшим досягненням молодої української держави стала централізована закупівля препаратів за кошти Держбюджету. Тут теж є свої нюанси.

На думку академіка Андрія Єфімова, у «доіндарівські» часи держбюджет «закривав» не більш як 18% реальної потреби в інсулінах. Але хворі на собі відчували всю підступність навіть такої «середньої температури по палаті». Іноземні компанії працювали винятково в індустріально розвинених регіонах — там, де у місцевих бюджетах грошей більше. Аграрні області, що не мали фінансових ресурсів на закупівлю препаратів, перебували в неприпустимому забутті. Чи треба казати, що географія й обсяги поставок інсулінів «Індару», на противагу подібній практиці, мають лише один критерій — вони надходять усюди, де потрібні. Механізм забезпечення ними прозорий і справедливий: рівні усі — від Києва до заштатної глибинки. Діабетикам гарантовані безоплатні, регулярні і безперебійні поставки високоякісних ліків, незалежно від місця проживання інсулінозалежного хворого.

Однак це результат неймовірно копіткої праці. В усіх країнах світу сумарна продукція «Ново Нордіска» і «Ей Ліллі» займає зазвичай не менш як 96% споживаних препаратів. Україна — єдина держава, де «рідні» інсуліни в кількісному відношенні завоювали лідируючі позиції.

Насамперед треба було небаченими темпами розширювати асортиментний ряд випуску препаратів. За три із половиною роки пройдено шлях від однієї лікарської форми інсуліну до п’ятнадцяти. Зовсім недавно завод почав виробництво трьох картриджних форм людських інсулінів у комплекті з англійською шприц-ручкою AUTOPEN. Для цього на підприємстві запущено нову виробничу лінію потужністю до 150 тисяч картриджів на рік. Вона обійшлася «Індару» у 140 тисяч доларів, але зате тепер діти, вагітні жінки, люди зі слабким зором і тяжкохворі повністю забезпечені цією зручною формою введення ліків. Між іншим, відповідно до маркетингових планів підприємства, шприц-ручки будуть даватися пацієнтам безплатно, і зараз завод освоює власне виробництво цих ін’єкційних пристосувань. У грудні 2002-го «Індар» подав на реєстрацію в Україні субстанцію і шість готових форм генно-інженерного інсуліну.

Таким чином, українські хворі зможуть цілком обходитися вітчизняними препаратами.

Фахівці вважають, що повний цикл виробництва інсулінових препаратів на вітчизняному підприємстві — основне і найбільш вражаюче досягнення індарівців. У світі подібні підприємства можна порахувати на пальцях однієї руки.

Слід зазначити: «Індар» працює насамперед для малозабезпечених прошарків населення. Але ціни на ліки всі ці роки залежали від необхідності розраховуватися за товарний кредит, наданий німецькими компаніями в період пуску заводу. І ось нарешті, коли Німеччині повернуто «живі» гроші, керівництво підприємства оголосило: з ініціативи заводу ціни на інсуліни, що постачаються нинішнього року на держзамовлення, знижено на 15%. (Хоча, чесно кажучи, не дуже зрозуміло, чому якісні ліки, які ні в чому не поступаються світовим, мають бути дешевшими.)

І ще про держзамовлення. Торік за свою продукцію, що відправляється по країні відповідно до затвердженого графіка поставок, завод п’ять місяців не одержував ані шеляга. Загальна заборгованість підприємству зросла до 39 мільйонів гривень. У цих умовах завод брав внутрішні кредити і відправляв інсуліни в усі регіони України, оскільки «ми відчували величезну відповідальність перед хворими», — коментує цей факт Олексій Лазарєв. На щастя, новий міністр охорони здоров’я Андрій Підаєв підходить до проблеми з державних позицій, і завод вже отримав затримані платежі.

