Бездітна медицина - Здоров’я - dt.ua

Бездітна медицина

13 грудня, 2013, 18:44 Роздрукувати Випуск №47, 13 грудня-20 грудня

Ні батьки, ні самі лікарі не можуть зрозуміти, навіщо знищується педіатрія, система, яка працювала в нас багато десятиліть?! Потрібні зміни? То їх треба готувати заздалегідь, а не починати з того дня, коли підписали черговий наказ. 

Дівчинка, міцно обхопивши ручками татову голову, уважно спостерігає з висоти його зросту за всім, що відбувається на Майдані. З-під білої шапочки, насунутої на чоло, поблискують чорні оченята; вона дивиться зосереджено, мовчки, не заважаючи дорослим спілкуватися. Альона, її мама, каже, що приходять сюди майже щодня і готові стояти стільки, скільки буде потрібно. Бо накипіло. Бо не бачать перспектив ні для себе, ні для своїх дітей (сім'я чекає сина, який має народитися на початку весни). До тридцяти років вони з чоловіком і освіту встигли здобути, і досвіду роботи набралися, відкрили свою фірму. Не раз думали про те, щоб перебратися в Європу.

— Ми б і там не пропали, — упевнена Альона. — Зуміли ж улаштуватися в Києві: мій Володя з Прикарпаття, а я — з-під Донецька. Мене батьки, як стемніє, боялися на вулицю саму випускати, щоразу після занять у музикалці зустрічали. Коли бачу самовдоволених, зухвалих "тітушок", завжди згадую рідне містечко, звідки я постаралася виїхати. Мені дуже боляче й страшно спостерігати, як останнім часом змінюється Київ — стає непривітним, занехаяним, хамовитим, тут упевнено й безтурботно почуваються тільки "тітушки" різного рангу й віку. Тому й стоїмо після роботи на Майдані, щоб ситуація змінилася. Ми не хочемо залишати свій рідний дім, кидати батьків, шукати щастя в чужих краях, — каже Альона.

— "Україна — це Європа", — несподівано подає голос дівчинка, вимагаючи уваги до себе. — Тато мене називає Софійкою, а мама — Сонечкою. У мене є синсила, яку я назвала Сасею, — смішно шепелявить дитина і вимагає опустити її на землю, щоб побігати з однолітками. 

— Про Європу Софійка на Майдані почула, їй сподобалася ця фраза, — приєднується до розмови тато Володимир. — Вивчила слово "євроінтеграція", але не завжди виходить його вимовити. А шиншилу їй подарували, коли виписали з лікарні. Це була нагорода за мужність, з яким Софійка переносила всі процедури, уколи, перев'язки.

Лихо прийшло несподівано: раптом серед ночі заболів живіт. Подзвонили у "швидку", там після розпитувань дійшли висновку, що дитина отруїлася, і порадили викликати "невідкладну". По телефону поставили діагноз — харчове отруєння, мовляв, у спеку це не рідкість, викликів багато, тому краще вранці зверніться до свого лікаря. Легко сказати: зверніться в поліклініку! Ми прикріплені до сімейної амбулаторії — у ході реформи нашу дитячу поліклініку чи то закрили, чи то перепрофілювали. Учорашній терапевт, яка тепер значиться сімейним лікарем, оглянула Софійку, виписала таблетки, порадила давати багато пити, але не годувати, й відправила додому. Альона просила хоча б аналіз крові зробити: а раптом це не отруєння, а якесь захворювання або напад апендициту? Лікарка упевнено сказала: нічого страшного немає, напевно, з'їла немиті фрукти або кавун, скоро все минеться. В амбулаторії кров на аналізи не беруть, а талончиків у лабораторію вже немає. 

Словом, до вечора погіршало, піднялася температура, ми вже нікого не викликали, самі повезли в дитячу лікарню, але не встигли: апендикс по дорозі лопнув. Спасибі хірургам — урятували дочку, ставлення медперсоналу було дуже доброзичливе, уважне. Але грошей з нас викачали чимало: платити доводилося геть за все, я й уявити собі не міг, що в дитячій лікарні взагалі нічого немає для пацієнтів — не тільки ліки, шприци, крапельниці, а й навіть бинти, рукавички та деззасоби доводилося купувати. Софійка перенесла дві тяжкі операції, довго лежала в лікарні, тепер боїться і білих халатів, і уколів.

І ми боїмося: не дай Боже, щось з дитиною трапиться, куди звертатися? Лікарка, звичайно, винна: як вона могла пропустити апендицит? Чому не направила на аналізи? Не запідозрила, що живіт може боліти не тільки тому, що дитина з'їла немите яблуко? Вона, щоправда, вибачилася, пояснила: усе життя лікувала дорослих, але змусили пройти курси, тепер має займатися й дітьми. На роботу йде як на каторгу: малят боїться, підлітки її дратують, з батьками спілкуватися не вміє. І начальства боїться: якщо пропустить щось серйозне або спалахне якась інфекція, за все самій доведеться відповідати. Вона вважає, що з дорослими простіше, у них усі процеси протікають повільно, а хвора дитина через кілька годин або бігає, або може опинитися в реанімації. Спочатку ми хотіли написати скаргу, дати хід цій історії, але зрозуміли, що марно, краще знайти хорошого дитячого лікаря десь не в державній, а приватній клініці. Альоні скоро народжувати, я взагалі не уявляю, як учорашній терапевт вестиме новонароджене маля? Ситуація складна: хороший фахівець вічно зайнятий, до нього важко потрапити на прийом, далеко добиратися, а ходити в найближчу амбулаторію, де немає ні елементарного обладнання, ні кваліфікованих педіатрів — значить ризикувати здоров'ям своїх дітей. Ми цей урок на все життя запам'ятали, — каже Володимир

Особливо емоційно на тему дитячих поліклінік і сімейних лікарів реагують жителі чотирьох пілотних регіонів, де вже два роки триває реформування системи охорони здоров'я. 

— У нас у Вінницькій області педіатричну службу просто знищили, — стверджує лідер громадської організації "Батьки проти реформи" Людмила СТАНІСЛАВЕНКО. — Ініціатори створення нашої організації — мами, які на собі і своїх дітях відчули всі "покращення" нової системи. Шквал обурення викликала ситуація, коли перед початком навчального року всі металися в пошуках необхідних довідок. За час пілотного проекту у нас зібралося вже понад 20 тис. підписів батьків, які вимагають скасування реформи, спрямованої проти дітей. У селах і райцентрах ситуація критична. Дійшло до того, що в райлікарню "швидка" привозить хвору дитину, але там немає педіатра, який би її оглянув, поставив діагноз. В обласному центрі проблем не менше. Мама з хворою дитиною йде до сімейного лікаря. Той не може просто на око поставити діагноз — потрібне обстеження. До вузьких фахівців направляють у Центр матері і дитини, куди з'їжджається все місто. Уявляєте ці черги? Щоб потрапити до вузького фахівця, мама повинна витратити в найкращому разі півдня, лікарняного їй ніхто не дає, з роботи не завжди відпускають. Потім вона знову має повернутися до сімейного лікаря, щоб він дав направлення на подальше обстеження, аналізи тощо. До нас звернулася багатодітна мама, яка вже півроку(!) водить дитину по кабінетах, але їй так і не поставили діагнозу. Вона ніяк не може зробити їй УЗД-обстеження: то зламаний апарат, то лікар захворів, то талончиків немає. Це і є та доступність медичної допомоги, її безперервність і якість, яку забезпечує нам реформа?! 

Чиновники особливо підкреслюють, як багато грошей було виділено на пілотний проект. Питання в тому, на що їх витратили? У кабінетах начальників з'явилися нові меблі, холодильники, кондиціонери, комп'ютери. А в дитячій лікарні — обдерті палати, старі розхитані ліжка, гарячої води немає й близько. Хтось із реформаторів може уявити, наскільки зручно лежати хворій дитині в палаті на шість ліжок?! Я медик, у мене багато друзів і знайомих працює в цій сфері, тож ситуацію добре знаю. В області висока дитяча смертність, але у звітах, поданих у столицю, завжди все гладенько й добре.

За розрахунками експертів — медиків, демографів, якщо такий варіант реформи буде запроваджено на території всієї України, то вже через 10 років населення зменшиться до 25—27 мільйонів. Хто не вірить, приїдьте в пілотні регіони, подивіться, що і як там відбувається. Ні батьки, ні самі лікарі не можуть зрозуміти, навіщо знищується педіатрія, система, яка працювала в нас багато десятиліть?! Потрібні зміни? То їх треба готувати заздалегідь, а не починати з того дня, коли підписали черговий наказ. 

Чому батьки звертаються в громадську організацію, а не в міський відділ охорони здоров'я або міністерство? Тому що там їх ніхто не чує. І не бажає нічого знати про їхні проблеми й біди. Коли у Вінницю приїжджав президент України, керівництво рапортувало, як добре йде медична реформа. Ніхто й слова не сказав про те, де вона пробуксовує, що необхідно переглянути, змінити. Телекамери провели заздалегідь підготовленим маршрутом. А лікарів, які готові були розповісти не тільки журналістам, а й президенту про ситуацію в лікарні, що не влаштовує хворих і медиків, просто зачиняли в кабінетах, аби, не дай Боже, ніхто нічого не довідався. Обіцяли, що результати пілотного проекту будуть аналізувати, обговорювати, проводити розбір польотів. Два роки триває знищення існуючої системи медичної допомоги, але чиновники не хочуть чути ні батьків, ні лікарів, — каже Л.Станіславенко. 

Так склалося, що ми живемо в країні глухих. Два роки обстоюють права своїх дітей на здоров'я й життя дніпропетровці, які створили громадську організацію й ведуть досить-таки активну роботу. Кияни, котрі живуть на Березняках (що потрапили до списку пілотних районів), теж чимало скаржилися в різні інстанції, шукали шляхи порятунку дитячих поліклінік. Але паровоз реформи, на жаль, набирає хід: уже і в інших, "непілотних", районах закрили дитячі поліклініки, передавши здоров'я й життя дітей до рук сімейних лікарів, більшість яких ніколи не мали справи із цим контингентом хворих. У МОЗ всі страхи вважають перебільшеними, адже терапевти, вузькі фахівці (зокрема й патологоанатоми), хоч і під страхом звільнення, але таки пройшли курси перепідготовки. При цьому знехотя, але називають цифру: на педіатрію у програмі відведено аж 28 годин! 

На парламентських слуханнях, присвячених охороні здоров'я матерів і дітей, представники влади чули тільки те, що їм хотілося почути. І це зрозуміло. Повною несподіванкою для учасників став виступ представника академічної науки, одного з керівників Інституту педіатрії, акушерства і гінекології, котрий заявив, що реформування в такому вигляді не поліпшить надання медичної допомоги дітям, а, навпаки, зруйнує цю систему і призведе до підвищення рівня не тільки захворюваності, а й смертності дітей. Ми й так у цьому плані попереду всієї Європи, а якщо закриються дитячі поліклініки, підуть з прийому педіатри, ми скотимося до рівня африканських країн...

Злі язики стверджують, що обуренню організаторів слухань не було меж. МОЗ направив гнівний лист на адресу Національної академії медичних наук із вимогою приструнити академіків, відстежувати їхні виступи й не допускати надалі жодного вільнодумства на тему реформи, підтримуваної на самому верху. Відтоді круглі столи й засідання, присвячені реформуванню системи надання медичної допомоги дітям, обходяться без думки академічної науки.

Медичні університети теж усунулися від дитячих проблем. Свого часу створення педіатричних факультетів дало можливість сформувати надійну систему надання медичної допомоги дітям — від невеликого райцентру до столиці. Лікарі нарешті взяли до уваги, що дорослий і дитячий організми мають багато відмінностей, особливо це стосується перебігу захворювань, їх діагностики й лікування. Завдяки старанням педіатричної служби вдалося істотно зменшити дитячу смертність, багато уваги приділялося профілактиці. Старше покоління, безперечно, пам'ятає все це. Але 1994 р. за чиєюсь мудрою вказівкою педіатричні факультети закрили. Попри те що Единбурзька декларація (1988 р.) настійно рекомендує створювати педіатричні факультети (підрозділи) у всіх медичних вишах. 

Потім їх частково відродили, але випуск фахівців істотно скоротився. Ми досі використовуємо кадровий потенціал, створений у попередній період, але заповнювати вакансії з кожним роком усе важче. 

— За останнє десятиліття чимало країн збільшили кількість лікарів, що працюють у практичній медицині, — коментує ситуацію академік НАМНУ, завідувач кафедри педіатрії Національного медичного університету ім. О.Богомольця Віталій МАЙДАННИК. — На жаль, в Україні інша тенденція: ми скотилися з 4,2 до 2,8 лікаря на тисячу населення. Гірша ситуація тільки в Таджикистані, де цей показник — усього 2,0. Укомплектованість медичних закладів лікарями в нас опустилася нижче 60%, а в педіатрії ситуація ще складніша. Забезпеченість педіатрами дошкільних і шкільних закладів — близько 65%, з них 60% — пенсійного й глибоко пенсійного віку. Для нормального функціонування системи в нас бракує 3,5 тис. лікарів-педіатрів, через що багато поліклінік укомплектовано всього на 20—25%. 

Чи змінить реформа ситуацію на краще? Нині, на думку багатьох відомих експертів, впровадження системи лікарів загальної практики виправдане передусім у слаборозвинених країнах. Такий варіант також прийнятний у малонаселених регіонах, де населені пункти розкидано на великих територіях, а чисельність жителів невелика. Навіщо ж нам ламати усталену систему, закривати поліклініки, що давно довели свою ефективність? Не може лікар загальної практики одночасно бути кваліфікованим педіатром, невропатологом, гінекологом, ортопедом, отоларингологом, інфекціоністом тощо, як від нього тепер вимагають. Тим більше, після короткострокових курсів.

У багатьох європейських країнах уже розчарувалися в такому підході, пацієнти незадоволені рівнем надання медичної допомоги, яку може забезпечити лікар загальної практики. У цьому зв'язку істотно збільшився попит на лікарів-педіатрів і, відповідно, їхню підготовку: тільки в США за останні сім років їх кількість зросла в п'ять (!) разів. Аналогічна ситуація в Канаді й інших країнах.

У нас чомусь вважають, що вся Європа давно перейшла на сімейні амбулаторії, і там немає жодного педіатра. Кожна держава обирає для себе одну з трьох наявних нині систем надання медичної допомоги дітям. Тільки шість країн (Данія, Норвегія, Фінляндія, Великобританія, Ірландія, Нідерланди) доручили дітей лікарям загальної практики. Дванадцять країн надають перевагу системі, де головним залишається лікар-педіатр (Іспанія, Греція, Чехія, Словаччина та ін.). В інших країнах Євросоюзу прижилася змішана система, за якої первинний прийом веде лікар загальної практики, а педіатр виступає в ролі консультанта. Саме такий варіант прижився у Франції, Німеччині, Італії, Швейцарії, Польщі, Австрії та ін. 

Важливо й те, що в більшості європейських країн малят до дворічного віку ведуть саме педіатри. 

Навантаження на лікарів дуже різне. У країнах Європи лікар-педіатр зазвичай веде майже 950 маленьких пацієнтів. Наше Мінздоров'я рекомендує менше навантаження — 800 дітей. За статистикою, три роки тому один педіатр лікував 1340 дітей, а скільки зараз — ніхто не знає. Важко вести підрахунки, коли поліклініки закриваються, лікарі працюють на півтори-дві ставки тощо. Для порівняння: у Греції навантаження на лікаря — 650 пацієнтів, а в Уганді — 63 тисячі. 

Як ставляться педіатри до реформи? Запитання, напевно, риторичне. На жаль, результати не тішать. За даними офіційного довідника "Стан здоров'я дітей 0—17 років", у Донецькій і Дніпропетровській областях, які є пілотними регіонами, захворюваність дітей збільшилася й перевищує середні показники по країні. І причин цього багато. 

Нині, на моє глибоке переконання, слід насамперед відновити в повному обсязі переддипломну підготовку лікарів-педіатрів. Це вимога часу. Якщо країна думає про своє майбутнє, вона зобов'язана про нього дбати, — упевнений В.Майданник. 

Тривожать фахівців і результати комплексних клініко-лабораторних та функціональних обстежень дітей. Майже 18% із них мають чотири хронічні захворювання, а 14,6% — п'ять і більше. Це свідчить про значне поширення хронічних захворювань, з якими навряд чи впораються лікарі загальної практики, які закінчили курси. 

Обстеження також виявило, що тільки 11 з 1 тис. обстежених дітей практично здорові. Тобто всього лише 1,1%. Водночас, за даними офіційної статистики, цей показник становить 30%. У МОЗ сподіваються, що після знищення педіатричної служби ця статистика стане ще кращою? 

Неспроста лідери громадських організацій, що захищають права маленьких пацієнтів, кажуть, що під час спілкування з чиновниками складається враження, ніби ми живемо не тільки в різних пілотних регіонах, а й на різних планетах. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво