АРИТМІЯ

Браковані дефібрилятори, які німецька фірма-виробник відкликала з продажу в США, могли опинитися в Україні. Причому цілком офіційно — у результаті виграного тендера. Такий висновок напрошується після вивчення суті конфлікту, що спалахнув між Міністерством охорони здоров’я та одним із учасників проведених ним торгів.

Втім, коли в жовтні 2001 року Мінздоров’я оголосило результати закупівель дефібриляторів, ніщо не віщувало скандалу. Перемогли в торгах дві фірми — «Лікар» та «Дитя і серце», — із кожною з яких було укладено контракти на поставку п’яти приладів. Проте в червні нинішнього року перша заявила, що не може доставити зазначений у контракті товар, оскільки фірма-виробник знімає його з виробництва. Натомість пропонувалися прилади двох інших модифікацій.

За логікою, тендерний комітет мав оголосити торги наново, щоб у них могли взяти участь усі зацікавлені. Та він вирішив піти назустріч фірмі й уніс зміни в договір. Другий учасник тендера відразу подав позовну заяву до суду. Річ у тім, що фірма «Лікар» виграла тендер найвірогідніше тому, що обіцяла доставити досконаліші, отже дорожчі, двокамерні дефібрилятори, а «Дитя і серце» —дешевші, однокамерні. Після внесених змін перша вже зобов’язувалася доставити лише два двокамерних прилади й три — однокамерних. Якби це було заявлено спочатку, то, можливо, фірма й не виграла б тендер. Тим паче що її суперник пропонував аналогічні прилади за нижчою ціною.

Конфлікт цілком можна було б вважати виключно господарською суперечкою, якби не тривожне повідомлення на сайті американської адміністрації з контролю за продуктами харчування та медикаментами (FDA), що з’явилося в середині липня нинішнього року. У ньому застереження: одна партія дефібриляторів, виготовлених німецькою фірмою Biotronic, могла бути бракованою, через це фірма відкликала їх із продажу і просить лікарів узяти під особливий контроль усіх пацієнтів, котрим було імплантовано такі прилади. Саме цю модифікацію приладу й планували доставити в Україну за зміненим договором.

По роз’яснення редакція «ДТ» звернулася до фірми Biotronic. «Існувала ймовірність, — йдеться у відповіді, — що у певній партії приладів були встановлені нагромаджувальні конденсатори, які, можливо, доставляли заряд меншої енергії, ніж запрограмував лікар. Проте її вистачало для того, щоб пацієнт отримував достатнє лікування. Однак фірма Biotronic вжила заходів для гарантування безпеки всіх пацієнтів. (...) Жоден такий прилад не був доставлений в Україну. Фірма завчасно поінформувала всіх лікарів, які наглядали пацієнтів із таким приладом, щоб ідентифікувати й замінити прилади, які потрапляють під санкції».

Проте запитання: «Чи не потрапили до нас якимось чином прилади, від яких відмовилися західні медики?» — остаточно не закрито. Як відомо, наші підприємці (а пов’язані з медициною навряд чи є винятком) нерідко закуповують на Заході некондиційний товар — застарілої модифікації, із граничним терміном придатності, з деякими дефектами. А тут цілком «робочі», що забезпечують, за словами фірми, «достатнє лікування».

Утім, у Міністерстві охорони здоров’я особливого занепокоєння щодо закуплених кардіоприладів не виявляють.

— Люди, яким поставили такі дефібрилятори, можуть не хвилюватися за своє здоров’я, — переконує заступник міністра охорони здоров’я, глава тендерного комітету Володимир Загородній. — Експертну оцінку приладів проводив Інститут серцево-судинної хірургії АМН України — досить авторитетна в усьому світі установа, яка задля приватного інтересу не ризикуватиме своєю репутацією.

— Як у принципі стало можливим, що тендер був виграний з одного виду приладів, а поставлятися почали зовсім інші?

— Тендер відбувся 2001 року, коли досвіду проведення таких заходів було ще обмаль. (Однак заміна сталася 2003 року! — Т.Г.) У медико-технічних умовах не зазначалася конкретна модифікація: називався лише вид товару —дефібрилятор. Переможець частину виробів доставив відразу, а потім запропонував за такою самою ціною продукцію кращу (! — Т.Г.), ніж поставлена раніше. На той час контракт, укладений із цією фірмою, не був повністю реалізований, а, відповідно до умов, ми не могли його перервати доти, доки весь обсяг продукції не буде поставлений. Інакше це дало б фірмі підстави подати на міністерство в суд і, може, навіть його виграти.

— Чи часто виникають такі конфлікти?

— За 10 місяців нинішнього року Мінздоров’я провело 397 тендерів, із них було оскаржено 24, а задоволено лише чотири. В одному випадку ми визнали справедливість позову. Стосовно решти трьох могли б сперечатися, але не стали. Річ у тім, що арбітром у таких конфліктах виступає Міністерство економіки та європейської інтеграції. Якщо воно стає на бік позивача, то видає відповідний наказ. І щоб ми могли сказати: «Вибачте, ми з вами не згодні», — потрібно оскаржити наказ Мінекономіки.

Хоча, на мій погляд, від скарг є й користь: ми змогли краще відпрацювати систему проведення торгів, виявити її слабкі сторони. Буває і так, що позиція учасника торгів просто дратує. Адже скаржаться часто не через те, що з вини тендерного комітету фірмі завдано збитків або кошти, виділені на держзакупки, витрачено неефективно, а тому, що не подавач позову виграв тендер. Був навіть випадок, коли ще не встигли підсумувати результати тендера, а вже настрочили скаргу на одного з можливих переможців, що він постачає в країну неякісний товар.

— Досить часто фірми скаржаться, що тендери виграють «по знайомству» або за гроші.

— Сьогодні дуже гостро стоїть питання оплати праці медпрацівників. Цей чинник досить істотний, впливає на формування моралі та етики. Лікар виписує рецепт на конкретні ліки, і фірма йому за це «віддячує». Те саме, не виключаю, може бути при виборі експертом того чи іншого продукту, що виставляється на тендер. Ні для кого не секрет: іноді фірми можуть натякати, що віддячать після того, як виграють тендер. У законі написано, що некоректна поведінка самого учасника тендера, приміром, якщо він пропонує комусь винагороду за «потрібну» оцінку, є підставою недопущення його до торгів. Але як довести факт пропозиції «відкоту»? Адже свідків при таких розмовах не буває. А якщо член тендерного комітету заявить про щось подібне, то винний відмовиться від своїх слів і подасть на цього чиновника в суд, звинувативши в наклепі.

— Медтехніка закуповується за явно завищеними цінами — такий висновок неодноразово робила Рахункова палата, перевіряючи ефективність використання Мінздоров’ям бюджетних коштів.

— Поняття середньоринкова ціна — відносне. Усе залежить від того, за якими цінами пропонують товар учасники тендера. Якщо цінова пропозиція перевищує загальну суму закупок, то є підстави скасувати проведення тендера. Якщо вона вкладається в цю суму, торги все одно відбудуться.

— Тобто якщо ви знаєте, що, припустимо, ці апарати можна купити й дешевше, але всі учасники тендера пропонують свій товар дорожче, то ви нічого не можете вдіяти?

— Саме так. Ми не можемо ухвалити рішення, виходячи лише з того, що теоретично можна купити дешевше. Офіційно правове значення має лише конкретна пропозиція з тією чи іншою ціною. Ми не можемо змусити фірму запропонувати товар за ціною, яка нас улаштовує. Хоча запідозрити змову між учасниками торгів (щоб утримати ціни на певному рівні), у принципі, можна. Наявність такої змови теж дозволяє визнати торги недійсними. Але й тоді довести це практично неможливо.

Наведений вище факт показовий не лише у плані дотримання тендерного законодавства. Стурбованість викликає ситуація, що склалася з виробами медичного призначення. Наш ринок активно заповнюється морально застарілою технікою та устаткуванням, причому за явно завищеними цінами. У країні на пальцях руки можна перелічити діючі високотехнологічні апарати провідних світових концернів, які відповідають вимогам сучасної клінічної діагностики. Встановлені вони, як правило, лише у великих державних структурах. При цьому можна сказати, що в Україні — монополія на продаж медтехніки трьох світових гігантів: Siemens medical systems, Philips medical systems і General Electric medical systems. Монополія іноземних виробників у цьому сегменті ринку, вважають дніпропетровські експерти С.Н. і В.С. Гребенюки, призводить до надто високих тендерних пропозицій на медичну техніку, а також до величезних сум платежів із бюджету за технічний сервіс цього устаткування.

Бюджетне фінансування закупок високотехнологічного медичного устаткування, відзначають далі експерти, вкрай обмежене. Вітчизняні виробники також не поспішають освоювати випуск техніки останнього покоління. У результаті ми залишаємося споживачами чужих технологій без чіткого підходу до розвитку цього напряму. Той факт частково підтверджує й генеральний директор державного об’єднання «Політехмед» Валерій Девко.

— До 1992 року Україна мала 15 своїх заводів, на яких випускалося близько 15% усієї медтехніки, виробленої в Радянському Союзі, — розповідає він. — А потім чимало підприємств втратили свій потенціал. Згодом багато хто звівся на ноги, і в результаті за останні десять років обсяг медичної техніки за своєю номенклатурою збільшився вдвічі: сьогодні ми випускаємо понад півтори тисячі найменувань. Щорічно ці цифри зростають на 10%.

— Кажуть, у нас випускається в основному «вчорашній день».

— Не лише. Почнемо з того, що ми виробляємо сучасне рентгенівське устаткування з цифровим опрацюванням зображення, що особливо важливо для регіонів, які постраждали після чорнобильської катастрофи, оскільки воно дає значно меншу дозу опромінення. До того ж воно набагато економніше й зручніше: для роботи не потрібні плівки, а самі отримані файли легко архівуються. Налагоджено власне виробництво ультразвукової техніки: сьогодні ми маємо досить простий і надійний апарат, його охоче купують районні лікарні, а з нового року починається випуск цифрових апаратів, які за якістю наближаються до закордонних аналогів, а за ціною — дешевші на 40%. Виробляється в Україні якісна наркозно-дихальна апаратура, зокрема й для дітей. Випускаються вітчизняні електрокардіографи, монітори ЕКГ й артеріального тиску, кріохірургічні установки, томографічні гамма-камери. Підтвердженням якості нашої техніки може служити й той факт, що на недавній міжнародній спеціалізованій виставці в Дюссельдорфі (Німеччина) брали участь і українські фірми. Щоправда, лише три, проте з високотехнологічним товаром — гамма-електрокардіографами з цифровим опрацюванням і рідкокристалічним дисплеєм, пульсоксиметрами, кардіомоніторами, шприцевими насосами тощо. Фахівці оцінюють таке устаткування досить високо.

— У чому «не дотягуємо» до західних аналогів?

— В основному відстаємо за дизайном і використовуваними матеріалами. За технічними характеристиками — ми на рівні. Зрозуміло, що йдеться про техніку масову, для звичайної діагностики. Для окремих, високо специфічних досліджень устаткування ми поки що не випускаємо. Можливо, і немає необхідності організовувати виробництво високотехнологічних апаратів, яких потрібно не більше двох-трьох десятків на всю країну: це може виявитися набагато дорожче, ніж закуповувати за кордоном.

— Тривалий час медтехніка в нас не тільки не вироблялася, а й не закуповувалася лікарнями та медустановами. Нині цей процес начебто зрушив з мертвої точки. Якщо взяти у відсотковому співвідношенні, то якої продукції закуповується більше — вітчизняної чи імпортної?

— Два останніх роки держава приділяє достатньо уваги фінансуванню централізованих закупок з медустаткування. Більш як половина того, що закуповується, — вітчизняного виробництва. Взагалі вважається, що десь відсотків 70 медтехніки (як правило, це масова продукція) має бути власністю держави.

— Є думка, що закуповується за кордоном теж далеко не hi-tech.

— Щоб перемогти в тендері, фірма часто намагається виставити старі зразки, на які за кордоном уже немає попиту, а тому вони значно дешевші й можуть конкурувати в ціні з українськими зразками. Так, закуповується нове, сучасне устаткування, але це справді поодинокі випадки. Це було очевидно на тій-таки міжнародній виставці в Дюссельдорфі. Те, що пропонується в нас, відстає від виставочних зразків, як правило, на два-три покоління.

Попри те, що «процес пішов», оснащення вітчизняних лікарень і поліклінік залишається плачевним. 90% медтехніки відпрацювало свій ресурс, 40% — служить понад 20 років і, з огляду на специфіку, потенційно небезпечне для пацієнтів. Дотепер у нас «трудяться» прилади 1975—1977 рр. випуску. На повне відновлення парку медичної техніки в Україні потрібно орієнтовно 10 млрд. грн. Проведений у 2002—2003 роках аналіз забезпеченості технікою центральних районних лікарень засвідчив: із 20 тисяч одиниць високовитратного складного медустаткування понад половину потребує негайної заміни. В основному це стосується рентгенівської техніки (зношеність 80%), наркозно-дихальної апаратури (60—80%), устаткування для педіатрії, акушерства та гінекології (70—75%).

З допомогою деяких рентгенівських апаратів можна лише визначити наявність у людини в принципі того чи іншого органа, а несправні тонометри запросто роблять із гіпотоніка гіпертоніка й навпаки. При перевірці апаратів функціональної діагностики та фізіотерапії бракується від третини до 100%. Причини браку найрізноманітніші. В електрокардіографах це спотворення записувального сигналу й помилка в його відтворенні. Деякі фізіотерапевтичні прилади «зціляють» лише психологічно. Років зо два тому, перевіряючи один із південних санаторіїв країни, комісія виявила апарат лазерної терапії, з допомогою якого лікар, за його словами, ефективно лікував трофічні виразки. Перевірка ж засвідчила: працює в апараті лише сигнальна лампочка. Особливу тривогу викликає експлуатація несправних апаратів УВЧ, ВЧ та НВЧ-терапії, у яких перевищення вихідної потужності удвічі, вдесятеро, а то й у п’ятдесят разів загрожує здоров’ю та життю пацієнта.

Власне, уся непривабливість ситуації з медичною технікою в наших лікувальних установах відкрилася відносно недавно, після того як Український центр стандартизації і метрології оснастився необхідною апаратурою для перевірки. 2002 року було обстежено 29 лазерних установок Києва, і виявилося, що у чверті з них потужність була вдвічі нижчою за встановлені норми. У багатьох апаратів УЗД-діагностики був дуже обмежений діапазон досліджень і слабка дозвільна спроможність, а ультразвукові терапевтичні апарати інколи були дуже небезпечні, оскільки давали підвищену дозу випромінення.

Є техніка, яка в нас зовсім не проходить перевірки. Скажімо, така новомодна річ, як допплерівські апарати (розміром із «мобілку», закріплюються на людині й протягом певного часу знімають показання роботи серця, руху плоду у вагітних чи швидкості крові в кровоносних каналах). Отже, якщо лікар щиро почне переконувати, що «роздутий» живіт — наслідок обжерливості, а не третього місяця вагітності, що в нирках — «кругляки», а серце краще взагалі вшити нове, не слід одразу впадати у розпач. Якщо діагноз поставлений лише на підставі показань приладів, не виключено, що він помилковий.

Найцікавіше — сьогодні практично нічого не робиться для того, щоб виправити ситуацію з технічним обслуговуванням медустаткування. Гроші на цю статтю витрат плануються невеличкі, а з огляду на мізерність фінансування, їх, урешті-решт, не виділяють зовсім. Відтак медикам доводиться використовувати непридатне устаткування або відмовлятися від проведення тих чи інших маніпуляцій. Інколи трапляються й геть парадокси, коли грошей на техобслуговування немає, а на придбання нової апаратури є, і головлікар вважає за краще закупити новий прилад, ніж лагодити старий.

До речі, на придбання нової техніки кошти справді почали потроху надходити. 2002 року вперше за десять років було передбачено 117,6 млн. грн. на закупівлю високотехнологічного медустаткування. Це давало можливість 60 районним лікарням переоснаститися комплексно і ще 120 — частково. Було проведено тендер і укладено контракти, але з держбюджету надійшло лише 22,7 млн. грн. Нинішнього року на централізовані закупки медтехніки передбачено менше — лише 44,6 млн. грн., проте всі транші надходять вчасно й у повному обсязі. Причому дедалі більший відсоток цих закупок становить продукція вітчизняних підприємств.

P. S. Коли верстався номер, стало відомо, що відбулося заключне засідання суду в справі про порушення правил закупівлі медичної техніки. Суд визнав: тендерний комітет перевищив свої повноваження, внісши зміни в договір про закупівлю. Фірма «Лікар» має повернути гроші клінічній лікарні, в яку були доставлені дефібрилятори, а та у відповідь — повернути товар. Історія, звісно, дуже повчальна. Та мимоволі постає запитання: а що сталося з хворими, які ось уже, вважайте, три роки чекають операцій?