Остаточний аналіз

Як відомо, комерційні інтереси зазвичай визначають весь характер дій будь-якого підприємства. На «Індарі» цього не можуть не розуміти і рахують кожну гривню: знижують витрати, звільняють ресурси. Однак несподівано різко здешевлюють інсуліни на держзамовлення. Очевидно ж — на шкоду своїм інтересам. Чому? Якщо хочете, у цьому є й певна демонстрація своєї позиції. Тут у наявності елемент геть нового для нашої занепалої країни мислення. «Спочатку думай про Батьківщину», — думка стара, але якщо її очистити від спекуляцій, вирвати з рук тих, хто живе за принципами «фарци», а свої непорядні діяння прикриває пишномовними фразами, виявиться, що вона і людям зрозуміла, і чистоту свою зберегла. Не говори про відродження — зроби щось корисне, не присягайся на Біблії — елементарно не кради і щось у цьому світі зрушить на краще.

«Мета «Індару» — не рядок у бюджеті, а здоров’я людей. І ми просто зобов’язані домогтися того, щоб бренд «Індару» для інсулінозалежних і лікарів став номінальним, і безумовно асоціювався з гарантованим забезпеченням та бездоганною якістю ліків. Переконаний, що неодмінно так і буде», — говорить О.Лазарєв вже в перший рік існування заводу.

Час підтвердив чистоту індарівського кодексу. Для заводу держзамовлення — закон життя. І менеджери підприємства привчають до цієї рятівної для хворих думки і чиновників, і місцеву владу, й іноді, на жаль, недбайливих лікарів. Роль «Індару» у затвердженні порядку формування держзамовлення в країні важко переоцінити. А за ним — тисячі врятованих доль.

Доктрина

Щойно завод поклав край безхмарному розподілу бюджетної валюти імпортерами інсуліну та їхніми «сподвижниками», на «Індар» оголосили сезон полювання. Треба визнати — організували його чудово, інсулінове «сафарі» не припинялося ані на день. Розрахунок був на те, що підприємство піде в глухий захист, загрузне в поясненнях, повністю переключиться на судову тяганину. Не так сталося, як гадалося. «Індар» прийшов на фармринок не «голим королем». Він заявив нову систему цінностей для всіх — хворих, лікарів, конкурентів, суспільства в цілому, і послідовно пішов на її втілення. Однією зі своїх опор він вибрав бізнес із «людським обличчям».

Набагато пізніше, коли «Індару» вже повірили, на семінарі в рамках виїзного засідання правління Європейського регіону Міжнародної діабетичної федерації О.Лазарєв скаже: «Всупереч побутуючому уявленню про те, що першочергове завдання фармацевтичної компанії — отримати прибуток за рахунок хворого, на «Індарі» добре розуміють, що від стану суспільства, у тому числі й фізичного, залежить довгостроковий добробут компанії. Сьогодні ми приходимо до розуміння того, що потрібно змінювати статус спонсорів на позицію активних партнерів, включених у процес спільної реалізації діабетичних програм».

Відомо, що ледь не єдиним «форматом» гуманістичної діяльності «сторонніх» компаній в Україні є роздача подарунків. «Індар», не скасовуючи цю практику, показав усю її мізерність і недостатність. Він проголосив: існує гостра необхідність зміни базових уявлень людей із діабетом про цінності життя, де здоров’я не просто основне поняття, але неодмінно системний ряд — активна увага до своєї долі, здоровий спосіб життя (харчування, сон, фізична культура) і тільки потім — медикаменти.

Для країни, для суспільства недозволена розкіш — не витягти всі позитивні ефекти із самої наявності такого виробництва в Україні. О.Лазарєв переконаний: «Індар» як сукупність виробничих і партнерських взаємин із зовнішнім світом має стати одним з інструментів для формування нового цивілізаційного рівня нашого загального життя, гармонізуючи бізнес, етику й культуру. Вічна тріада — хворий, виробник ліків, лікар — консолідується тепер на основі завдань, що вимагають зрілої інтелектуальної участі. Ставши втіленням світового промислового прогресу, «Індар» у рідних палестинах дедалі більше виступає в ролі камертона для підстроювання розбалансованих постіндустріальних взаємин. «Індар» більш аніж будь-хто має на це право, оскільки за ним — культура елітного виробництва, культура поведінки на ринку, добровільна місія турботи про людей. Згадаємо, що всесвітньо відома фірма «Соні» у момент свого створення головним своїм завданням вважала «піднесення культури японського народу», що багато в чому й забезпечило її глобальну присутність у світі. На цей шлях і став державний завод «Індар».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво