ЧИ ПО КИШЕНІ НАМ БУТИ ПОРЯДНИМИ ЛЮДЬМИ? - Здоров’я - dt.ua

ЧИ ПО КИШЕНІ НАМ БУТИ ПОРЯДНИМИ ЛЮДЬМИ?

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Судячи з відгуків на статтю «Чи по кишені нам біоетика?» («ДТ», №3, 2001 р.), поява біоетики викликана відчуттям небезпеки, котру таїть у собі безконтрольний розвиток науки...

Судячи з відгуків на статтю «Чи по кишені нам біоетика?» («ДТ», №3, 2001 р.), поява біоетики викликана відчуттям небезпеки, котру таїть у собі безконтрольний розвиток науки. У прагненні поліпшити життя людей учені інколи заходять так далеко, що починають розглядати людину не як мету, а як засіб досягнення наукових цілей. І проблема полягає в тому, щоб у дослідницькій гонитві не вихлюпнути з водою і дитину, не перетворити людину, а разом із нею все живе на Землі, на полігон для медико-біологічних випробувань.

Ось що думають про це біологи, для яких біоетика стала предметом професійного інтересу, — президент Української асоціації з біоетики, кандидат біологічних наук Світлана ВЄКОВШИНІНА (Київ), співробітник Інституту біоорганічної хімії і нафтохімії НАНУ, кандидат біологічних наук Олег ГАВРИШ (Київ), співробітник Інституту теоретичної й експериментальної біофізики РАН, член Міжнародного товариства евайроментальної етики, кандидат біологічних наук Харлампій ТІРАС (Пущино, Московська область).

Світлана Вєковшиніна: медицина — третя сила

 

Термін «біоетика» був запропонований американським біологом В.Поттером 1969 року як назва особливого комплексного знання про живе. Медична біоетика — один з напрямів цього нового знання. Її поширення в країнах Західної Європи й Америки на початку 70-х років стало реакцією на бурхливий розвиток медичної науки й активне впровадження в практику досягнень трансплантології, генної інженерії, репродуктивних технологій, а також масове використання в експериментах тварин і людей. Моральні проблеми, які й раніше виникали у процесі науково-практичної діяльності, вперше сягнули критичного рівня.

Дегуманізація медицини і водночас зростання впливу медичних знань на всі сфери та соціальні інститути сучасного суспільства — така наша реальність. Медицина як професійна влада стає третьою силою в суспільстві, поруч із політикою та економікою.

На думку відомого німецького соціолога Ульріха Бека, сьогодні медицина проводить політику «доконаного факту», маючи певний мандат на свободу випробування будь-яких нововведень. Відтак з’являються медично «схвалені» робочі технології, екологічні та гігієнічні норми, стиль життя, звички харчування. Постійно відтворюється «невгамовний голод на медицину», який породжує розширення мережі медичних послуг і відповідно їх споживання. Суспільні очікування, критерії оцінки, етичні норми стають похідними від досягнень в галузі медико-біологічних технологій.

Реальність ставить фахівців перед необхідністю задовольняти не лише вузькопрофесійні, а й моральні, соціальні запити. Ми навчилися отримувати дітей «із пробірки», продовжувати життя безнадійно хворим, пересаджуючи органи й тканини і навіть контролювати саму смерть, задавши їй чіткі критерії «смерті мозку». Що тепер вважати «хворобою», «народженням», «життям» і «смертю»? В усі давні часи смерть від старості в колі сім’ї мала сакральний зміст. Сьогодні вона перестала бути зворушливою — закінчує свої дні людина в лікарні.

Суспільство з усіх сил намагається показати, що воно стурбоване продовженням життя людини, але відхід її з життя перетворюється на ще один випадок із медичної практики, «пласку», одномірну смерть, кінець біологічного шляху. Німецький соціолог Макс Вебер про це пише так: «Авраам чи якийсь селянин у попередні епохи вмирав «старим і пересиченим життям», бо для нього не залишалося загадок, які йому хотілося б розв’язати, і йому було вже досить того, чого він досяг. Навпаки, людина культури, включена у цивілізацію, що постійно збагачується ідеями, знанням, проблемами, може «втомитися від життя», але не може пересититися ним... і тому для неї смерть — подія, позбавлена сенсу».

Де ж вихід із нинішньої ситуації? За умов раціональності нашої культури на тлі нових медико-біологічно продукованих ситуацій явища життя та смерті потребують нового визначення і соціального простору. І пошук нового сенсу цих феноменів — мультидисциплінарна проблема, яка стосується не лише медиків та біологів, а й філософів, соціологів, теологів.

Сучасна біоетика має синкретичний характер, вона апелює не лише до ідеалів демократії і гуманізму, а й до інших традиційних цінностей європейської культури і християнства. Вона відкрита для обговорення різноманітних точок зору і виступає в опозиції до раціоналізму об’єктивного наукового знання, у тому числі медичного.

Слід зазначити, що в різних світових культурах неоднаково ставляться до питань життя, смерті, безсмертя і пов’язаних із ними понять народження і помирання. Різниться розуміння конкретних біоетичних проблем у християнстві, буддизмі і конфуціанстві. Наприклад, розуміння «смерті мозку» як основної ознаки втрати життя. Цей термін, запроваджений французькими лікарями 1965 року, означає необоротне і повне припинення всіх вищих функцій мозку. Сьогодні критерій «смерті мозку» діє і в Україні (Закон про трансплантацію органів й анатомічних матеріалів людини). Саме таке розуміння дозволяє медикам вважати мертвими одних людей і подовжувати життя іншим, проводити пересадку органів і тканин із ще «живого» тіла тому, хто цього потребує. Водночас у багатьох релігіях світу ознакою смерті, як і раніше, залишається зупинення серця і припинення дихання.

У ситуації етичної невизначеності сучасних медичних практик людина дедалі більше відчуває потребу знайти твердий грунт своїх вчинків у самій собі, дослухатися внутрішнього голосу свого сумління. З’являється необхідність створення нової етики, котра змогла б «приборкати дійсність», «олюднити» знання, додати їм гуманістичного виміру. У рамках нового біоетичного підходу світ розглядається вже не сам собою, об’єктивно, як у науці, а в його ставленні до життя як головної цінності, яку потрібно підтримувати і захищати.

Чимало фахівців вважають: щоб послабити визначальну владу медичної практики та медичної субполітики, потрібен незалежний громадський контроль за розповсюдженням нових технологій. А також широка громадська дискусія з питань, які торкаються не лише фізичного, а й духовного здоров’я людини, з глобальних проблем, які стосуються збереження і відтворення життя на землі. Для цього в багатьох країнах існує мережа громадських та державних структур — біоетичних організацій, комітетів, комісій.

Сьогодні біоетика як форма відкритої громадської дискусії зробила перші кроки в Україні. Створено Українську асоціацію з біоетики — громадську організація, яка ставить за мету розвиток і поширення біоетики в Україні. Разом із Київською медичною академією післядипломної освіти ім. П.Шупика, Київським дослідним центром «Реал» вона організувала перший Українсько-британський симпозіум з біоетики, що відбувся в Києві наприкінці минулого року.

Його учасники — провідні спеціалісти в галузі медицини й охорони здоров’я Великобританії та України, викладачі і наукові співробітники, представники громадських організацій, студенти — обговорювали різноманітні проблеми медичної біоетики. Матеріали симпозіуму опубліковано у «Віснику Асоціації психіатрів України», №№ 3—4, 2001 рік.

Восени нинішнього року планується проведення другого симпозіуму з біоетики в Україні. Для всіх охочих взяти в ньому участь наша контактна адреса: vsv@carrier.kiev.ua

 

Олег Гавриш:
потрібно говорити людям правду

 

Усе, що написано в статті «Чи по кишені нам біоетика?» про геть дикі умови існування тварин, які використовуються в сільськогосподарській індустрії, безпосередньо стосується спроб побудови так званої другої природи. Тобто, цитуючи Горького, «...прагнення людини створити зусиллям власної волі, свого розуму» щось краще від того, що створено Богом. Причому «другу природу» люди намагаються створити, знищуючи першу, тоді як перша — єдина. Знищивши її, ми просто вчинимо акт самогубства. Що ж робити? Насамперед потрібно почати говорити людям правду. Адекватне рішення може прийняти лише людина, котра володіє неспотвореною інформацією.

На мій погляд, твердження про рятівну роль науково-технічного прогресу — це неправда. Візьмемо клонування, що припускає попередні маніпуляції з клітиною з волі експериментатора. При цьому може порушуватися цілісність клітини, наприклад, унаслідок заміни ядра. Оброблена клітина чи зародок мають бути перенесені в організм, покликаний стати материнським, на який дослідник також може певним чином впливати. Будь-який спеціаліст вам скаже, що результати таких впливів у конкретному експерименті буває важко передбачити, а наслідки не усуваються.

Розумування про спеціалізовані гени, наприклад, дислексію або чоловічу невірність, якими рясніють газетні шпальти, значною мірою від лукавого. Вони будуються не на встановленні чіткого причинно-наслідкового зв’язку, а лише на статистично оцінюваних кореляціях. Так, молекулярній біології відомий шлях від гена до білка, вироблення якого він контролює. Проте подібний шлях від гена до ознаки на рівні організму не відомий. І знайти його не вдається (і не вдасться), оскільки гени не кодують ознак.

Слід також зазначити: гени становлять дуже незначну частину в загальній послідовності молекул ДНК. З чим же працює і над чим так наполегливо трудиться генна інженерія? Ось із частинками ДНК і працює, над складанням «мозаїки» із генів і довільним комбінуванням частин, над створенням чогось «кращого», ніж створила «дурна» природа, і трудиться. При цьому геть відсутнє розуміння принципової цілісності будь-якого біологічного утворення і того, що ціле може виникнути лише з цілого.

Якщо ми так мало знаємо про процеси, в які втручаємося, то чому ми настільки самовпевнені? Чому нас нічого не навчили наслідки розщеплення атомного ядра? Чи ми, слідом за тими, хто експериментував на ЧАЕС у ніч на 26 квітня 1986 року, сподіваємося, що, може, пронесе? Але ж кожен наступний крок на шляху «розщеплення природи» багато серйозніший від попереднього...

…Немає ніякої «біоетики», як немає «етики сімейних стосунків», «виробничої етики» тощо. Є вічні істини, які давно відомі людям і які становлять таємне ядро багатьох релігій. Чи морально взагалі ставити свій світогляд у залежність від ціни? Чи етично міркувати про те, чи по кишені бути порядною людиною?

 

Харлампій Тірас: пропоную практичну етику

 

Є кілька дуже болючих питань, які рідко обговорюються навіть у професійному середовищі. Це проблеми взаємин медика чи біолога зі своїми експериментальними об’єктами, неминуча необхідність заподіяння болю та страждань піддослідним тваринам.

Усім відомий пам’ятник собаці, поставлений академіком Іваном Павловим у Колтушах, на експериментальній базі його фізіологічного інституту. Нам зрозуміле прагнення великого вченого з’ясувати причини людських хвороб і допомогти людям, але зрозуміле і властиве йому відчуття трагедії, коли операції приносили собакам страждання та смерть.

Вважається, що вивчити нашу професію без дослідів і операцій, що завдають страждань тваринам, неможливо. Пригадуються гори мертвих жаб після загальнокурсових практикумів з фізіології на третьому курсі біофаку МДУ. Вже третє тисячоліття, а на біофаку й досі немає імітаційних комп’ютерних програм з анатомії та фізіології тварин, як немає і системної гуманітарної освіти на природничих факультетах. Трагічні враження від таких дослідів зберігаються в пам’яті десятиліттями. Однак я не знаю прикладу, коли б ці питання обговорювалися зі студентами, не кажучи вже про те, що ніхто не визначає готовності людини до такого роду етичних перевантажень на стадії вибору професії. Адже професія біолога стає воістину масовою. Нехай суспільство оцінить цю ситуацію з того погляду, що сьогоднішні студенти завтра розв’язуватимуть найскладніші етичні проблеми, пов’язані з клонуванням людини, пересадкою її органів тощо.

Перебіг експериментів на тваринах практично ніхто не контролює. Тим часом, якщо це тривала робота з тваринами, тоді треба знати про умови їх утримання. Якщо йдеться про гострий експеримент, слід оцінити, хто, як і в яких умовах проводить забій тварини й узяття матеріалу. Міжнародна практика надзвичайно суворо регламентує всі ці питання, ліцензуючи клініки тварин, що мають чисті лінії пацюків чи мишей і навчений дипломований персонал.

У багатьох склалося уявлення про етику як про щось бажане, але в житті, на жаль, недосяжне. Наприклад, ми не заперечуємо проти етичного ставлення до тварин, але що ж робити, якщо досліджувати тонкі фізіологічні механізми чи морфологічні структури організму не можна інакше, окрім як проникнувши в нього? Сьогодні ми можемо відповісти не менш прагматично: це зробити можна, причому це коштуватиме не так уже й дорого.

По-перше, слід почати створювати систему гуманітарної освіти для біологічних, медичних і педагогічних вузів з упором на етику, загальну на початкових курсах і приватну в ході спеціалізації на старших курсах. Розробити або купити навчальні комп’ютерні програми з анатомії та фізіології, щоб виключити навіть натяки на вівісекцію в ході навчання. По-друге, треба нарешті сертифікувати два-три віварії на всю країну, щоб можна було як мінімум писати заявки на міжнародні гранти. Це не мають бути величезні «біофабрики», у Голландії одна з таких квітучих спеціалізованих фірм вирощує мишей у переобладнаних фургонах для великих вантажівок. І по-третє, потрібно запровадити в НДІ спеціальну службу, співробітники якої мають пройти спеціальне навчання й отримати ліцензію на взяття біологічного матеріалу.

Якщо підрахувати, то загальні витрати на всю програму будуть мізерно малі, порівняно з реальним позитивним ефектом від її реалізації, як у науці, так і в освіті. А це означає, що біоетика нам не те що по кишені, а просто вигідна!

На мій погляд, ще одну можливість зменшити етичні «перевантаження» у біології дають сучасні комп’ютерні технології створення й аналізу зображень. Йдеться про віртуальні біологічні колекції, музеї зображень живих тварин і рослин. Пряма цифрова фотографія дозволяє отримати адекватну якість зображення безпосередньо в польових, природних для тварини умовах, швидко перевірити якість іміджу і зберегти його у вигляді файла. Таким шляхом можна створювати різноманітні віртуальні колекції живих рослин і тварин, не вбиваючи їх, не фіксуючи, не роблячи опудал. Для обговорення всіх аспектів створення віртуальних музеїв створено тимчасовий інтернет-сайт за адресою: //www.iteb.serpukhov.su/biomuseum. Давайте обговоримо цю ідею!

Ми ніколи не зможемо остаточно розв’язати всіх проблем біоетики. Потрібно визначити напрямок руху і йти малими кроками, робити те, що можна вже й тепер.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво