«Діти, уявіть, що ви на морі!» - Здоров’я - dt.ua

«Діти, уявіть, що ви на морі!»

3 липня, 2009, 12:57 Роздрукувати Випуск №25, 3 липня-10 липня

Українські школярі лише мріють про літній відпочинок, тоді як унікальні лікувальні курорти гинуть.

…Яскраво-синє море з корабликом, високі гори з прохолодним водоспадом, рясний тінистий ліс із сонячною галявинкою. Такими шедеврами наповнена виставка малюнків дітей однієї зі столичних шкіл, де весь червень працював літній табір. Поговорити з авторами робіт пощастило у шкільному дворі, де вони бавилися в очікуванні вчителя. Один із них, третьокласник Рома, витираючи з чола піт (у дворі справжнє «пекло» — на сонці, напевно, понад 40 градусів!), повідав, що про море мріє вже кілька років, але, оскільки в мами немає грошей, їздить до бабусі в Чернігів.

Проблеми Роминої мами мені добре знайомі. Нинішнього літа середня ціна однієї зміни в дитячому таборі приблизно 2500—3000 грн. У мене два «гаврики». Отже, на їхній відпочинок я мушу по якихось засіках нашкребти шість тисяч гривень. А ще гроші на дорогу... І при цьому в екологічно чистому таборі діти побудуть, щонайбільше, тижнів три, а все літо проведуть на розпеченому асфальті за 30 метрів від загазованої траси — на стадіоні біля нашого будинку.

Держава постаралася від проблеми дитячого відпочинку відмахнутися, точніше — вирішити її у найпростіший спосіб: кілька років тому уряд прийняв рішення «оздоровлювати» дітей у шкільних таборах. Користь, запевняють чиновники, величезна: тут дітей нібито добре годують (про це промовчу), за ними доглядають.

Тим часом сучасні кам’яні джунглі вже давно перетворилися на якусь подобу газової камери. Тут діти змушені вдихати вихлопні гази з важкими металами, їсти ягоди з радіонуклідами із сусідніх лісів, пити воду з тритієм... За даними Наукового центру радіаційної медицини АМН України, радіоактивно забрудненими залишаються території 12 областей, 73 адміністративних райони і понад дві тисячі населених пунктів. Майже у 200 населених пунктах випускається сільськогосподарська продукція, насамперед молоко, з великим перевищенням нормативу вмісту радіонуклідів. У приблизно 45 населених пунктах вміст радіоцезію в сільгосппродукції (на першому місці, знову-таки, молоко) утричі-вп’ятеро перевищує допустимий рівень.

Постійний вплив на організм низькоінтенсивного внутрішнього опромінення, за даними радіобіологів, порушує роботу імунної системи, призводить до змін у генетичному апараті та структурі ДНК. У великих містах до цього плюсуються й інші антропогені чинники — важкі метали, токсичні відходи промислових підприємств, пестициди.

Про масштаби впливу на дитячий організм наочно свідчить той факт, що у волоссі маленьких столичних жителів (а що казати про дітей Донецька, Луганська, Запоріжжя?) виявляють цезій і кадмій у рекордних кількостях — утричі-вчетверо більше за норму! Можна лише уявити, що відбувається в дитячому організмі під впливом цього згубного для живих клітин «коктейлю».

Власне, і уявляти особливо нічого, тому що все давним-давно підраховано. Щодня щонайменше трьом дітям в Україні ставлять безжалісний діагноз — рак, виживає лише половина з них, а всього у країні 5,5 тис. дітей хворих на рак і тих, які перехворіли ним. Не менш гостро стоїть проблема діабету в дітей, різних алергій, хвороб серця та судин. Якщо поглянути на загальну структуру захворюваності дітей до 14 років, то в ній 51,4% припадає на частку захворювань органів дихання, 7,6% — хвороб органів травлення, 5,6% — ендокринної системи...

А випадки смертей дітей та підлітків на уроках фізкультури! Їх аналіз примусив чиновників визнати невтішний факт: наші школярі абсолютно не готові навіть до незначних фізичних навантажень.

Одне слово, дітям потрібні не тільки чисте повітря, ласкаве сонечко та річка, а й просто зміна обстановки, можливість скинути з себе тягар школи і всіх тих проблем, якими їх мимоволі завантажують дорослі.

Нещодавно, перебираючи особистий архів, наштовхнулася на порвану листівку з рум’яним карапузом, датовану 1930 роком: нею дітлахи одного з дитячих садочків зворушливо вітали з черговим святом мою прабабусю. Вона тоді працювала у відділі охорони здоров’я й допомагала доглядати за дітьми в одному з літніх таборів — доки їхні батьки працювали. Не думаю, що тоді в країни було на дітей більше грошей.

Притому що в ті часи не було й такої серйозної небезпеки для здоров’я юного організму, зокрема радіації. За словами професора Інституту радіаційної медицини Євгенії Степанової, «найефективніший спосіб знизити дозу внутрішнього опромінення — оздоровлення дітей на курортах із мінеральними джерелами води. Це ефективніше, ніж оздоровлення на кліматичних курортах Криму».

Найприкріше, що в нас для цього є всі можливості. Як стверджує академік В’ячеслав Шестопалов, у цьому плані наша країна унікальна — практично, в будь-якій точці України можна отримати лікувальну мінеральну воду, тільки вона різна за складом і розміщується на різній глибині. «У нас море води, яке, практично, не використовується», — констатує вчений.

Не менше води й зі специфічним складом, на кшталт трускавецької «Нафтусі». Решта мінеральних вод пов’язані з певними хімічними елементами — йодом, бромом, залізом, кремнієм тощо. «Нафтуся» ж містить у собі багато органічних компонентів, має такий складний органічний склад, що вчені досі не можуть встановити її точну формулу. Достеменно відомо лише, що їй притаманні унікальні лікувальні властивості, а запаси її — величезні. Розвіданих, готових до експлуатації, у районі Поділля близько 700 кубометрів на добу, у Карпатах — близько 500, а якщо казати про перспективні ресурси, то вони становлять 25 тисяч кубів на добу — теж ціле море, із якого використовується лише мала частина.

Проте найпривабливішим, якщо виходити з наявності лікувальної води та можливостей оздоровлення дітей, визнано невеличке містечко Східниця у Львівській області.

— У Східниці, крім «Нафтусі», є й інші різновиди вод, зокрема залізисті, дуже корисні для відновлення функцій кровотворення, — розповідає В’ячеслав Михайлович. — Відразу після Чорнобильської аварії ми вирішили з’ясувати, як «Нафтуся» й залізисті води впливають на організм, якщо він уражений радіонуклідами. Для цього ми відвезли до Чорнобиля партію пацюків, опромінили, потім частину пацюків вивезли на більш ніж 20 днів на курорт у Сатанів (одне з родовищ «Нафтусі»), а контрольну частину залишили в Києві. Залишені пацюки невдовзі загинули. Потім «курортників» знову вивезли до Чорнобиля і знову опромінили. Проте вони не тільки вижили: у них відновилася функція кровотворення, більше того — вони виявилися стійкими до радіоактивного опромінення!

Крім води, величезне значення має й місце розташування курорту.

— Східниця розміщена у середньогір’ї, — розповідає доцент Національного медуніверситету ім. О.Богомольця Галина ДЕНИСЕНКО, яка багато років вивчає феномен цієї місцевості. — Адаптація ж до гіпоксії, що виникає в горах, підвищує стійкість організму проти радіаційного випромінювання вдвічі-втричі, стійкість клітинних мембран проти вільних радикалів, покращує кістково-мозкове кровотворення, загальний імунітет.

Власне, про унікальний комплекс вод було відомо ще в 70-х роках, щойно провели розвідку цих родовищ. Тоді в Москві вирішили побудувати у Східниці курорт всесоюзного значення. У Ленінграді зробили проект, але до будівництва так і не дійшло. А потім розпався Союз.

Укотре про Східницю як курорт державного значення заговорили в 1997 році. Тоді з’явилося розпорядження президента Л.Кучми про надання курортові статусу всеукраїнської дитячої оздоровниці. Було навіть розроблено програму з розвитку курорту, яка на сьогодні вже два роки як мала бути реалізована. У результаті, крім налагодженої інфраструктури, проведеної каналізації і шляхів, у Східниці мали вирости два санаторії: дитячий на 1000 місць і матері та дитини на 350. Відтак, щорічно в карпатській перлині могли б відпочити 25 тисяч людей, із яких 10 тисяч — діти.

Проте фінансування держпрограми поклали на плечі Львівської обладміністрації, що, як і очікувалося, грошей не знайшла, а згодом Кабмін взагалі поспішив закрити незручну програму.

Відтоді Східниця буквально не сходить зі сторінок судових хронік у зв’язку з різними земельними скандалами. Місцевій владі регулярно інкримінують незаконну здачу в оренду чи продаж то 0,5 га землі, то аж 70 га (!) В останньому випадку справою зайнялася навіть Генеральна прокуратура, проте в селищі землю як продавали, так і тепер продають. Щоб переконатися в цьому, досить зайти на будь-який західноукраїнський сайт нерухомості, на якому може виявитися оголошення приблизно такого змісту: «Продам земельну ділянку з проектом пансіонату на 100 місць у Східниці, 1,075 га, рекреаційне значення, прилягає джерело мінеральної води».

На інших сайтах — уже туристичної спрямованості — можна побачити, що в Східниці процвітає близько двох десятків приватних готелів, котеджів, пансіонатів, санаторіїв і баз відпочинку. Рівень обслуговування — від стандартного до VIPівсь­кого, а ціни коливаються від 125 гривень із людини на добу до 900 і навіть 1300 за день перебування. Не дивно, що землі, виділені свого часу під будівництво санаторіїв, виявилися проданими або зданими в оренду.

Проте саму ідею перетворення Східниці на дитячий курорт остаточно поховати не вдалося.

— У березні міністр культури і туризму В.Вовкун звернувся до віце-прем’єра І.Васюника з проханням доручити Львівській облдержадміністрації прискорити підготовку пакета документів, необхідних для проголошення Східниці курортом державного значення, — розповів начальник відділу курортів і рекреаційної сфери В’ячеслав ПЕЧИБОРЩ на недавньому засіданні громадської ради при Мінздоров’я України, присвяченій проблемам оздоровлення дітей. — У листі йшлося, що розробка відповідного законопроекту необхідна у зв’язку з розбазарюванням територій курорту під приватні забудови та нераціональне викорис­тання природних лікувальних ресурсів, що надалі може становити загрозу самому існуванню курорту. Віце-прем’єр доручив Львівській облдержадміністрації до 30 червня 2009 року подати клопотання про оголошення природних територій селища Схід­ниця курортом державного значення. Наприкінці квітня у Схід­ниці було проведено виїзне засідання, під час якого з’ясувалося, що попередньо необхідно вирішити цілу низку проблем, причому їх вирішення залежить не тільки від місцевої влади, а й від центральних органів виконавчої влади.

Проблем у курорту насправді забагато. Почати з того, що досі не існує його чітких меж, у селищі немає каналізації, нормального водопостачання і шляхів, а найголовніше — будівництво приватних котеджів та пансіонатів ведеться з порушенням меж санітарних зон, безпосередньо біля джерел.

— Коли будується будинок, то завжди є імовірність, що прорветься каналізація, — каже академік Шестопалов. — У Східниці ця небезпека ще вища, оскільки централізованої каналізації взагалі немає. Тому відходи утилізуються на місці: забруднена вода йде під землю, у водоносний горизонт. Внаслідок чого рано чи пізно унікальне родовище буде знищене.

За словами академіка Шестопалова, у таких районах потрібно дуже акуратно й бережно ставитися до довкілля, вести його постійний моніторинг. У радянські часи було багато свердловин, за якими спостерігали, з яких відбирали воду, робили аналіз і визначали її стан. Якщо він погіршився, то виясняли, з чим це пов’язано — з природними процесами чи техногенними. Нині моніторинг, фактично, згорнутий на всій території України, тому ми не знаємо, відбулося забруднення чи ще ні. Перлину, по суті, віддано на відкуп багатіям, які, певно, просто не розуміють, що коять.

Про катастрофічну ситуацію з родовищами ще три роки тому говорив завідуючий місцевою ділянкою мінеральних вод Євген ЖУРАВЧАК. За його словами, після того, як якась приватна фірма «Перспектива» отримала ліцензію на розробку, видобуток і експлуатацію родовища, «не створюються умови для роботи гідрогеологічної групи, не ведеться контроль за родовищем, тобто не проводяться неорганічні, органічні та бактеріологічні аналізи вод. Надкаптажні споруди не ремонтуються, не проводиться очищення і відкачування свердловин, яким потрібен терміновий капітальний ремонт. В аварійному стані перебуває і бювет мінеральних вод — його з’їдає грибок». Сьогодні Є.Журавчак уже на пенсії, але живе у Східниці й стверджує, що відтоді нічого не змінилося: каналізації немає, і всі відходи стікають у річку, аналізів води в джерелах як не робили, так і не роблять. «Як фахівець скажу — ситуація критична», — підсумовує Журавчак.

Схожої думки, як видно, дотримується і обласна влада, хоча зберігає при цьому олімпійський спокій. У телефонній розмові начальник профільного управління Львівської облдержадміністрації Ярослав ПЕЛИХОВСЬКИЙ підтвердив, що імовірність зникнення родовища існує, хоча до критичного стану ще далеко, а все приватне будівництво ведеться з дозволу всіх необхідних служб. Не особливо турбує Ярослава Володимировича той факт, що землі, відведені свого часу під санаторії, продані чи здані в оренду. За його словами, цілком можливо побудувати їх на іншій ділянці, мовляв — земля для цього є. Що ж до проголошення курорту всеукраїнським, філософськи зауважив: «Буде державне фінансування, виділятимуться кошти — буде курорт державного значення».

Про це каже й голова Східницької сільради Роман КОПЧАК.

— Усі документи, які мала підготувати сільрада, готові. Однак існують певні моменти, які необхідно вирішити.

— Тобто до 30 червня (наша розмова відбулася 26.06) не вдасться, як ідеться в розпорядженні віце-прем’єра Васюника, подати клопотання про надання Східниці статусу курорту державного значення?

— Усе, що стосується повноважень селищної і обласної рад, виконано. Далі все залежить від того, як працюватиме Львівська обласна адміністрація зі своєю адміністрацією у Дрогобицькому районі. Рішення місцевої влади залежать від рішення місцевих громад.

— Хоча б межі курорту Східниця визначено? Наскільки я чула, це ледь не основний камінь спотикання у цій справі.

— Ми сьогодні робимо все, щоб курорт визнали всеукраїнською оздоровницею. Ведуться переговори, одне слово — триває творчий процес.

— Але доки триває цей процес, курорт може загинути!

— Якби все зникало, то кияни не будували б тут будинків: у нас тут сьогодні половина Верхов­ної Ради й Кабміну. Але я хочу сказати інше: річ не в статусі — можна хоч Баден-Баденом назвати. Проте якщо в нас немає каналізації, очисних споруд, інфраструктури, то про який курорт можна говорити? Не буде фінансування, не зроблять усього переліченого — нічого не буде. Крім того, рішення про створення курорту всеукраїнського значення не можна приймати без місцевої влади. Оскільки землі перебувають у комунальній власності, то тільки територіальна громада може вирішувати, потрібен їй тут курорт чи ні. Або ж держава має викупити ці землі.

— Чому люди можуть бути проти курорту?

— Програми приймаються, але на саму Східницю не виділяється ні копійки. У 2002—2007 роках, коли мала реалізовуватися програма розвитку курорту, ми перераховували у бюджет кошти, а у відповідь не отримали нічого — на програму не пішло жодної копійки. Я ж за кошти місцевого бюджету повинен будувати шляхи, думати про очисні споруди, каналізацію, не кажучи про інші потреби. Ми теж хочемо, щоб діти з бідних родин могли тут лікуватися, але самостійно цієї проблеми не вирішимо. Тому насамперед держава має визначитися, потрібен такий курорт чи ні. Можливо, слід прийняти рішення і, скажімо, не забирати в нас гроші у держбюджет, а, навпаки, акумулювати кошти тут — і не тільки з нашого бюджету, а й із районного, обласного і державного.

* * *

Проте питання, чому за всі ці роки так і не вдалося перетворити Східницю на всеукраїнський дитячий курорт, залишається відкритим. Адже насправді все гальмують не так гроші, як відсутність адекватних законів і їх чіткого виконання. Немає в держави грошей? Можливо, справді слід подумати про закон, яким Східницю на певний час звільнять від перерахування коштів у держбюджет, зменшать суми відрахувань для районної та обласної адміністрацій із тим, щоб ці кошти йшли цільовими траншами на вирішення конкретних завдань курорту — будівництво шляхів, каналізації тощо. Можна залучити до цієї справи приватний бізнес, зацікавивши його будівництвом державних санаторіїв чи його власних, але з обов’язковим наданням певної кількості безплатних місць, знову-таки — за низку пільг.

Одне слово, рецептів «лікування» курорту безліч. Проте Східниця — лише один із прикладів ставлення у країні до дитячого здоров’я, і тому вирішувати проблему потрібно комплексно. Необхідна не тільки державна програма розвитку курорту, а загальна система оздоровлення дітей. Попри, на перший погляд, масштабність цього завдання — воно цілком під силу державі. Головне — влада повинна реально піклуватися не тільки про здоров’я своїх власних дітей, а всіх маленьких жителів України. Зрештою, це просто економічно вигідно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво