Депресія в масці й без неї - Здоров’я - dt.ua

Депресія в масці й без неї

7 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 7 жовтня-14 жовтня

Коли немає настрою, на душі туга й нічого в житті не миле, ми кажемо: депресія. Якщо в 70-х роках XX століття на неї страждало близько двох відсотків населення земної кулі, то нині — уже чотири-п’ять відсотків...

Коли немає настрою, на душі туга й нічого в житті не миле, ми кажемо: депресія. Якщо в 70-х роках XX століття на неї страждало близько двох відсотків населення земної кулі, то нині — уже чотири-п’ять відсотків. Серед літніх людей цифра досягає і зовсім 13—18%. Кожний шостий із тих, хто страждає на депресію, здійснює суїцидальні спроби. Можливо, кажуть фахівці, ця цифра — лише верхівка айсберга і її потрібно збільшити в кілька разів, оскільки далеко не всі з хворих потрапляють на прийом до психіатра. Багато хто не йде до фахівця зі страху дістати клеймо «психічно хворого». Інші просто не знають, що різні хвороби, від яких вони безуспішно лікуються, це теж депресія, лише замаскована.

Тим часом, за деякими прогнозами, через 20—30 років депресія займе перше місце серед усіх захворювань у світі, обігнавши й хвороби серця, і ГРЗ. Вочевидь, то є плата за урбанізацію. Зрозумілий той надзвичайний інтерес до проблеми діагностики й терапії таких розладів, що спостерігається нині в усьому світі.

А як справи з депресією в Україні? З цим запитанням кореспондент «Дзеркала тижня» звернулася до доктора медичних наук, професора, завідуючого відділом клінічної, соціальної та дитячої психіатрії Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України, голови проблемної комісії Мінздоров’я та АМН України «Психіатрія» Валерія ПОДКОРИТОВА.

Ліворуч підеш — до чаклуна потрапиш...

— Валерію Семеновичу, скільки ж хворих на депресію не потрапляє в поле зору психіатрів?

— За нашими даними, ніколи не звертаються до психіатрів приблизно 70% депресивних хворих.

Як показали наші дослідження, 10—15% пацієнтів стаціонарів страждають не на соматичні хвороби, а на замасковану депресію. Це стосується гастроентерологічних, пульмонологічних, неврологічних, кардіологічних, акушерсько-гінекологічних та інших клінік. Проблема в тому, що виявити це не так просто, оскільки в багатьох хворих на додаток до депресії справді є ще й якісь інші захворювання. Діагностичною підказкою тут може бути повна безуспішність численних і повторних курсів лікування. А остаточно зірвати маску з депресії можна лише одним способом — проконсультуватися в психіатра, який поставить правильний діагноз і допоможе колишньому «сердечнику» чи «хворому на виразку шлунку» видужати з допомогою своїх методів лікування.

Випадки бувають дуже цікаві. Наприклад, у клініці нашого інституту був пацієнт, який звертався до лікарів-ортопедів із приводу сильного болю в стопах, через який він не міг ходити. Йому навіть прооперували одну ногу! Та муки тривали, й тоді хтось порадив йому звернутися до нашого інституту. Ми зняли в нього біль з допомогою антидепресантів.

— Куди ж йдуть люди з нерозпізнаним душевним болем після невдалого лікування?

— Звертаються, наприклад, до адептів альтернативної медицини — до різних народних цілителів, екстрасенсів, чаклунів, які знімають «наврочення», «лікують» за фотографією, «заговорюють» тощо.

Поширене явище — самолікування. Як ліками, купленими на свій страх і ризик в аптеці, так і «народними» засобами, зокрема алкоголем. У деяких хворих прийом алкоголю справді знімає стрес і пом’якшує симптоматику. Проте це тимчасове явище. Депресія повертається, вимагає дедалі більших доз алкоголю і може, зрештою, призвести до додаткової проблеми — алкоголізму. З побутових рекомендацій популярні на кшталт — «візьми себе в руки», «не бери в голову», «напруж силу волі» тощо. У продажу є маса популярної літератури на тему «Вчіться опановувати себе». Іноді справді можна «взяти себе в руки», тобто мобілізувати резервні можливості організму й подолати депресію. Та, на жаль, далеко не завжди.

— Чи може розрадити людину, яка страждає, релігія?

— Як показали наші дослідження, стан неврологічного й психічного здоров’я в різних регіонах нашої країни різний — набагато краща ситуація в Західній Україні, для якої характерна релігійність населення. На мій погляд, істинна віра в Бога відіграє тут велику роль, зокрема й тому, що церква засуджує самовбивць. На території нашої клініки є діюча церква, яку відвідують чимало наших пацієнтів. Проте, хоча часто релігійність справді протидіє розвитку психічної патології, іноді вона може включатися в сам зміст душевної хвороби. Траплялося, коли самі служителі церкви направляли до нас таких хворих, наприклад, нібито одержимих дияволом.

— Чи страждають від депресії діти?

— Так, починаючи з «грудничків», але в дітей вона проходить не так, як у дорослих. На жаль, педіатри рідко помічають депресивну симптоматику у своїх підопічних. Так, у рамках співробітництва з однією з західних фірм ми мали провести лікування дітей із досить поширеними в усьому світі біполярними розладами (у нас їх частіше називають маніакально-депресивним психозом). Виявилося, що українська медична статистика жодного такого діагнозу не зареєструвала! Хоча сама хвороба, звичайно, є, просто вона кваліфікувалася як порушення уваги, гіперактивність тощо й, відповідно, не лікувалася чи лікувалася неадекватно.

— Створюється враження, що далеко не все гаразд у вітчизняній психіатрії. Які, на ваш погляд, тут головні проблеми?

— Головне — просвіта населення. Ми проводили спеціальне дослідження, щоб виявити ставлення нашого суспільства до психіатричних установ, лікарів-психіатрів і психіатричних хворих. Опитували фахівців із вищою освітою — від вихователів дитячих садків і шкільних учителів до психологів, студентів-медиків, міліціонерів і журналістів — щодо їхнього ставлення до людей, які коли-небудь лікувалися в психіатра.

Виявилося: в нас існує тотальна стигматизація, тобто сторожкість і упередженість стосовно психіатрії. Навіть за умови, що на сьогоднішній день у поведінці людини, яка пролікувалася, немає ніяких відхилень, більшість опитаних усе одно не хотіли бачити б його ні сусідою, ні нареченим, ні співробітником. Правда, депресія серед різних форм психічних захворювань викликає в населення найменше відторгнення і навіть співчуття. Вочевидь через те, що більшою чи меншою мірою цей стан пережив практично кожний.

— Ще Пушкін писав: «Не дай мне Бог сойти с ума, уж лучше посох и сума»…

— Так, існує глибинний, так званий вітальний страх перед психічними захворюваннями і навіть самим словом «психіатрія». Він існує й у цивілізованих країнах, проте там його дуже активно намагаються різними способами подолати. Наприклад, у Німеччині чимала частина неважких випадків, які в Україні належать до компетенції дитячого психіатра, тобто неврози, заїкуватість, тики, затримка психічного розвитку, передані у відання так званих соціальних педіатрів. Зміна назви зіграла свою роль — по консультацію до соціального педіатра звертаються без побоювання. Люди також охочіше довіряють свої душевні проблеми фахівцю, якщо він називається психотерапевтом. А в США кожна культурна людина вважає за необхідне мати власного психоаналітика.

За наших умов це нереально. Однак наблизити психіатричну допомогу до населення можна інакше, наприклад, увести психіатрів у штати районних поліклінік за місцем проживання й дати їм більш м’яку назву, наприклад, психотерапевт.

Хворі на депресію уникають візиту до диспансеру, а лікарі загальної практики не тільки не мають юридичного права ставити діагноз і лікувати таких пацієнтів, а й не вміють розпізнавати ці стани. Однак коли страждає тіло, завжди страждає і душа й навпаки. Розвиток сімейної медицини проголошується нині в Україні пріоритетним напрямом, це означає, що лікарі загального профілю мають володіти сучасними методами експрес-діагностики замаскованих депресій, а також їхньої адекватної терапії.

Є ще одна проблема. У розвинених країнах фахівці намагаються максимально скорочувати терміни перебування пацієнта в психіатричних стаціонарах, щоб перевести його на амбулаторне лікування, повернути у звичне оточення. Однак його аж ніяк не кидають напризволяще. Крім психіатра, впродовж 6—12 місяців із колишнім пацієнтом працює багатопрофільна бригада фахівців із медичної реабілітації та соціального відновлення. У нас же, на жаль, працює система «дверей, що крутяться». Полікували депресивного хворого в стаціонарі, йому стало краще, він виписався, випав із поля зору фахівців, перестав, як правило, приймати рекомендовані як підтримуюча терапія ліки, потрапив у ту саму важку життєву ситуацію, знову занедужав і повернувся до стаціонару.

У вітчизняній психіатрії існують й інші проблеми — їх цілий комплекс, який вимагає професіональних ініціатив зі справжнього реформування, а не просто скорочення ліжок у стаціонарах до «європейського рівня».

«Засмученій душі» можна допомогти

Багато чим лікували депресію за час існування людства!

Цицерон рекомендував задушевні розмови з друзями за келихом гарного вина. Римські лікарі, навпаки, пити вино забороняли, зате прописували холодні компреси. В особливо задавнених випадках вони змушували страждальців розважатися по кілька днів поспіль. На Русі як один із видів лікування застосовувався настій блекоти. До середини XIX століття меланхолія стала називатися депресією, а лікувати її почали... наркотиками. Пам’ятаєте, граф Монте-Крісто рятувався від душевних мук із допомогою гашишу? Зрозуміло, про те, що наркотики погано впливають на мозок і викликають звикання, тоді ще не знали. До речі, навіть Зигмунд Фрейд, після того як сам спробував кокаїн, писав про його ефективність при лікуванні депресій.

Революція в лікуванні цього захворювання відбулася в середині минулого століття. Поступово вивчаючи складну роботу людського мозку, учені знайшли особливі речовини — нейромедіатори, які допомагають нервовим клітинам спілкуватися між собою. Вони припустили, що хвороба виникає через їхню неправильну роботу, й якщо обмін речовин підкоригувати, то людина видужає. Були створені перші антидепресанти. В ейфорії перших успіхів лікування цього захворювання здавалося, що страждання людства назавжди закінчилися.

Нині поруч із різноманітними препаратами медики використовують й інші методи лікування. Наприклад, психотерапію. Залежно від особистості хворого і виду депресії лікарі можуть навчити пацієнта прийомів самонавіювання та аутогенного тренування, застосувати непряме навіювання або навіювання в стані гіпнотичного і медикаментозного сну, використовувати групову, сімейну чи поведінкову психотерапію.

— Будь-який метод лікування має супроводжуватися психотерапією, лікуванням словом, — підкреслює Валерій Подкоритов. — У людини болить душа, тому успіх лікування багато в чому залежить від спілкування лікаря з пацієнтом і його родичами. Їм обов’язково слід пояснити, на що саме людина хвора, як планують її лікувати, які можуть бути побічні ефекти, на які результати слід розраховувати й чи можна очікувати повернення цього захворювання. У нашому арсеналі є також нейролінгвістичне програмування, лікування з допомогою гри, музики, світла, мистецтва.

Харківські вчені розробили й низку своїх оригінальних методів лікування. Наприклад, вони використовують так звану краніоцеребральну гіпотермію — пацієнту оптимізують енергоємні обмінні процеси, знижуючи температуру тіла під час медикаментозного сну до 34—35 градусів. Дійовою виявилася й імітація високогір’я, коли з допомогою барокамери пацієнтів «піднімають» на висоту до 3500 метрів над рівнем моря, імітуючи знижений атмосферний тиск і знижений вміст кисню. Хороші результати дає лікувальне голодування до 25 днів під спостереженням лікарів, а також вплив електромагнітними полями різного виду і частоти. З успіхом застосовують харків’яни і спосіб позбавлення нічного сну або його окремих фаз, зокрема фази швидкого сону.

* * *

«Депрессии. Современная терапия» — так називається нова книжка співробітників Інституту неврології, психіатрії і наркології АМН України В.Подкоритова і Ю.Чайки. Це перший вітчизняний посібник, присвячений сучасній терапії депресивних розладів. Тут проаналізовані та узагальнені матеріали широкого масиву наявних у світі літературних даних, а також наведено результати власних клінічних досліджень авторів. Ученим удалося розкрити проблему комплексно — від останніх наукових поглядів на походження цієї хвороби до сучасних методів лікування. Книжка призначена не лише для фахівців, а й для лікарів загальної медичної практики, зокрема сімейних.

Перші згадки про депресію належать до часів Стародавнього Єгипту й Стародавньої Індії. На «неприродний стан туги й зневіри» звернули увагу жерці, які вважали, що депресію, як і інші душевні хвороби, викликають злі духи, які вселилися в тіло.

А ось життєрадісні давні греки називали спад духу даром богів. Аристотель писав, що «...багато людей, які славилися талантом у філософії, управлінні державою, поетичній творчості чи в заняттях мистецтвом, були меланхоліками». Придумав гарне слово «меланхолія» Гіппократ. Утім, у перекладі з грецької (melaina chole) воно означає лише малоприємну «чорну жовч» — батько медицини був переконаний, що до цього стану призводить надлишок саме цієї субстанції в організмі. Нині вважають, що причин захворювання кілька — генетичні дефекти, пороки внутрішньоутробного розвитку й патогенні впливи чинників зовнішнього середовища.

Нині дедалі більше уваги фахівці приділяють депресії в масці, коли емоційна перенапруга або тривога і страх, що таяться в глибині душі, набувають вигляду болісних тілесних відчуттів. Люди звертаються до поліклінік, скаржачись лікарям загальної практики на безсоння, «серце», «шлунок», задишку, а ще на найрізноманітніші болі, іноді дуже сильні — головний, зубний, у спині, животі, у ногах-руках тощо.

Буває й інакше — депресія маскується під трудоголізм, підвищену трудову чи громадську активність. Емоційно нестабільні люди, які втратили впевненість у собі, намагаються поринути в турботи, щоб забутися в них і втекти від своїх неприємних думок і відчуттів. Типовий приклад — пригоди симпатичних і метушливих героїв комедії «Старики-розбійники». Тривога може прикриватися підвищеною веселістю і навіть бравадою. Широко відома мудра східна притча про падишаха й податки. Довідавшись, що його піддані плачуть від підвищення податків, він велів збільшити їх утричі. І лише почувши, що після цього народ став сміятися і танцювати, сказав: «Це означає, що в них справді немає грошей». Коротше кажучи, типова картина бенкету під час чуми.

Важкі душевні переживання парадоксальним чином здатні поєднуватися і з підвищеною сексуальною активністю. Для кардіологів не новина, що дехто з «сердечників», які перебувають на обстеженні чи лікуванні, намагаються активно загравати з медсестрами — так хворі прагнуть утекти від страху інвалідності чи смерті й довести собі, що «є ще порох у порохівницях». Туга може виявлятися і підвищеним апетитом, особливо у жінок. Для чоловіків чіткий індикатор депресії — кількість сигарет, викурених за добу. Безперервне паління, коли охоплена тривогою людина відразу прикурює одну сигарету за другою, служить найпростішим «народним» способом заспокоїтися. Аналогічно можна трактувати і пристрасть до спиртного, коли п’ють через бажання забутися, прогнати тривогу чи нудьгу. Ще класик Салтиков-Щедрін помітив, що «…при известных условиях жизни запой должен быть рассматриваем не столько с точки зрения порочности воли, сколько в смысле неудержимой потребности огорченной души».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво