ВОГНЕННІ «СЛЬОЗИ» КІНБУРНА - Довкілля - dt.ua

ВОГНЕННІ «СЛЬОЗИ» КІНБУРНА

17 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 17 травня-24 травня

Мабуть, Бог, створюючи Землю, недаремно «намалював» у Чорному морі, на півдні Миколаївщини, дивовижну ділянку суші — піщану косу...

Мабуть, Бог, створюючи Землю, недаремно «намалював» у Чорному морі, на півдні Миколаївщини, дивовижну ділянку суші — піщану косу. З різних боків цю частину сипучих пісків омивають хвилі Чорного моря і Дніпро-Бузького лиману. І лише одна, четверта, немов з матір’ю, зв’язує знамениту Кінбурнську косу з «великою землею» — з Херсонською областю.

Цю давню землю, називаючи її Гілеєю, згадував у своїх працях Геродот. Вона стала притулком для колишньої турецької фортеці Кінбурн. У 1787 році знаменитий російський полководець Олександр Суворов розбив тут у Кінбурнській битві турок. За наших часів, у 90-х роках, щоб зберегти і підтримати багатий природний потенціал Кінбурнської коси, у цих місцях створили регіональний ландшафтний парк «Кінбурн». За задумом організаторів, ентузіастів, любителів флори і фауни, парк покликаний відновити і збільшити природні ресурси цього краю. І справді, у плавнях, на островах, у місцевих лісах щороку виводять своє потомство тисячі пернатих пар. Серед них — і рідкісні, занесені до Червоної книги України, авдотки, і граціозні білі лебеді, сірі гуси, галасливі лисухи і чайки, які поводяться досить нахабно, разом — представники десятка видів флори і фауни. Буває, тут розбишакують вовки. Напевно, тому чисельність кабанів стає дедалі меншою. Зате зростає кількість зниклих собак — вони відходять із сірими розбійниками.

У цьому чудовому місці, у кількох тутешніх селах мешкає близько тисячі місцевих жителів. Здебільшого це пенсіонери, домогосподарки. Ну, і звісно ж, так повелося, що віддавна людина, яка живе тут, добувала собі на прожиток риболовлею. На Кінбурні охоче нереститься риба. Втім, існує стійка думка про те, що рибу цю ловлять незаконно і, попри скарги рибалок про значне зменшення їхніх уловів, кількість браконьєрів щороку зростає.

А ще, і це, мабуть, найголовніше, місцеві жителі, працівники мисливського господарства, відпочиваючі, а також працівники регіонального ландшафтного парку мають можливість досить тісно стикатися з величезним багатством парку — це 18 тис. гектарів разом із водною смугою. Душею парку є сосновий ліс. І в цьому, мабуть, основна біда, і навіть, якщо хочете — свого роду глузування чи то долі, чи то якогось «новатора», який залишився невідомим і першим додумався посадити хвойні дерева в умовах спекотного південного клімату. Сосни, що ростуть на Кінбурні, дуже щедро всипають грунт не лише товстим килимом із сухих голок, а й сухими гілками. Досить миті, щоб увесь цей сушняк перетворився на стіну вогню. Що, власне, і сталося наприкінці липня минулого року.

— П’ять пожежних відділень місцевого лісгоспу не могли самі впоратися з бурхливим вогнем, а пожежну техніку пожежної частини №20 не можна було доставити через поломки двох барж Очаківського порту, — розповідає заступник начальника управління пожежної охорони в Миколаївській області Анатолій Іноземців. — У той страшний час додаткові сили пожежної охорони і рятувального загону МНС довелося запрошувати із сусідньої Херсонщини, а також залучити пожежних СГПЧ-20 і військових з Очакова. Тоді, незважаючи на самовіддані зусилля людей, згоріло близько 1000 га соснового лісу.

А хто полічив кількість загиблих братів наших менших? Адже від вогненної стихії встигли врятуватися далеко не всі. Здебільшого — птахи, і ще — великі звірі — вовки, кабани. А наляканих невеликих тварин — білок, зайців, змій, ящірок страх перед вогнем паралізував настільки, що вони навіть не намагалися втекти, а просто сховалися в листі або траві, де і згоріли заживо. Ці втрати не підраховувалися, але, ясна річ, природа Кінбурна не стала багатшою від такої НП. Крім цього, нині вона, немов страшну рану, може продемонструвати людині десятки гектарів мертвого сосняку з обгорілими стовбурами дерев, що стирчать звугленим паліччям. І це також результати «діяльності» людини на косі: за версією спеціалістів, причиною цієї страшної пожежі стала іскра трактора.

Можна було б думати, що після такого сильного і наочного уроку «душа» Кінбурна, обласкана турботою й увагою не байдужних до її нещастя людей, повинна була б заспокоїтися. Але ні, надворі весна і, за свідченням фахівців, нині, як ніколи, у регіоні загострилася ситуація з пожежами. Практично щодня спеціальні бригади з усіх районів області десятки разів виїжджають на боротьбу з вогненною стихією.

А попереду — спекотне літо. Як сьогодні місцеве населення і чимала кількість відпочиваючих розпорядяться кінбурнським лісом? Чи зможуть попередити нові НП у цьому заповідному місці? Відповіді на ці запитання спробувала одержати спеціальна рейдова бригада управління державної пожежної охорони Миколаївської області, поїхавши на півострів.

— По селу Васильєвка, де є й однойменний лісгосп, відразу ж поширилася звістка про те, що на берег висадилися з перевіркою, — каже начальник центру суспільних зв’язків управління пожежної охорони області Олександр Рубан. — Відразу нагору на спостережну вишку почав підніматися дозорний, хоча в холодну погоду це, може, і зайве. Під час перевірки пожежного «ЗІЛа» лісгоспу виявилося, що він не на ходу та й комплект рукавів на ньому неповний. Ще одну машину через капремонт нам узагалі не показали. Сьогодні в лісгоспі — новенький джип «УАЗ», переданий минулого літа після відомої пожежі об’єднанням «Миколаївліс». Але це — не «пожежка». Зв’язок із зовнішнім світом підтримує єдиний телефон у конторі лісгоспу. Правда, є дві рації — одна на поламаному «ЗІЛі», друга використовується вартовим на вишці. Певне, той, хто обходить ліс пішки, виявивши осередки пожежі, повинен добігти до найближчого телефона раніше за вогонь, що поширюється...

Дивлячись на захаращені засохлими і поваленими деревами лісу Кінбурна, учасники рейду мріяли про те, щоб знайшлися кошти на поділ лісу на блоки, на розчищення живої частини лісу, мінералізацію смуг, ремонт пожежної техніки, ПММ. Мріяли про те, щоб не палала то в одному, то в іншому регіоні «душа» наших небагатьох заповідних місць — їхні зелені насадження. У переважній більшості випадків до їх вогненних «сліз» докладає руку людина. Той, хто звик сприймати середовище проживання в межах вузьких стін своєї квартири й урбанізованого населеного пункту. Звичайно, кілька разів на рік він, можливо, і вирветься за місто, «на природу». Тільки ось що чекає її від такої зустрічі?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво