Чи працюватимуть реформи на здоров’я? - Здоров’я - dt.ua

Чи працюватимуть реформи на здоров’я?

8 липня, 2011, 13:16 Роздрукувати Випуск №25, 8 липня-15 липня

Отже, реформа охорони здоров’я розпочалася. Є надія: успіх неблизький, але він буде. Однак ось що думає з цього приводу відомий фахівець у галузі організації охорони здоров’я.

Отже, реформа охорони здо­ров’я розпочалася. Є надія: успіх неблизький, але він буде. Однак ось що думає з цього приводу відомий фахівець у галузі організації охорони здоров’я проф. О.Го­ляченко з Тернополя: «Плановані реформи охорони здоров’я здатні знизити смертність в Україні максимум на 10%. Висока смертність українців пояснюється зовсім іншими причинами, а вони залишилися за межами реформи».

Чого ж не враховано? Сьогод­ні в медицини така ж низька репутація, як і за часів Еклезіаста, який казав: «Той, хто согрішив перед творцем, нехай потрапить до рук лікаря…» Це сталося тому, що зцілення підмінили «стандартами» лікування, догляд — байдужим виконанням обов’язків, а вміння слухати пацієнта — технологічними процедурами. Лікар більше не має справи з особистістю хворого, а лише «ремонтує» окремі частини біологічної системи, які «неправильно» працюють. Декотрі лікарі вважають, що прилади дозволяють взагалі не розмовляти з пацієнтом.

У ХХI століття ми ввійшли з величезним тягарем невирішених проблем. Невпинно зростають і «омолоджуються» серцево-судинні, онкологічні та ендокринні захворювання. Поверта­ються «старі» хвороби і з’явля­ються нові. Уже оголошено «День туберкульозу», «День СНІДу», «День діабету» та ін. Не за горами, мабуть, «День гепатиту» і «День сифілісу». А головне — набули великого поширення полісиндромні стани, які для клінічної медицини становлять особливу проблему. Виникає ситуація, коли «вузькі» спеціалісти одному й тому ж пацієнту ставлять кожен «свій» діагноз. І всі — обґрунтовано. Нагромаджується цілий комплекс синдромів, купірування кожного з них не дає істотного ефекту. Пацієнт не в змозі проковтнути ту кількість пігулок, які призначає йому кожен зі спеціалістів, бо він помре. І це тупик.

Сто років тому Ф.Достоєвсь­кий скаржився у «Братах Кара­ма­зових»: «Знову-таки їхня манера відсилати до спеціалістів: ми, мовляв, тільки розпізнаємо, а ось з’їздіть до такого-то спеціа­ліста, так він уже вилікує. Зовсім, зовсім, я тобі скажу, щез колишній лікар, який від усіх хвороб лікував, тепер самі лише спеціалісти…» За часів Достоєвсь­кого ця проблема щойно з’я­вилася, тепер же вона розрослася до небачених розмірів.

У планованому реформуванні охорони здоров’я буде зроблено спробу розв’язати цю проблему — удосконалення первинної ланки охорони здоров’я. Але в реформі основну увагу приділено вдосконаленню організації лікувально-діагностичних заходів і наданню невідкладної допомоги, а не профілактиці та збереженню здоров’я. Хоча попереджувальна медицина потребує найменших грошових витрат, але забирає надто багато часу в лікаря і, не приносячи прибутку, практично ігнорується. У реформі охорони здоров’я цій проблемі зовсім не приділена увага. Є спеціаліст із лікування, але ніхто не відповідає за зміцнення та збереження здоров’я.

І у зв’язку з цим друга цитата: «Вважаємо дуже важливим Ваше рішення про запровадження методики оцінки рівня здоров’я та формування здорового способу життя в діяльність закладів охорони здоров’я Києва… А вже доконаним фактом стало те, що Ви ввійшли в історію України як перший керівник вищого рівня системи охорони здоров’я, який усвідомив необхідність запровадження методики оцінки рівня здоров’я в практичну медицину» (З листа президента Асоціації «Рух за здоровий спосіб життя» Р.Романишина на адресу керівника головного управління охорони здоров’я м.Києва Р.Моїсеєнко).

Що ж такого зробила Р.Мої­сеєнко?

Не секрет, що медицина як наукова основа соціального інституту, який ми називаємо охороною здоров’я, досить консервативна. І це правильно: адже на терезах — життя та здо­ров’я людини. Проте інколи цей консерватизм набирає характеру парадокса. Справді: мета охорони здоров’я — здоров’я людини, а має справу вона вик­лючно із хворобою. Внаслідок цього парадокса ми з кожним роком дедалі більше дізнаємося про хвороби, лікувально-діагностичні методи тощо. Але цей шлях ніколи не приведе нас до поставленої мети — досягнення здо­ров’я. Бо здоров’я — це не відсут­ність хвороби, а щось інше.

Якщо стоїть завдання отримати передову космічну техніку, вкладаються гроші в ракетобудування. Якщо суспільство бореться за те, щоб мати багато м’яса і молока, вкладаються гроші у тваринництво. Але медицина не схожа на інші галузі людської діяльності: прагнучи досягти здоров’я, вона вкладає гроші у хворобу. Чим більше у хворобу вкладається грошей, тим більше хворіють люди. З’являються нові хвороби й нові ліки. Але до здоров’я це сто­сунку не має. Погляньте, як збільшився бюджет охорони здо­ров’я м.Києва за 2003–2009 рр. (у 5,6 разу!) і як це позначилося на захворюваності (рис. 1 і 2): чим більше грошей, тим більше хворих людей. При цьому фінансування фізкультури та спорту в бюджеті м.Києва з 2003 по
2009 рр. зменшилося більш ніж удвічі, а співвідношення бюджету охорони здоров’я та бюджету фізкультури та спорту збільшилося з 4,5 до 58 разів!

Вихід тільки один: для досягнення здоров’я необхідно досліджувати феномен здоров’я, знати його закономірності й використовувати їх для досягнення здоров’я. Але як його досліджувати, якщо здоров’я не виділене у предмет дослідження жодною офіційно затвердженою наукою, отже, не виз­начена сутність здоров’я і немає його дефініції, яку можна було б використовувати у практичній діяльності. Медицина «придумала» від 40 до 60 тисяч термінів на по­з­начення властивостей хвороби і всього два десятки слів, що характеризують здоров’я. Понад 150 дефініцій здоров’я, які є сьогодні, — від «благополуччя» (ВООЗ) до «рівноваги з навколишнім середо­­вищем» і «оптимального функціо­нування органів та систем» також не дають достатньої інформації про керований об’єкт, придатної для формування керуючих дій.

Численні спроби охарактеризувати індивідуальне здоров’я прямими показниками і побудувати шкалу «позитивного» здоров’я були малоуспішними з однієї простої причини: досі не розроблено теорії індивідуального здоров’я, а всі його дефініції ґрунтуються на формулюваннях, у яких немає елементів операційності. Операційне визначення — науково необхідна умова переведення загального абстрактного судження в точно обмежені реалії, які можуть бути відтворювано ідентифіковані. Таке визначення має містити правила, що описують спосіб, яким може бути стандартно охарактеризовано стан об’єкта, котрим потрібно керувати.

Відсутність єдиної точки зо­ру на проблему сутності індивідуального здоров’я — реальність. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я» знову використовується формулювання ВООЗ: «Здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних пороків». Термін «благополуччя» не відповідає умові «операційності», тому здоров’я аж ніяк не може бути ідентифіковане (найбільш «благополучні» за своїм світовідчуттям хворі на сифіліс у 3-й стадії; про це писав ще В.Вересаєв у своїх «Записках лікаря»), тому лікар знову ставитиме діагноз «здоровий» методом виключення — за відсутністю ознак хвороби.

Ще корифей вітчизняної патофізіології В.Підвисоцький стверджував: «Абсолютна хвороба й абсолютне здоров’я — немислимі, між ними існує нескінченна безліч форм зв’язків і взаємних переходів». Викорис­товуючи грубу аналогію, можна уявити собі співвідношення процесів здоров’я і хвороби як систему сполучених посудин: чим вищий рівень здоров’я, тим менша можливість розвитку та прояву патологічного процесу. І навпаки: розвиток патологічного процесу можливий лише тоді, коли спрацьовує недостатність механізмів здоров’я внаслідок ослаблення їх резервів або потужності діючого хвороботворного чинника. При зниженні резервів здоров’я навіть у звичайних умовах життєдіяльності може формуватися патологічний процес. Таким чином, тільки маючи кількісну характеристику рівня здоров’я, можна говорити про нього і ставити завдання зміцнення здоров’я населення.

Практика свідчить, що в ос­танні десятиліття важко зустріти людину без жодних ознак патологічного процесу. Отже, альтернативна оцінка «здоровий» або «хворий» — недостатня; необхідно встановити, наскільки здоровий (рівень здоров’я) і наскільки хворий індивід (клінічний діагноз). Саме від взаємовідношення процесів здоров’я й хвороби залежить прогноз стану конкретного індивіда — видужання, перехід захворювання у хронічну форму, смерть.

Нам вдалося обґрунтувати методологію і просту, доступну для середнього медперсоналу методику «вимірювання» здоров’я. Для Закону України « Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я» ми запропонували таку дефініцію здоров’я: «Здоров’я — стан, який забезпечує виконання людиною своїх біологічних (виживання та репродукція) і соціальних функцій». Поняття «виживання (життєздатність)» і «репродукція» можуть бути ідентифіковані й кількісно охарактеризовані. Таким чином може бути охарактеризований рівень соціалізації індивіда. Це дає можливість «керувати» здоров’ям. (На жаль, нашу пропозицію відхилили.)

Поява простої методики «вимірювання» здоров’я дозволила нам проводити популяційні дослідження, що привело до відкриття нових феноменів:

— чим нижчий рівень здо­ров’я, тим більша можливість роз­витку ендогенних чинників ризику розвитку хронічних соматичних захворювань (ХНІЗ) та їх маніфестації;

— є «безпечний» рівень здоров’я (БРЗ), вище якого не реєструються ні ендогенні чинники ризику, ні маніфестовані форми захворювання; йому дано кількісну характеристику. Оче­видно, що саме БРЗ є основою первинної профілактики ХНІЗ; він же — реальний інструмент запобігання смерті школярів та студентів під час занять фізкультурою;

— при виході індивіда з «безпечної зони» здоров’я проявляється феномен «саморозвитку» патологічного процесу без зміни сили діючого чинника. Описані механізми цього феномена;

— повернення практично здорового індивіда у «безпечну зо­ну» здоров’я кваліфікується на­ми як «превентивна реабілітація»;

— первинна профілактика ХНІЗ, у тому числі ішемічної хвороби серця (ІХС), здійснюється шляхом «превентивної реабілітації». При цьому виявлення латентних (прихованих) форм ІХС коштує на два-три порядки дешевше, ніж методика скринінгу, запропонована Європейською асоціацією кардіологів (2007).

27 травня 2010 року наші розробки були розглянуті на засіданні наукової ради з теоретичної та профілактичної медицині при президії НАМНУ, схвалені й рекомендовані для впровад­ження. Тепер лікар зможе, визначивши рівень здоров’я, задовго до початку прояву захворювання вжити необхідних заходів.

Керівник ГУОЗ м.Києва Р.Моїсеєнко, оцінивши можливості методу, видала наказ, яким регламентовано оцінку рівня здоров’я у всіх лікувально-профілактичних установах м.Києва. Цю роботу має очолити міський центр здоров’я. Планується також оцінка рівня здоров’я в установах, організаціях і на підприємствах будь-яких форм власності.

Цілком очевидно, що оцінка рівня здоров’я киян — лише перший крок у проведенні оздоровлення. Подальші етапи — розробка конкретних рекомендацій, направлення у фізкультурно-оздоровчі установи тощо — бере на себе громадська організація «Рух за здоровий спосіб життя», на сервер якої надходять усі дані, отримані під час обстеження. Маючи адреси, телефони чи електронну пошту всіх обстежених, ця громадська організація контролюватиме перебіг оздоровлення кожного киянина, пос­тійно підтримуючи з ним зв’язок. Усі організаційні питання вирішено, і робота розпочалася. Тепер і надії на ефективність реформування охорони здоров’я можуть справдитися.

Хоча — до чого тут реформи?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво