Чи можна управляти здоров’ям? Створено Національну раду з питань охорони здоров’я при президенті

В інформаційному блоці телеканалів пройшло повідомлення про те, що президент своїм указом створив Національну раду з питань охорони здоров’я. Чим вона має займатися? Немає жодного сумніву — проблемами стратегії збереження та зміцнення здоров’я населення. Поки охорона здоров’я працює погано: зростають показники захворюваності та смертності, дедалі більше матерів і новонароджених умирають під час пологів. І залежить це найменшою мірою від соціально-економічної кризи, а найбільшою — від ущербної стратегії та вузькості кругозору чиновників відомства, яке відповідає в країні за здоров’я населення.

Спочатку про другорядне (хоч яким це блюзнірством для багатьох звучить) — про медичне страхування. Медичне страхування — це контракт між пацієнтом і страховою компанією, що бере на себе зобов’язання оплачувати лікувальному закладу необхідні заходи з діагностики та лікування застрахованого пацієнта. Що таке «необхідні заходи»? Це так звані стандарти медичної допомоги. Почнемо з того, що вони у нас відсутні, а повинні бути розроблені стосовно найрізноманітніших видів патології — і в плані діагностики, і в плані лікування. Але навіть за їхньої наявності охорона здоров’я зіштовхнеться з масою проблем. Найголовніша з них: пацієнти, підігріті експертами організацій із захисту прав пацієнтів, адвокатами, кинуться до судів з позовами про компенсацію прямо чи опосередковано матеріальних збитків та моральної і фізичної шкоди. Адже у нас практично немає лікувальних закладів, де цей «стандарт» може бути реалізований. На жаль, досвід сусідів нас нічого не навчив. Очікувати наслідків запровадження обов’язкового медичного страхування в Росії довго не довелося. За даними Російського федерального фонду обов’язкового медичного страхування, тільки 1996 року до територіальних фондів та страхових медичних організацій було подано 36 900 скарг застрахованих, із них 4900 — на якість лікування. Порівняно з 1995 роком загальна кількість звернень зросла в 1,7 разу, а з приводу якості лікування — у 2,5 разу. Незадоволеність пацієнтів обсягом і якістю подання медичної допомоги є підставою для призначення правоохоронними органами судово-медичних експертиз. При цьому намітилася чітка тенденція до призначення судово-медичних експертиз не у кримінальних справах, а за цивільними позовами не тільки до закладів охорони здоров’я чи лікарів, а й до середнього медичного персоналу. Можливість одержання грошової компенсації за завдану моральну та фізичну шкоду виявилася для споживача «медичних послуг» набагато привабливішою, ніж можливість кримінального покарання лікаря.

За даними Бюро судово-медичної експертизи Москви, за період із 1990-го по 1999 рік кількість цивільних «лікарських позовів» збільшилася більш ніж у 13 разів. 1999 року вони перевищили кількість «лікарських» кримінальних справ майже в 2,5 разу.

У 60—70-ті роки ХХ століття найчастішим приводом звернення пацієнтів до суду були несприятливі результати лікування (інвалідність, смерть), а іноді і пов’язана з ними незадоволеність пацієнта результатом його взаємодії з лікувально-профілактичним закладом і лікарем. З кінця 1990-х уп’ятеро зросла кількість заяв, де причиною позову зазначалися неналежні результати подання медичної допомоги, тобто відхилення від «стандартів», неодужання або погіршення здоров’я, вимога компенсації моральної шкоди.

Аналіз «лікарських справ» 1998—2001 рр. за цивільними позовами пацієнтів у Москві засвідчив збільшення вдесятеро кількості скарг на неякісне (читай — невідповідне «стандартам») подання медичної допомоги.

Аналогічна тенденція спостерігається в багатьох розвинених і економічно благополучних країнах світу, наслідком чого є збільшення кількості позовів до медичних працівників, зростання вартості страхування медичної відповідальності й дедалі більша популярність системи компенсації шкоди здоров’ю з державних фондів навіть без визначення провини медичного працівника.

Тож готуйтеся, шановне панство, формувати відповідні державні фонди. Або давайте обмежимося (до розробки стандартів і появи установ, здатних їх реалізувати) «лікарняними касами», які добре себе зарекомендували. Їхня організація нам під силу.

А тепер про головне.

Уявіть собі, шановний читачу, що перед вами стоїть завдання вдосконалення авіаперевезень. Вам потрібно швидко, надійно й дешево доставити пасажира в кінцевий пункт його прямування. Чим ви займетеся передусім? Звісно, літаком: фюзеляж, двигуни, система гарантування безпеки польоту та ін. Чи будете ви вдосконалювати обладнання крісел, навчати стюардес, розробляти дизайн салону тощо? Обов’язково! Пасажиру має бути зручно й затишно. Але чи можна, займаючись кріслами, домогтися мети — вдосконалення авіаперевезень? Дуже малою мірою — так, але радикально — ні!

Як наведена вище аналогія стосується охорони здоров’я? Та цілком безпосередньо! Що є першорядним завданням охорони здоров’я — подання медичної допомоги (крісла) чи забезпечення здоров’я громадян (безпека польотів)? За нинішнього характеру патології та причин смерті (серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, діабет тощо) зробити здоровими вже хворих людей неможливо! Можна тільки подовжити їм життя. Це потрібно знати всім (керівники охорони здоров’я це добре знають). Що станеться, коли система охорони здоров’я за нинішньої її стратегії отримає додатково 35—40 мільярдів гривень, як про це каже В.Черненко («Дзеркало тижня», №24, 2005), чи навіть весь бюджет країни? Нічого радикального: ми вдосконалимо крісла в авіасалоні — стан здоров’я населення поліпшиться усього на 8—10%.

Це найбільший парадокс сучасної медицини: ставлячи своїм завданням досягнення здоров’я, вона займається хворобою. Саме тому настільки низка ефективність досягнення мети — здоров’я населення. Але навіть із суто економічного погляду ця стратегія безглузда: за американськими даними, щоб запобігти мозковому інсульту, необхідно витрачати 800 доларів на місяць. Для того щоб лікувати його — 20 000! І це при тому, що остаточний результат важко вгадати.

Ніхто не каже, що хворих не треба лікувати. Треба. Необхідно вкладати гроші в клінічну медицину. Але чому ті, хто приймає рішення про шляхи розвитку нашої медицини, навіть не розглядають іншу — більш ефективну, економічну і, зрештою, гуманну стратегію?

Може, для цього є особливі причини? З’явилися дуже радикальні уявлення про роль лікарських препаратів і їхніх виробників у житті суспільства. Так, Луї Броуер — відомий у Європі еколог і доктор медицини — на основі незаперечних фактів доводить (1999): сучасною медициною керує невелика, але всемогутня група олігархів, що стоїть на чолі великих хіміко-фармацевтичних компаній, якій вдається, завдяки колосальним фінансам, підбирати політиків, керівників департаментів і закладів охорони здоров’я. Автор не боїться використовувати термін «геноцид» стосовно пацієнтів: що більше хворих людей, то більше процвітають олігархи. І жоден уряд, хоч би до якої нації він належав, ніколи не ризикне поставити на карту економічну й політичну рівновагу своєї держави заради збереження здоров’я співгромадян. У результаті зростає кількість ускладнень від вживання препаратів. На думку експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, для лікування патології внутрішніх органів цілком вистачило б 200 лікарських речовин, тоді як на фармацевтичному ринку близько 10 000 фірмових препаратів. При цьому раніш аптекарі віддавали всі сили мистецтву приготування ліків, але з появою фармацевтичних підприємств це мистецтво перетворилося на звичайну комерцію.

Я не збираюся звинувачувати наших чиновників у лихому намірі. Але маю всі підстави говорити про їхній дуже обмежений фаховий кругозір. Адже в Україні розроблена система управління здоров’ям: його кількісна оцінка, алгоритм керуючих дій, оцінювання їхньої ефективності. Ввійдіть на сайт //valeo-shkola.kiev.ua/valeo/exr/exr.php і оцініть своє здоров’я (не дивуйтеся простоті методу — за ним потужна методологія; див.: Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медицинська валеологія, Київ, Здоров’я, 1998).

Я не знаю, хто формуватиме склад Національної ради з питань охорони здоров’я при президенті. Але навряд чи до неї ввійдуть ті, хто мислить нешаблонно і бачить ситуацію далі кінчика свого носа. І ми будемо продовжувати вимирати...