Боротьба з епідемією ВІЛ/СНІД зайшла у глухий кут. Світовий банк призупинив надання позики україні через недостатнє освоєння коштів

Вже друга міжнародна організація за останніх два роки може відкликати наданий Києву пільговий кредит на реалізацію проекту подолання в Україні епідемій туберкульозу і ВІЛ/СНІДу через недостатнє освоєння коштів українським урядом. За 2004—2005 роки із 60 млн. дол. США, наданих Світовим банком на впровадження проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні», використано лише два відсотки, або близько 600 тисяч доларів, які пішли на обслуговування боргу та зарплату працівникам із групи впровадження проекту, а не на профілактику чи лікування ВІЛ/СНІД.

— Наразі Світовий банк іде на призупинення позики, бо не вдалося значним чином вплинути на загрозу поширення туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, що зростає в Україні й сусідніх державах, — пояснив директор представництва Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові Пол Бермінгхем, дипломатично зауваживши, що Міжнародний банк реконструкції та розвитку залишається відданим підтримці зусиль України у профілактиці поширення цих хвороб та лікуванні хворих і висловлює надію на можливість обговорення реструктуризації проекту для досягнення домовленості з урядом щодо ефективнішого й швидшого його впровадження. Адже Україна, де вірусом імунодефіциту інфіковано понад один відсоток дорослого населення, має один із найвищих показників поширення хвороби в Європі. Якщо не вжити перевірених методів профілактики, діагностики та лікування у групах ризику (споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники секс-індустрії та ув’язнені), то згодом вірус може поширитись і серед інших верств суспільства, як це сталося в Африці та у країнах Карибського басейну.

Для довідки

Загальна вартість проекту — 81,9 млн. дол. США. Із них позика Світового банку становить 60 млн. дол., або 74 відсотки загальної вартості, і 21,9 млн. дол., або 26 відсотків — кошти держбюджету України. Термін погашення позики – 20 років, включно з п’ятирічним пільговим періодом. Проект мав бути завершений до 31 грудня 2008 року.

Аналогічна резонансна історія була на слуху у 2004 році. Тоді доброчинна організація Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією теж призупинила наданий Україні грант, бо в Женеві не могли зрозуміти, чому український уряд, з огляду на масштаби епідемії ВІЛ-СНІДу, так повільно освоює кошти: з понад семи мільйонів доларів першого транша Міністерство охорони здоров’я використало тільки більше 700 тисяч доларів. Історія-близнючка закінчилася тим, що грант передоручили неурядовій структурі, а в МОЗ через викриття корупційних схем тендерних закупівель розгорівся скандал.

— Уряд «просував» модель проекту зі значним перекосом у бік закупівель обладнання та препаратів, на противагу запланованій моделі, при якій 60 відсотків коштів спрямовується на профілактику, — переконана член Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу, голова правління неурядової організації «Коаліція ВІЛ-сервісних організацій» Наталя Підлісна. — Крім того, доволі дивною є політика, коли в МОЗ один заступник міністра відповідає за проектні гроші, інший — за впровадження програм з ВІЛ/СНІД, а третій — за тендери. Виходить, що спитати ні з кого, бо всі вони фактично відповідають за одне й те саме і при будь-яких розкладах можуть кивати один на одного.

— Ми порівняли закупівлі, які роблять держава і Міжнародний альянс з ВІЛ-СНІДу на гроші Глобального фонду, — розповідає член Національної координаційної ради Ірина Борушек. — З’ясувалося, що держава більш як у двадцять разів переплачувала за медикаменти. Зупинення кредиту Світового банку багато в чому пов’язане з корупційними схемами тендерних закупівель за державні гроші, які існують у МОЗ.

Зрозуміло, МОЗ звинувачення відкидає, стверджуючи, що востаннє антиретровірусні препарати для лікування хворих СНІДом закуповувалися за державні кошти у грудні 2005 року. При цьому їх ціна була нижчою у 23 рази, ніж попередніми роками.

За словами директора Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Алли Щербинської, позика Світового банку призупинена з метою підвищення темпів реалізації проекту і на сьогодні вже повністю завершено процес реструктуризації проекту з використання грошей цього кредиту. У 2002—2003 роках, коли формувався проект, була інша ситуація, інші потреби. Він спрямовувався на профілактику ВІЛ/СНІДу в Україні і доповнював проект Глобального фонду, яким передбачалися кошти на лікування. Проте, оскільки проект Світового банку реалізується з деяким запізненням, то його треба переглянути, щоб правильно скоординувати зусилля.

— Водночас, — каже вона, — усі питання, порушені неурядовими організаціями, болючі й кричущі і виникли, швидше за все, не з вини МОЗ, а через недосконалість українського законодавства у сфері освоєння грошей, держзакупівель. Розходження європейського і вітчизняного законодавства у цих сферах не дає змоги МОЗ активніше реалізовувати масштабні міжнародні проекти. Натомість із цим завданням краще впорюються неурядові організації або великі організації на кшталт ООН. Нині МОЗ робить усе можливе, щоб перерви не виникло і ліки було закуплено у повному обсязі. На думку Алли Щербинської, протягом найближчих тижня-двох Світовий банк прийме рішення про поновлення кредиту. Зараз у Вашингтоні триває погодження цілої низки переліків препаратів, послуг, обладнання, що закуповуватимуться Україною у 2006 році, а це потребує багато часу.

Оптимістичні прогнози МОЗ трохи скоригувала речниця представництва Світового банку Анна Гончарик, зауваживши, що на даний момент Світовий банк чекає офіційної позиції уряду. Повернення до виконання проекту можливе за умови, що уряд надасть свої пропозиції стосовно того, як ефективніше використовувати кошти кредиту, передбачені на проект. Тому говорити, що це питання вже вирішено, поки що неможливо.

У свою чергу, голова правління «Коаліції ВІЛ-сервісних організацій» Наталя Підлісна сумнівається, що за умов, які існують в Україні, Світовий банк відновить кредитування. За її словами, одна з основних вимог міжнародних організацій при виділенні коштів – наявність чіткої і прозорої національної координаційної системи, а в Україні така система хоч і створена, але не працює. На жаль, спільні досягнення влади і громадянського суспільства, а саме створення на початку 2005 року у відповідь на епідемію ВІЛ/СНІД Національної координаційної ради (НКР) з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу при Кабміні, яка, за словами Генерального секретаря ООН Кофі Анана, не має аналогів у жодній країні Східної Європи та Центральної Азії і свідчить про розвиток демократії у країні, – зведено нанівець. Оскільки орган, у якому об’єднали зусилля органи державної влади, міжнародні організації, громадські ВІЛ-сервісні організації, представники людей, котрі живуть із ВІЛ/СНІДом, не діє з липня минулого року. Робиться все, щоб відсторонити від участі у прийнятті владних рішень та контролі за реалізацією проектів із боротьби з ВІЛ/СНІД представників третього сектору, — розповідає представник громадського сектору в НКР Наталя Підлісна. На жаль, у вищих владних кабінетах жодним чином не відреагували на офіційні запити громадських організації напередодні призупинення проекту Світового банку, якими вони намагались попередити про негативні тенденції в МОЗ та проблеми виконання проекту і висували ряд пропозицій. Фактично представники влади усунулися від боротьби зі СНІДом. Адже досі немає чітко окресленої державної політики у цій сфері, а указ президента «Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу і туберкульозу в Україні» не виконаний.

— Ці помилки влади вже у найближчому майбутньому можуть позначитися на продовженні гранта Глобального фонду в понад 92 млн. дол. США, — попереджає член координаційної ради «Мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом» Ірина Борушек.

— Адже кошти, виділені у рамках кредиту Світового банку, а також у рамках гранта Глобального фонду, — пояснює Наталя Підлісна, — спрямовані на реалізацію різних, однак взаємодоповнюючих програм. Тож якщо кредит Світового банку не буде відновлений – логічним наслідком стане припинення гранта Глобального фонду. Щоб виправити ситуацію, уряду слід налагодити механізми ефективного використання коштів на боротьбу зі СНІДом, а МОЗ і НКР — почати активну реалізацію проектів спільно з громадськими структурами.

Ця складна ситуація не лише загрожує національній безпеці України, а й може стати перепоною на її шляху до Євросоюзу. Адже, за прогнозами «Коаліції ВІЛ-сервісних організацій», якщо ситуація розвиватиметься за оптимістичним сценарієм (Світовий банк відновить фінансування), то у 2014 році загальна кількість ВІЛ-інфікованих становитиме 480 тисяч. У разі розвитку песимістичного сценарію (якщо держава й надалі реалізовуватиме неефективні програми боротьби з ВІЛ/Снідом, а тендерні закупівлі ліків здійснюватимуться за корупційними схемами) кількість ВІЛ-інфікованих сягне критичних меж і становитиме близько 820 тисяч, а кількість нових випадків СНІДу — близько 100 тисяч на рік.

Шалені темпи поширення епідемії підтвердила Алла Щербинська, яка зауважила, що ми біжимо за поїздом, який уже відійшов, і нам залишається тільки підбирати жертви епідемії, котрі потребують лікування. У цьому плані країна має щоразу збільшувати державне фінансування і шукати додаткові джерела, бо власними силами протидіяти епідемії такого масштабу неможливо. Зважаючи на розмах проблеми, досі Україні не важко було залучати міжнародні кошти для запобігання та лікування ВІЛ/СНІДу. 90 відсотків фінансування усіх програм, спрямованих на подолання епідемії, надходило із Заходу. Що буде далі — невідомо.

Із держбюджету, за інформацією Алли Щербинської, щороку виділяється 30 млн. грн., яких вистачає на лікування 250 хворих. У 2007 році МОЗ планує збільшити бюджетне фінансування для забезпечення лікування до 4000 чоловік, або 70 відсотків, ВІЛ-інфікованих.

На сьогодні в Україні зареєстровано 88 тисяч ВІЛ-інфікованих, 5512 — хворих на СНІД, які стоять на диспансерному обліку. Проте, за оцінками українських фахівців, інфікованих значно більше — 350—380 тисяч. За спеціальними розрахунками Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД, загальна чисельність ВІЛ-інфікованих в Україні становить близько 400 тисяч осіб.

Заяви лідерів громадських організацій, буцімто уряд і президент ігнорують проблеми ВІЛ/СНІДу, не відповідають дійсності, — зауважує вона. — Питання подолання епідемії неодноразово порушувалося на засіданнях уряду, Ради нацбезпеки України, а Віктор Ющенко 1 грудня особисто прийняв міністра охорони здоров’я, мене, а також людей, котрі живуть із ВІЛ/СНІДом, аби на державному рівні розв’язати наявні проблеми. Буде створено референц-лабораторію, для якої закупили обладнання і навчили фахівців у Німеччині й Польщі. Це робиться для того, щоб мати чітку картину кількості ВІЛ-інфікованих у країні, розуміти, в якій групі населення вірус поширюється і кого насамперед слід захищати.

З іншого боку, громадськості і владі не завадило б діяти спільно, адже одна голова добре, а дві — краще. Напевно, за наявності координації дій влади, громадськості та міжнародних організацій, поступ у боротьбі з епідемією був би помітніший. Натомість, замість досягнення консенсусу, діалог заходить у глухий кут.