ВПЕРЕД, ДО КОНВЕКТОРИЗАЦІЇ ВСІЄЇ КРАЇНИ

Знайомий зі Львова, приїхавши на Закарпаття, довго не міг зрозуміти — що то за чорні плями розкидано по стінах багатьох місцевих будинків — як приватних, так і багатоповерхівок. Не схожі ні на вентиляційні отвори, ні на димоходи. Це — газовідводи побутових конвекторів, пояснили йому. Новий опалювальний пристрій стає дедалі популярнішим у місцевого населення. Ознайомившись із конвектором ближче, львів’янин вирішив обзавестися таким самим. Щоправда, вдома комунальники чи то вдавали, чи то справді про конвектори не чули і на його прохання обговорити деталі установки апарата розводили руками.

Їх, а також інших жителів українських міст цей матеріал повинен зацікавити.

Газовий конвектор — апарат розмірами близько 50 х 70 х 30 см, вагою від 15 до 45 кг. Єдине, що потрібно для його роботи, — це газ, природний, але можна і балонний. Він не потребує ні води, ні електроенергії. Діє, нагріваючи втягуване з вулиці повітря. На нинішньому етапі розвитку побутової опалювальної техніки конвектор вважається одним із найбільш економних обігрівальних пристроїв із ККД від 82 до 92%. І екологічно чистим — обсяг викиду шкідливих речовин у ньому в кілька разів менший від встановлених для обігрівальних приладів норм. Завдяки чому апарат популярний у Східній Європі, і передусім — в Угорщині.

Угорщину можна назвати країною переможної конвекторизації. На 10 мільйонів чоловік населення конвекторів там, за різними оцінками, від 3 до 5 мільйонів. Багатоповерхівки угорських міст, як віспинами, всипані кришками газовідводів. Так гріється країна, що практично не має власних паливних ресурсів, але привчена платити за чужі.

У маленькому містечку Оча, на заводі, який раніше допомагав кувати варшавський щит, виникло підприємство «ФЕГ конвектор». Невдовзі 85% угорських конвекторів почали продаватися під маркою «ФЕГ» — і не тільки на батьківщині. Продукція швидко стала популярною в Словаччині та Румунії, Болгарії, Югославії і навіть Нідерландах. Пробні кулі закинуто в Росію та Молдову. І, звісно, не залишили поза увагою Україну.

Примітно, що, осівши в Ужгороді, фірма розраховувала не на закарпатців. Метикуваті й заповзятливі місцеві жителі обійшлися без посередників і потягли конвектори з угорських магазинів і оптових баз по домівках, базарах та торгових точках. І навезли сотні конвекторів ціною від 120 до 200 доларів за апарат. Ціна начебто й немаленька, якщо до того ж додати монтажні роботи (близько двох сотень гривень), складання плану для газового господарства (близько сотні гривень), обов’язкове придбання газового лічильника (ще близько двохсот гривень). Зате ті, хто встановив апарат, відразу «відчують різницю». Якщо комунальники вимагають за тепло (яке може бути, а може й не бути) по 60 гривень за однокімнатну квартиру, по 100 — за двокімнатну, при цьому опалювальний сезон може не відповідати погоді за вікном, то з конвектором погода в домі — справа рук його хазяїна. На двокімнатну квартиру (50 м2, 30 м2 житлової площі) у зимовий місяць піде близько 120 кубів газу — враховуючи роботу газової плити і водонагрівача. Це потягне гривень на двадцять. До того ж не буде клопоту з вічно забитими брудом батареями (їх зрізають в обов’язковому порядку перед подачею заяви про відмову від послуг тепломереж), гнилими трубами і стояками, не турбуватимуть більше запаси палива на місцевій котельні. Втім, бажаючим погрітися автономно довелося повоювати за таку розкіш — адже в особі «оконвектованих» громадян власники тепломереж втрачали клієнтів. Але, як писала на парканах перед попередніми виборами одна партія, ніхто не в змозі зупинити ідею, час якої настав.

Переконавшись у перспективності нової технології (хоча, по правді, далеко не нової — Європа ознайомлена з конвекторами вже років із тридцять), почав проявляти себе і вітчизняний виробник. Причому ініціатива прийшла не з боку індустріальних гігантів, а від закарпатських підприємств, які вдосталь надивилися на сусідський приклад. Першим у країні виробництво агрегатів розпочав закарпатський завод «Електроавтоматика», що в селищі Буштино Тячівского району. Примітно, що, як і «ФЕГ», підприємство раніше працювало на оборонку і було задіяне в електронній промисловості для потреб авіації. В роки вимушеної конверсії завод переорієнтувався на виробництво пристроїв для газової автоматики, а 1998 року випустив першу партію конвекторів власної конструкції «Буштино». Втім, право на першість у створенні українського конвектора може оспорити й ужгородський завод «Конвектор». З допомогою Ужгородського дослідно-конструкторського бюро машинобудування, вивчивши кращі зарубіжні аналоги, 1998 року підприємство розробило свою модель.

Автор цієї публікації не закликає до повальної конвекторизації житлового фонду всієї країни. Будь-яке технічне рішення має свої вади і при бездумному тиражуванні може обернутися великими прикрощами. Не може бути технічної панацеї для такої великої країни, як наша. Ось тільки дедалі важче безпомічно спостерігати за безглуздими спробами господарів країни вирішити її, а отже й наші, проблеми давно затаврованим політекономістами екстенсивним шляхом. Погано з електроенергією — добудуємо ще два атомних блоки. Куди діватимемо додаткові радіоактивні відходи, чим платитимемо за сировину, чим повернемо кредити — вирішимо потім. А куди подінеться енергія — навіть запитувати непристойно (приміром, за даними закарпатського статистичного збірника, втрати електроенергії в мережах області становлять 45% — більше, ніж споживають промисловість, сільське господарство і транспорт, разом узяті). Бракує газу —виміняємо на стратегічні підприємства, позичимо і не повернемо, вкрадемо, зрештою. Одиниці, що продають газ, наварять на цьому мільйони доларів, а мільйони, котрі майже безкоштовно гріють холодні квартири духовками, безглуздо спалять мільярди кубометрів — але хто запропонує зламати цю схему?

Можна тішитися нафтотерміналом на Чорному морі — втім, не думаючи, що аварія одного танкера спроможна знищити всі успіхи нафтової диверсифікації. Можна заглиблюватися під землю, видобуваючи вугілля майже з пекла, — і потім бездарно спалювати його на безнадійно застарілому обладнанні. Можна одночасно мріяти про чисті і красиві вітряки та сонячні батареї — тільки поки що вони надто дорогі і не завжди ефективні. Тому навіть «зелені» не дуже покладаються на альтернативну енергію саму по собі. Зате вони називають один невичерпний ресурс енергії — це її економія. Побутовий конвектор — приватний приклад цього ресурсу. Економія на опалювальній інфраструктурі, на котельнях (тепло від яких дорогою до будинків наполовину йде в труби), на ККД (80—90% проти 30—40% у вугільних топках) — хіба не повинна технологія дуже цікавити нашу, загалом, газифіковану країну? А може, якщо не цікавить, то й це комусь потрібно?