БІОЕТИКА — «ВУЗДЕЧКА» ДЛЯ НАУКИ ЧИ ДЕТЕКТОР БРЕХНІ? - Здоров’я - dt.ua

БІОЕТИКА — «ВУЗДЕЧКА» ДЛЯ НАУКИ ЧИ ДЕТЕКТОР БРЕХНІ?

25 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 25 жовтня-1 листопада

Досі в Україні дискусії з приводу біоетики залишалися прерогативою наукової еліти. Однак, здаєтьс...

Досі в Україні дискусії з приводу біоетики залишалися прерогативою наукової еліти. Однак, здається, що тепер ситуація кардинально зміниться і кожен зможе скористатися своїми правами у випадку, коли йтиметься про впровадження нових біомедичних технологій чи, приміром, участь у наукових експериментах.

За останні роки в Україні зроблено чимало на шляху до впровадження етичних принципів у медичну практику та біомедичну науку. Зокрема, створено Комісію з питань біоетики при КМУ, комітети з біоетики НАН, АМН та МОЗ України. У лікувально-діагностичних установах, де проводяться клінічні випробування ліків та інші біомедичні наукові дослідження, діють комісії з біоетики. Торік відбувся I Національний конгрес з біоетики, безперервно зростає кількість наукових публікацій з цієї проблематики.

Проте поштовхом для кардинальних дій стала недавня нарада експертів Ради Європи з питань біомедицини Страсбург (Франція), у якій узяла участь українська делегація. На цій нараді обговорено комплекс проблем, пов’язаних з Європейською конвенцією про захист прав та гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини. Зокрема, мова йшла про стан біоетики в Україні, перспективи ратифікації конвенції з біомедицини українським парламентом та подальшу демократизацію вітчизняної науки.

Конвенція про права людини щодо біомедицини — перший міжнародний законодавчий документ про захист прав та гідності людини у зв’язку із впровадженням нових біомедичних технологій. Конвенція була прийнята у квітні 1997 року в м.Ов’єдо (Іспанія). Україна підписала її у березні 2002 року.

— Українське законодавство в основному відповідає положенням конвенції, — розповів віце-президент Академії медичних наук, голова Комісії з питань біоетики при Кабінеті міністрів України, академік Ю.Кундієв. — Але, на жаль, механізми виконання наших законів ще досить недосконалі. Щоправда, напередодні зустрічі нарешті була затверджена постанова КМУ (від 29 серпня 2002 р. №1256), якою Комісія з питань біоетики, утворена ще в грудні 2001 р., визнана консультативно-дорадчим органом при уряді.

Ключовими тезами конвенції є пріоритет людини — пацієнта або волонтера, їхніх інтересів та благополуччя над інтересами суто науки та суспільства, а також обов’язкове отримання їхньої згоди на участь у клінічному випробуванні нових ліків, медичних технологій та біомедичних наукових експериментах. Проте наше суспільство, по-перше, ще не готове усвідомити переваги пріоритету права кожної людини та її благополуччя як суб’єкта біомедицини. По-друге, медична спільнота в цілому теж ще не «дозріла» до діаметральної зміни акцентів у тандемі «пацієнт—лікар». Зрозуміло, ці процеси ментальної переорієнтації непрості, особливо в умовах, коли бурхливий розвиток біомедичної науки і біотехнологій поставив на порядок денний винятково складні з етичної точки зору питання. Серед них: клонування людських клітин та тканин, генетичне тестування, використання стовбурових клітин, розвиток генної інженерії та впровадження її досягнень, трансплантація людських органів і тканин тощо.

Разом із тим існує низка питань, вирішення яких вкрай необхідне для подальшого ефективного розвитку біоетики та прискорення процесу ратифікації конвенції. Передусім необхідна активна копітка робота з оволодіння основами біоетики правниками та медиками як на додипломному, так і післядипломному рівнях. Сьогодні у більшості європейських країн у рамках юриспруденції чітко визначилась нова галузь — медичне право. У Швейцарії створені перші спеціальні інститути медичного права.

Ю.Кундієв вважає, що біоетичну експертизу мають проходити не лише наукові праці на основі міжнародних проектів, й суто українські дослідження. Для цього ВАКу варто було б приймати до розгляду дисертаційні роботи з медицини та біології лише після того, як вони пройдуть біоетичну експертизу.

Досить часто доводиться чути: ми бідні, тому біоетика нам не по кишені, мовляв, це на Заході «з жиру бісяться». Відразу виникає запитання — скільки ж грошей потрібно мати, щоб бути моральною людиною? Свого часу один із міністрів охорони здоров’я колишнього СРСР запитував: яку платню має отримувати лікар, щоб не брати хабарів? Запитання залишилося без відповіді. Безумовно, жебрацьке життя — м’яко кажучи, не найкращий стимул для дотримання етичних норм. Це однозначно. Але є традиції, виховання, зрештою, релігія...

Не такі однозначні, часом діаметрально протилежні, думки висловлюють інші вчені.

Зореслава Шкіряк-Нижник, професор, д.м.н., заступник голови комітету з біоетики при президії АМН України:

— Так уже сталося, що у нас роками існував т.з. патерналістичний принцип відносин «пацієнт—лікар» — диктат одного і абсолютна слухняність іншого. Наші лікарі не звикли дуже детально розмовляти з пацієнтами тощо. Тому медикам доведеться змінити свою, так би мовити, ментальність відповідно до європейських канонів. (У лікарнях розпочинають роботу спеціальні комісії з біоетики.) Скажімо, відтепер до реанімаційних відділень будуть пускати членів родини, як це передбачається конвенцією. Адже, погодьтеся, важкий хворий має право померти на руках у близьких.

Любомир ПИРІГ, академік АМНУ, член-кореспондент НАНУ, зав. кафедрою нефрології Київської медичної академії післядипломної освіти:

— Для того, щоб лікар етично ставився до пацієнта, суспільство мусить визнати цінність лікаря. Охорона здоров’я має стати пріоритетом державної політики не лише на папері. На жаль, сьогодні зарплата лікаря удвічі менша за прожитковий мінімум. Пригадуєте старий постулат про первинність буття і вторинність свідомості? Лікарі деморалізуються, їх не «вистачає» на милосердя, бо часто немає необхідних медикаментів, діагностичної апаратури.

Віталій КОРДЮМ, член-кореспондент НАН та АМН України, завідуючий лабораторією Інституту молекулярної біології і генетики:

— Біоетику легко висміяти, набагато складніше її пояснити. Сита й заможна Європа і ще більш сита й багата Америка розробили свої правила, які значною мірою вірні, але для виконання яких потрібні величезні кошти. Ми повинні апробувати ці правила у себе. Проте за відсутності грошей це принципово неможливо.

Коли говорять про права пацієнта, чомусь забувають про права лікаря. Комісії доведеться мати справу з фантастичними протиріччями, коли потрібно буде моральні цінності намагатися впровадити майже за повної відсутності матеріальних можливостей для їх реального втілення.

Олександр РЄЗНІКОВ, професор, член-кореспондент НАНУ та АМНУ, зав. відділом Інституту ендокринології та обміну речовин:

— Одне з положень біоетики говорить: вчений або лікар несе відповідальність за повноту інформації, яку надає пацієнту або суспільству в цілому. У вченого, котрий займається новими технологіями, багато з яких можуть бути потенційно небезпечними, завжди існує спокуса подати у якнайкращому світлі, а іноді і помітно перебільшити, свої наукові досягнення. З іншого боку, у представників мас-медіа завжди є закономірне бажання привернути до свого матеріалу якнайбільше уваги, інакше кажучи, подати сенсацію. Коли ці два бажання (вченого і журналіста) збігаються, виникає явище резонансу — ефект, який прямо суперечить правилам біоетики. Тому їх повинні дотримуватися не лише медики та біологи, але й суспільство загалом.

Якщо з’являються публікації про те, що завдяки новій визначній розробці завтра можна буде лікувати СНІД, безмежно подовжити життя або ж повністю замінити імунну систему людини, то це і є порушенням правил біоетики. Так само, як і реклама ліків, яку маємо змогу спостерігати зранку до пізньої ночі буквально усюди. Телебачення, радіо, преса підпорядковані сьогодні виключно заробітчанству, а не сприянню здоров’ю людини. До речі, російська Держдума рекламу ліків уже заборонила.

Досить часто звучать побоювання: як би у погоні за «цивілізованістю», не винищити під корінь потенційно перспективні наукові розробки і не стати, замість продуцентів, споживачами чужих біотехнологій. На думку вчених, так ставити питання не коректно.

— Біоетичні аспекти варто розповсюджувати на наукові дослідження взагалі, — переконаний Ю.Кундієв. — Наукові дослідження заборонити неможливо, розвиток наукової ідеї не може бути припинений. Вважати, що біоетика є для науки «вуздечкою», котра стримує її розвиток, —принципова помилка. Біоетика вимагає кращої науки, більш досконалої. Вона — проти примітивізму у науці.

— Як ви ставитеся до клонування, генної інженерії, використання ембріонів як сировини для виробництва ліків?

— На ваше питання немає однозначної відповіді. Щодо клонування, то, без сумніву, його треба заборонити. Саме таке ставлення щодо цієї проблеми у ВООЗ. Таким шляхом не можна створити людину у повному розумінні цього слова. Це буде лише штучний протез людини. Важко навіть уявити, які можуть бути наслідки такого «творіння».

Свою точку зору з цього приводу має В.Кордюм:

— Принципово нове завжди викликає протести. Вважаю, зараз дійсно існує загроза того, що на науку накинуть «вуздечку». Хто оцінює — примітивна наука чи ні? Не вчені — юристи та дипломати. Тут багато неоднозначного. Саме цими «відкритими» питаннями і має займатися Комісія з біоетики. Багатогранність думок приводить, зрештою, до консенсусу.

Нещодавно ЗМІ облетіло сенсаційне повідомлення про відкриття у галузі стовбурових клітин («ефект Кухарчука—Радченка—Сірмана»), до якого багато учених поставилися критично. Передусім, через обіцянки панацеї.

Валентин ГРИЩЕНКО, академік НАНУ, директор Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАНУ так прокоментував цю наукову сенсацію:

— Ідея, безумовно, цікава і по-справжньому наукова. Вона заслуговує на увагу і, ймовірно, досить перспективна. Однак, з точки зору етики, виникає низка питань. Передусім, не зрозуміло, чому відкриття оприлюднюється, а наукових даних на користь цих досліджень немає. Фактично результати досліджень представлені тільки в засобах масової інформації.

— Академік Геннадій Бутенко на основі своїх досліджень переконливо довів: введення молодих клітин у немолодий організм, старить і ці клітини. І врешті-решт організм залишається старим. Так що розраховувати на якусь панацею не варто, — вважає Ю.Кундієв. — Адже ми добре знаємо, що в історії медицини таке траплялося не раз: починаючи від царя Соломона шукали способи омолодження і подовження життя. На мою думку, стовбурові клітини — певною мірою суперечлива проблема. Недаремно в США її розглядом займався навіть конгрес.

На думку професора Рєзнікова, слід з великою обережністю ставитися до заяв про необмежені перспективи, котрі відкривають подібні дослідження. Наприклад, якщо мова йде про заміну однієї імунної системи на іншу, то сьогодні про це говорити зарано.

Ще один дуже важливий момент. Важко передбачити генетичні наслідки таких втручань у організм людини, оскільки стовбурові клітини можуть трансформуватися у що завгодно. Теоретично, з них через багато років може навіть розвинутися ракова пухлина. Але це лише теоретичні припущення. Клінічних досліджень ще не досить, щоб гарантувати безпеку подібних маніпуляцій.

В принципі, терапія стовбуровими клітинами може бути дуже корисною для відновлення пошкоджених функцій печінки, головного мозку. На сьогодні вже є великий досвід відновлення пошкоджень хрящової тканини суглобів при механічних травмах. Перспектива прикладного застосування таких досліджень непогана, але ще не відпрацьовано чимало аспектів, зокрема, не досить вивчені віддалені наслідки такої маніпуляції. Існує думка, що під час цієї процедури можливе перенесення чужого генетичного матеріалу, проникнення генома донора у геном реципієнта. Які будуть наслідки такого втручання? Сьогодні передбачити це доволі складно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво