Завод на піску - Довкілля - dt.ua

Завод на піску

4 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 4 серпня-19 серпня

Розваливши дощенту потужний науково-виробничий комплекс радіоелектроніки, влада тепер збирається побудувати на Буковині «кремнієву долину» на заставнянських кварцових пісках...

Розваливши дощенту потужний науково-виробничий комплекс радіоелектроніки, влада тепер збирається побудувати на Буковині «кремнієву долину» на заставнянських кварцових пісках. У Чернівцях ніколи не бракувало нью-васюківських проектів. Років десять тому тодішній губернатор — незабутній Георгій Філіпчук — зібрав якось науковців, виробничників і повідомив, що область розпочинає випуск буковинського телевізора, яким скоро завалить півсвіту.

Потім у Лопушній мав постати нафтопереробний завод, перетворивши Буковину на Кувейт. Сьогодні у владних коридорах витають ще грандіозніші за розмахом плани — створити замкнутий навчально-науково-промисловий комплекс з виробництва сонячних фотоелектричних перетворювачів і фотоенергетичних станцій на основі (ось тут найцікавіше) власних сировинних ресурсів.

У центрі проекту — Митківське піщане родовище. Це єдиний реальний об’єкт у такому комплексі. Решту — кадри, наукові лабораторії, виробничі площі, технології, потужні заводи з синтезування кварцового піску в кристали монокремнію і виробництва конкурентоспроможної електронної продукції — потрібно відроджувати або наново створювати. «Таких родовищ у світі всього три, — зазначив на останній сесії обласної ради голова Чернівецької облдержадміністрації Володимир Куліш. — Два з них у нашій області. Тому не слід поспішати віддавати в оренду земельну ділянку під кар’єр бізнесовим структурам, які беруться лише видобувати пісок без його подальшої переробки». Думку губернатора одразу підхопив і розвинув депутат облради Петро Кобевко: «Це золотий пісок. Йому ціни немає. Точніше є — 200 доларів за кілограм на світовому ринку.

Все це було б справді смішно, якби не було так сумно. «Такого піску довкола — хоч завалися, не кажучи вже про світ», — сказав незаперечний авторитет у питаннях геології, колишній керівник «Геоінформу» в Чернівецькій області Тарас Шевченко. Панові Кулішу, перш ніж робити на загал заяви про світову унікальність заставнянського піску і забороняти його видобуток, незайве було б розібратися в проблемі синтезу кварцу і кремнію.

Але виробляти й, що не менш важливо, потім проштовхувати монокремній вітчизняним і закордонним виробникам електронних компонентів і сонячних батарей — це не дерев’яні зруби вивозити на кримські курорти, чим сьогодні так захоплена нова — «сімферопольська» — команда Чернівецької облдержадміністрації. При цьому слід пам’ятати, що світовий ринок кремнію електронної та сонячної якості давно поділений і жорстко контролюється.

Ідея створити на Буковині локальну вертикально-інтегровану структуру від первинної переробки сировини до випуску електронної продукції, сонячних батарей і станцій є, без сумніву, блискучою. Хоча водночас цілковито утопічною. Світ не знає нічого подібного. Не тому, що ніхто не додумався, — немає ніякого економічного сенсу. Отож, перш ніж збурювати нею владні кабінети і місцевих депутатів, поважні фізики — директор КБ «Рута» Володимир Горбулик, професори ЧНУ Іларій Раренко та Петро Горлей — мали б, певно, все добре зважити, особливо щодо інформації про унікальність буковинських піщаних родовищ, на яку дехто так дешево купився. В будь-якому разі, реалізовувати ідею треба не на піску. Силіконова долина постала не на силіконі, як дехто вважає, а на інтелекті, на наукових розробках.

На початку 90-х Буковина мала великі можливості. Було найголовніше — кадри, а також уся необхідна науково-виробнича база. Електроніка та сонячна енергетика були поховані на Буковині не через брак піску, а внаслідок зміни профілю кафедри радіоелектроніки ЧНУ, яку відділили від фундаментальних досліджень наноструктур, свідомого знищення радіоелектронних заводів, продажу під магазини та квартири лабораторно-адміністративного корпусу «Гравітону», що був з’єднувальною ланкою між наукою і виробництвом, відтоку наукової думки за межі області (у Львів, Київ, Ужгород) і за кордон, де чернівецькі фахівці в галузі напівпровідникового матеріалознавства працюють сьогодні над розвитком нетрадиційних джерел енергії…

Влада мала б спрямувати свою енергію не на примарні піщані проекти, а на збереження того, що залишилося, а саме — державного підприємства «Особливе конструкторське бюро «Рута», де ще животіють залишки колись потужної електронної промисловості і яке так необачно вписалося п’ятьма гектарами своєї території у володіння новітніх власників остаточно проданого «Гравітону». Їм «Рута» стала впоперек усіх планів, далеких від високих технологій, тому без втручання влади її знищення може бути лише питанням часу.

Що стосується безпосередньо Митківського родовища, то, за великим рахунком, — якщо подивитися на ситуацію не засліпленими сяйвом примарного золота очима — треба подякувати тим, хто взявся його розробляти. По-перше, в області на один суб’єкт підприємницької діяльності стало більше (з податковими відрахуваннями) й на одне незаконне сміттєзвалище менше. По-друге, висновки геологічної розвідки свідчать, що родовище є досить складним. Шари різного за фракціями та хімічним складом піску (скляного, будівельного, з високим вмістом заліза) перебиваються піщаним каменем і гравійно-піщаною сумішшю, що якраз мають великий попит на ринку будівельних матеріалів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво